Відкрита наука

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Відкрита наука — парасольковий термін для руху, мета якого — зробити наукові дослідження, наукові дані та їхнє поширення доступними для всіх рівнів зацікавленого суспільства, як для любителів, так і для професіоналів. Включає в себе такі заходи, як публікації відкритих досліджень (англ. open research), кампанії на підтримку відкритого доступу, стимулювання вчених до використання «науки з відкритим блокнотом»[en] (англ. open notebook science), і загалом полегшення публікації та обігу наукового знання.

Історія[ред.ред. код]

Появу сучасної концепції відкритої науки можна пов'язати з широким поширенням такого інституту, як наукові журнали. До цього часу вчені повинні були перш за все приховувати свої відкриття через низку соціальних причин.

До виникнення журналів[ред.ред. код]

До появи наукових журналів науковці радше втрачали, ніж вигравали від публікації своїх відкриттів.[1] Чимало дослідників, зокрема Галілео Галілей, Йоганн Кеплер, Ісаак Ньютон, Християн Гюйгенс та Роберт Гук, відстоювали першість на свої відкриття, описуючи їх в зашифрованих текстах, і потім поширюючи ці зашифровані тексти.[1] Такий спосіб захисту інтелектуальної власності був пов'язаний з бажанням перетворити відкриття на джерело прибутку, і лише потім зробити його надбанням громадськості, щоб мати моральне право претендувати на його використання.[1]

Сформована практика, коли відкриття не опубліковувались, створювала проблеми, оскільки це означало, що вчені не мали можливості швидко довідатися про розробки та відкриття один одного, тож пріоритет у відкритті часом було довести важко. Так Ньютон і Лейбніц обидва претендували на першість у відкритті математичного аналізу.[1] Ньютон на своє виправдання твердив, що вперше сформулював основи теорії диференціальних рівнянь в 1660-і і 1670-і роки, але не публікував їх до 1693 року,[1] натомість Лейбніц опублікував свій трактат на цю тему 1684 року.

Подібні випадки дуже характерні для системи аристократичного патронажу, в якій науковці отримували фінансування для розробки або відкриттів, за умови що вони дають негайну практичну віддачу, або для розваги.[2] У цьому сенсі наука підвищувала престиж аристократа-покровителя так само, як і його заступництво художникам, письменникам, архітекторам та філософам.[2] Тож дослідники були змушені задовольняти потреби своїх покровителів і не були зацікавлені оприлюднити відкриття з тим, щоб ті приносили користь іншим особам, ніж їхні покровителі.[2]

Виникнення академій та журналів[ред.ред. код]

Поступово система індивідуального покровительства втрачала ефективність — суспільство потребувало вирішення значно масштабніших проблем, ніж ті, що могли зацікавити навіть найосвіченіших меценатів.[2] Крім того, навіть найбагатші меценати не могли забезпечити постійне фінансування дослідження фундаментальних проблем, які вимагають глибокого вивчення, оскільки їхня власна кар'єра була нестабільною.[2] Так виникли академії — об'єданння вчених, які отримували спільне фінансування з різних джерел.[2] 1660 року в Англії виникло Королівське наукове товариство, а 1666 року у Франції з'явилася Французька академія наук.[2] У період між 1660-ми та 1793 роком уряди різних країн офіційно визнали 70 інших наукових організацій, сформованих за зразком двох перших академій.[2][3] 1665 року Генрі Ольденбург став редактором першого наукового журналу — «Філософські праці Королівського товариства».[4] До 1699 року існувало вже 30 наукових журналів, а 1790 року їх стало 1052.[5] У наступному столітті темпи виникнення наукових журналів значно зросли.[6]

Співпраця між професійними вченими[ред.ред. код]

Починаючи з кінця XVIII — початку XIX століття численні академії переконували вчених в університетах, які отримували фінансування з публічних фондів, брати участь у спільних дослідженнях, в тому числі таких, право власності на яких залишалося за організаторами дослідницького процесу.[7] Деякі продукти досліджень були комерційно прибутковими, у зв'язку з чим дослідні установи залишали інформацію про них закритою; це часом стримувало прогрес знання, оскільки публікації на ці теми могли б сприяти просуванню досліджень в інших закладах.[7]

Політика[ред.ред. код]

У багатьох країнах уряди фінансують принаймні частину наукових досліджень. Нерідко вчені публікують результати своїх досліджень у наукових журналах, які є комерційними виданнями. У свою чергу, ці видання передплачують публічні установи — університети та бібліотеки. Michael Eisen[en], засновник Public Library of Science, описав цю систему так: «платники податків, які вже сплатили за дослідження, повинні знову платити за те, щоб ознайомитись з результатами».[8]

У грудні 2011 року в США був висунутий законопроект Research Works Act[en], який пропонував заборонити федеральним агентствам видавати гранти, які містять умову про те, що статті, в яких повідомляється про дослідження, що фінансувалися з державних коштів, повинні бути доступні в Інтернеті.[9] Даррелл Айса (Durrell Issa), один з ініціаторів законопроекту, на його підтримку заявив: «Дослідження, що фінансується з публічних фондів, є і повинно надалі залишатися абсолютно доступним для громадськості. Ми також повинні захистити додану вартість, яка додається до цих досліджень приватним сектором, і забезпечити, щоб і надалі існувало активне співтовариство як комерційних, так і не орієнтованих на прибуток дослідників».[10] У відповідь на цей законопроект низка дослідників виступили з протестами. Серед протестних заходів помітну роль зіграв бойкот видавництва Elsevier, що отримав назву «Вартість знання» (The Cost of Knowledge[en]).[11]

Амстердамський заклик[ред.ред. код]

У 2016 році в рамках засідання Ради з питань конкурентоспроможності Ради Європейського Союзу було затверджено заклик Amsterdam Call for Action on Open Science[en] [12] Заклик передбачає перехід у відкритий доступ до 2020 року всіх наукових публікацій, зроблених на території Європи і тих що зроблені за підтримки громадян, тобто не на приватні кошти чи персональні гранти[13].

Аргументи проти відкритої науки[ред.ред. код]

Вчені не можуть впоратися з надлишком несортованої інформації.

Низка вчених розглядає як стимулюючий фактор обмежену кількість інформації, яку вони отримують від інших.[14] Зокрема, Александра Гротендік висловив думку про те, що бажав би «домагтися результатів власним шляхом, вивчаючи те, що я сам хочу знати, а не те, з приводу чого існує консенсус».[15]

Деякі результати науки можуть бути використані на шкоду людям і довкіллю.

Відомий скандал, коли в 2009 р. було викрадено електронне листування вчених з приводу кліматичних досліджень (Climatic Research Unit email controversy). 2011 року нідерландські дослідники заявили про свій намір опублікувати в журналі Science статтю, де описувалося створення штаму вірусу H5N1, який міг легко передаватися між фретками — тваринами, чия реакція на вірус найбільшою мірою нагадувала людську.[16] Заява викликала скандал як серед політиків,[17] так і серед науковців[18] з приводу етичних наслідків публікації наукових даних, які можуть використовуватися для створення біологічної зброї. Ці події є прикладами (потенційного) зловживання науковою інформацією.[19]

Громадськість не зрозуміє наукових даних.

2009 року NASA запустила апарат «Кеплер» та пообіцяла оприлюднити зібрані ним дані в червні 2010 року. Пізніше було прийнято рішення затримати публікацію, аби спочатку з даними ознайомилися вчені, оскільки нефахівці можуть невірно інтерпретувати ці дані або спотворити їх внаслідок неточного цитування.[20]

Збільшення обсягів інформації ускладнює перевірку відкриттів.

Що більше людей публікують свої дані, то складніше їх зібрати й обробити, перш ніж прийти до висновків. Крім того, при збільшенні масиву даних підвищується і частка низькоякісної інформації.[21]

Аргументи на підтримку відкритої науки[ред.ред. код]

Деякі недавні скандали, пов'язані з науковими публікаціями, доволі показові щодо того, яку користь приносить відкрита наука.

Відкрита публікація дослідницьких звітів дозволяє ретельніше рецензувати статті.

Стаття, опублікована групою астробіологів NASA в 2010 році в журналі Science, повідомляла про нову бактерію під назвою GFAJ-1, яка нібито використовувала у своєму метаболізмі миш'як (на відміну від інших раніше відомих форм життя). Це відкриття, так само як і твердження NASA, що публікація «вплине на дослідження доказів позаземного життя», зазнали широкої критики наукової спільноти, причому критика нерідко висловлювалася в публічних форумах, таких, як Twitter, де сотні вчених та зацікавлених осіб створили хеш-тег #arseniclife.[22] Розі Редфілд, астробіолог з університету Британської Колумбії, одна з найактивніших критиків дослідження наукової групи NASA, також подала заявку на публікацію чорнового звіту про дослідження, що було проведено нею разом з колегами, в arXiv,[23] — сховище даних відкритих досліджень, і в блозі своєї лабораторії запросила вчених відрецензувати як своє власне дослідження, так і представлене групою NASA.[24]

Проекти в рамках відкритої науки[ред.ред. код]

Організації, які практикують або підтримують відкриту науку[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Nielsen Michael Reinventing Discovery: The New Era of Networked Science. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2011. — ISBN 978-0-691-14890-8
  • Groen Frances K. Access to medical knowledge : libraries, digitization, and the public good. — Lanham, Mar.: Scarecrow Press, 2007. — ISBN 9780810852723
  • Kronick David A. A history of scientific & technical periodicals : the origins and development of the scientific and technical press, 1665–1790. — 2d ed.. — Metuchen, N.J.: Scarecrow Press, 1976. — ISBN 0810808447

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Nielsen, 2011, с. 172-175
  2. а б в г д е ж и David, P. A. (2004). Understanding the emergence of 'open science' institutions: functionalist economics in historical context. Industrial and Corporate Change 13 (4). с. 571–589. ISSN 1464-3650. doi:10.1093/icc/dth023. 
  3. McClellan III, James E. (1985). Science reorganized: scientific societies in the eighteenth century. New York: Columbia University Press. ISBN 978-0-231-05996-1. 
  4. Groen, 2007, с. 215-216
  5. Kronick, 1976, с. 78
  6. Price, 1986
  7. а б David, Paul A. (March 2004). Can "Open Science" be Protected from the Evolving Regime of IPR Protections?. Journal of Institutional and Theoretical Economics 160 (1) (Mohr Siebeck GmbH & Co. KG). Процитовано 9 March 2012. 
  8. Eisen, Michael (10 January 2012). Research Bought, Then Paid For. The New York Times (New York: NYTC). ISSN 0362-4331. Процитовано 12 February 2012. 
  9. Howard, Jennifer (22 January 2012). Who Gets to See Published Research?. The Chronicle of Higher Education. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано 12 February 2012. 
  10. Rosen, Rebecca J. (5 January 2012). Why Is Open-Internet Champion Darrell Issa Supporting an Attack on Open Science? — Rebecca J. Rosen. The Atlantic. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано 12 February 2012. 
  11. Dobbs, David (30 January 2012). Testify: The Open-Science Movement Catches Fire. wired.com. Процитовано 12 February 2012. 
  12. Competitiveness Council, 26-27/05/2016. Європейська рада. 
  13. Europe announces that all scientific papers should be free by 2020. sciencealert. 
  14. Nielsen, 2011, с. 198
  15. Smolin, Lee (2006). The trouble with physics: the rise of string theory, the fall of a science, and what comes next (вид. 1st Mariner Books ed.). Boston: Houghton Mifflin. ISBN 978-0-618-55105-7. 
  16. Enserink, Martin (November 23, 2011). Scientists Brace for Media Storm Around Controversial Flu Studies. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано April 19, 2012. 
  17. Malakoff, David (March 4, 2012). Senior U.S. Lawmaker Leaps Into H5N1 Flu Controversy. Science Insider — AAAS.ORG. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано April 19, 2012. 
  18. Cohen, Jon (January 25, 2012). A Central Researcher in the H5N1 Flu Debate Breaks His Silence. Science Insider — AAAS.ORG. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано April 19, 2012. 
  19. Nielsen, 2011, с. 200
  20. Nielsen, 2011, с. 201
  21. Nielsen, 2011, с. 202
  22. Zimmer, Carl (May 27, 2011). The Discovery of Arsenic-Based Twitter. Slate.com. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано April 19, 2012. 
  23. M. L. Reaves, S. Sinha, J. D. Rabinowitz, L. Kruglyak, R. J. Redfield (January 31, 2012). Absence of arsenate in DNA from arsenate-grown GFAJ-1 cells. Процитовано April 19, 2012. 
  24. Redfield, Rosie (February 1, 2012). Open peer review of our arseniclife submission please. RRResearch — the Redfield Lab, University of British Columbia. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано April 19, 2012. 
  25. Allen, Paul (30 November 2011). Why We Chose 'Open Science'. Wall Street Journal. Процитовано 6 January 2012. 
  26. Science Code Manifesto. Архів оригіналу за 2013-04-21. Процитовано 2013-04-08. 
  27. Kauppinen, Tomi; Espindola, Giovana Mira de (2011). Linked Open Science-Communicating, Sharing and Evaluating Data, Methods and Results for Executable Papers. Procedia Computer Science 4. с. 726–731. ISSN 18770509. doi:10.1016/j.procs.2011.04.076.