Уличі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Уличі
Анти Coats of arms of None.svg
VI ст. – 942 Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Уличів
Східнослов'янські племена 8-9 ст.
Столиця Пересічень
Мови Давньоруська (давньоукраїнська)
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
Історія
 - Засновано VI ст.
 - Ліквідовано 942

Уличі (давньорус. Оуличи[1], оуличи, угличі, улучі[2]; у тексті X ст. Константина Порфирородного грец. Ο'υλτίνοις) — східнослов'янське плем'я, що заселювало у 6-9 ст. пониззя Дніпра від р. Росі до Чорного моря[2] у межах розселення антів, нащадками яких вони (як і тиверці) були. Входили у Антський союз. Межували на сході з тюрками, на заході — з тиверцями, на північному заході — з полянами. Вперше у середині IX століття уличі згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з тиверцями в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[3]. Узяли участь в етногенезі українців. Існує гіпотеза, що їхніми сучасними нащадками є гуцули[4].

Вчений XVIII ст. Татищев зіставляв назву уличів із давньою назвою річки Оріль, яку в XII ст. звали Угол. Новітні лінгвістичні розшуки також доводять трансформацію етноніма «уличі» в «угличі» прив'язує розселення цього племені до географічного поняття «угол (кут)». Ще одне із трактувань етноніма «уличі» розкривається через зафіксовані літописами терміни «суличі», «посуличі», зазначаючи тим самим зв'язок цих племен із Наддніпрянщиною. Такий зв'язок стверджується літописними текстами:

« и бѣша сѣдяще Улицѣ по Днѣпру вънизъ, и по сем преидоша межи Богъ и Днѣстръ й сѣдоша тамо »

Крім того, етнонім «уличі» включається разом із назвою «деревляни» в дніпровську етнополітичну орбіту. У літописі під 922 роком записано:

« Игорь же седяще в Києве княже и воюя на Древляни и на Угличе »

Уличі були чисельно великим угрупованням, а не малим племенем, як зазначається в пам'ятці IX ст. «Баварський географ», народ цей мав на Дністрянсько-Дунайському межиріччі понад 300 міст.

Стосунки з Київським князівством[ред. | ред. код]

Уличі були у добросусідських відносинах з тиверцями, але ворогували з полянами і Київським князівством[2]. Князь Олег 885 року воював з уличами[2].

Новгородський перший літопис оповідає, що князь Ігор воював з уличами та деревлянами. Уличі довго боронилися, та їх столиця Пересічень трималася три роки і не піддавалася Ігорю, але той таки вистояв під ним ті три роки і здобув його у рік 6448 (940 р. н. е., від Р. Х.). Уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду. Після завоювання воєводою Свенельдом у (942 р.), уличі увійшли до складу Київської Руси, узяли участь у формуванні українського народу[2].

Переселення[ред. | ред. код]

У 10 ст. під натиском печенігів уличі пересунулися на захід і оселилися над річками Бугом та Дністром, доходячи до Дунаю і Чорного моря[2]; їхнім головним городом був Пересічень[2]. Антропологічно в цей час були носіями масивних широколицих форм, чим різнилися від грацильних та вузьколицих черняхівців та, зокрема, мешканців територій сучасної Румунії. Вважається що тиверці є вихідцями з північніших регіонів слов'ян[5].

Під тиском половців у 12 ст. частина племені переселилися на північ, між верхньою Случчю і Бугом до так званої Болоховської землі і були відомі під іменем болоховців[2].

Існує ще гіпотеза, що уличі, просуваючись у район Карпат, передали свою етнонімію через одну із своїх назв «улуці» гуцулам, верховинцям Підкарпатської Русі (бойкам). Схожа етнокультурна основа цих субетносів стверджує висловлену гіпотезу.

Деякі вчені, наприклад М. К. Любавський, вважали тюркомовних печенігів не тільки сусідами уличів, а й частково асимільованими з ними через шлюбні зв'язки. Це ж стосується половців, які змінили печенігів в українських степах, курганні поховання досліджені в XIX ст. на території південних степів, знахідки яких зберігаються в історичному музеї міста Дніпропетровська.

Останні спогади[ред. | ред. код]

Відомі поселення уличів[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б в г д е ж и к стор. 3459, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  3. «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950 г. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)
  4. а б в Ю.О.Карпенко, «ОЛЕКСІЙ СІЛЬВЕСТРОВИЧ СТРИЖАК, ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОНОМАСТ», С.7
  5. Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (255 с.) ISBN 978-966-1530-80-4

Джерела[ред. | ред. код]

  • Є. В. Синиця. Уличі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 223. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
  • М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 6.
  • Рыбаков Б. Уличи. Краткие сообщения Ин-та Материальной Культуры. т. 35. — М. — Л., 1950
  • Березовец Д.Т. Поселения уличей на р. Тясмине // Материалы и исследования по археологии СССР. 108. Славяне накануне образования Киевской Руси. — М., 1963 — с.145-208.
  • Брайчевський М. Літописні племена // Походження Русі. — К., 1968
  • Bolsacoy-Ghimpu A. A propos des Oulitchies. Revue des etudes sudest europeennes, 12/ — 1974
  • Трубачев О. Н. О племенном названии «уличи» // Вопр. слав. языкознания. 1961. № 8;
  • Худаш М. Л. Про походження давньоруських етнонімів «дреговичі» й «уличі» // Мовознавство, 1991. № 5;
  • Шапошников В. Н. Структура письменных памятников и семантика этнических знаков («уличи» — «тиверцы») // Этногр. обозрение. 1994. № 5.
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Рабинович Р.А. Уличи и тиверцы в оценках историографии // Stratum plus, #5, 2003-2004, с.440-484.
  • Томашевський А.П. Нарис історії та екології заселення Східного Поділля слов'яно-руської доби. // Археологічні студії. Прут, 2003. - Вип. 2. Київ-Чернівці. С.132-160
  • Кучера М.П. Городища уличів у середньому Побужжі // Археологія, 2017, №4, с.61-72.

Посилання[ред. | ред. код]