Сату-Маре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сату-Маре
рум. Satu Mare
угор. Szatmárnémeti
Герб Прапор
Сату-Маре
Розташування міста Сату-Маре
Основні дані
47°47′ пн. ш. 22°53′ сх. д. / 47.783° пн. ш. 22.883° сх. д. / 47.783; 22.883Координати: 47°47′ пн. ш. 22°53′ сх. д. / 47.783° пн. ш. 22.883° сх. д. / 47.783; 22.883
Країна Румунія Румунія
Регіон Actual Satu Mare county CoA.png Сату-Маре
Засновано 972 р. (перша згадка як Villa Zotmar)
Населення 102 441 тис. осіб (2011)
Площа міста 150,3 км²
Густота населення 669 осіб/км²
Поштові індекси 44xyz
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
Висота НРМ 126 м
Міста-побратими Ужгород Україна Україна , ЗютфенНідерланди Нідерланди, ВольфенбюттельНімеччина Німеччина, НьїредьгазаУгорщина Угорщина, ШвацАвстрія Австрія, РяшівПольща Польща, БереговеУкраїна Україна
Міська влада
Веб-сторінка satu-mare.ro
Мер міста Gyula Ilyés

Сату-Маре у Вікісховищі?

Сату-Маре, Сукмар (рум. Satu Mare, Szatmar, угор. Szatmárnémeti) — місто в північно-західній Румунії, на румуно-угорському етнічному кордоні, на річці Сомеш; 115,1 тис. мешканців (2002). Адміністративний центр повіту Сату Маре. Від назви міста німецькою та ідіш мовами походить назва хасидської сатмарської династії.

Етимологія[ред.ред. код]

Угорська назва міста, Сатмар, походить від угорського імені Затмар. В історичному творі Gesta Hungarorum вказується, що в X столітті на місці сучасного Сату-Маре існувало поселення під назвою Castrum Zotmar[1].

З румунської мови назва міста перекладається як «велике село». До 1925 року носив назву Сатмар, з 1925 року офіційно називається Сату-Маре.

Географія[ред.ред. код]

Сату-Маре розташований в повіті Сату-Маре, в північно-західній Румунії, на річці Сомеш, в 13 км від кордону з Угорщиною і 27 км від кордону з Україною . Місто розташоване на висоті 126 метрів на алювіальній рівнині Нижній Сомеш . Кордони муніципалітету дорівнюють площі 150,3 квадратних кілометрів . З геоморфологічної точки зору, місто розташоване на Сомеш Луг з обох сторін річки, яка звужує в безпосередній близькості від міста і розширюється вгору і вниз за течією від нього; затоплений під час сильних дощів, луг має різні географічні конфігурації на краю міста (пісок, долини, мікропониженнях).

Клімат[ред.ред. код]

Клімат континентальний, що характеризується жарким літом і холодними зимами. Оскільки місто розташоване на півночі країни, взимку тут набагато холодніше, ніж в середньому по країні. Абсолютний максимум (+ 39,4 ° C) був зафіксований 16 серпня 1952 року, абсолютний мінімум (-30.4 ° ​​С) — 24 грудня 1961 року. Оскільки місто є на самій півночі країни, зима набагато холодніше, ніж в середньому по країні, з середньою температурою −17 ° C (1 ° F), більш низькою, ніж значень, записаних в інших містах в західній Румунії, як наприклад Орадя (- 15 ° С (5 ° F)) . Середньорічна температура в місті становить 9,7 ° C, або з розбивкою по сезонах: весна +10,2 ° C , літо +19,6 ° C , осінь 10,8 ° C і зима 1,7 ° C .[2] Вологість повітря досить висока. Переважно струми вітра дують з північного заходу, в результаті чого навесні і влітку опади. Клімат в цій області є з невеликими відмінностями між максимумами і мінімумами, і є достатня кількість опадів круглий рік. Класифікація кліматів Кеппена визначає для цього клімату підтип — « Cfb „(океанічний клімат).[3]


Клімат Сату-Маре
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 14,7 17,9 26,0 30,7 32,4 36,3 37,2 39,4 37,3 28,3 24,2 18,0 39,4
Середня температура, °C −2,8 −0,6 4,5 10,4 15,7 18,8 20,4 19,8 15,5 10,1 4,9 0,1 9,7
Абсолютний мінімум, °C −29,3 −27,6 −20,6 −6,4 −2,6 0,6 4,9 3,5 −4,7 −9,3 −19,6 −30,4 −30,4
Норма опадів, мм 39.8 35.9 35.0 44.8 63.1 81.4 69.4 62.2 45.6 46.0 47.3 53.3 598.8
Джерело: Anuarul statistic al României 2007'[1]


Історія[ред.ред. код]

Міська ратуша

Археологічні розкопки свідчать, що перші людські поселення в даних місцях існували в епоху кам'яної і бронзової доби. Також тут існували поселення даків .

Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного Сату-Маре в X столітті існувала укріплена фортеця Каструм Затмар . З XIII століття Сату-Маре був вільним королівським містом. За часів правління родини Баторі русло річки Сомеш було змінено в цілях захисту південного флангу фортеці, в результаті чого Сату-Маре стає островом, сполученим з головною дорогою трьома мостами через річку. В 1562 році фортеця піддавалася облозі військ Османської імперії, а потім Габсбурзької монархії, в результаті чого була зруйнована. Пізніше під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді за планами італійського архітектора Оттавіо Балдігара було проведено відновлення фортеці, в результаті чого вона придбала п'ятикутну форму з п'ятьма вежами. В середні віки Сату-Маре та минтая були двома різними містами, розділеними рікою Сомеш, згодом в період між 1712 і 1715 роками відбулося їх об'єднання. Починаючи з XIII століття, Сату-Маре стає важливим ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним вузлом. В 1871 році була прокладена залізнична лінія, яка пов'язала Сату-Маре та Карей, в 1872 — Сігету-Мармацієй, в 1894 — Бая-Маре .

Після розпаду Австро-Угорщини 15 квітня 1919 місто було захоплене румунськими військами. Згідно Тріанонського договору, підписаного в 1920 році, Трансільванія (включаючи Сату-Маре) відійшла до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу , Трансільванія (у тому числі Сату-Маре) знову стала частиною угорської території. В 1944 році місто було зайняте військами Радянської армії, що наступала. Після 1945 року місто знов увійшов до складу Румунії.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Головою міста є примар, що обирається на 4 роки. З 2012 року примарем Сату-Маре є Дорел Койка, обраний на місцевих виборах. Законодавчу владу здійснює місцева рада, що складається з 23 депутатів. В адміністративному відношенні місто розділене на 12 районів, один з яких, Сетмерел, є селом, підпорядкованої місту. Місто також є центром жудеця Сату-Маре, тут розташована префектура і рада жудеця. Як і інші Ради, окружний рада обирається на 4 роки. Префект жудеця призначається урядом .

Економіка[ред.ред. код]

Сату-Маре є важливим транспортним вузлом. У місті розвинуте виробництво гірничого та транспортного устаткування, газових плит, текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

Населення[ред.ред. код]

Історична чисельність населення міста
Рік Населення Румуни Угорці
1880 20,531 7.9% 83.1%
1890 21,874 8.1% 89.9%
1900 28,339 7.8% 89.01%
1910 36,460 6.3% 91.4%
1920 38,807 15.2% 63.6%
1930 53,010 28.9% 57.1%
1941 53,406 6.6% 90.2%
1956 53,672 36.5% 58.2%
1966 69,769 44.2% 54.9%
1977 103,544 51.04% 47.2%
1992 131,987 55.8% 43.2%
2002 115,142 57.9% 39.3%
2011 102,441 54,2% 34,6%

Джерело:[4]

Станом на 2011 рік, в місті проживало 102441 осіб, що менше в порівнянні з результатами перепису 2002 року.

Національний склад міста у 2011 році виглядав таким чином:

  • румуни — 55 904 (54,2%)
  • угорці — 35 723 (34,6%)
  • цигани — 1278 (1.2%)
  • німці — 1002 (1,0%)
  • українці — 164 (0.2%)
  • євреї — 28 (0.0%)
  • інші 8925 (8.9%)

Постаті[ред.ред. код]

  • Уродженцем Сату-Маре є Густав Ціріц — начальник штабу Української Галицької Армії.

Українська громада[ред.ред. код]

У 19 столітті в повіті Сату-Маре жили українці греко-католики; ще в 1930-их роках було 10 греко-католицьких парохій з церковно-слов'янською богослужбовою мовою (тепер зрумунізовані або зугорщені). В самому місті чисельність українців становила по роках[5]:

  • 1880–120
  • 1890 — 46
  • 1900 — 45
  • 1910 — 33
  • 1920 — * 1930–488
  • 1941 — 52
  • 1956–149
  • 1966–149
  • 1977–178
  • 1992–312
  • 2002–271
  • 2011–164

Господарство[ред.ред. код]

Транспортний вузол. Виробництво гірського і транспортного устаткування, газових плит; текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Сату-Маре є містом-побратимом таких міст:

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Paul Niedermaier (2008). Städte, Dörfer, Bauwerke. Studien zur Siedlungs- und Baugeschichte Siebenbürgens (German). Böhlau Verlag, Köln/Weimar. с. 320. ISBN 978-3-412-20047-3. 
  2. Geografie (Romanian). www.satu-mare.ro. Процитовано 2009-06-22. 
  3. Climate Summary for Satu Mare. Weatherbase. Процитовано 2013-06-25. 
  4. Etnikai statisztikák (Hungarian). Árpád E. Varga. Архів оригіналу за 2012-10-17. Процитовано 2009-06-13. 
  5. http://www.kia.hu/konyvtar/erdely/erd2002/smetn02.pdf


Румунія Це незавершена стаття з географії Румунії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.