Пороги (Богородчанський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пороги
Porohy1.jpg
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Богородчанський район
Рада/громада Порогівська сільська рада
Код КОАТУУ 2620487601
Основні дані
Населення 3126
Площа 34 км²
Густота населення 91,94 осіб/км²
Поштовий індекс 77743
Телефонний код +380 03471
Географічні дані
Географічні координати 48°40′59″ пн. ш. 24°15′01″ сх. д. / 48.68306° пн. ш. 24.25028° сх. д. / 48.68306; 24.25028Координати: 48°40′59″ пн. ш. 24°15′01″ сх. д. / 48.68306° пн. ш. 24.25028° сх. д. / 48.68306; 24.25028
Водойми Бистриця Солотвинська, Клим
Місцева влада
Адреса ради 77743,Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с.Пороги, вул.Січових Стрільців, буд.88 , тел. 63-4-32
Карта
Пороги. Карта розташування: Україна
Пороги
Пороги
Пороги. Карта розташування: Івано-Франківська область
Пороги
Пороги
Мапа

Поро́ги — етнічно гуцульське село Богородчанського району Івано-Франківської області, лежить на берегах річки Бистриці Солотвинської, за 32 км від районного центру та за 40 км від найближчої залізничної станції Надвірна. Через село проходить автомагістраль.[1]


Походження назви[ред. | ред. код]

Назва утворена шляхом плюралізації та онімізації апелятива «поріг» (кам'яне мілководдя в руслі ріки, виходи гірських порід на її дні; поперечний виступ, невеликий водоспад). Тому найвірогідніше, що поселення виникло на місцевості, де були пороги.

Географія[ред. | ред. код]

У селі потік Клим впадає у річку Бистрицю Солотвинську. Розташовані водоспади Під Комином і Під Комином верхній.

Історія[ред. | ред. код]

Перші згадки та Річ Посполита[ред. | ред. код]

За давніми усними переказами, село є одним з найстаріших в районі, історія якого тягнеться ще з перших державницьких утворень на цій території — Галицького, а потім Галицько-Волинського, князівства. Тут потрібно зазначити, що оскільки в селі не проводились жодні археологічні розкопки, говорити про давність села важко. Про поселення краю в той період не збереглося ніяких певних даних. Найраніший перелік міст Волині й Галичини поміщено у Воскресенському літописі другої половини XIV століття, але він далеко не повний. Більшість документів та грамот знищені з приходом Угорського та Польського королівств на наші  землі. Ті що збереглися виявились фальшивими. Під час грунтовного аналізу це виявили Грушевський та Зубрицький. Багато бібліотек та фондів з старовинними документами спалили татари, які досить часто здійснювали військові походи на ці землі.

Гора Ігровець. Давнє сакральне місце?

Цілком ймовірно, що село ще існувало до Галицького князівства, в перших століттях нашої ери. Про це свідчать дохристиянські, язичницькі назви, які містяться в цьому регіоні. Особливу увагу привертає гора Ігровець, назва якої походить з язичництва, та означає місце (від слів «ігровище», «гра»), де збиралися мешканці тутешніх місць для ритуальних поклонінь. Гора ще й має досить велику за площою вершину, де могли поміститись багато людей. Ґорґанські плоскі камені, якими всіяна місцевість, були придатними для побудови язичницьких капищ. Також в урочищі «Пітушки», яке належить селу Маркова виявлено камені поскладані у формі давньої язичницької споруди.

Тут, могли проживати, до захоплення території Київською Руссю, плем'я білих хорватів, частина яких покинула Галичину на межі VII—X століть та перейшли на Балкани, де заснували сучасну Хорватську державу. Проте частина племені, за словами візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного, таки залишилися на своїх прадавніх землях. Потім білі хорвати найвірогідніше асимілювалися з плем'ям уличів, як емігрували зі сходу. Нові археологічні розкопки, які проводилися в Богородчанському районі, знайши давні стоянки білих хорватів в селах Горохолино та Грабівець, що свідчить про давню заселеність цього регіону. При цьому ці села, на відміну від Порогів, не позначені на картах XVII століття. Найвірогідніше через малу кількість жителів.


Люди карпатської місцевості в давні часи користувалися дарами природи, які також йшли на експорт навіть закордон. В Карпатах знаходять давні візантійські та арабські монети, які свідчать про торгівлю в цьому регіоні. Особливо цінними для інших народів були карпатська деревина та шкіри диких тварин, які були одним з головних предметів експорту Галичини. В околицях села на той період проживала велика кількість диких тварин: олені і ведмеді, вовки, козли, дикі кабани. Послуговулися вони як на мясо так і на хутро.

Перша письмова згадка села датується 1596 роком. У Львівському архіві знайдено справу, яка датується XVII століттям, жительки села Порогів Насті Б., яка була розвідницею Богдана Хмельницького, засуджена польським урядом на смертну кару. Реєстр осіб Метричної книги тут сягав до 1754 року.[2][3]

Марш опришків

Пороги в давнину складали одне село разом з теперешніми адміністративно-самостійними селами — Гутою та Богрівкою. В південній частині Порогів (тепер село Гута), за часів Речі Посполитої, розміщувалися королівські драгуни, озброєна польська кавалерія, яка мала завдання боротися з гуцульськими опришками, що діяли в цьому регіоні. В районі села та близьких до нього гір, в певний період дислокувався Олекса Довбуш зі своїм загоном. Згідно зі станіславськими судовими книгами, серед опришків, якими ватажив Довбуш, були якийсь Квічук та Дмитро Ониськів з села Порогів. За легендами, поблизу села, в одному з гірських гротів, Довбуш заховав свій найбільший скарб, після того як здійснив напад на Богородчанський замок.

Австро-Угорщина[ред. | ред. код]

За часів Австро-Угорської монархії село починає економічно розвиватися. Тут діяв великий паровий лісопильний завод, де щоденно працювали, згідно з офіційними даними, 29 чоловіків, 2 жінок та 4 дітей. Продукти заводу, найчастіше це були дошки, постачалися до інших земель Галичини. Зазвичай деревина сплавлялася річкою Бистрицею Солотвинською бокорашами (складені в пліт очищені стовбури дерев) в Богородчани та Станіславів, а подекуди і до Дністра.

(фото поч. 1970-х рр.)

У Порогах діяв член Руської Трійці Іван Вагилевич. За часів Австро-Угорщини, в селі діяла культурна організація «Просвіта», організаторами якої були отець Галятовський та вчитель Замора. В 1914 році з приходом короткотривалої російської окупації Замора (за антиросійські дії) був репресований і висланий в Росію. В Пороги він уже не повернувся.

Пороги було досить велелюдним селом, порівніючи з іншими селами того часу. В XIX столітті тут проживало більше ніж 2000 осіб.

Кількість населення с. Пороги за переписами Австро-Угорської монархії:

1857—2060 мешканців

1870—2023 мешканців

1880—2171 мешканців

Західноукраїнська Народна Республіка та Польська республіка[ред. | ред. код]

На початку листопада 1918 року в селі було встановлено владу Західноукраїнської Народної Республіки. На початку червня 1919 року село захопили польські війська, внаслідок чого встановлена влада Польської республіки.

село Пороги на міжвоєнній карті Східної Європи

Внаслідок межування з Першою Чехословацькою республікою, село було мостом між урядом ЗУНР у Відні та галицьким підпіллям в Польщі. Саме горами через село Пороги передавалися важливі листи та документи галицьких діячів в еміграції на територію тодішньої Польщі. Активну участь брав у цьому отець Іван Мокрицький. Більше 50 років у Порогах працював вчителем М. Магдій. Тут він і похований. Але, на жаль, незаслужено забутий.

У Порогах жила і постійно працювала пані Теодора Кобилянська (Ціховська), дім якої був місцем зустрічі і відпочинку для галицької інтелігенції. Сюди майже кожного року приїжджав український політичний діяч, посол австрійського парламенту Юліан Романчук, далекий родич Теодори Кобилянської. Частем гостем бувала відома українська письменниця Ірина Вільде. Її «Сестри Річинські» частково писалися в Порогах. Пані Кобилянська займалися меценатством. Молодь Порогів завдяки допомозі подружжя Кобилянських навчалася в інститутах. Коли прийшла радянська влада, Кобилянську звинуватили в націоналізмі. Покарання відбувала в Караганді. В 1956 році повернулася в Пороги. Похована в селі.

У 1930-х роках присілок Гута відділився від Порогів і став окремою адміністративною одиницею.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни діяли партизанські загони УПА. Дану територію покривав курінь «Сивуля». В межах та поблизу села проводилися активні бої між УПА та більшовиками. Підстаршинська школа УПА базувалася на полонині Малиновище, яка знаходилася між селами Пороги, Яблунька та Манява. Також тут було облаштовано військовий табір, шпиталь, колибу радисток, майстерню, склади зброї та продуктів. Про віддалений табір стало відомо енкавеесівцям. 24 серпня 1944 року між червонопогонниками і стрільцями УПА відбувся бій, внаслідок якого було вбито близько 40 та поранено 50 ворожих солдатів. Упівці втратили 9-ох своїх побратимів, ще 5 вояків отримали поранення різних ступенів важкості. Через півстоліття, 15 серпня 1997 року, члени районного Братства ОУН-УПА встановили на місці поховання повстанців пам'ятний знак.

2 січня 1946 року відбувся бій між куренем «Сивуля» та більшовиками на горі Клим. Більшовики тоді атакували загальною чисельністю 150 чоловік. В результаті вбито 28 більшовиків, поранено 24, важко ранений в бою був капітан НКВД. Курень втратив 3 чоловік, 2 були ранені.

Радянський період та у складі незалежної України[ред. | ред. код]

З 1939 по 1991 рік перебувало під російською окупацією. В радянський час в селі функціонували середня школа, клуб, бібліотека. Працювали також здоровпункт, 5 магазинів, ощадна каса. Тут знаходились 2 лісництва й лісопункт Солотвинського лісокомбінату, який постачав ділову деревину Брошнівському ДОКу Рожнятівського району і Дзвиняцькому фанерно-меблевому цеху Солотвинського лісокомбінату. Лісопункт виготовляв також хвойне борошно — корм для великої рогатої худоби. В цей період споруджено обеліск на честь воїнів-односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

З 24 серпня 1991 року село у складі незалежної України.

Відомі персоналії[ред. | ред. код]

Модест Сосенко
  • Модест Сосенко — відомий український художник доби Австро-Угорщини. Яскравий представник мюнхенської сецесії та українського модерну. Митрополит Андрей Шептицький був великим поціновувачем його таланту та близьким другом. Його іменем названо одну з вулиць Львова.
  • Еберхард фон Кюнсберг — відомий німецький юрист австрійського походження. Зробив собі ім'я перш за все як юридичний історик. Спочатку як працівник, потім як видавець, працював над німецьким юридичним словником, «Cловником старої німецької юридичної мови». Він також заснував і назвав юридичний фольклор як нову наукову дисципліну. Його батько, Ульріх фон Кюнсберг (1847—1923), був у Порогах майстром лісового господарства.

Див. також[ред. | ред. код]

Водоспад Під Комином верхній

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ortswebseite на сайті Верховна Рада; Листопад, 2017
  2. Ortsgeschichte Porohy в Енциклопедія сіл УРСР; Листопад 2017
  3. Webseite der Landratsgemeinde на сайті Верховної ради України; Листопад 2017