Пороги (Івано-Франківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пороги
Porohy1.jpg
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Івано-Франківський район
Рада Порогівська сільська рада
Код КОАТУУ 2620487601
Основні дані
Населення 3126[1]
Площа 34 км²
Густота населення 91,94 осіб/км²
Поштовий індекс 77743
Телефонний код +380 03471
Географічні дані
Географічні координати 48°40′59″ пн. ш. 24°15′01″ сх. д. / 48.68306° пн. ш. 24.25028° сх. д. / 48.68306; 24.25028Координати: 48°40′59″ пн. ш. 24°15′01″ сх. д. / 48.68306° пн. ш. 24.25028° сх. д. / 48.68306; 24.25028
Водойми Бистриця Солотвинська, Клим
Місцева влада
Адреса ради 77743,Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, с.Пороги, вул.Січових Стрільців, буд.88
Карта
Пороги. Карта розташування: Україна
Пороги
Пороги
Пороги. Карта розташування: Івано-Франківська область
Пороги
Пороги
Мапа

Поро́ги — гуцуло-боківське село Івано-Франківського району Івано-Франківської області, лежить на берегах річки Бистриці Солотвинської, за 32 км від районного центру та за 40 км від найближчої залізничної станції Надвірна. Через село проходить автомагістраль.

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва утворена шляхом плюралізації та онімізації апелятива «поріг» (кам'яне мілководдя в руслі ріки, виходи гірських порід на її дні; поперечний виступ, невеликий водоспад). Найвірогідніше, що поселення виникло на місцевості, де були великі пороги на річці Бистриця Солотвинська.

Географія[ред. | ред. код]

У селі потік Клим впадає у річку Бистрицю Солотвинську. Розташовані водоспади Під Комином, Під Комином верхній і Липни́ки.

Історія[ред. | ред. код]

Перші згадки та Річ Посполита[ред. | ред. код]

За давніми усними переказами, село є одним з найдавніших у районі, історія якого тягнеться ще з перших державницьких утворень на цій території — Галицького, а потім Галицько-Волинського князівства. Тут потрібно зазначити, що оскільки в селі не проводились жодні археологічні розкопки, говорити про давність селища важко. Про поселення краю в той період не збереглося ніяких певних даних. Найдавніший перелік поселень Галичини поміщено у Воскресенському літописі, який написаний у другій половині XIV століття, але він далеко не повний. Більшість документів та грамот знищені з приходом Угорського та Польського королівств на карпатські землі, а ті що збереглися виявились фальшивими ― під час ґрунтовного аналізу це виявили Грушевський та Зубрицький. Багато бібліотек та фондів з старовинними документами спалили татари, які досить часто здійснювали військові походи на ці землі.

Гора Ігровець. Давнє сакральне місце?

Цілком ймовірно, що село ще існувало до Галицького князівства ― у перших століттях нашої ери. Про це свідчать дохристиянські, язичницькі назви, які містяться в цьому регіоні. Назва гори Ігровець, яка розташована на південь від села, є реліктом язичницького лексикону (від слів «ігровище», «гра») та позначає місце, де збиралися мешканці тутешніх місць для ритуальних поклонінь. Гора ще й має досить велику за площою вершину, де могли поміститись багато людей. Ґорґанські плоскі камені, якими всіяна верхівка гори, були придатними для побудови язичницьких капищ. Це свідчить про сакральність даного регіону. Манявський монастир, який знаходиться неподалік, також підтверджує цю теорію, адже відомо, що більшість християнських споруд у давню епоху навмисне будували біля великих язичницьких ритульних місць.

Poroy (Пороги) у правому верхньому куті на карті Боплана (1650).

Тут могли проживати, до захоплення території Київською Руссю, плем'я білих хорватів, частина яких покинула Галичину на межі VII—X століть та перейшла на Балкани. Проте інша частина племені, за словами візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного, таки залишилися на своїх прадавніх землях. Потім білі хорвати найвірогідніше асимілювалися з плем'ям уличів, як емігрували зі сходу. Нові археологічні розкопки, які проводилися в Богородчанському районі, віднайшли давні стоянки білих хорватів у селах Горохолино та Грабовець, що свідчить про давню заселеність цього регіону. При цьому ці села, на відміну від Порогів, не позначені на картах XVII століття ― найвірогідніше, через малу кількість жителів.

Люди карпатської місцевості в давні часи користувалися дарами природи, які також йшли на експорт закордон. У Карпатах знаходять давні візантійські та арабські монети, які свідчать про велику інтенсивність торгівлі в цьому регіоні. Особливо цінними для інших народів були карпатська деревина та шкіри диких тварин, які були одним з головних предметів експорту Галичини. В околицях села на той період проживала велика кількість диких тварин: олені і ведмеді, вовки, козли, дикі кабани. Послуговулися вони як на м'ясо так і на хутро.

Перша письмова згадка села датується 1596 роком. У Львівському архіві знайдено справу, яка датується XVII століттям, жительки села Порогів Насті Б., яка була розвідницею Богдана Хмельницького ― засуджена польським урядом на смертну кару. Реєстр осіб Метричної книги тут сягав до 1754 року.

Марш опришків

Пороги в давнину складали одне село разом з теперішніми адміністративно-самостійними селищами — Гутою та Богрівкою. У південній частині Порогів (тепер село Гута), за часів Речі Посполитої, розміщувалися королівські драгуни ― озброєна польська кавалерія, яка мала завдання боротися з гуцульськими опришками, що діяли в цьому регіоні. У районі села та близьких до нього гір, у певний період дислокувався Олекса Довбуш зі своїм загоном. Згідно зі станіславськими судовими книгами, серед опришків, якими ватажив Олекса Довбуш, були якийсь Квічук та Дмитро Ониськів з села Порогів. За легендами, поблизу села, в одному з гірських гротів, Довбуш заховав свій найбільший скарб, після того як здійснив напад на Богородчанський замок.

Пороги під правлінням Відня[ред. | ред. код]

З 1772 по 1918 рік Пороги були в складі Австрійської імперії (Габсбурзької монархії, дуалістичної Австро-Угорщини).

За часів австрійського панування, село починає економічно та культурно розвиватися. Тут діяв великий паровий лісопильний завод, де щоденно працювали, згідно з офіційними даними, 29 чоловіків, 2 жінок та 4 дітей[2]. Продукти заводу, найчастіше це були дошки, постачалися до інших земель Галичини. У минулому ліс сплавляли річкою Бистрицею Солотвинською бокорашами (складені в пліт очищені стовбури дерев) у Солотвин, Богородчани та Станіславів, а подекуди і до Дністра. Для розуміння того наскільки цей спосіб був популярний на Бистриці Солотвинській, наводимо підрахунки Галицького намісництва Австро-Угорщини, які показують, що протягом 1896—1903 років річкою було сплавлено 7823 бокорашів.

У Порогах діяв член Руської Трійці Іван Вагилевич. За часів Австро-Угорщини, у селі діяла культурна організація «Просвіта», організаторами якої були отець Галятовський та вчитель Замора. У 1914 році, з приходом короткотривалої російської окупації, Замора (за антиросійські дії) був репресований і висланий в Росію. В село він уже не повернувся.

Пороги було досить велелюдним поселенням того часу. У XIX столітті тут проживало більше ніж 2000 осіб.

Кількість населення с. Пороги за переписами Австро-Угорської монархії[2]:

1857— 2060 мешканців

1870— 2023 мешканців

1880 — 2171 мешканців

Західноукраїнська Народна Республіка та Польська республіка[ред. | ред. код]

В 1914-15 роках село перебувало під владою росіян, внаслідок просування воєнного фронту Першої світової війни на захід. Під час російського перебування в селі почалися переслідування «українофільської» інтелеґенції. Був репресований та відправлений в Росію вчитель сільської школи Замора. За підозрою в українофільстві вивезено на схід греко-католицького пароха села М. Ганкевича. На його місце було відправлено православного священника. Греко-католицька церква в Галичині загалом переслідується. Села насильно переводять на православ'я.

На початку листопада 1918 року в селі було встановлено владу Західноукраїнської Народної Республіки. На початку червня 1919 року село захопили польські війська ― поселення перейшло під правління Польської Республіки.

село Пороги на міжвоєнній карті Східної Європи

Через близькість до кордонів Першої Чехословацької республіки, село було інформаційним мостом між екзильним урядом ЗУНР у Відні та галицьким підпіллям у Польській Республіці. Саме горами через село Пороги передавалися важливі листи та документи галицьких діячів у еміграції на територію тодішньої Польщі. Активну участь брав у цьому отець Іван Мокрицький.

Більше 50 років у Порогах працював вчителем М. Магдій. Тут він і похований. Але, на жаль, незаслужено забутий.

У Порогах жила і постійно працювала пані Теодора Кобилянська (Ціховська), дім якої був місцем зустрічі і відпочинку для галицької інтелігенції. Сюди майже кожного року приїжджав український політичний діяч, посол австрійського парламенту Юліан Романчук ― далекий родич Теодори Кобилянської. Частем гостем бувала відома українська письменниця Ірина Вільде. Її «Сестри Річинські» частково писалися в Порогах. Пані Кобилянська займалися меценатством. Молодь Порогів завдяки допомозі подружжя Кобилянських навчалася в інститутах. Коли прийшла радянська влада, Кобилянську звинуватили в націоналізмі. Покарання відбувала в Караганді. У 1956 році повернулася в Пороги. Похована в селі.

У 1930-х роках присілок Гута відділився від Порогів і став окремою адміністративною одиницею.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни діяли партизанські загони УПА. Дану територію покривав курінь «Сивуля». У межах та поблизу села проводилися активні бої між УПА та більшовиками. Підстаршинська школа УПА базувалася на полонині Малиновище, яка знаходиться між селами Пороги, Яблунька та Манява. Також тут було облаштовано військовий табір, шпиталь, колибу радисток, майстерню, склади зброї та продуктів. Про віддалений табір стало відомо НКВС 24 серпня 1944 року ― між червонопогонниками і бійцями УПА відбувся бій, внаслідок якого було вбито близько 40 та поранено 50 ворожих солдатів. УПА втратило 9 людей, ще 5 вояків отримали поранення різних ступенів важкості. Через півстоліття, 15 серпня 1997 року, члени районного Братства ОУН-УПА встановили на місці поховання повстанців пам'ятний знак.

2 січня 1946 року відбувся бійцями УПА та більшовиками на горі Клим. Більшовики тоді атакували загальною чисельністю 150 чоловік. У результаті вбито 28 більшовиків, поранено 24, важко поранений в бою був капітан НКВС. УПА втратило 3 чоловік, 2 були поранені.

З 1941 по 1944 рік село входило в окрему адміністративно-територіальну одиницю ― Дистрикт Галичина, що підпорядковувалася Третьому Рейху.

Радянський період та у складі незалежної України[ред. | ред. код]

З 1939 по 1941 та з 1944 по 1991 рік село перебувало під російською окупацією. У радянський час у селі функціонували середня школа, клуб, бібліотека. Працювали також здоровпункт, 5 магазинів, ощадна каса. Тут знаходились 2 лісництва й лісопункт Солотвинського лісокомбінату, який постачав ділову деревину Брошнівському ДОКу Рожнятівського району і Дзвиняцькому фанерно-меблевому цеху Солотвинського лісокомбінату. Лісопункт виготовляв також хвойне борошно — корм для великої рогатої худоби. У цей період споруджено обеліск на честь воїнів-односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.[3]

З 24 серпня 1991 року село у складі незалежної України.

23 вересня 2018 р. встановлено й освячено пам'ятний хрест в урочищі Жолоби, що за 22 км від села, де загинули підпільники ОУН «Морський» і «Сокіл».[4]

Відомі персоналії[ред. | ред. код]

Модест Сосенко
  • Модест Сосенко — відомий український художник доби Австро-Угорщини. Яскравий представник мюнхенської сецесії та українського модерну. Митрополит Андрей Шептицький був великим поціновувачем його таланту та близьким другом. Його іменем названо одну з вулиць Львова. Народився в сім'ї священика, пароха с. Пороги отця Данила Сосенка.
  • Ебергард фон Кюнсберґ — відомий німецький юрист австрійського походження. Зробив собі ім'я перш за все як юридичний історик. Спочатку як працівник, потім як видавець, працював над німецьким юридичним словником: «Cловником старої німецької юридичної мови». Він також заснував і назвав юридичний фольклор як нову наукову дисципліну. Його батько, Ульріх фон Кюнсберґ (1847—1923), був у Порогах майстром лісового господарства.
  • Мойша Шеффер — нафтовий підприємець, батько відомого ізраїльського футболіста та тренера Еммануеля Шеффера.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Облікова карта на сайті Верховна Рада; Листопад, 2017
  2. а б Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, t. VIII: Perepiatycha – Pożajście, Warszawa 1887, s. 823(пол.)
  3. Пороги в Енциклопедії сіл і міст УРСР; Листопад 2017
  4. Шкіль Олег. Освячено пам’ятний хрест під Сивулею