Президентські вибори у США 1952

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Президентські вибори в США 1952 року відбувалися 4 листопада в один із найнапруженіших моментів Холодної війни між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. У США республіканський сенатор Реймонд Маккарті головував на сенатських розслідуваннях щодо проникнення комуністичних шпигунів в уряд Сполучених Штатів. Очолене Маккарті «полювання на відьом» (пізніше назване маккартизмом) разом із міжнародною напруженістю через тодішню корейську війну створило гарячу атмосферу передвиборної кампанії. Президент Гаррі Трумен вирішив не висуватися на наступний термін, тому Демократична партія номінувала губернатора Едлая Стівенсона з Іллінойсу, який мав репутацію інтелектуала та видатного оратора. Республіканці висунули відомого героя війни генерала Двайта Айзенгавера. Айзенгавер переміг на виборах із величезною перевагою, закінчивши 20-річний період правління Демократичної партії.

Вибори[ред. | ред. код]

Результати президентських виборів в США 1952 року.
На виборах 1952 року Двайт Девід Айзенгавер був обраний 34-м президентом США.

Кампанія[ред. | ред. код]

Президентську кампанію Дугласа Макартура ініціював 1951 року Гарольд Хант[1].

Прогноз[ред. | ред. код]

П'ятий екземпляр першого американського комерційного компʼютера UNIVAC I (акронім від англ. UNIVersal Automatic Computer I), зібраний для Комісії з атомної енергії США, компанія CBS використала для прогнозування результатів виборів президента. За опитуванням 1 % населення, що мало право голосу, була коректно спрогнозована перемога Двайта Айзенгавера[2].

Результати[ред. | ред. код]

Кандидат Партія Виборці Виборники
Кількість %
Двайт Девід Айзенгавер Республіканська партія 34 075 529 55,2 % 442
Едлай Стівенсон Демократична партія 27 375 090 44,3 % 89
Вінсент Хеллінан Прогресивна партія 140 746 0,2 % 0
Стюарт Хемблі Prohibition 73 412 0,1 % 0
Дуглас Макартур Конституційна партія 17 205 0,0 % 0
інші 87 165 0,1 % 0
Всього 61 769 147 100 % 531

Реакція[ред. | ред. код]

Радянський уряд негативно сприйняв перемогу Айзенгавера. Американський журналіст Джеймс Рестон після оголошення результатів виборів звернувся до радянського посольства з листом, в якому вказував: »20 січня новий президент США займе свій пост. Ця подія викликала висловлення доброї волі від урядів майже всіх великих країн світу, крім Вашої"[3].

«Безсумнівно, він [Сталін] так само, як і ми, побоюється виникнення війни, — відзначав радник британського посольства в Москві Грей у своєму повідомленні 3 березня 1953 — Це, на його [Сталіна] думку, набуло особливої гостроти внаслідок зміни уряду США»[3].

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Haroldson L. Hunt. Архів оригіналу за 6 грудень 2010. Процитовано 15 квітень 2013. 
  2. Lukoff, Herman (1979). From Dits to Bits: A personal history of the electronic computer. Portland, Oregon, USA: Robotics Press. с. 127–131. ISBN 0-89661-002-0. LCCN 79-90567. 
  3. а б академик Александр Фурсенко, «Конец эры Сталина»