Реймон Арон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Реймон Арон
Raymond Claude Ferdinand Aron
Raymond Aron (1966) by Erling Mandelmann.jpg
Народився 14 березня 1905(1905-03-14)
Париж, Франція
Помер 17 жовтня 1983(1983-10-17) (78 років)
Париж, Франція
·гострий інфаркт міокарда
Поховання цвинтар Монпарнас
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність філософія, соціологія, журналістика
Галузь міжнародні відносини
Відомий завдяки питання війни і миру
політичний лібералізм
Alma mater Вища нормальна школа
Вчене звання професор
Відомі учні Jean-Jacques Salomon[d] і П'єр Хасснер
Володіє мовами французька[1]
Заклад École nationale d'administration
Інститут політичних досліджень, Сорбонна
École pratique des hautes études
Колеж де Франс
Учасник Друга світова війна
Членство Американська академія мистецтв і наук, Німецька академія мови і поезії, Академія моральних і політичних наук і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertés[d]
Партія Об'єднання французького народу
У шлюбі з Suzanne Aron[d]
Діти Dominique Schnapper[d]
Автограф Book signed by Raymond Aron and offered to Maurice Halbwachs.JPG
Нагороди Премія Гьоте (Франкфурт, 1979)

Реймо́н Аро́н (фр. Raymond Claude Ferdinand Aron; 14 березня 190517 жовтня 1983) — французький філософ, політолог, соціолог і публіцист. Ліберал. Вважав, що держава зобов'язана створювати закони, що забезпечують свободу, плюралізм і рівність громадянам, а також забезпечити їх виконання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Парижі в єврейський сім'ї середнього достатку. Після навчання у Версальському ліцеї та паризькому ліцеї Кондорсе вивчав філософію у Вищій нормальній школа, котру закінчив у 1928 році з найкращою оцінкою у своєму випуску. Служив у французькій армії, в 1930—1933 роках жив у Німеччині, викладав французьку літературу у Кьольнському університеті (1931—1933). В 1938 році захистив в Сорбонні докторську дисертацію по темі «Вступ до філософії історії: есей про межі історичної об'єктивності та теорія історії сучасної Німеччині: критична філософія історії». У 1940 році одержав посаду викладача в університеті Тулузи, але в зв'язку з нападом Третього Рейху на Францію не встиг цю посаду зайняти.

Під час Другої світової війни знаходився в еміграції у Великій Британії, там приєднався до рядів Де Голлівського Руху французького опору, видавав однойменний часопис Вільної Франції.

Після повернення з еміграції довгий час займався журналістикою в Парижі, писав для провідних французьких часописів Ле Фігаро та Експресс. Лише після одержання в 1955 році професорської посади в Сорбонні повернувся до академічної діяльності.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Є одним з авторів теорії індустріального і постіндустріального суспільств. Автор книг:

  • «Опій інтелектуалів» (1955). У цій роботі Арон висловлює свої думки про те, чому інтелігенція так тяжіє до марксистської ідеології і радянської системи. На його думку, вона з часом розчарується в марксизмі і втратить до нього інтерес, усвідомивши всю антидемократичність радянського ладу.
  • «Демократія та тоталітаризм» (1958) — містить детальний порівняльний аналіз політичних систем СРСР і країн Заходу.

Вибрані праці[ред. | ред. код]

  • La Sociologie allemande contemporaine, Paris, Alcan, 1935.
  • Introduction à la philosophie de l'histoire. Essai sur les limites de l'objectivité historique, Paris, Gallimard, 1938.
  • Essai sur la théorie de l'histoire dans l'Allemagne contemporaine. La philosophie critique de l'histoire, Paris, Vrin, 1938.
  • L'Homme contre les tyrans, New York, Éditions de la Maison française, 1944.
  • De l'armistice à l'insurrection nationale, Paris, Gallimard, 1945.
  • L'Âge des empires et l'Avenir de la France, Paris, Défense de la France, 1945.
  • Chroniques de guerre. «La France Libre», 1940—1945, Gallimard.
  • Le Grand Schisme, Paris, Gallimard, 1948.
  • Les Guerres en chaîne, Paris, Gallimard, 1951.
  • La Coexistence pacifique. Essai d'analyse, Paris, Éditions Monde nouveau, 1953, sous le pseudonyme François Houtisse, avec Boris Souvarine[réf. nécessaire].
  • L'Opium des intellectuels, Paris, Calmann-Lévy, 1955.
  • Polémiques, Paris, Gallimard, 1955.
  • La Tragédie algérienne, Paris, Plon, 1957.
  • Espoir et peur du siècle. Essais non partisans, Paris, Calmann-Lévy, 1957.
  • L'Algérie et la République, Paris, Plon, 1958.
  • La Société industrielle et la Guerre, suivi d'un Tableau de la diplomatie mondiale en 1958, Paris, Plon, 1959.
  • Immuable et changeante. De la IVe à la Ve République, Paris, Calmann-Lévy, 1959.
  • Dimensions de la conscience historique, Paris, Plon, 1961.
  • Paix et guerre entre les nations, Paris, Calmann-Lévy, 1962.
  • Le Grand Débat. Initiation à la stratégie atomique, Paris, Calmann-Lévy, 1963.
  • Dix-huit leçons sur la société industrielle, Paris, Gallimard, 1963
  • La Lutte des classes, Paris, Gallimard, 1964
  • Essai sur les libertés, Paris, Calmann-Lévy, 1965.
  • Démocratie et totalitarisme, Paris, Gallimard, 1965.
  • Trois essais sur l'âge industriel, Paris, Plon, 1966.
  • Les Étapes de la pensée sociologique, Paris, Gallimard, (1967).
  • De Gaulle, Israël et les Juifs, Paris, Plon, 1968.
  • La Révolution introuvable. Réflexions sur les événements de mai, Paris, Fayard, 1968.
  • Les Désillusions du progrès, Paris, Calmann-Lévy, 1969.
  • D'une sainte famille à l'autre. Essai sur le marxisme imaginaire, Paris, Gallimard, 1969.
  • De la condition historique du sociologue, Paris, 1971.
  • Études politiques, Paris, Gallimard, 1972.
  • République impériale. Les États-unis dans le monde (1945—1972), Paris, Calmann-Lévy, 1973.
  • Histoire et dialectique de la violence, Paris, Gallimard, 1973. Ce livre, qui est un commentaire de la Critique de la raison dialectique de Sartre, fait lui-même l'objet d'une analyse récemment publiée par son ancien éditeur Pierre Verstraeten, professeur à l'ULB: L'Anti-Aron, La différence, 2008.
  • Penser la guerre, Clausewitz, 2 vol., Paris, Gallimard, (1976).
  • Plaidoyer pour l'Europe décadente, Paris, Laffont, 1977.
  • Le Spectateur engagé (entretiens), Paris, Julliard, 1981.
  • Mémoires. 50 ans de réflexion politique, 2 volumes, Paris, Julliard, 1983, 1082 p.
  • Les Dernières Années du siècle, Paris, Julliard, 1984.
  • Le Marxisme de Marx, Paris, Fallois, 2002 (ISBN 2-87706-423-9) et en livre de poche, Paris, 2004 (ISBN 2-253-10800-6).
  • Raymond Aron, spectateur engagé. Entretiens avec Raymond Aron. Durée : 2H30 — DVD — Éditions Montparnasse, (2005).
  • De Giscard à Mitterrand : 1977—1983 (éditoriaux parus dans L'Express), préface de Jean-Claude Casanova. Éditions de Fallois, Paris, octobre 2005. 895 pages. (ISBN 2-87706-570-7).

Українські переклади[ред. | ред. код]

  • Реймон Арон. Вступ до філософії історії: Есе про межі історичної об'єктивності. пер. з фр. Оксана Йосипенко, Сергій Йосипенко. — Київ: Український центр духовної культури, 2005. — 580 с.
  • Реймон Арон. Мир і війна між націями / Пер. з фр. Віктор Шовкун, Зоя Борисюк та Григорій Філіпчук. — К.: МП «Юніверс», 2000. — 688 с.
  • Реймон Арон. Етапи розвитку соціологічної думки; пер. з фр. Г. Філіпчук. — Київ: Юніверс, 2004. — 688 с. ; 22 см — ISBN 966-8118-02-2 (в тв. опр.).
  • Реймон Арон. Опій інтелектуалів; пер. з фр. Г. Філіпчук. — К. : Юніверс, 2006. — 271 с. — ISBN 966-81-18-39-1

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Nicolas Baverez, Raymond Aron, un moraliste au temps des idéologies, Flammarion, 1993
  • Giulio De Ligio, La tristezza del pensatore politico. Raymond Aron e il primato del politico, Bononia University Press, Bologna 2007
  • Stephen Launay, La Pensée politique de Raymond Aron, préface de Philippe Raynaud, PUF, 1995.
  • Stephen Launay, La guerre sans la guerre. Essai sur une querelle occidentale", Paris, Descartes et Cie, 2003.
  • Matthias Oppermann, Raymond Aron und Deutschland. Die Verteidigung der Freiheit und das Problem des Totalitarismus, Ostfildern: Thorbecke Verlag 2008.
  • Matthias Oppermann (Ed.), Im Kampf gegen die modernen Tyranneien. Ein Raymond-Aron-Brevier, Zurich: NZZ Libro 2011.
  • Emile Perreau-Saussine, Raymond Aron et Carl Schmitt lecteurs de Clausewitz, Commentaire, 103, 2003, p. 617—622.
  • Joachim Stark, Das unvollendete Abenteuer. Geschichte, Gesellschaft und Politik im Werk Raymond Arons, Würzburg: Königshausen & Neumann, 1986
  • Olivier de Lapparent, «Raymond Aron et l'Europe, itinéraire d'un européen dans le siècle», Peter Lang, 2010.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання[ред. | ред. код]