Свято-Троїцький жіночий монастир (Браїлів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Свято-Троїцький жіночий монастир (Браїлів)
Stamps of Ukraine, 2013-43.jpg

49°06′23″ пн. ш. 28°10′06″ сх. д. / 49.10639° пн. ш. 28.16833° сх. д. / 49.10639; 28.16833Координати: 49°06′23″ пн. ш. 28°10′06″ сх. д. / 49.10639° пн. ш. 28.16833° сх. д. / 49.10639; 28.16833
Статус діючий
Країна

Україна Україна

Розташування Браїлів, Жмеринський район, Вінницька область
Конфесія УПЦ МП
Єпархія Вінницька
Засновано 1635
Будівництво 1767 — 1778
Реліквії ікони Браїлівської Почаївської Божої Матері, Браїлівської Ченстоховської Божої Матері, Божої Матері Троєручиці; ковчежець з мощами святих
Стан діючий
Адреса вулиця Монастирська, 1
Сайт orthodox.vinnica.ua/monastiri/brailovskij/
Свято-Троїцький жіночий монастир (Браїлів). Карта розташування: Україна
Свято-Троїцький жіночий монастир (Браїлів)
Свято-Троїцький жіночий монастир (Браїлів) (Україна)

Свято-Троїцький жіночий монастир у Вікісховищі?

Свято-Троїцький Браїлівський жіночий монастир — діючий жіночий монастир, що розташований у смт Браїлів, (Жмеринський район, Вінницька область). Комплекс пам'яток архітектури і містобудування національного значення.[1] Діє у приміщенні колишнього монастиря тринітаріїв.

Історія[ред.ред. код]

Заснований у 1635 р. у Вінниці за клопотанням Брацлавського підсудка і королівського секретаря Михайла Кропивницького, згодом сенатора польського.

Теперішня будівля монастиря почала зводитися у 1767 р. у Браїлові коштом польського магната Францішека Салезія Потоцького як монастир католицького ордену тринітаріїв. Завершене будівництво було 1778 р. за сприяння його сина Станіслава Щенсного.

Після анексії Поділля Російською імперією в будівлю закритого внаслідок польського повстання 1830—1831 рр. монастиря тринітаріїв у 1845 р. перемістився православний жіночий монастир з Вінниці. Той був закритий уже більшовицькою владою 1932 р. після того, як у монастирі більшовики знайшли збіжжя, приховане під час Голодомору селянами Москалівки і Козачівки. Під час нацистської окупації монастир з дозволу румунської адміністрації відновився у 1942 р., але знову був закритий радянською владою у 1962 р. До 1989 р., коли монастир знову відкрився в цій будівлі, там функціонували Браїлівське профтехучилище, а згодом туристична база. Зараз монастир є діючим Російської православної церкви.[2]. У 90-ті роки ХХ ст. проведено реставрацію всього комплексу будинків і монастирського подвір'я.

Брама Троїцького монастиря

Архітектура[ред.ред. код]

Первісно до обителі належали будинок костелу з приєднаним до нього з боку хору корпусом келій, що виконані в стилі бароко. Келії монастиря двоповерхові, цегляні. У ХІХ ст. була зведена брама зі службовими приміщеннями. Брама також відноситься до пам'яток архітектури як окремий об'єкт.

Храм з його складною багатоплановістю об'ємів відрізняється досить стриманим декором фасаду. Це тринавна базиліка, перекрита склепіннями з люкарнами у середньому наві.

Окрасою храму є двоярусна дзвіниця, також побудована у стилів бароко з багатою пластикою та великими проймами. За переказами, дзвони тут лунали по-особливому завдяки овальним отворам на перекриттях склепінь. На другому ярусі дзвіниці в центрі є зображення хреста з двома однаковими двораменними і однією однораменною поперечинами та короною вгорі — герб Пилява родини Потоцьких, який був у ХІХ ст. перероблений у восьмипроменевий старообрядницький хрест.[3]

Дзвіниця монастиря

Інтер'єр[ред.ред. код]

«Інтер’єр прикрашають каннельовані пілястри коринфського ордеру, гінкий, складного профілю антаблемент, багатократна кріпівка, вишукані за силуетом фронтони у вівтарі, пишна ліпнина, і нарешті, стінопис[4]

Інтер'єр розписав у 1787 р. віденський художник-чернець Йозеф Прехтль. Щоб подивитися на стінопис, до храму в 1787 р. навідався поцінувач творчості художника — польський король Станіслав Август Понятовський. Сюжетні та декоративно-орнаментальні мотиви були виконані у стилі рококо. Ці розписи темперою по сухій штукатурці не збереглися. Коли монастир став православним, розписи у стінних нішах виконав Є. Осмоловський. Ті були зіпсовані вже за радянські часи. Рештки стінопису остаточно були забілені наприкінці ХХ ст. У монастирі є свої шановані реліквії:

Вхід до монастиря

Міфологія[ред.ред. код]

За переказами місцевих жителів, монастир колись прикрашала статуя Ісуса Христа-Назарея в ріст людини, яку привіз з Туреччини один поляк-католик (За іншим відомостями, реліквію привезено з Мадрида). Це була скульптура Ісуса в багряній туніці із зав'язаними на грудях руками — символічна згадка про християнських невільників, котрих тринітарії викупали з неволі. В одному з тамтешніх міст подолянин став свідком того, як турки розпоряджалися награбованим в Європі майном. Серед вивезених ними цінностей була й статуя Христа. Бідному подолянину чудом вдалося викупити статую у турка і привезти до Браїлова. Нею пишалися як католики, так і православні. Статуя вважалася чудотворною. Згодом її перенесли до нового католицького костелу, звідки вона зникла у вирі подій після 1917 р. Теперішнє її місцезнаходження невідомо.[6]

Туристичний аспект[ред.ред. код]

У 2007 р. проект «Браїлівська скарбниця» був визнаний серед переможців обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини». Проект включив до себе Свято-Троїцький жіночий монастир XVIII ст. УПЦМП та Державний музей П. І. Чайковського і Н. Ф. фон Мекк, пам'ятку архітектури ХІХ ст. (смт Браїлів, Жмеринський район).[7]

Транспорт[ред.ред. код]

Із Києва можна дістатися будь-якою електричкою жмеринського напрямку до ст. Браїлів, а ще краще — до з.п. Козачівка. Із Вінниці щопівтори години курсує електропоїзд «Козятин-Жмеринка».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пам'ятки історії та культури Вінницької області: словникова частина / Упоряд. Ю. А. Зінько, М. Р. Мудрак та ін. — Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — С. 332.
  2. Браїлівський Свято-Троїцький жіночий монастир на сайті Вінницької єпархії УПЦ
  3. Визначні пам'ятки Вінниччини: Альбом / Вінниц. обл. краєзн. музей; відп. за випуск К. Висоцька. — Вінниця, 2011. — С. 137—138.
  4. Малаков, Д. В. По Брацлавщине. – М. : Искусство, 1982. – C. 57—58.
  5. Сім чудес Вінниччини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей; відп. за випуск К. Висоцька. — 2-ге вид. — Вінниця, 2011. — С. 6.
  6. Вінниччина туристична: краєзн. довід. / упоряд. О. Кізян; ред. М. Спиця; дизайн Н. Спиця; відп. за вип. Н. Морозова; управління культури і туризму Вінниц. облдержадм.; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2009. — С. 99-100.
  7. Рішення Вінницької обласної ради № 449 від 18 грудня 2007 р. //Цит. по: Сім чудес Вінниччини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей; відп. за випуск К. Висоцька. — 2-ге вид. — Вінниця, 2011. — С. 3.

Джерела і література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]