Національне об'єднання (Франція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку



Національне об'єднання
фр. Rassemblement national
Logo Front National.svg
Голова партії:Марін Ле Пен
Країна:Франція Франція
Штаб-квартира:Нантерр
Дата заснування:1972 р.
Союзники і блоки:Альянс Європейських Національних Рухів
Ідеологія:Націоналізм, патріотизм, євроскептицизм, правий популізм[1][2][3][4]
Кількість членів:83 000
Девіз:Défendons nos couleurs! (Захищаймо наші кольори!)
Інтернет-сторінка:www.frontnational.com/

«Національне об'єднання» (фр. Rassemblement national, скорочено RN), до 1 червня 2018 года «Націона́льний фронт» (фр. Front National, скорочено FN) — французька праворадикальна націоналістична політична партія, заснована Жаном-Марі Ле Пеном у 1972 році. Стоїть на засадах французького націоналізму, популізму[5][1][6][3][7] та євроскептицизму. Більшість політичних коментаторів вважають RN ультравправої[8][9][10][11][12]. Офіційна кількість членів партії — 83 000. Вважається третьою найбільшою політичною партією Францїї, представлена у національному та Європейському парламенті. Входить до Альянсу європейських національних рухів.

Історія[ред. | ред. код]

Деякий час Національний фронт співпрацював з українською партією ВО «Свобода» через Альянс Європейських Національних Рухів.[13]

25 травня 2014 року Національний фронт Ле Пен здобув перемогу у Франції на виборах в Європарламент набравши 26 % голосів виборців, випередивши консервативний Союз на підтримку народного руху соціалістів, що прийшли до влади в 2012 році, які зазнали серйозної поразки, набравши всього близько 14 %.

Політична програма[ред. | ред. код]

Відзначається антиєвропейською та праворадикальною риторикою, націоналістичними поглядами і наголошує проти розширення Євросоюзу. Головною ж зовнішньополітичною метою Національного фронту є припинення існування ЄС і НАТО, а також заміна цих утворень «партнерством незалежних країн». Це партнерство, на їх думку, має включати в себе Росію і управлятися потрійним союзом Берліна, Парижа і Москви.

Російський банківський кредит[ред. | ред. код]

Оскільки французькі банки відмовляли партії у фінансуванні, то керівництво звернулося до закордонних банків. 23 листопада з'явилася інформація, що Чесько-Російський банк (власник росіянин Роман Попов) виділив на проведення виборчої компанії кредит в 9 млн євро. Перша частина в 2 млн євро вже надійшла[14]. У листопаді 2014 року Марін Ле Пен підтвердила, що партія отримала кредит в розмірі 9 мільйонів євро від Першого Чесько-Російського банку (ПЧРБ) в Москві для Національного фронту[15][16]. У квітні 2015 року група хакерів опублікувала тексти та електронні листи між Тимуром Прокопенко, членом адміністрації Путіна, і Костянтином Риковим, колишнім депутатом Думи, які мають зв'язки з Францією, що обговорювали фінансову допомогу Росії Національному фронту в обмін на підтримку російської анексії Криму[17].

Висловлювання лідерів[ред. | ред. код]

Марін Ле Пен жорстко висловлювалася з приводу політики Франції щодо імміграції. Європарламент звинуватив її навіть у «підбурюванні до расової ненависті» і позбавив депутатського імунітету[18] Марін Ле Пен також висловлювала захоплення Путіним та його політикою[19]

«Національний фронт» та Україна[ред. | ред. код]

Національний фронт Ле Пен серед інших ультраправих Євросоюзу є одним з основних союзників і прихильників політики Володимира Путіна в Європі. Марін Ле Пен охарактеризувала президента Росії Володимира Путіна як "захисника християнської спадщини європейської цивілізації"[20]. Національний фронт вважає, що Україну підпорядкували США через українську кризу. Національний фронт засуджує антиросійські настрої в Східній Європі і підпорядкування Західної Європи інтересам НАТО в регіоні[21].

Різні[хто саме?] неонацисти і неофашисти і представники Національного фронту, склали основну частину європейських «спостерігачів» за нелегітимним «референдумом» в Криму і підтримали анексію Криму Росією в 2014 році[22][23].

В квітні 2014 лідер французьких націоналістів Марін Ле Пен публічно заявила про підтримку терористів на Сході України, а в середині травня сказала, що розділяє з Путіним єдині цінності та заявила що хоче федералізації в Україні[24].

Критика[ред. | ред. код]

Національний фронт і його лідери не раз потрапляли в скандали через звинувачення в антисемітизмі та расизмі. Так, наприклад, в Національному фронті виступали за заборону в школах Франції спеціального меню для учнів-мусульман, а мусульман, які вчиняють намаз на французьких вулицях, порівнювали з німецькими окупантами часів Другої світової.

В травні 2014 міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле коментуючи результати виборів в Європарламент, назвав французьку ультраправу партію Національний фронт Марін Ле Пен «фашистською».[25]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б Nordsieck, Wolfram (2017). France. Parties and Elections in Europe. 
  2. Jens Rydgren (2008). France: The Front National, Ethnonationalism and Populism. Twenty-First Century Populism. Link.springer.com. с. 166–180. ISBN 978-1-349-28476-4. doi:10.1057/9780230592100_11. 
  3. а б Depuis 2011, le FN est devenu "protectionniste au sens large". Liberation. 21 April 2014. 
  4. Taylor, Adam (8 January 2015). French far-right leader seeks to reintroduce death penalty after Charlie Hebdo attack. The Washington Post. Процитовано 31 March 2015. 
  5. Davies, 2012, с. 7
  6. Jens Rydgren (2008). France: The Front National, Ethnonationalism and Populism. Twenty-First Century Populism. Link.springer.com. с. 166–180. ISBN 978-1-349-28476-4. doi:10.1057/9780230592100_11. 
  7. Taylor, Adam (8 January 2015). French far-right leader seeks to reintroduce death penalty after Charlie Hebdo attack. The Washington Post. Процитовано 31 March 2015. 
  8. Victory for France's conservatives in local elections. Deutsche Welle. AP, AFP, Reuters. 30 March 2015. Процитовано 28 February 2017. 
  9. Meichtry, Stacy; Bisserbe, Noemie (19 August 2015). Le Pen Family Drama Splits France's Far Right National Front Party. Wall Street Journal. Процитовано 28 February 2017. 
  10. Erlanger, Steven; de Freytas-Tamura, Kimiko (17 December 2016). E.U. Faces Its Next Big Test as France’s Election Looms. New York Times. Процитовано 28 February 2017. 
  11. Van, Sonia (29 July 2011). France – A Guide to Europe's Right-Wing Parties and Extremist Groups. Time. Процитовано 23 February 2016. 
  12. The ruthlessly effective rebranding of Europe’s new far right, The Guardian, Sasha Polakow-Suransky, Tuesday 1 November 2016 06.00 GMT
  13. Всеукраїнське об‘єднання «Свобода» та Національний фронт Франції підписали Протокол про співпрацю
  14. Французьких ультраправих спонсорує російський банк, 23 листопада 2014 року, УНІАН
  15. Europe is trying to keep Russia from influencing its elections. The Economist. 12 April 2017. Процитовано 14 April 2017. 
  16. Turchi, Marine (27 November 2014). Far-right Front National's Russian loan: '31 mln euros more to follow'. Mediapart. 
  17. Financement du FN : des hackers russes dévoilent des échanges au Kremlin [Financing of the National Front: Russian hackers unveil contacts with the Kremlin]. Le Monde (French). 3 April 2015. 
  18. Марін Лі Пен — про проблему мігрантів
  19. Французька націоналістка Ле Пен висловила захоплення Путіним
  20. Lichfield, John (27 November 2014). €40m of Russian cash will allow Marine Le Pen's Front National to take advantage of rivals' woes in upcoming regional and presidential elections. The Independent (London). 
  21. [1] Архівовано 6 July 2015 у Wayback Machine.
  22. Анексію Криму підтримали європейські неонацисти та комуністи (документ)
  23. Евронаци: кто на Западе поддерживает Путина(рос.)
  24. Французьким націоналістам хочеться федералізувати Україну
  25. Німецький міністр назвав європейських союзників Путіна фашистами
Davies, Peter (2012). The National Front in France: Ideology, Discourse and Power. Routledge. ISBN 978-1-134-72530-4. 

Джерела[ред. | ред. код]