Стеценко Степан Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стеценко Степан Омелянович
Стеценко Степан Омелянович
Стеценко Степан Омелянович .jpg
Народився 22 грудня 1903(1903-12-22)
с. Стоянівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 9 листопада 1989(1989-11-09) (85 років)
м. Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, Flag of the Ukranian State.svg УНР, СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність політик, Чиновник
Партія КПРС
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Орден Червоної Зірки Орден Жовтневої Революції
медалі

Степа́н Омеля́нович Стеце́нко (* 22 грудня 1903, с. Стоянівка[1], Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 9 листопада 1989, Київ) — радянський український державний та політичний діяч, один із організаторів і керівників підпільного та партизанського руху під час німецької окупації. Депутат Верховної Ради УРСР 5-го, 6-го, 7-го, та 8-го скликання. Депутат Верховної Ради CРСР 2-го скликання. Член Ревізійної Комісії КПУ в 1956—1971 р. Член ЦК КПУ в 1971—1976 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у бідній селянській родині на Єлисаветградщині. У 1920 році вступив до комсомолу.

У 1920—1922 — в Червоній армії. Від 1922 року — на комсомольській та партійній роботі. Очолював революційний комітет у селі Стоянівці на Єлисаветградщині. Член ВКП(б) з 1926 року.

Після закінчення в Єлисаветграді 1923 року радянської партійної школи працював у партійних, комсомольських та профспілкових органах Єлисаветградської, потім Зинов'ївської округи. У 1930—1932 — редактор Зинов'ївської міської газети «Зинов'ївський пролетарій».

Від 1932 року — завідувач відділу, 2-й секретар Луганського (із 1935 Ворошиловградського) міськкому партії. 1937 року переведений на посаду секретаря партійного комітету Ворошиловградського паровозобудівного заводу імені Жовтневої революції.

1 червня 1938 року заарештований за звинуваченням у керівництві правотроцькістською змовою. 18 березня 1940 року звільнений з-під варти, а справу було припинено за відсутністю складу злочину[2].

Після звільнення, у 1940—1942 р. — завідувач Ворошиловградського обласного відділу лісової промисловості.

Під час німецько-радянської війни очолював Ворошиловградський підпільний обласний комітет Комуністичної партії (більшовиків) України (1942—1943)[3].

Після німецької окупації 1943 року обраний секретарем Ворошиловградського міського комітету КП(б)У.

У 1948—1950 р. — голова виконавчого комітету Ворошиловградської обласної ради депутатів трудящих.

У 1950—1955 р. — 1-й секретар Чернівецького міського комітету КПУ. У 1955 році працював інспектором в апараті ЦК КП України.

У 1955 — січні 1963 р. — 2-й секретар Черкаського обласного комітету КПУ.

У січні 1963 — грудні 1964 р. — голова виконавчого комітету Черкаської сільської обласної ради депутатів трудящих. У грудні 1964 — квітні 1967 р. — голова виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих.

У квітні 1967 року  переведений на посаду першого заступника голови Президії Верховної Ради Української РСР.

1975 року вийшов на пенсію. Похований у місті Києві.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної зірки, орденом Жовтневої Революції, орденом Дружби народів, орденом Вітчизняної війни І ступеня, іншими орденами та медалями.

Публікації[ред. | ред. код]

  • Стеценко С. Е. Некоторые вопросы организации и деятельности партийного подполья на Ворошиловградщине (июль 1942 — февраль 1943) // Коммунистическая партия — организатор освобождения Советской Украины от фашистских захватчиков. — К., 1975. — С.203-208.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]