Правий популізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колишні президенти Жаїр Болсонару (Бразилія) і Дональд Трамп (Сполучені Штати) є провідними діячами правого популізму.

Правий популізм, також званий націонал-популізмом і правим націоналізмом[1][2][3] — політична ідеологія, яка поєднує праву політику та популістську риторику та теми. Її риторика використовує антиелітарні настрої, опозицію до істеблішменту та звернення до «простих людей» або для них. Поширені теми правих популістів включають неонаціоналізм, соціальний консерватизм, економічний націоналізм і фіскальний консерватизм[4]. Часто вони прагнуть захистити національну культуру, ідентичність та економіку від передбачуваних атак сторонніх[5].

Правий популізм у західному світі зазвичай асоціюється з такими ідеологіями, як антиекологізм[6], антиглобалізм[7][8], нативізм[7][9][10] і протекціонізм[11]. У Європі цей термін часто використовується для опису груп, політиків і політичних партій, які загалом відомі своєю опозицією до імміграції[7][12], особливо з мусульманського світу[7][13], і євроскептицизмом[14]. Праві популісти можуть підтримувати розширення соціальної держави, але лише для тих, кого вони вважають за потрібне отримати[15] цю концепцію називають «соціальним шовінізмом»[16][17][18][19][20].

З 1990-х років праві популістські партії утвердилися в законодавчих органах різних демократичних країн. Хоча крайні праві рухи в Сполучених Штатах (де їх зазвичай називають «радикальними правими») зазвичай характеризують як окремі організації, деякі автори вважають їх частиною ширшого правого популістського явищ[21].

Після Великої рецесії[22][23][24] європейські праві популістські рухи, такі як Брати Італії, Ліга, Національне згуртування (раніше Національний фронт), Партія свободи та Форум за демократію в Нідерланди, Партія фінів, Шведські демократи, Данська народна партія, Партія свободи Австрії, Партія незалежності Великобританії, Альтернатива для Німеччини та партія Brexit почали зростати в популярності[25][26] значною мірою завдяки посилення протидії імміграції з Близького Сходу та Африки, зростання євроскептицизму та невдоволення економічною політикою Європейського Союзу[27]. Американський бізнесмен і медійна особа Дональд Трамп переміг на президентських виборах у Сполучених Штатах у 2016 році після того, як балотувався на платформі, яка включала правопопулістські теми[28]. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Berman, Sheri (11 травня 2021). The Causes of Populism in the West. Annual Review of Political Science. 24 (1): 71—88. doi:10.1146/annurev-polisci-041719-102503.
  2. ↑ Camus, Jean-Yves; Lebourg, Nicolas (20 березня 2017). Far-Right Politics in Europe. Harvard University Press. с. 12—13. ISBN 9780674971530.
  3. ↑ Eatwell, Roger; Goodwin, Matthew (25 жовтня 2018). National Populism: The Revolt Against Liberal Democracy (англ.). Penguin UK. с. 1—2. ISBN 9780241312018.
  4. ↑ Zembylas, Michalinos. Affect and the Rise of Right-Wing Populism.
  5. ↑ Akkerman, Agnes (2003) «Populism and Democracy: Challenge or Pathology?» Acta Politica n.38, pp.147-159
  6. ↑ Bierbach, Mara (26 лютого 2019). Climate protection: Where do the EU's right-wing populists stand?. Deutsche Welle. Процитовано 5 червня 2019.
  7. ↑ а б в г Kallis, Aristotle (2018). Part I: Ideology and Discourse – The Radical Right and Islamophobia. У Rydgren, Jens (ред.). The Oxford Handbook of the Radical Right. Oxford and New York: Oxford University Press. с. 42—60. doi:10.1093/oxfordhb/9780190274559.013.3. ISBN 9780190274559. LCCN 2017025436.
  8. ↑ North, Bonnie. The Rise of Right-Wing Nationalist Political Parties in Europe (англ.). Процитовано 24 березня 2017.
  9. ↑ Fear of Diversity Made People More Likely to Vote Trump. The Nation. ISSN 0027-8378. Архів оригіналу за 24 March 2017. Процитовано 24 березня 2017.
  10. ↑ The political lexicon of a billionaire populist. Washington Post. Процитовано 24 березня 2017.
  11. ↑ The End of Reaganism. POLITICO Magazine. Процитовано 24 березня 2017.
  12. ↑ Sharpe, Matthew. The metapolitical long game of the European New Right. The Conversation (англ.). Процитовано 24 березня 2017.
  13. ↑ Traub, James. The Geert Wilders Effect and the national election in the Netherlands. chicagotribune.com (амер.). Процитовано 24 березня 2017.
  14. ↑ Buruma, Ian (10 березня 2017). How the Dutch Stopped Being Decent and Dull. The New York Times. ISSN 0362-4331. Процитовано 24 березня 2017.
  15. ↑ Busemeyer, Marius R.; Rathgeb, Philip; Sahm, Alexander H. J. (2 березня 2021). Authoritarian values and the welfare state: the social policy preferences of radical right voters. West European Politics. 45: 77—101. doi:10.1080/01402382.2021.1886497. ISSN 0140-2382. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  16. ↑ Busemeyer, Marius R.; Rathgeb, Philip; Sahm, Alexander H. J. (2022). Authoritarian values and the welfare state: the social policy preferences of radical right voters. West European Politics. 45 (1): 77—101. doi:10.1080/01402382.2021.1886497. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  17. ↑ Enggist, Matthias; Pinggera, Michael (2022). Radical right parties and their welfare state stances – not so blurry after all?. West European Politics. 45 (1): 102—128. doi:10.1080/01402382.2021.1902115. PMC 8489900. PMID 34621097.
  18. ↑ Edsall, Thomas (16 грудня 2014). The Rise of 'Welfare Chauvinism'. New York Times. Процитовано 4 січня 2015.
  19. ↑ Rippon, Haydn (4 травня 2012). The European far right: actually right? Or left? Or something altogether different?. The Conversation. Процитовано 4 січня 2015.
  20. ↑ Matlack, Carol (20 листопада 2013). The Far-Left Economics of France's Far Right. Bloomberg.com. Архів оригіналу за 21 November 2013. Процитовано 4 січня 2015.
  21. ↑ Kaplan та Weinberg, 1998, с. 1–2.
  22. ↑ Judis, John B. (5 жовтня 2016). The Populist Explosion: How the Great Recession Transformed American and European Politics. Columbia Global Reports. ISBN 978-0997126440.
  23. ↑ Cooper, Ryan (15 березня 2017). The Great Recession clearly gave rise to right-wing populism. The Week. Процитовано 20 листопада 2017.
  24. ↑ Sarmadi, Dario (20 жовтня 2015). Far-right parties always gain support after financial crises, report finds. EURACTIV. Процитовано 20 листопада 2017.
  25. ↑ The map which shows how Ukip support is growing in every constituency but two. The Independent (брит.). 15 травня 2015. Процитовано 24 березня 2017.
  26. ↑ Hunt, Alex (21 листопада 2014). UKIP: The story of the UK Independence Party's rise. BBC News (брит.). Процитовано 24 березня 2017.
  27. ↑ Lowe, Josh; Matthews, Owen; AM, Matt McAllester On 11/23/16 at 9:02 (23 листопада 2016). Why Europe's populist revolt is spreading. Newsweek. Процитовано 24 березня 2017.
  28. ↑ Trump's 6 populist positions. POLITICO. Процитовано 24 березня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Правий_популізм&oldid=42158349