Ричко Василь Власович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ричко Василь Власович
RycVV.jpg
Народився 1 березня 1919(1919-03-01)
Глобинський район, Полтавська область
Помер 20 вересня 1977(1977-09-20) (58 років)
Черкаси, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність політик
Alma mater НГУ
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
Орден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден «Знак Пошани»
Медаль «За відвагу»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Премія Ради Міністрів СРСР

Василь Власович Ричко (1 березня 1919, Глобине, Полтавської області — 20 вересня 1977, Черкаси) — український радянський господарчий і партійний діяч, депутат Верховної Ради УРСР 6—8-го скликань.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1919 р. в містечку Глобине Полтавської області в селянській родині. Після закінчення середньої школи з 1937 року навчався в Дніпропетровському гірничому інституті, звідки в перші дні Німецько-радянської війни (1941-1945 рр.) у складі добровільного загону пішов на фронт. Під час війни брав участь у боях на Південно-Західному фронті (1941 р.), Північно-Кавказькому фронті (1942 р.), на Кубані (1943 р.) у Криму (1944 р.) та на 3-му Білоруському фронті (1944-1945 рр. — Литва, Східна Пруссія). Був неодноразово поранений, зазнав контузії та відмороження.

Член ВКП(б) з 1945 року.

Після демобілізації в 1946 році продовжив навчання в гірничому інституті, який закінчив у 1947 році.

З 1947 р. працював помічником головного інженера, головним інженером шахт № 3-біс і № 21 тресту «Чистяківантрацит» Сталінської області (зараз «Торезантрацит»).

З 1949 по 1952 р. перебував у виробничому відрядженні в Німецькій Демократичній Республіці. З серпня місяця 1949 року по січень 1950 працював начальником виробничо-технічного відділу відділення Радянського акціонерного товариства «Калій» у місті Ерфурті, Німеччина. З січня місяця 1950 р. по вересень місяць 1951 р. був головним інженером калійного комбінату Heiligenroda відділення Радянського акціонерного товариства «Калій» у Німеччині, а з вересня місяця 1951 по серпень 1952 р. — генеральним директором калійного комбінату Volkenroda — того ж товариства.

З вересня 1952 р. працював начальником шахтобудівельного управління та начальником технічного відділу тресту «Чистяківшахтобуд» (зараз «Торезшахтобуд») Сталінської області.

У 1954 р. був обраний 2-м секретарем Чистяківського міського комітету КПУ Сталінської області, а в 19561960 рр. працював інспектором ЦК Комуністичної партії України.

У 1960 році обраний секретарем, а 23 травня 1961 року — 2-м секретарем Волинського обласного комітету КПУ.

З січня 1963 року працював 1-м секретарем Черкаського промислового обласного комітету КПУ. З грудня 1964 року — секретар, з жовтня 1965 року — 2-й секретар Черкаського обласного комітету КПУ. З квітня 1975 по вересень 1977 року — заступник голови виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих.

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР VI, VII, VIII скликань.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений радянським орденом Жовтневої Революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», багатьма медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (28.02.1969). Лауреат премії Ради Міністрів СРСР 1977 року за розробку проекту та будівництво виробництва аміачної селітри Черкаського виробничого об'єднання "Азот".

Посилання[ред. | ред. код]