Лутак Іван Кіндратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Кіндратович Лутак
Lutak.jpg
Народився 3 червня 1919(1919-06-03)
Комарівка, Київська губернія, Українська СРР
Помер 29 січня 2009(2009-01-29) (89 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Казахський національний аграрний університет[d]
Членство Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Дружина Бойко-Лутак Марсель Іванівна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня

Іван Кіндратович Лутак (3 червня 1919, Комарівка — 29 січня 2009, Київ) — партійний діяч, перший секретар Черкаського обкому Комуністичної партії України, Герой Соціалістичної Праці (1986), почесний громадянин міста Черкаси.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 3 червня 1919 року в селі Комарівка (нині Макарівського району Київської області) в українській селянській родині, яка пережила сталінський Голодомор.

Член ВКП (б) / КПРС з 1940 року.

До 1941 року вчився у Київському сільськогосподарському інституті. У 1942 році закінчив Казахський сільськогосподарський інститут. У 1942 році навчався у Військовій Академії імені К. Є. Ворошилова.

Учасник радянсько-німецької війни. У 1942 році пішов на фронт, був начальником хімічного захисту стрілецького полку. У складі 194-го стрілецького полку 162-ї стрілецької дивізії брав участь в боях на Центральному, Білоруському й 1-му Українському фронтах. У березні 1944 року був важко поранений.

У 19451946 роках працював заступником директора Саливонківського цукрового комбінату Київської області. У 1946 році обирався заступником голови Бородянського райвиконкому Київської області.

У 19461947 роках слухач Республіканської партійної школи при ЦК КП (б) України.

У 19471949 роках — 2-й секретар Кагановицького районного комітету КП(б)У Київської області. У 19491951 роках — 1-й секретар Христинівського районного комітету КП(б)У Київської області.

У 19511953 роках — завідувач сільськогосподарським відділом Київського обласного комітету КП(б)У.

У 19531954 роках — 1-й секретар Києво-Святошинського районного комітету КПУ Київської області.

У січні 1954–січні 1961 роках — голова виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих.

У січні 1961–квітні 1967 — працював 1-м секретарем Кримського обласного комітету Комуністичної партії України (у січні 1963 — грудні 1964 — 1-й секретар Кримського сільського обласного комітету КПУ).

З 23 січня 1967 року — секретар, з 19 червня 1969 по 30 січня 1976 року — 2-й секретар ЦК Компартії України.

З січня 1976 по вересень 1988 року працював 1-м секретарем Черкаського обкому КП України.

Будинок в Черкасах, де жив Лутак в 19761988 роках

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 лютого 1986 року за велику організаторську роботу по мобілізації трудящих області на успішне виконання високих соціалістичних зобов'язань по збільшенню виробництва та продажу державі продуктів тваринництва в одинадцятій п'ятирічці на основі впровадження інтенсивних технологій і передових методів організації праці першому секретарю Черкаського обкому Компартії України Лутаку Івану Кіндратовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

У 1961-1964 роках — кандидат у члени ЦК, у 1964-1976 та 1986-1989 роках — член ЦК КПРС.

У 1954-1956 роках — член Ревізійної комісії ЦК КПУ, у 1956-1961 роках — кандидат у члени ЦК, у 1961-1990 роках — член ЦК Компартії України. У січні 1967-лютому 1976 — член Політбюро ЦК Компартії України.

Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-11-го скликань і депутатом Верховної Ради УРСР 4-5-го та 7-9-го скликань.

З вересня 1988 року — на пенсії.

Указом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 24 травня 1999 року за значний внесок у соціально-економічний розвиток Криму Лутаку Іван Кіндратович присвоєно звання «Почесний кримчанин».

Могила Івана Лутака

Помер 29 січня 2009 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33). 9 квітня 2010 року йому було встановлено пам'ятник. У відкритті взяли участь голова Черкаської обласної ради Володимир Гресь, заступник голови облдержадміністрації Анатолій Чабан, депутати обласної ради, рідні, друзі й соратники[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений радянськими п'ятьма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Трудового Червоного Прапора, українським орденом «За заслуги» 2-го (2004) і 3-го (1999) ступеня, почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1.06.1979), медалями, став почесним громадянином міста Черкаси та Черкаської області.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка

3 червня 2011 року в Черкасах на будинку, де під час роботи на Черкащині де мешкав І. К. Лутак, була відкрита меморіальна дошка[2]

Література[ред. | ред. код]

  • Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.
  • Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.547.
  • Син землі української /[авт.-упоряд. М. А. Костецький та ін.]. — Черкаси, 2008. — 330 с.
  • Бушин М. І. Лутак Іван Кіндратович /М. І. Бушин, Є. П. Єрмілов //Бушин М. І. Черкаський край в особах. 1941 — 2001. — Черкаси, 2005. — Кн. 11. — С. 89 — 90.
  • Лук'янець В. Хто був у складі Лутакової команди, довіку вдячні йому за ту велику школу /Володимир Лук'янець //Черкаський край. — 2009. — 5 черв. — С. 6.
  • Черевко О.В. Світлій пам'яті Івана Кіндратовича Лутака: [некролог] /В. О. Черевко та ін. //Нова Доба. — 2009. — 3 лют. — С. 2.
  • Хльобас С. Життя, віддане людям: [про І. К. Лутака] /Сергій Хльобас //Нова Доба. — 2008. — 4 берез. — С. 10.
  • Рів'єра Н. Міфи і правда про Лутака /Наталя Рів'єра //Черкас. край. — 2004. — 28 трав. — С. 5.
  • Діхтяренко Г. Керівники такого масштабу народжуються нечасто. А жаль!: [про І. К. Лутака] /Г. Діхтяренко //Нова Доба. — 2004. — 27 січ. — С. 5.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]