Річки Люксембургу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта річок Люксембургу.

Річки Люксембургу (люксемб. Lëtzebuergesche Waasserleef) — річки, що протікають повністю або частково по території Люксембургу.

Географія[ред. | ред. код]

Річкова сітка країни густа, розгалужена.[1] Більшість річок Люксембургу, крім Ш'єру і її невеличких приток, відноситься до басейну річки Мозель, що впадає у Рейн. Ш'єр (Куер) — невелика річка на південному заході, яка бере початок у Люксембурзі і впадає в Маас у Франції. Води всіх річок Люксембургу в решті решт впадають у Північне море.[2]

Річка Зауер (Сюр) — найдовша річка Люксембургу — в межах міста Еш-сюр-Сур.

Загальна довжина всіх річок, за різними даними, становить від 1330 км[2] до 1800 км.[3] 96 км річок знаходяться у власності уряду, інші протікають по приватних територіях і є приватними (дані 1990 року).[2]

Приблизний річний стік річок країни становить 1000 млн м³. У сусідніх країнах, де розташовані верхоріччя багатьох люксембурзьких річок, до них вноситься 4000 млн м³ води, таким чином сумарна річна витрата води річок на виході з Люксембургу складає 5000 млн м³ (дані 1975 і 1978 років).[2] Річна витрата води люксембурзьких річок, що покидають країну, у перерахунку на душу населення може видатися доволі високою (13850 м³ за даними 1980-х років,[2] приблизно 9000 м³ у 2016 році [джерело?]). Однак 4/5 вод країни являють собою води, отримані з сусідніх країн, де розташовані верхоріччя люксембурзьких річок, і велика частина цієї витрати припадає на периферійні річки або річки, по яких проходить кордон країни. Таким чином, стік, що відбувається тільки на території Люксембургу, на душу населення є майже в 5 разів меншим.[2]

Алювіальні відкладення трапляються у всіх річкових долинах з невеликим ухилом.[2]

Річка Мамер взимку, частково вкрита тонкою кригою.

Взимку деякі річки можуть частково вкриватися кригою. Зокрема, на Мозелі лід може з'явитися в окремі роки вздовж берегів.[2]

Однією з головних і найбільшою з річок Люксембургу є Мозель. Вона тече по кордону країни у північному напрямку між Люксембургом і Німеччиною вздовж 37 км, до впадіння в неї річки Зауер, після чого Мозель продовжує свій шлях по території Німеччину до впадіння у Рейн. З низьким градієнтом і проведении на ній канальними роботами, це єдина річка в країні, придатна для проходження промислового транспорту.[2]

Найдовшою річкою Люксембургу є Зауер (Сюр), вона також є основним виходом стоків країни. З моменту свого витоку в Арденнах у Бельгії, ця річка тече на схід до бельгійсько-люксембурзького кордону, далі протягом 13 км тече по кордону, перетинає його й звивистим річищем проходить 160 км по території і прикордонні Люксембургу до свого злиття з Мозелєм. По невеликій ділянці річища Зауера перед його впадінням у Мозель проведено кордон між Люксембургом і Німеччиною. Відносна висота і непроникні для води породи Арденн сприяють швидкому стіканню з півночі на південь лівих приток Зауеру. Основними річками, що несуть свої води у Зауер з півночі, є Вільц і його притока Клерф. Іншими лівими притоками Зауеру з півночі є Блес і Ур. Остання бере початок у Бельгії і має довжину 80 км, з яких 51 км відноситься до Люксембургу. По більшій частині річки проведено північно-східну частину кордону між Люксембургом і Німеччиною.[2]

Основною правою притокою Зауеру є Альзет, її водозбір становить половину водозбору Гутланду. Беручи початок у Франції, вона тече у північному напрямку, протікаючи по Люксембургу 60 км перед впадінням у Зауер. У Альзет впадають річки Мес, Петрус, Мамер, Айш, Аттерт і Варк (ліві притоки), а також Кайл (Кіль, люксемб. Keel, фр. Kayl) і Діделенербах (Дюделанжербах, люксемб. Diddelengerbaach) (праві притоки). Через протікання по регіону, що до кінця 21 століття був центром чорної металургії Люксембургу, Альзет довгий час була дуже забрудненою річкою.[2]

Притоками Зауеру з півдня у його нижній течії є Вайс-Іернц і Шварц-Іернц.[2]

Майже всі водотоки є частиною басейну Рейна, який впадає у Північне море. Але на крайньому південному заході Люксембургу є Ш'єр (Корн), річка, яка 15 км проходить по Люксембургу, далі проходить по Бельгії, а потім — по Франції, де впадає у Маас (також басейн Північного моря).[2]

Основні річки[ред. | ред. код]

Основні річки Луксембургу.[2]
Зображення Назва Назва
люксембурзькою
Назва
французькою
Довжина
у
Люксембурзі, км
Äisch Léisbech Simmerschmelz.JPG Айш Äisch Eisch 28
050917-luxemburg-alzette.jpg Альзет Uelzecht Alzette 60
Atert zu Useldeng.jpg Аттерт Atert Attert 32
Brandenbourg Village 04 Luxembourg.jpg Блес Blees Blees 14
WäissIernzSchleisbeiFranckemillen.jpg Вайс-Іернц Wäiss Iernz Ernz Blanche 30
Waark.jpg Варк Waark Wark 19
Wolz Benonchamps.jpg Вільц Wolz Wiltz 35
Bréck Rue St. Christophe, Munneref-101.jpg Гандер (Альбах) Gander (Albaach) Gander 17
Beetebuerg Diddelengerbaach.jpg Діделенербах Diddelengerbaach Dudelingerbach 7
Diekirch sauer.jpg Зауер (Сюр) Sauer Sûre 160
Keelbaach (zu Keel).jpg Кайл Keel (Käl) Kayl 7
D'Klierf, ënner Lellgen-101.jpg Клерф Klerf Clerve 45
Mamer Schëndels Schéiferei.jpg Мамер Mamer Mamer 25
ParkGemSchu.JPG Мес Mess Mess 11
Wormeldange.jpg Мозель Musel Moselle 37
Grund valley.JPG Петрус Péitruss Pétrusse 11
ManternachSyrBruecke.JPG Сір Sir Syre 30
Our (river).JPG Ур Our Our 51
Müllerthal-Schiessentümpel.jpg Шварц-Іернц Schwaarz Iernz Ernz noire 25
Athus - Parc.JPG Ш'єр Kuer Chiers 15

Рибальство[ред. | ред. код]

Риболовля на річці Зауер в комуні Буршайд. Фото 2010 року.

У Люксембурзі існує невеликий комерційний промисел риби для внутрішнього споживання і добре розвинуто приватне спортивне рибальство.[2][4]

Річкова риба займає помітне місце у люксембурзькій кухні. Риболовля є елементом дозвілля як місцевого населення так і туристів. В 1977 році у Люксембурзі налічувалося близько 10 000 рибалок (2,8 % від загальної чисельності населення).[2]

Риболовля в Люксембурзі дозволяється без ліцензії тільки для тих, хто ще не досяг віку чотирнадцяти років. Люди віком від чотирнадцяти років повинні придбати ліцензію на ловлю риби. Ліцензія для риболовлі в Люксембурзі видається окружними адміністраціями, які розташовані в містах Люксембург, Гревенмахер і Дікірх.[4]

Види риби, які водяться у місцевих річках, це пструг струмковий (Salmo trutta), пструг райдужний (Oncorhynchus mykiss), харіус (Thymallus thymallus), вугор європейський (Anguilla anguilla), щука (Esox lucius), окунь (Perca fluviatilis) і різноманітність коропових: короп (Cyprinus carpio), лящ (Abramis brama), марена звичайна (Barbus barbus), підуст звичайний (Chondrostoma nasus), головань (Leuciscus cephalus), плітка звичайна (Rutilus rutilus) і лин (Tinca tinca).[2]

Рибу ловлять як у великих водотоках і водоймах — річках Мозель, Зауер, Верхньозауерському озері, так і у невеличких річечках, в яких водиться, наприклад, пструг.[2]

Вилов риби з некомерційною (спортивною або споживчою) метою (непромисловий вилов) у внутрішніх водах Люксембургу у різні роки, т.[2]
Рік 1938 1948 1958 1960 1965 1970 1975
Вилов, т 500 500 400 300 500 200 150

Управління рибальством у внутрішніх водоймах в Люксембурзі здійснює Міністерство сільського господарства, виноградарства та водних і лісових ресурсів.

Фактором, що впливають на розвиток риболовлі є відсутність великої кількості вод з тихою течією (немає великих озер і будь-яких значних можливостей для створення великих водосховищ). Цей фактор виключає створення як значного комерційного рибальства так і великого збільшення аматорського рибальства. Певним фактором, що перешкоджав риболовлі в минулому було забруднення річок. В 1977 році вважалося, що близько однієї третини вод країни були настільки забруднені, що це було несприятливим для вилову риби у них.[2] В подальшому на окремих річках ситуація трохи покращилася. [джерело?]

Водний транспорт[ред. | ред. код]

Туристичний катер на річці Мозель у Реміху. Ліворуч — правий берег річки, що відноситься до Німеччини.
Док річкового порту у Мермерт.

Річки Люксембургу не судноплавні. Лише річка Мозель, на якій проведено спеціальні гідротехнічні роботи для можливості проходу барж вантажопідємністтю 1500 т, і частина Зауеру, зі штучно поглибленим річищем, є судноплавними. Загалом, Люксембург має близько 37 км судноплавних внутрішніх водних шляхів.[2] Річковий порт у місті Мертерт на річці Мозель з'єднує велике князівство з системою водних шляхів Рейну і забезпечує йому дорогу для міжнародного руху товарів.[5] Порт Мермерт є єдиним місцем в Люксембурзі, де існує взаємозв'язок між трьома видами транспорту — залізничним, автомобільним і внутрішніми водними шляхами. Він використовується для перевезення вугілля, металобрухту, сталі, нафти, сільськогосподарських товарів і будівельних матеріалів.[6]

Основним видом транспорту у Люксембурзі є залізничний і автомобільний.

ГЕС[ред. | ред. код]

Гребля ГЕС Еш-сюр-Сур.
Гребля Віанденської ГАЕС.

У Люксембурзі зведено 2 гідроелектростанції — Еш-сюр-Сур на річці Зауер з загальною встановленою потужністю 11 МВт і Віанденську ГАЕС на річці Ур з проектною загальною встановленою потужністю 1300 МВт. Крім того, на річці Зауер за греблею Еш-сюр-Сур споруджено 4 додаткових водозливи з поворотно-лопатевими турбінами загальною встановленою потужністю 1,8 МВт.[7] Проектну потужність Віанденської ГАЕС було доведено до сучасного рівня після будівництва у 2010—2013 роках нового (одинадцятого) енергетичного блоку встановленою потужністю 200 МВт і нового басейну поряд з річищем Уру.[8] ГЕС Еш-сюр-Сур використовується лише під час пікових навантажень.

Крім того, у 2010 році у Люксембурзі було 33 малих гідроелектростанції з загальною встановленою потужністю 34 МВт і загальним річним виробництвом 0,100 млрд кВт·год. Тоді планувалося довести кількість малих гідроелектростанцій до 42, їхню загальну встановлену потужність — до 44 МВт, а загальне виробництво ними електроенергії — до 0,124 млрд кВт·год.[9]

У 1987 році загальна встановлена потужність всього електрогенеруючого обладнання країни становила 1238 МВт, з яких 1132 МВт, тобто 90 %, припадало на гідроелектростанції.[2] До початку 21 століття роль гідроелектростанцій у виробництві електрики значно скоротилася, хоча залишається відчутною.

У 2005 році на гідроелектроенергію припадало 21,3 % всієї виробленої в країні електроенергії, причому ГЕС було вироблено 2,3 %, а ГАЕС — 19 % всієї електроенергії.[10]

У 2014 році в країні було вироблено 2,909 млрд кВт·год, з яких 1,157 млрд кВт·год (39,8 %) припадало на гідроелектроенергію. У 2014 році було вироблено 2,658 млрд кВт·год, з яких 1,494 млрд кВт·год (56,2 %) припадало на гідроелектроенергію. При споживанні 8,269 млрд кВт·год електроенергії (дані 2015 року), гідроелектростанції спроможні забезпечити країну електроенергією лише на 18 %.[11]

Близько половини гідроелектроенергії, виробленої в Люксембурзі, йде на експорт. Водночас країна імпортує значну кількість електрики. Країна споживає до 60 % імпортної електрики.[11]

Міжнародні угоди[ред. | ред. код]

Люксембург є членом Міжнародної комісії із захисту Рейну від забруднення разом з Францією, Німеччиною, Нідерландами і Швейцарією, а також Євросоюзу.

Річки у живопису[ред. | ред. код]

Річки Люксембургу з їхніми живописними долинами посідають досить помітне місце в творчості багатьох люксембурзьких художників.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Люксембург. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ William A. Dill . Luxembourg. // - TOC Inland fisheries of Europe. EIFAC Technical Paper. No. 52. — Food and Agriculture Organization of the United Nations, Rome, 1990. ISBN 92-5-102999-7 (англ.)
  3. Cours d'eau du Grand-Duché de Luxembourg. Сайт http://www.eau.public.lu/index.html. Administration de la gestion de l'eau. 14-05-2014. Процитовано березень 2016.  (фр.)
  4. а б Fishing in Luxembourg. Сайт “Maps of world” http://www.mapsofworld.com. Compare Infobase Ltd. Процитовано березень 2016.  (англ.)
  5. Jean Marie Gehring (Last Updated 1-27-2016). Luxembourg. Encyclopaedia Britannica. Encyclopædia Britannica, Inc. Процитовано березень 2016.  (фр.)
  6. Le Port de Mertert from Ministère des Transports. Retrieved 4 March 2009.
  7. Esch-Sauer. Сайт http://www.seo.lu. Société Electrique de l'Our. Процитовано березень 2016.  (фр.) (нім.)
  8. Vianden pumped storage plant. Сайт www.jaegerbau.com. Jäger Bau GmbH. Архів оригіналу за 8 серпень 2016. Процитовано березень 2016.  (англ.) (нім.)
  9. Liu, H., Masera, D. and Esser, L., eds. (2013). World Small Hydropower Development Report 2013. United Nations Industrial Development Organization; International Center on Small Hydro Power. Available from www.smallhydroworld.org (англ.)
  10. Luxembourg Renewable Energy Fact Sheet. Сайт Europe's Energy Portal https://www.energy.eu. 23 January 2008. Процитовано березень 2016.  (англ.)
  11. а б Luxembourg. Monthly Electricity Statistics. International Energy Agency, Paris. 15 March 2016. Процитовано березень 2016.  (англ.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]