Перейти до вмісту

Географія Румунії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Географія Румунії
Географічне положення Румунії
Географічне положення Румунії
Географічне положення
КонтинентЄвропа
РегіонСхідна Європа
Координати46°00′ пн. ш. 25°00′ зх. д. / 46.000° пн. ш. 25.000° зх. д. / 46.000; -25.000G O
Територія
Площа238 397 км² (80-е)
 • суходіл97,0 %
 • води3,0 %
Морське узбережжя225 км
Державний кордон2915 км
Рельєф
Типгорбисто-рівнинний, низовинний, гористий
Найвища точкагора Молдовяну (2544 м)
Найнижча точкаЧорне море (0 м)
Клімат
Типпомірно континентальний
Внутрішні води
Найдовша річкаДунай (1075 км)
Найбільше озероРазелм (511 км²)
Інше
Природні ресурсинафта, кам'яне вугілля, буре вугілля, залізна руда, поліметалічні руди, золото, срібло, кам'яна сіль, будівельні матеріали, водні ресурси, сільськогосподарські орні землі, лісові ресурси (деревина), біологічні ресурси
Стихійні лихаземлетруси, повені, посухи, зсуви, селі, лісові пожежі
Екологічні проблемизабруднення довкілля, деградація земель, вирубування лісів, скорочення площ природних екосистем, зменшення біорізноманіття.

Румунія (рум. România) — держава у південній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю[1]. Площа країни 237,5 тис. км²; суходолу — 230,4 тис. км², водної поверхні — 7,1 тис. км²[1][2]. На сході омивається Чорним морем. Значна частина країни являє собою хребти Карпатських гір і різні височини, на півдні й крайньому заході — низовини[3].

Етимологія

[ред. | ред. код]

Етимологія назви сучасної країни Румунія (рум. România — країна римлян) пов'язана з Римською імперією, яка завоювала Дакію (лат. Dacia — країна даків), велика частина території сучасної держави, а її жителів латинізувала (романізувала). Старі варіанти назви включають Rumania та (під впливом французького правопису) Roumania.

Валахія, слов'янська назва країни, від гот. walh — кельти, а згодом й інші латинізовані племена. Ця германська форма походить від назви кельтського племені Volcae. Порівняйте з етимологією назви Уельс (Wales) і Валлонія (Wallonia).

Розташування

[ред. | ред. код]

Кордони країни визначені мирним договором 1947 року, загальна довжина кордонів суходолом складає 2915 км. Румунія межує на півночі з Україною (614 км; Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька і Одеська області), на північному сході — із Молдовою (681 км), на південному заході — із Сербією (544,3 км), на північному заході — з Угорщиною (444,8 км), а на півдні — з Болгарією (631,3 км)[4]. На сході територія Румунії омивається водами Чорного моря.

Крайні пункти

[ред. | ред. код]

Геологія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Геологія Румунії
Геологічна карта Румунії

Геологія Румунії характеризується високою різноманітністю структур і порід, що відображає складну тектонічну та геологічну історію регіону. Територія країни лежить на межі Східновропейської платформи та Карпатської складчастої системи, що сформувалася внаслідок кількох тектонічних циклів від палеозою до кайнозою. Геологічно Румунія поділяється на три основні провінції: Карпати, Трансильванська западина та Подунайська низовина.

Центральну та північну частину країни займають Східні, Південні та Західні Карпати. Ці гори утворені у результаті альпійської складчастості, що відбулася в палеоген-неогеновий період, і мають складну будову зі змінених метаморфічних порід (гнейсів, кристалічних сланців) та осадових товщ вапняків, доломітів, пісковиків і мармурів. Особливо характерними для Східних Карпат є вулканічні породи неогенового віку, що включають базальти та андезити, залишки давніх вулканічних центрів. У Південних Карпатах поширені рудні родовища, зокрема залізні, свинцево-цинкові, мідні та золоті, що мають економічне значення.

Між Карпатами розташована Трансильванська западина, яка є частиною паннонського осадового басейну. Тут переважають осадові породи мезозойського та кайнозойського віку, такі як вапняки, піски, глини та гравій, що формувалися в морських і озерних умовах. Западина відома родовищами золота та срібла, особливо в районі Розії-Монтана, а також значними покладами мармуру, гіпсу та цементної сировини. Кайнозойські відклади, включаючи піски та глини, відіграють важливу роль у формуванні родючих ґрунтів для сільського господарства.

Південна Подунайська низовина являє собою молодий четвертинний рельєф із товщами алювіальних пісків, глин і гравію. Вона формувалася під впливом річкової діяльності та льодовикових процесів, що сприяло накопиченню значних покладів нафти та природного газу. Тут також зустрічаються гіпсові та кам'яно-вугільні відклади. Геологічна будова низовини визначає її низьку сейсмічну активність порівняно з Карпатами.

Сейсмічна активність Румунії зосереджена головним чином у Східних Карпатах і горах Вранча, де регулярно виникають землетруси середньої потужності. Це пов'язано з тектонічною активністю зони субдукції та складчастих структур альпійського циклу.

Гірський масив Вранча, зона давньої вулканічної діяльності на стику Східних і Південних Карпат, джерело землетрусів, що можуть зачіпати територію України, особливо місто Одесу.

Рельєф

[ред. | ред. код]
Докладніше: Рельєф Румунії
Гіпсометрична мапа Румунії

Значну частину території Румунії займають гори (30 %) і височини (37 %). У північних і центральних районах розташовані Східні (найвища точка — гора П'єтрос, 2305 м) і Південні Карпати, або Трансильванські Альпи (найвища точка — гора Молдовяну, 2544 м), які утворюють у плані кільцеподібну структуру, що займає 2/5 площі країни[2][3]. Східні й Південні Карпати розділяє долина річки Прахова і перевал Предял[2]. Карпати мають чимало зручних перевалів і не є природним непрохідним бар'єром для транспортних зв'язків[4]. На захід від долини річки Мурешул — середньовисотні Західні Румунські гори, або Апусені (рум. Munţii Apuseni)[2]. Між ними і Карпатами знаходиться Трансильванське плато (250—800 м). На півдні Румунії розташована Нижньодунайська рівнина (Валахська), обмежена річкою Дунай, на заході — Західна рівнина (Притисенська), частина Середньодунайської рівнини. На схід від річки Серет — Молдавське плато, на південний-схід за Дунаєм — плато Добруджа[3].

Головна фізико-географічна особливість Румунії — Карпатська гірська система. Цей складний ланцюг гір проходить через всю країну від українського кордону на півночі до кордону з Сербією на південному заході у формі підкови, що замикається на захід від гір Апусені. Єдиний район, розташований на південь від Дунаю, Добруджа, має невисокі горби і частково заболочений. Всередині гірської дуги Карпат знаходиться Трансильванія (звана угорцями Ерделі) — горбиста високопродуктивна територія. На її західній околиці, всередині гір Апусені, розташований нерівномірно вкритий лісом масив Біхор.

На південь і схід від Карпат простягаються передгірські височини та рівнини. Найбільшою з них є Румунська рівнина (частина Нижньодунайської рівнини), що характеризується низькими абсолютними висотами, лесовими відкладами та родючими чорноземами. Вона відіграє ключову роль у сільському господарстві країни. На сході Румунії розташоване Молдавське плато, розчленоване ярами та долинами приток Пруту й Серету.

Особливе місце в рельєфі Румунії займає дельта Дунаю — одна з найбільших і наймолодших дельт Європи. Вона постійно змінюється під впливом наносів, течій і морських хвиль. Тут переважають низовинні, заболочені форми рельєфу: острови, протоки, лагуни та піщані коси. Дельта Дунаю має не лише геоморфологічну, а й величезну екологічну цінність.

Топографічна мапа
Румунії (рум.)
Топографічна мапа
Румунії (англ.)
Гора Молдовяну
Нижньодунайська рівнина
Сфінкс Бучеджі

Узбережжя

[ред. | ред. код]

На сході територія Румунії омивається водами Чорного моря. Довжина чорноморського узбережжя складає 244 км. Умовно його можна розділити на 3 частини:

  • північна — вирівняне акумулятивне узбережжя дельти Дунаю. Рукава Дунаю: Георгіївське гирла, Сулинське, Кілійське, останнім проходить кордон між Україною та Румунією.
  • центральна (між Мусурою й мисом Мідія) — низькі, місцями заболочені, з численними островами, прибережними косами, лиманами, лагуни (Сютгйол). Найбільший курорт країни — Мамая.
  • південна — абразійно-бухтове урвисте високе узбережжя з мисами і піщаними пляжами[1], що вирівнюється під дією хвильових процесів. Хоча й слабо розчленоване, але можливе спорудження штучних гаваней. Найбільший порт країни — Констанца.

Клімат

[ред. | ред. код]
Докладніше: Клімат Румунії
Клімадіаграма Румунії (Бухарест)

Клімат Румунії на низовинах та височинах помірно-континентальний, з жарким і сухим літом і короткою, порівняно м'якою зимою; у горах клімат більш суворий, з прохолодним літом і холодною зимою, а також більшими опадами[2][3]. Визначальним кліматотвірним чинником є Карпатська гірська система, яка дугоподібно охоплює Трансільванське плато. Карпати відіграють роль бар'єра для повітряних мас атлантичного, континентального та середземноморського походження. Західні та північно-західні райони країни перебувають під сильнішим впливом вологих атлантичних повітряних мас, що сприяє м'якшим зимам і більшій кількості опадів. Натомість східні та південно-східні території частіше зазнають впливу сухого континентального повітря з Євразії, що зумовлює спекотне літо та холодні зими.

Середня температура січня близько 0°С на узбережжі, -5 °С на рівнині, до -10 °С (місцями нижче) у горах. Середня температура липня на рівнині +20–23 °С, у горах +8–16 °С[3]. На узбережжі клімат сухий, степовий, з впливом морського вологого повітря, схожий на кримський. Західний перенос повітряних мас значно зменшує вплив Чорного моря на узбережжя (вузька смуга 10–15 км). На узбережжі Чорного моря (в районі Мамая) купальний сезон триває з кінця червня до кінця вересня. Найбільша кількість опадів (1200–1500 мм на рік) — на західних схилах найвищих гірських вершин; на рівнині та передгір'ї випадає 400–700 мм, у дельті Дунаю та на узбережжі Чорного моря — 300–400 мм на рік[3]. Максимальну кількість опадів західні вітри забезпечують у квітні-липні, тобто у першій половині вегетаційного періоду; друга половина літа і осінь — жаркі та сухі, що є дуже зручним для збирання врожаю; мінімальна кількість опадів — у грудні-лютому. Наприкінці літа на Нижньодунайській рівнині іноді трапляється посуха. Тривалість снігового покрову у горах зазвичай 3–4 місяці, у передгір'ї 1–2 місяці. На рівнині сніговий покрив нестійкий.

Кліматичні умови в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства, але деякі східні райони (Добруджа) потребують штучного зрошення[4]. Сума активних температур в районі плато Добруджа дозволяє вирощувати навіть такі теплолюбиві культури як рис і бавовник.

Внутрішні води

[ред. | ред. код]

Румунія одночасно придунайська і причорноморська країна. Уся її територія країни, за винятком вузької причорноморської смуги, належить до стічного басейну Дунаю. Дунай для Румунії є переважно прикордонною річкою, лише невеликий відрізок перетинає її територію (від Келераші до Галацу). Вихід у Чорне море здійснюється не стільки через Дунай, скільки через порт Констанцу, водночас вхід у Дунайську міжнародну водну транспортну систему і вихід з неї в море пролягає через територію Румунії і контролюється нею[4]. Найважливішим для Румунії є 150 км відрізок Дунаю від гирла до портів Галац і Бреїла. Уведений в експлуатацію в 1984 році канал Дунай — Чорне море (50 км) з'єднав найкоротшим шляхом порт Констанца з Дунаєм[4].

Річки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Річки Румунії
Річка Сіретул

Річкова мережа країни досить густа[3]. Головна річка — Дунай (рум. Dunărea); найбільші притоки — Прут (рум. Prut), Річка Сіретул (рум. Siret), Олт (рум. Olt), Яломиця (рум. Ialomița), Жіу (рум. Jiu). Судноплавні річки: Дунай (до Браїли навіть морські судна), Прут, канал Беґа (ділянка річки Бега від Тимішоари, притока Тиси)[2].

Гідрологічний режим річок країни має яскраво виражений сезонний характер. Максимальні рівні води спостерігаються навесні внаслідок танення снігу в Карпатах та інтенсивних дощів, тоді як влітку й восени можливі періоди маловоддя. У деяких регіонах, особливо на сході та південному сході, річки чутливі до посух, що впливає на сільське господарство та водопостачання.

Гірський і передгірний рельєф зумовлює достатні запаси гідроенергоресурсів (13 млн кВт), з них більша частина припадає на Дунай, інші на Жіу, Яломіцу, Олт, Муреш, Сірет та інші[2].

Озера

[ред. | ред. код]
Докладніше: Озера Румунії

Озерна мережа Румунії налічує понад 3500 озер, більшість з яких невеликі за площею. Найбільші озера зосереджені в прибережній зоні Чорного моря та в дельті Дунаю. Разельм, Сіное, Головіца є лагунними озерами, що мають змішаний — прісно-солонуватий — режим. У Карпатах поширені льодовикові озера, серед яких найбільше й найглибше — Букура, розташоване в масиві Ретезат.

Підземні води

[ред. | ред. код]

Важливу роль у водному балансі відіграють підземні води, які широко використовуються для питного водопостачання, особливо в сільських районах. У Румунії також поширені мінеральні та термальні джерела, що стали основою розвитку курортів і бальнеології.

Ґрунти

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ґрунти Румунії

У низовинах поширені здебільшого чорноземи та чорноземоподібні ґрунти, для яких характерна висока природна родючість[3]. У долинах річок зустрічаються лучні чорноземи, а у заплаві Дунаю — різноманітні типи болотних ґрунтів. У прогинах Нижньодунайської рівнини та на узбережжі Чорного моря — місцями солончаки. Середню частину Добруджи займають каштанові ґрунти на лесах. У передгір'ї та на високих плато розвинені сірі та бурі лісові ґрунти[3]. Гірські різновиди цих ґрунтів можна зустріти і на нижніх частинах схилів (до висоти 1200–1500 м). Вище формуються підзолисті (під хвойними лісами) та гірсько-лучні скелетні ґрунти. Природні пасовища та альпійські луки сприяють розвитку тваринництва. На карбонатних породах подекуди розвинені рендзини.

Значна частина країни розорана, особливо родючі чорноземи й алювіальні ґрунти Нижньодунайської низовини. Для підвищення родючості на низовинах проводиться система меліоративних заходів: зрошування, осушення, будівництво дамб[2]. Торф'яно-болотисті ґрунти дельти Дунаю майже непридатні для господарського використання. Трансільванське плато сильно еродоване, лише в його південній частині розташовується зручний для землеробства Трансільванський степ.

Рослиний світ

[ред. | ред. код]

Флора

[ред. | ред. код]
Схід сонця в Роднянських горах. Квітучий рододендрон

У флорі Румунії описано приблизно 3830 нищих таксонів судинних рослин, що включають як види, так і підвиди. Це приблизно 3320 види та 510 підвидів. Ця кількість робить флористичну різноманітність Румунії дуже високою за європейськими мірками, адже тут перетинаються]] кілька біогеографічних регіонів (альпійська, континентальна, паннонська, понтійська, степова), що сприяє великому видо­вому багатству. Окрім судинних, у країні також зареєстровано понад 600 видів водоростей, приблизно 980 видів мохоподібних, включно з мохами, печіночниками, які часто зростають у вологих місцях — на поверхні ґрунту, каменях і корі дерев.

Папоротеподібні і плауноподібні представлені приблизно 100 видами, які ростуть переважно в тіньових, вологих місцях лісів і гірських луків. Невеликою групою є голонасінні (близько 5–10 видів), включають типові європейські хвойні дерева і кущі (ялина європейська, ялиця біла, сосна звичайна тощо); ці види домінують у середньовисотних гірських лісах.

Найбільша частина флори представлена покритонасінними (понад 3700 видів). До них належать трав'янисті рослини, кущі й дерева. Основними родинами з великою кількістю видів є айстрові (Asteraceae), злаки (Poaceae), бобові (Fabaceae), розові (Rosaceae), губоцвіті (Lamiaceae) та зонтичні (Apiaceae).

У флорі Румунії нараховується близько 60 строго ендемічних видів та ще понад 170 субендемічних таксонів, що разом становить значну унікальну частину флори. Багато ендеміків зосереджено в Карпатах — стародавніх гірських оселищах, які слугували рефугіумами під час льодовикових періодів, дозволяючи деяким видам еволюціонувати ізольовано від сусідніх флористичних регіонів. Близько 1400 судинних таксонів флори Румунії є рідкісними, перебувають під загрозою зникнення або потребують охорони за місцевими та міжнародними червоними списками.

Флористичне районування

[ред. | ред. код]
Гірський мішаний ліс

За флористичним районуванням світу Румінія належить до трьох флористичних провінцій Циркумбореальної області Бореального підцарства Голарктичного флористичного царства[5].

  • Балканська (Ілірійська) провінція. Представлена обмежено та фрагментарно, головно у південно-західній частині країни (Банат), на південних схилах Західних Карпат, у долині Дунаю (Залізні Ворота). Флора має чітко виражені субсередземноморські риси, теплолюбні та світлолюбні види, елементи балканської та іллірійської флори. Типові види: дуб бурґундський (Quercus cerris), ясен білоцвітий (Fraxinus ornus), скумпія звичайна (Cotinus coggygria), бузок звичайний (Syringa vulgaris) (у дикому стані), Sesleria rigida.

Рослинність

[ред. | ред. код]

Румунські гори вкриті лісами (1/4 території країни): у верхній частині хвойними, в нижній — листяними[2][3]. Румунія виділяється в Європі запасами твердої деревини помірних широт (бук і дуб)[4]. Рівнинна територія представлена степовою та лісостеповою рослинністю[2]. В плавнях Дунаю великі площі займають зарості очерету та інших болотяних рослин[2].

Серцем природної рослинності Румунії є Карпати — величні гори, що проходять дугою через центральну частину країни. Тут рослинність змінюється з висотою. У нижніх гірських та передгірних поясах домінують широколистяні та мішані ліси. Це букові ліси, високі дуби, клени, липи та граб, що вкривають схили зеленим шатром більшу частину року. Вище, поміж 1000—1500 м, з'являються хвойні ліси з ялинами, соснами та модринами, що їхня темно-зелена барва створює тло для весняних ефемероїдів. Ще вище поширені альпійські луки, де влітку цвітуть рідкісні гірські рослини: гентіани, дзвоники, різні види орхідей, а на кам'янистих схилах можна зустріти едельвейс.

Південні та східні частини Румунії, зокрема в Валахії, та сусідній Молдові були покриті природними степами та лісостепами. Тут рослинність була меншою мірою лісовою, а більше степовою й луговою з характерними трав'янистими рослинами. У природних степах ростуть високі злаки, ковила та різні види різнотрав'я. Зараз багато таких територій перетворено під сільськогосподарські угіддя, тому природних степових ділянок залишається менше, ніж колись. Проте певні фрагменти дикої трав'янистої рослинності збереглися, зокрема в заповідних зонах.

Одне з найвидатніших природних чудес Румунії — це Дунайські плавні, що є однією з найбільших водно-болотних територій у Європі. Тут рослинність має зовсім інший характер. Величезні зарості очерету та рогозу широкими смугами тягнуться вздовж проток та озер. Водяні рослини, такі як латаття біле, глечики жовті, водяна м'ята, плаваючі папороті, ростуть у стоячій воді. На піщаних ділянках з'являються степові трави і навіть рідкісні рослини, які добре переносять солонуваті умови. Заплавні ліси з верб, тополі, вільхи розташовані вище над рівнем води та утворюють справжні зелені острівці.

Тваринний світ

[ред. | ред. код]
Рись євразійська (Lynx lynx)

Географічне розташування Румунії, її рельєф, клімат і мережа різних природних оселищ сприяють виникненню надзвичайно багатого і різноманітного тваринного світу. На цій території перетинаються альпійські, лісові, степові та водно-болотні екосистеми, утворюючи сприятливі умови для існування тисяч видів тварин — як широко поширених у Європі, так і унікальних для регіону.

Загальна кількість видів тварин в Румунії — понад 33 тисячі, серед яких більше 700 видів хребетних. Фауна ссавців налічує 100—110 видів. Це хижі — ведмідь бурий (Ursus arctos), вовк (Canis lupus), рись євразійська (Lynx lynx), видра річкова (Lutra lutra), копитні — олень благородний (Cervus elaphus), сарна європейська (Capreolus capreolus), дикий кабан (Sus scrofa), дрібні ссавці — їжак європейський (Erinaceus europaeus), численні гризуни, понад 25 видів кажанів (підковоноси, нічниці) тощо.

Орнітофауна одна з найбагатших в Європі й включає 360—370 видів птахів, з яких близько 200 гніздуються постійно. Ключовими групами є: водно-болотні птахи — пелікан рожевий (Pelecanus onocrotalus), чаплі, баклани; хижі птахи — беркут (Aquila chrysaetos), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla); лісові види — лелека чорний (Ciconia nigra), глухар (Tetrao urogallus), орябок (Tetrastes bonasia); степові та відкритоландшафтні — куріпка сіра (Perdix perdix), жайворонки тощо.

У Румунії зафіксовано близько 30 видів плазунів. Найхарактернішими є ящірка зелена (Lacerta viridis), ящірка прудка (Lacerta agilis), вуж звичайний (Natrix natrix), гадюка звичайна (Vipera berus), болотна черепаха європейська (Emys orbicularis). Фауна земноводних включає близько 20 видів, що є типовим показником для помірної зони Європи. Основними видами є жаба трав'яна (Rana temporaria), жаба озерна (Pelophylax ridibundus), тритон гребінчастий (Triturus cristatus), саламандра вогняна (Salamandra salamandra).

Полоз ескулапів (Zamenis longissimus)

У внутрішніх і прибережних водах Румунії налічується приблизно 190—200 видів риб. Основними групами і видами є: коропові (Cyprinidae) — короп звичайний (Cyprinus carpio), плітка, лящ (Abramis brama), краснопірка (Scardinius); лососеві — форель струмкова (Salmo trutta fario); окуневі — судак (Sander lucioperca), окунь (Perca fluviatilis); осетрові (реліктові та рідкісні) — білуга (Huso huso), севрюга (Acipenser stellatus), стерлядь (Acipenser ruthenus).

Безхребетні становлять понад 95 % усієї фауни країни. Це понад 25 тис видів комах (метелики, жуки, перетинчастокрилі), павукоподібні, ракоподібні, молюски, черви. У Карпатах і Дунаї проживають численні ендемічні та реліктові форми.

Рівень ендемізму серед хребетних у Румунії невисокий, але Карпати та Добруджа вирізняються великою кількістю локальних ендеміків серед безхребетних (комах, молюсків, павукоподібних). Прикладами можуть бути карпатські тритони і жуки (Carabus spp.), печерні безхребетні (троглобіонти) Апусенських гір.

Румунія є важливим рефугіумом льодовикових і післяльодовикових реліктів. Залишками давньої європейської мегафауни є бурий ведмідь і рись. Лісовий реліктом є саламандра плямиста. Реліктами третинного періоду осетрові риби Дунаю, холодолюбні безхребетні Карпат.

Багато видів тварин занесені до Червоного списку МСОП та національної Червоної книги Румунії. Найважливішими є білуга, лелека чорний, орлан-білохвіст, норка європейська (Mustela lutreola), дельфіни Чорного моря. Основними загрозами для фауни є фрагментація оселищ, осушення боліт, забруднення вод, браконьєрство та кліматичні зміни.

Зоогеографічне районування

[ред. | ред. код]
Саламандра вогняна (Salamandra salamandra)

За зоогеографічним районуванням світу Румунія належить до чотирьох основних зоогеографічних провінцій Європейсько-Сибірської підобласті Палеарктичної фауністичної області, але з чітко вираженими понтійсько-каспійськими, балканськими та середземноморськими впливами.

  • Карпатська провінція є осередком давньої лісової та гірської фауни з льодовиковими реліктами. Характеризується високою часткою великих ссавців і спеціалізованих гірських видів. Типові види: ведмідь бурий, вовк, рись, сарна, глухар, саламандра вогняна. Виділяють три зоогеографічні райони: Східнокарпатський, Південнокарпатський і Західнокарпатський.
  • Центральноєвропейська (лісостепова) провінція — перехідна зона між гірською та рівнинною фауною. Характеризується поєднанням лісових і відкритоландшафтних видів, значною антропогенною трансформацією. Типові види: козуля, дикий кабан, лисиця, заєць сірий, куріпка сіра. У межах Румунії представлена Трансильванським зоогеографічним районом.
  • Понтійсько-Каспійська провінція охоплює Румунську рівнину, частину Молдови та Нижнього Дунаю. Це фауна сухих відкритих просторів, генетично пов'язана з причорноморськими та каспійськими степами. Типові групи і види: ховрахи, сліпаки, полівки, жайворонки, гадюка степова. У межах Румунії представлена Степовим (Причорноморським) зоогеографічним районом.
  • Балкансько-Добруджанська провінція характеризується поєднанням степових, балканських і середземноморських елементів та великою кількістю теплолюбних і ксерофільних видів. Типові види: ящірка зелена, полози, богомоли, орли, ендемічні безхребетні. У межах Румунії представлена Добруджанським зоогеографічним районом.

Як окремі зоогеографічні провінції часто виділяють:

Козиця звичайна (Rupicapra rupicapra)

Тваринне населення Румунії чітко пов'язане з природними зонами та вертикальною поясністю. У лісових угруповання Карпат і передгір'ях домінують ведмідь бурий, вовк, рись, олень благородний, сарна європейська, дятли, сови, глухар, саламандра вогняна (у вологих лісах). У гірських та субальпійських угруповання едифікаторними видами є козиця звичайна (Rupicapra rupicapra), тинівка альпійська (Prunella collaris), беркут, полівки, землерийки. Ці угруповання відзначаються низькою чисельністю, але високою екологічною спеціалізацією.

У степових та лісостепових угрупованнях (Добруджа, рівнини) домінують ховрахи, полівки, заєць сірий, жайворонки, куріпка сіра, плазуни (ящірки, полози). Багато степових угруповань зазнали трансформації через сільське господарство.

У водно-болотних угруповання Дунаю та інших водойм домінують качині, чаплі, лебеді, пелікани, видра, жаби, черепахи, коропові риби, численні водні безхребетні. Основу прибережно-морських угруповань становлять морські риби (камбала, кефаль та інші), морські птахи та дельфіни.

Стихійні природні явища

[ред. | ред. код]

На території Румунії періодично спостерігаються неприятливі природні явища і трапляються стихійні лиха, зокрема землетруси, повені, посухи, зсуви, селі, лісові пожежі

Природні ресурси

[ред. | ред. код]

Мінеральні ресурси

[ред. | ред. код]
У соляній шахті Саліна Турда
Використання земель, 1970 рік (англ.)

Поклали нафти, газу, вугілля (загальні запаси 6—7 млрд тон) переважно представлене лігнітом, кам'яного вугілля мало, залізної руди (Хунедоара), бокситів (Апусені), мідних руд (Марамуреш, Добруджа), мангану (Північна Молдова і Банат), свинцю і цинку (Марамуреш), кам'яної солі (Трансільванія, передгір'я Карпат)[2][3].

Нафтоносні площі простягнулися вздовж зовнішнього південного і східного флішового краю Карпат (долина річки Прахова, район Бакеу, родовище Билтені в Олтенії)., газоносні знаходяться здебільшого на Трансільванському плато (Копша-Міке, Сирмишел)[2][4].

Найбільші родовища бурого вугілля зосереджені в долині річки Джіу (район Петрошань), лігніту — в південній частині Підкарпаття, кам'яного вугілля — поблизу Решиці[2]. У масиві Вранча розвідані родовища комплексних уранових руд, що містять також золото, срібло та деякі рідкісноземельні метали. Румунія цілком забезпечена будівельними ресурсами: гіпсом, крейдою, каоліном, кварцовим піском.

Водні ресурси

[ред. | ред. код]

Земельні ресурси

[ред. | ред. код]

Охорона природи

[ред. | ред. код]

Охорона природи в Румунії — це яскрава сторінка в історії збереження біорізноманіття Європи. Ця країна, що знаходиться на перехресті кількох природних зон — від гірських вершин Карпат до широких вод Дунаю й дельти, має один із найцінніших і найрізноманітніших природних комплексів на континенті. Саме тому охороні природи тут приділяють значну увагу, об'єднуючи наукові, державні та громадські зусилля.

Природоохоронні території

[ред. | ред. код]
Льодовикове озеро у національному парку Ретезат

Румунія має розвинену систему природоохоронних територій (майже півтори тисячі об'єктів), визначених законодавством і міжнародними угодами. Основні категорії включають:

Найвідоміші природоохоронні об'єкти на території Румунії: національний парк Ретезат у Південних Карпатах, Дунайський заповідник[3].

Природний парк Ірон Гейтес

Прикладами різних категорій природоохоронних територій Румунії можуть бути:

  • Природний парк Ірон Гейтес (Порте де Фієр) — один із найбільших природних парків країни, що охоплює долину Дунаю з багатою орнітофауною та рідкісними рослинами;
  • Ропа Рози (Червоний яр) — геологічна пам'ятка природи із мальовничими червоними скелями, розташована на території повіту Алба важлива для вивчення ерозійних процесів і локальної флори;
  • Природний резерват Поганіс Меадоу та орнітологічний резерват Беба Віче — малі, але дуже важливі для охорони окремих видів, таких як рідкісні рослини та дрохва;
  • Дендрологічний парк Барос та Ченадський ліс — приклади менших природоохоронних об'єктів, що зберігають генетичне розмаїття деревних видів і природних лісів.

У Румунії планується збільшення площі суворо охоронюваних територій, щоб досягти цільових показників Європейського Союзу щодо збереження біорізноманіття. За стратегією Biodiversity 2030, понад 700 тис га лісів мають бути виведені з комерційної експлуатації та включені до зон суворої охорони. Крім того, громадські ініціативи відіграють усе більшу роль: наприклад, проекти зі створення урбаністичних природних парків у містах (як у випадку з природним парком у Бухаресті) сприяють залученню громадськості до збереження біорізноманіття навіть у межах щільної забудови.

Екорегіони

[ред. | ред. код]

Фізико-географічне районування

[ред. | ред. код]

Фізико-географічно територію Румунії можна розділити на 9 регіонів 3 типів (гори, височини, рівнини), що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом[1]:

  • Південні Карпати — найвищі хребти Румунії, складені загалом кристалічними породами з добре вираженою висотною поясністю ландшафтів.
  • Східні Карпати складені в осьовій зоні кристалічними і вулканічними породами, по периферії — флішем, із мішаними лісами і субальпійськими луками на схилах.
  • Західні Румунські гори — окремі кристалічні вулканічні і вапнякові масиви, вкриті лісами і субальпійськими луками.
  • Підкарпаття — східні й південні, сильно розчленовані передгір'я Карпат з дубовими і буковими лісами.
  • Трансільванське плато — сильно розоране внутрішньогірське плато, з переважно лісостеповими ландшафтами.
  • Молдовська височина інтенсивно розчленована ґрунтовою ерозією, характеризується чергуванням ріллі й дібров.
  • Добруджа — столове, місцями закарстоване плато.
  • Середньодунайська рівнина складена алювієм, з плоским рельєфом, загалом сильно розорана.
  • Нижньодунайська рівнина — плоска розорана алювіальна рівнина, прорізана сильно заболоченою долиною Дунаю.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 Румыния // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
  2. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л.: Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  3. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Румунія [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.] / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. 1 2 3 4 5 6 7 Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2001. — 416 с.
  5. ↑ Тахтаджян А. Л. Флористические области Земли (The Floristic Regions of the World). — Л. : Наука, 1978. — 247 с. (рос.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
  • Арманд Д. Л. Румыния. — М.-Л., 1946. (рос.)
  • Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. — ISBN 978-617-527-106-3
  • Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Природа мира. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. (рос.)
  • Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. Т. А. Работнова. — Т. 2. Леса умеренной зоны. — М. : Прогресс, 1974. — 423  с. (рос.)
  • Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
  • Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
  • Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  • Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с.
  • Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
  • Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
  • Гордеева Т. Н., Стрелкова О. С. Практический курс географии растений : Учебник. — М. : Высшая школа, 1968. — 336 с. (рос.)
  • Дарлингтон Ф. Зоогеография. Географическое рапространение животных / Пер. с англ. М. М. Мержеевской и К. П. Филонова. Ред.: К. П. Филонов. — М. : Прогресс, 1966. — 520 с. (рос.)
  • Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
  • Довгань Г. Д., Сиротенко А. И., Стадник А. Г. Страноведение: Справочник. — Харьков : Веста: Изд-во «Ранок», 2007. — 480 с. — ISBN 978-966-08-1737-1 (рос.)
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
  • Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
  • Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія   : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
  • Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
  • Лобова Е. В., Хабаров А. В. Природа мира. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 303 с. (рос.)
  • Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
  • Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
  • Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
  • Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
  • Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. — ISBN 5-282-02318-0 (рос.)
  • Якубенко Б. Є., Попович С. Ю., Устименко П. М. Геоботаніка: Підручник. — К. : Ліра-К, 2019. — 348 с. — ISBN 978-617-7605-85-9
  • Mihăilescu V. Саграţii sud-estici de pe teritoriul R. P. Romîne. — Buc., 1963. (рум.)
  • Mihăilescu V. Geografia fizică a Romăniei. — Buc., 1969. (рум.)
  • Monografia geografică a Republicii Populare Romîne, v. 1 — Geografia fiziră, Buc., 1960. (рум.)
  • Republica Populară Romînă. Noua geografie a patriei. — Buc., 1964. (рум.)
  • Tufescu V. Subcarpaţii şi depresiunile marginale ale Transilvaniei. — Buc., 1966. (рум.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Географія_Румунії&oldid=47760720