Селянське весілля (Брейгель)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Селянське весілля»
Pieter Bruegel the Elder - Peasant Wedding - Google Art Project.jpg
Автор Пітер Брейгель старший
Час створення бл. 1568
Розміри 114 × 164 см
Матеріал дубова дошка, олія
Місцезнаходження Музей історії мистецтв (Відень)

«Селя́нське весі́лля» (нід. De boerenbruiloft) — картина нідерландського живописця Пітера Брейгеля старшого (1525/30–1569), представника доби Північного Відродження. Створена близько 1568 року. Зберігається у Музеї історії мистецтв у Відні (інв. №GG 1027).

«Селянське весілля» — знаковий твір Брейгеля старшого, насичена багатьма яскравими особливостями та малюнковими знахідками майстра.

Опис[ред.ред. код]

На картині зображене багате селянське весілля, влаштоване за нідерландськими та фламандськими традиціями XVI століття. У центрі картини — стіл для святкового бенкету, який знаходиться у коморі (частина якої вигороджена солом'яними стінами). Застілля розгортається у скромній, але пристойній атмосфері. У центрі сцени зображена наречена, що сидить у карикатурній позі жриці: обличчя її важливе, рум'яне, погляд втомлений, а її положення підкреслене не тільки нарядом, але і паперовим ліхтариком у вигляді вінка, який підвішений у неї над головою. Ліворуч він нареченої сидять її нотаріус у кріслі з високою спинкою у хутровій шапці та куртці, присутність якого обов'язкова для укладання шлюбного контракту. Наречений на картині відсутній, оскільки за традицією він не мав зустрічатися із нареченою до самого весільного вечора. Однак існує й інша версія: існував звичай, за яким спочатку бенкет влаштовувався у домі нареченої, а лише потім вона перебиралася до майбутнього чоловіка.

Деталь

На стіл подаються кремоподібні, жовті від шафрану страви як добрі передвістя нареченим і побажання майбутніх врожаїв. Снопи, що висять на стінах — символи родючості, вказують на найкращий час для проведення весіль, а саме після збору врожаю. На передньому плані зображена дитина, що сидить на підлозі та старанно, із насолодою облизує пальці та плошку. На шапці дитини — павине перо. Якщо вважати, що павич священний символ безсмертя, то персонаж повинен виражати побажання довгого кохання нареченим. Навколо дитини царить несите збудження: співтрапезники захоплено із задоволенням поглинають наїдки. За святковим столом знайшлося місце і для монаха-францисканця, який спілкується із бородатим чоловіком. Персонаж, що скромно прилаштувався у кінці стола праворуч із шаблею в руках — що це може бути автопортрет художника. Всі персонажі бажають, щоб весілля вдалося: два волинщики, чоловік, який розливає пиво, та допитливі, що товпляться біля ангару. Художник зображує бенкет не лише завдяки дотепним характеристикам персонажів, а використовує чітку композицію: стіл, який стоїть по діагоналі, створює абсолютно реалістичну точку зору. Атмосфера весела та невимушена. Брейгель зі своїм гострим розумом, створює не карикатуру на грубе та некрасиве, а поетично розповідає про різні періоди життя людини.

Карел ван Мандер у своїй праці «Книга про художників» (1604) пише, що у художника був звичай запрошувати таких гуляк до себе і писати їх з натури. Попри поширену колись думку про «грубість» цієї «селянської» картини, сьогодні вона вважається шедевром. Перспектива, кольори та наочність у ній бездоганні.

Історія[ред.ред. код]

Картина була придбана ерцгерцогом Францом Ернстом у 1594 році; після цього знаходилась у колекції імператора Рудольфа II.

У 1659 році потрапила до колекції ерцгерцога Леопольда-Вільгельма (1614–1662).

Література[ред.ред. код]

  • Вильям Делло Руссо. «Брейгель». — /Пер. с ит. А.Г. Кавтаскин. — М. : «Омега», 2011. — 160 с. — (Гении искусства). — 3000 прим. — ISBN 978-5-465-02556-0. (рос.)
  • Вольфганг Прохаска. «Венский музей истории искусств. Живопись». — Лондон : Scala Publishers, 2011. — 128 с. — («Музеи мира»). — 7000 прим. — ISBN 978-34-065-2756-2. (рос.)
  • «Музей истории искусства. Вена». Под редакцией Сильвии Боргези. = Kunsthistorisches Museum. Vienna. — /Пер. с ит. — М. : ЗАО «БММ», 2007. — 144 с. — (Великие музеи мира). — 3000 прим. — ISBN 978-88-370-2769-8. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]