Рябчик руський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рябчик руський
Fritillaria ruthenica 1.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілійні (Liliaceae)
Рід: Рябчик (Fritillaria)
Вид: Рябчик руський
Біноміальна назва
Fritillaria ruthenica
Wikstr., 1821
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Fritillaria ruthenica
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Fritillaria ruthenica
EOL logo.svg EOL: 1088568
IPNI: 535313-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1532417

Ря́бчик ру́ський (Fritillaria ruthenica)[1] — багаторічна рослина родини Лілійних, також відома під народними назвами медо́к, микола́йчики.[2] Вид занесений до Червоної книги України[3] Декоративна та лікарська культура.

Назва[ред. | ред. код]

Видова назва рябчика руського вказує на ареал, межа якого на момент опису рослини збігалася зі східними кордонами України, яку у XIII—XIX століттях західні історики називали Рутенією (лат. Ruthenia на відміну від Росії — лат. Muscovia). В російськомовних джерелах з огляду на фонетичну схожість термін «руський» неправильно перекладають як «російський» (рос. русский), в той час як насправді «російський» на латині буде «rossica».

Опис[ред. | ред. код]

Квітки великим планом
Вигляд квіток зсередини

Трав'яниста рослина 20-60 см заввишки, цибулинний геофіт, пізньовесняний ефемероїд. Бульбоцибулина завширшки до 1 см, куляста або сплюснуто-яйцеподібна, у генеративних особин складається з 2-3 м'ясистих лусок, між якими заховані бруньки поновлення («дітки»). Стебло прямостояче, голе, гладке, від середини до верхівки улиснене, причому листки густішають у його другій третині. Листків 10-20, вони блакитно-зелені, лінійні, сидячі. Нижні і верхні листки супротивні або кільчасті, середні чергові, 6-9 см завдовжки і 3-5 мм завширшки. Середні листки лінійні, завдовжки 3-9 см, завширшки 3-5 мм, верхні листки зближені, майже ниткоподібні з дуже тонкими, спірально закрученими і чіпкими верхівками. Оскільки тонкі стебла рябчика руського не утворюють стійкої опори, ця рослина нерідко підтримує вертикальне положення, обвиваючи вусикоподібним листям стебла прямостоячих трав.

Суцвіття — верхівкова китиця, що складається з 1-5 актиноморфних, пониклих, дзвоникуватих квіток. Оцвітина тричленна, роздільнопелюсткова, складається з 6 листочків. Вони овальні або еліптичні, тупі, 2-3,2 см завдовжки, зовні темно-пурпурові або вишнево-коричневі, з невиразним шахово-сітчастим малюнком, зсередини жовтуваті з зеленкуватою смугою по центру. Біля основи кожної пелюстки помітна вдавлена медова ямка. Тичинок також 6, вни майже вдвічі коротші за листочки оцвітини й коротші за маточку; пиляки жовті. Маточка з трьома приймочками.

Плід — крилата шестигранна коробочка з тупою верхівкою, завдовжки 1,5-3,5 см, завширшки до 2 см. Гнізда плода розкриваються розривом.

Визначення[ред. | ред. код]

Морфологічно наближений до цього таксона рябчик шаховий. До ознак, які дозволяють безпомилково відрізнити рябчик руський від спорідненого виду належать скупчені верхні листки, витка верхівка стебла та шестигранна коробочка з крилатими ребрами.

Екологія[ред. | ред. код]

Рослина світлолюбна (здатна витримати невелике затінення), помірно посухостійка, морозостійка (витримує пониження температури до −35 °C). Рябчик руський зростає на кам'янистих схилах з лужними і кислими ґрунтами, серед чагарників, по берегах річок, на луках (в тому числі й остепнених), галявинах, узліссях соснових борів, в байрачних лісах і, навіть, в робінієвих насадженнях[4] та дібровах, розташованих на піщаних ділянках. Віддає перевагу добре дренованим та плодючим ґрунтам.

Вегетація триває в середньому 80 діб. Розмножується насінням та вегетативно відокремленням дочірніх цибулинок. Цвітіння відбувається у квітні-травні, запилюється комахами і вітром. Плодоносить у травні-липні, невдовзі після плодоношення вегетація завершується. Насіння поширюється при розгойдуванні коробочок (автохорія). Насінини мають невеликий зародок, тому проростають повільно. Цибулини змінюються щороку. Перше цвітіння сіянців відбувається у віці 5-6 років і щорічно повторюється до 10-15 років. Надалі частина лусок утворює дочірні цибулинки, які розвиваються вдвічі швидше, ніж материнські особини.

Поширення[ред. | ред. код]

Ареал цього виду доволі широкий і охоплює Східну Європу, Кавказ, Середню Азію, Джунгарію, Західний Сибір, Алтай. В Україні трапляється у лісостеповій і степовій зоні. Більшість популяцій ізольовані, невеликі за площею і чисельністю (1-10 особин на 1 м²), втім у Луганській області щільність деяких популяцій становить 12-75 особин на 1 м².[5]

Статус виду[ред. | ред. код]

Вид потерпає від збирання квітів для букетів, викопування цибулин, весняних палів, розорювання степів, осушування. За відсутності антропогенного навантаження рослини добре відновлюються і можуть бути інтродуковані у вторинні біоценози.[4] На території Пирятинського національного парку життєздатність популяцій залежить більше від ценотичних умов, ніж від антропогенного впливу.[6]

Рябчик руський охороняється в національних парках «Святі Гори» і «Пирятинський», в заповідниках Луганському (філії «Стрільцівський степ», «Станично-Луганське»), Українському степовому (філії «Михайлівська цілина», «Крейдяна флора»), Канівському; вирощується у ботанічних садах Києва, Кривого Рогу, Харкова, Донецька, дендропарку «Софіївка».

Вид занесений до Червоної книги України[7], під охороною також в деяких інших країнах ареалу[8][9].

Застосування[ред. | ред. код]

Рябчик руський використовують перш за все як декоративну рослину. Його строкаті квіти привабливо виглядають як в альпінаріях, так і при аранжуванні з іншими рослинами в букетах. Насіння висівають в будь-який час, але проростає воно лише навесні після періоду стратифікації.

В народній медицині використовують бульбоцибулини. З них готують відвари, настоянки або вживають сирими як протикашльовий засіб.

З 1 липня 2012 року рябчик руський зображується на гербі міста Серпухов (Росія).

Синоніми[ред. | ред. код]

  • Corona leucantha Fisch. ex Graham (1828)
  • Fritillaria heterophylla Sol. ex Baker (1874)
  • Fritillaria minor Ledeb. (1830)[1]

Література[ред. | ред. код]

  • Діденко І. П. Види роду Fritillaria L. (Liliaceae) в Україні (еколого-ценотичні особливості та охорона): дис. канд. біол. наук.: — Умань, 2007.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види судинних рослин Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область) в антропогенно трансформованних місцезростаннях // Вісник Нац. наук.-природ. музею. — 2008—2009 — 6-7. — Стор. 124—134.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види степових ценозів Національного природного парку «Пирятинський» // Роль Національного природного парку «Пирятинський» в природно-заповідній та екологічній мережі Полтавщини: Матер. всеукр. екол. наук.-практ. конф. — К., 2011. — С. 75-78.
  • Перегрим М. М., Накоп'юк І. П. Fritillaria ruthenica Wikstr. на Донецькому кряжі. // Інтродукця рослин. — 2005. — № 1.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б The Plant List.(англ.)
  2. Fritillaria ruthenica // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  3. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я. П. Дідуха — К., 2009.
  4. а б Коваленко О. А. Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) на території Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область). // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Інтродукція та збереження рослинного різноманіття / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ: ВПЦ «Київський університет», 1999. — ISSN 1728—2284 — PDF Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine.
  5. Новые местонахождения видов родов Tulipa L. и Fritillaria L. на территории Луганской области / Е. И. Соколова, М. В. Бережной, Н. Ю. Бутылкина, В. А. Коваленко, Е. Н. Пашутина, Т. А. Щербакова // Промышленная ботаника. — 2008. — Вип. 8. — С. 88-97. — PDF.(рос.)
  6. Морфологічна мінливість і віталітетна структура ценопопуляцій Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) у НПП «Пирятинський» (Полтавська обл.) / О. А. Коваленко // Український ботанічний журнал. — 2013. — Т. 70, № 3. — С. 369—379. — PDF
  7. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я. П. Дідуха — К., 2009.
  8. Красная книга Российской Федерации (растения и грибы). — М., 2008.(рос.)
  9. Красная книга Республики Мордовия, 2003.

Посилання[ред. | ред. код]

Рябчик руський в Червоній книзі України. — Перевірено 27 грудня 2014 р.