Рух за вільну культуру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Lawrence Lessig standing at a podium with a microphone, with a laptop computer in front of him.
Лоуренс Лессіг перед ноутбуком з написом «Вільна культура»

Рух за вільну культуру - це громадський рух, що пропагує вільне поширення і зміну творів у вигляді відкритого контенту[1][2] за допомогою мережі Інтернет та інших засобів масової інформації.

Учасники руху критикують надмірно жорсткі закони про авторське право. Багато членів руху стверджують, що такі закони заважають творчості і породжують так звану «культуру дозволу» [3].

На сайті Creative Commons, засновником якого був Лоуренс Лессіг, перераховані ліцензії, які дозволяють розповсюджувати твори на різних умовах, на сайті також працює онлайн пошук творів, що мають ліцензію Creative Commons.

Рух вільної культури, з її духом вільного обміну ідеями, суголосний з рухом за вільне програмне забезпечення. Річард Столмен, засновник проекту GNU, а також активіст вільного програмного забезпечення, підтримує вільний обмін інформацією[4].

Нині цим терміном позначають безліч інших рухів, у тому числі відкритий доступ, субкультуру хакерів, відкрите навчання і рух копілефт.

Термін «Вільна культура» вперше вжито 2003 року на Всесвітньому саміті з питань інформаційного суспільства[5]. Потім 2004 року його використав як назву своєї книги Лоуренс Лессіг, який є батьком-засновником руху вільної культури[6].

Передумови[ред.ред. код]

1998 року в Конгресі США пройшов закон Sonny Bono Copyright Term Extension Act, а президент Клінтон підписав його. Цей закон продовжив охорону авторського права на двадцять років, в результаті чого загальний строк авторського права досяг сімдесяти років після смерті автора. Законопроект активно лобіювали корпорації, такі як «Дісней», тому він став відомий як Закон про Міккі-Мауса. Лоуренс Лессіг вважає, що авторське право перешкоджає виробництву творів культури, обміну знаннями та технологічними інноваціями, а також що воно захищає приватні інтереси, а не суспільне благо. Він подорожував по країні в 1998 році, сотні разів виступивши в університетських містечках, і започаткував рух. Це дало поштовх до створення першого об'єднання в рамках руху «Студенти за вільну культуру» у Свартмор-Коледжі.

1999 року Лессіг подав позов про визнання закону Sonny Bono неконституційним і довів справу до Верховного суду США. Попри його тверду впевненість у перемозі й опір на базові поняття Конституції США про «обмежені» умови авторського права, в позові Лессігу відмовили сімома голосами проти двох.

2001 року Лессіг створив Creative Commons, систему ліцензування - «деякі права захищені», альтернативу системі авторського права, де за замовчуванням «всі права захищені».

Організації[ред.ред. код]

Організацію Creative Commons (CC), яку заснував Лоуренс Лессіг, зазвичай асоціюють з вільною культурою. CC заохочує обмін творчими роботами та поширення ідей з розвитку культурного різнобарв'я, науково-технічного прогресу та нововведень у бізнесі.

QuestionCopyright.org - ще одна організація, що належить до руху вільної культури. Заявлена ​​місія організації: «показати економічну, творчу і соціальну шкоду, що виникла через поширення монополій, а також продемонструвати, що вільне поширення є кращим для авторів і споживачів»[7]. QuestionCopyright стала відомою завдяки співпраці з художником Ніною Палей, яка отримала декілька нагород за повнометражний анімаційний фільм Сіта співає блюз, що був відзначений як надзвичайно успішний [8] приклад вільного поширення під егідою «Sita Distribution Project»[9]. На веб-сайті організації є низка ресурсів, публікацій та інших матеріалів, пов'язаних з різними питаннями, що мають стосунок до авторського права, патентів, товарних знаків.

Студентську організацію Студенти за Вільну культуру іноді називають «Рухом за вільну культуру», але ця назва не є офіційною. Організація є підмножиною ширшого руху. Перше відділення організації засновано 1998 року в Свартмор-Коледжі, а 2008 року організація мала двадцять шість відділень по всіх США[10].

Рух за вільну культуру перейняв ідеали руху за вільне програмне забезпечення і розширив їх за межі галузі програмного забезпечення на всі об'єкти культури і творчі роботи. Creative Commons почала розвиватися за підтримки організації Річарда Столмена (засновника Фонду вільного програмного забезпечення і руху вільне програмне забезпечення). Він скасував свою підтримку у зв'язку з введенням деяких ліцензій[11], а потім відновив деяку підтримку, коли Creative Commons вилучила ці ліцензії.

Рух вільної музики, як підмножина руху вільної культури, виріс із філософії вільної музики[12] Рема Самудрели на початку 1994 року. Крім того він ґрунтувався на ідеї Вільного програмного забезпечення Річарда Столлмана і збігся із зародженням самого руху вільної культури. Філософія вільної музики використовує три принципи, які заохочують поширення вільного копіювання. Про філософію вільної музики писали Billboard[13], Forbes[14], Levi’s Original Music Magazine[15], The Free Radical[16], Wired[17][18] и The New York Times[19]. Поряд із вільним програмним забезпеченням і Linux, ліцензіями на основі принципу копілефт, розвитком інтернету і зростанням P2P-мереж, популяризацією формату mp3 як стандарту цифрового кодування і всупереч всім зусиллям музичної індустрії вільна музика посіла своє помітне місце в культурі XXI століття. Організації Electronic Frontier Foundation і Creative Commons нині розробляли різні ліцензії[20], що запропонували різні відтінки авторського права і принципу копілефт. Питання було вже не в тому, чому музика повинна бути вільною, а в тому, як домогтися розквіту вільної музики і при цьому забезпечити музикантам право отримувати прибуток зі своїх творів[21][22][23].

Критика[ред.ред. код]

Найгучнішими критиками руху вільної культури є прихильники копірайту. Рік Карнс, президент Songwriters Guild of America і Колі Хаджінс, виконавчий директор arts+labs, альянсу технологічних і медіа-компаній, стверджують, що, попри аргументи руху вільної культури про те, що авторське право «вбиває культуру», сам рух і громадський резонанс, який він створює, руйнує галузь мистецтва і вдаряє по економічному зростанню[24].

Крім того, дехто стверджує, що атмосфера дискусії навколо авторського права змінилася. Вільна культура, можливо, колись захистила культуру авторів від корпорацій. Але тепер вільна культура може пошкодити маловідомим авторам, прикладом цього може бути використання дизайнером Шепардом Фейрі робіт Менні Гарсії, без вказівки посилання на джерело[6].

Ендрю Кін, критик Веб 2.0, критикує деякі з ідей вільної культури у своїй книзі Культ аматора, описуючи ідеї Лессіга як «комунізм у сфері інтелектуальної власності»[25].

У медіаіндустрії деякі гравці звинувачують вільну культуру в зменшенні цього ринку. Тим не менш, деякі вчені, такі як Клей Ширкі стверджують, що крах індустрії журналістики відбувається не через вільну культуру, а через сам ринок[6].

Див. Також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. What does a free culture look like?. Students of Free culture. Архів оригіналу за 2012-09-19. Процитовано 2009-10-24. 
  2. What is free culture?. Students of Free culture. Архів оригіналу за 2012-09-19. Процитовано 2009-10-24. 
  3. Robert S. Boynton: The Tyranny of Copyright? The New York Times, January 25, 2004
  4. Richard Stallman: "Open Source Misses the Point", проект GNU, 2007
  5. WSIS (2001). "PCT WORKING GROUP EVENT"
  6. а б в Quart, Alissa (2009). "Expensive Gifts", Columbia Journalism Review, 48(2).
  7. A Clearinghouse For New Ideas About Copyright. QuestionCopyright.org. Retrieved on 2011-12-03.
  8. Nina Paley на HOPE 2010. YouTube. Retrieved on 2011-12-03.
  9. The Sita Sings the Blues Distribution Project. QuestionCopyright.org (2009-09-15). Retrieved on 2011-12-03.
  10. Hayes, Christopher (2009). "Mr. Lessig Goes to Washington", Nation, June 16, 2008
  11. interview for LinuxP2P (6 февраля 2006)
  12. Samudrala, Ram (1994). The Free Music Philosophy. Архів оригіналу за 2012-02-29. Процитовано 2008-10-26. 
  13. Reece D. Industry grapples with MP3 dilemma. Billboard, July 18 1998.
  14. Penenberg A. Habias copyrightus. Forbes, July 11 1997.
  15. Durbach D. Short fall to freedom: The free music insurgency. Levi’s Original Music Magazine, November 19, 2008
  16. Ballin M. Unfair Use. The Free Radical 47, 2001
  17. Oakes C. Recording industry goes to war against web sites. Wired, June 10 1997.
  18. Stutz M. They (used to) write the songs. Wired, June 12 1998.
  19. Napoli L. Fans of MP3 forced the issue. The New York Times, December 16 1998.
  20. «Ліцензія CC+ забезпечить авторам пожиттєвий прибуток».(рос.)
  21. Samudrala R. The future of music. 1997
  22. Story of a Revolution: Napster & the Music Industry. MusicDish, 2000
  23. Schulman BM. The song heard 'round the world: The copyright implications of MP3s and the future of digital music. Harvard Journal of Law and Technology 12: 3, 1999.
  24. Carnes, Rick, and Coley Hudgins (2009). "COPYRIGHT IS CRUCIAL FOR CULTURE", Billboard, 121(31).
  25. Keen, Andrew (May 16, 2006). Web 2.0; The second generation of the Internet has arrived. It's worse than you think. The Weekly Standard

Посилання[ред.ред. код]

Джерела інформації з теми
Організації