Заповідне урочище
Заповідне урочище — один з природних об'єктів та територій природно-заповідного фонду України.
Створення[ред. | ред. код]
Розробка проєктів створення заповідних урочищ забезпечується органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях, а на території Автономної Республіки Крим — органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.
Статус і завдання заповідних урочищ[ред. | ред. код]
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Завдання, особливості природоохоронного режиму заповідних урочищ визначаються на основі Закону України від 16.06.1992 № 2456-XII "Про природно-заповідний фонд України безпосередньо в їх первинних облікових документах.[1]
Основні вимоги щодо режиму заповідних урочищ[ред. | ред. код]
На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання і витрати щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. В окремих випадках навколо заповідних урочищ встановлюються охоронні зони.
Територія заповідних урочищ познчається на місцевості межовими охоронними знаками.
Проблеми охорони заповідних урочищ[ред. | ред. код]
Згідно Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених Кабміном України 12 травня 2007 р. № 724 в заповідних урочищах дозволяється проведення суцільних і вибіркових рубок наступних видів: догляду, санітарних, лісовідновних, переформування, реконструкції, ландшафтних[2]. У результаті, в заповідних урочищах, незважаючи на строгий заповідний режим, що декларує ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»[3], відбувається масове вирубування лісу, чим завдається істотний збиток біорізноманітності. Так, в середньому в кожній області України в заповідних урочищах щорічно рубається близько 4400 м3 деревини на площі близько 85 га, а в середньому щорічно по Україні — близько 105400 м3 деревини на площі близько 2040 га, що складає 2% від усієї площі заповідних урочищ[4][5].
У Київській області рубками пройдено кожне третє заповідне урочище, що має ліс[4]. На жаль, у багатьох заповідних урочищах є і інші порушення заповідного режиму — забудова, здобич піску і глини, полювання, масовий відпочинок населення, заїзд автотранспорту та ін.[4]. Наприклад, в заповідному урочищі «Турчино» (Київська обл.) відбувається заїзд машин і відпочинок населення, у заповідному урочищі «Святе» (Чернігівська обл.) незаконно споруджений особняк, в заповідному урочищі «Марьївське» (Миколаївська обл.) була організована незаконне видобування піску, в заповідному урочищі «Радомська дача» (Чернігівська обл.) відбувається незаконне висадження інтродуцентів (ялиці і модрини), у заповідному урочищі «Лівобережжя» (Миколаївська обл.) відбувається незаконний масовий відпочинок населення, в заповідному урочищі «Дубові гряди» (Харківська обл.) зафіксовано незаконне сінокосіння, на Волині масове браконьєрство відмічене в заповідному урочищі «Озеро Тур», в заповідному урочищі «Березина» в Хмельницькій області розрито законсервовану ракетну шахту, в заповідному урочищі «Сарганівський ліс» (Кіровоградська обл.) виявлені незаконні звалища[4].
Форма власності[ред. | ред. код]
Заповідні урочища можуть перебувати як і державній власності, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходиться заповідне урочище, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.
Наукові дослідження[ред. | ред. код]
На території заповідних урочищ, де не створені спеціальні наукові підрозділи, дослідження організовуються природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами та дендрологічними парками загальнодержавного значення, розташованими у цих регіонах.
Кількість в Україні[ред. | ред. код]
Станом на початок 2014 року до складу природно-заповідного фонду України входило 809 заповідних урочищ загальною площею 95903,79 га[6]. На 2015 р. в Україні налічувалося 811 заповідних урочищ на площі 98642 га.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Про природно-заповідний фонд України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 30 грудня 2022.
- ↑ Правила поліпшення якісного складу лісів
- ↑ Закон України «Про природно- заповідний фонд України»
- ↑ а б в г Масові порушення охоронного режиму в заповідних урочищах України. Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ Скільки лісу рубають в українських заповідниках, заповідних урочищах, регіональних ландшафтних парках і пам'ятниках природи. Архів оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ Перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення
Джерела[ред. | ред. код]
- Закон України від 16.06.1992 № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» [Архівовано 10 січня 2014 у Wayback Machine.]
- Юридичний словник-довідник
Посилання[ред. | ред. код]
- Природно-заповідний фонд України [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.]
- Заповідні урочища [Архівовано 29 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
| ||||||||||||||||||||