Рябчик руський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рябчик руський
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілієві (Liliaceae)
Підродина: Lilioideae
Триба: Lilieae
Рід: Рябчик (Fritillaria)
Вид:
Рябчик руський (F. ruthenica)
Біноміальна назва
Fritillaria ruthenica
Wikstr., 1821

Ря́бчик ру́ський (Fritillaria ruthenica)[1] — багаторічна рослина родини лілійних, також відома під народними назвами медо́к, микола́йчики[2].

Етимологія[ред. | ред. код]

Видова назва рябчика руського вказує на ареал, межа якого на момент опису рослини збігалася зі східними кордонами України, яку у XIII—XIX століттях західні історики називали Рутенією (лат. Ruthenia на відміну від Росії — лат. Muscovia). В російськомовних джерелах з огляду на фонетичну схожість термін «руський» неправильно перекладають як «російський» (рос. русский), в той час як насправді «російський» на латині буде «rossica».

Синоніми[ред. | ред. код]

  • Corona leucantha Fisch. ex Graham (1828)
  • Fritillaria heterophylla Sol. ex Baker (1874)
  • Fritillaria minor Ledeb. (1830)[1]

Опис[ред. | ред. код]

Квітки великим планом
Вигляд квіток зсередини

Трав'яниста рослина 20—60 см заввишки. Бульбоцибулина завширшки до 1 см, куляста або сплюснуто-яйцеподібна, у генеративних особин складається з 2—3 м'ясистих лусок, між якими заховані бруньки поновлення («дітки»). Стебло прямостояче, голе, гладке, від середини до верхівки улиснене, причому листки густішають у його другій третині. Листків 10—20, вони блакитно-зелені, лінійні, сидячі. Нижні і верхні листки супротивні або кільчасті, середні чергові, 6—9 см завдовжки і 3—5 мм завширшки. Середні листки лінійні, завдовжки 3—9 см, завширшки 3—5 мм, верхні листки зближені, майже ниткоподібні з дуже тонкими, спірально закрученими і чіпкими верхівками. Оскільки тонкі стебла рябчика руського не утворюють стійкої опори, ця рослина нерідко підтримує вертикальне положення, обвиваючи вусикоподібним листям стебла прямостоячих трав.

Суцвіття — верхівкова китиця, що складається з 1—5 актиноморфних, пониклих, дзвоникуватих квіток. Оцвітина тричленна, роздільнопелюсткова, складається з 6 листочків. Вони овальні або еліптичні, тупі, 2—3,2 см завдовжки, зовні темно-пурпурові або вишнево-коричневі, з невиразним шахово-сітчастим малюнком, зсередини жовтуваті з зеленкуватою смугою по центру. Біля основи кожної пелюстки помітна вдавлена медова ямка. Тичинок також 6, вони майже вдвічі коротші за листочки оцвітини й коротші за маточку; пиляки жовті. Маточка з трьома приймочками.

Плід — крилата шестигранна коробочка з тупою верхівкою, завдовжки 1,5—3,5 см, завширшки до 2 см. Гнізда плода розкриваються розривом.

Визначення[ред. | ред. код]

Морфологічно наближений до цього таксона рябчик шаховий. До ознак, які дозволяють безпомилково відрізнити рябчик руський від спорідненого виду належать скупчені верхні листки, витка верхівка стебла та шестигранна коробочка з крилатими ребрами.

Поширення[ред. | ред. код]

Ареал цього виду доволі широкий і охоплює Східну Європу, Кавказ, Середню Азію, Джунгарію, Західний Сибір, Алтай.

В Україні трапляється розсіянно в лісостеповій і степовій зонах, переважно в лівобережних та південних областях.

У Запорізькій області зустрічається виключно в порожистій (скелястій) частині долини Дніпра, пов'язаній з виходами на денну поверхню докембрійських гранітів Українського кристалічного щита[3].

Екологія[ред. | ред. код]

Рябчик руський — цибулинний пучкокореневий геофіт, за сезонним життєвим циклом належить до пізньовесняних ефемероїдів.

Рослина відносно світлолюбна, але здатна витримувати невелике затінення ( сціогеліофіт), помірно посухостійка (ксеромезофіт), морозостійка (витримує пониження температури до −35 °C). Віддає перевагу добре дренованим та плодючим ґрунтам (мегатроф)[4].

Зростає на кам'янистих схилах з лужними і кислими ґрунтами, серед чагарників, по берегах річок, на луках (в тому числі й остепнених), галявинах, узліссях соснових борів, в байрачних лісах і, навіть, в робінієвих насадженнях[5] та дібровах, розташованих на піщаних ділянках.

Більшість популяцій в Україні ізольовані, невеликі за площею і чисельністю (1—10 особин на 1 м²), втім у Луганській області щільність деяких популяцій становить 12—75 особин на 1 м².[6].

Вегетація триває в середньому 80 діб. Розмножується насінням та вегетативно відокремленням дочірніх цибулинок. Цвітіння відбувається у квітні—травні, запилюється комахами (ентомофілія) і вітром (анемофілія). Плодоносить у травні—липні, невдовзі після плодоношення вегетація завершується. Насіння поширюється при розгойдуванні коробочок (автохорія). Насінини мають невеликий зародок, тому проростають повільно. Бульбоцибулини змінюються щороку. Перше цвітіння сіянців відбувається у віці 5—6 років і щорічно повторюється до 10—15 років. Надалі частина лусок утворює дочірні цибулинки, які розвиваються вдвічі швидше, ніж материнські особини.

Охоронний статус[ред. | ред. код]

Вид занесений до Червоної книги України (вразливий вид)[7], перебуває також під охороною в деяких інших країнах ареалу[8][9].

Рябчик руський потерпає від розорювання степів, осушування земель, весняних палів, а також від збирання квітів для букетів та викопування цибулин. За відсутності антропогенного навантаження рослини добре відновлюються і можуть бути інтродуковані у вторинні біоценози.[5]. На території Пирятинського національного парку життєздатність популяцій залежить більше від ценотичних умов, ніж від антропогенного впливу.[10].

Охороняється в національних парках «Святі Гори» і «Пирятинський», в заповідниках Луганському (філії «Стрільцівський степ», «Станично-Луганське»), Українському степовому (філії «Михайлівська цілина», «Крейдяна флора»), Канівському, Національному заповіднику «Хортиця»[11]. Вирощується в ботанічних садах Києва, Кривого Рогу, Харкова, Донецька, дендропарку «Софіївка».

Практичне значення[ред. | ред. код]

Рябчик руський використовують перш за все як декоративну рослину. Його строкаті квіти привабливо виглядають як в альпінаріях, так і при аранжуванні з іншими рослинами в букетах. Насіння висівають в будь-який час, але проростає воно лише навесні після періоду стратифікації.

В народній медицині використовують бульбоцибулини. З них готують відвари, настоянки або вживають сирими як протикашльовий засіб.

З 1 липня 2012 року рябчик руський зображується на гербі міста Серпухов (Росія).

Галерея[ред. | ред. код]

Запорізька область

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б The Plant List.(англ.)
  2. Fritillaria ruthenica // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  3. Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області : навч. посібник / В. І. Петроченко, В. І. Шелегеда, О. В. Жаков [та ін.]; за ред. В. І. Петроченка. — Запоріжжя : Поліграф, 2005. — 224 с. (с. 82). — ISBN 966-375-018-9
  4. Тарасов В. В. Флора Дніпропетровської і Запорізької областей. Судинні рослини: монографія. — Дніпропетровськ : Ліра, 2012 — Видання друге. — 296 с. (с. 200). — ISBN 966-551-166-1
  5. а б Коваленко О. А. Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) на території Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область). // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Інтродукція та збереження рослинного різноманіття / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ: ВПЦ «Київський університет», 1999. — ISSN 1728—2284 — PDF [Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine.]
  6. Новые местонахождения видов родов Tulipa L. и Fritillaria L. на территории Луганской области / Е. И. Соколова, М. В. Бережной, Н. Ю. Бутылкина, В. А. Коваленко, Е. Н. Пашутина, Т. А. Щербакова // Промышленная ботаника. — 2008. — Вип. 8. — С. 88—97. — PDF.(рос.)
  7. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я. П. Дідуха — К., 2009.
  8. Красная книга Российской Федерации (растения и грибы). — М., 2008.(рос.)
  9. Красная книга Республики Мордовия, 2003.
  10. Морфологічна мінливість і віталітетна структура ценопопуляцій Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) у НПП «Пирятинський» (Полтавська обл.) / О. А. Коваленко // Український ботанічний журнал. — 2013. — Т. 70, № 3. — С. 369—379. — PDF
  11. Корещук К. Е., Петроченко В. И. Флора высших растений острова Хортица // Природа острова Хортица: сб. науч. трудов Национального заповедника «Хортица» / под ред. В. И. Петроченко. — Запорожье: Днепровский металлург, 1993. — Вып. 1. — С. 4—61

Література[ред. | ред. код]

  • Флора УРСР. — К. : Вид-во АН УРСР. — Т. 3 / Ред.  : М. І. Котов, А. І. Барбарич. — 428 с. (с. 154—156).
  • Діденко І. П. Види роду Fritillaria L. (Liliaceae) в Україні (еколого-ценотичні особливості та охорона): дис. канд. біол. наук.: — Умань, 2007.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види судинних рослин Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область) в антропогенно трансформованних місцезростаннях // Вісник Нац. наук.-природ. музею. — 2008—2009 — 6—7. — Стор. 124—134.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види степових ценозів Національного природного парку «Пирятинський» // Роль Національного природного парку «Пирятинський» в природно-заповідній та екологічній мережі Полтавщини: Матер. всеукр. екол. наук.-практ. конф. — К., 2011. — С. 75—78.
  • Перегрим М. М., Накоп'юк І. П. Fritillaria ruthenica Wikstr. на Донецькому кряжі. // Інтродукція рослин. — 2005. — № 1.

Посилання[ред. | ред. код]

Рябчик руський в Червоній книзі України. — Перевірено 27 грудня 2014 р.