Вінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Trutovskyi Vinok.jpg
Поштова листівка 1916 року

Віно́к — головний убір з листя, бадилля, гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення. Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата.

В день Купали дівчата завивають вінки, кидають у воду і по долі його ворожать: вінок, що потонув — смерть, що сплив — заміжжя.

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Плетучи віночки, дівчата співали: — заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!

У повному українському вінку має бути 12 квіток: деревій, безсмертник, любисток, волошка, ромашка, цвіт вишні і яблуні, ружа, мальва, півонія, хрещатий барвінок. Деревій — символ нескореності, безсмертник — символ безсмертя людської душі, цвіт вишні і яблуні — символ материнської любові.

Є різні види вінків: весільний, вінок кохання, клечальний, чернечий, вінок надії, відданості, розлуки. Вінок кохання мала право плести дівчина від 13 років і до заміжжя. А вінок відданості дівчина плела тоді коли розлучалася з хлопцем і дарувала йому на прощання.


Історія[ред.ред. код]

В античній Греції вінками нагороджували переможців музичних і спортивних змагань. Переможців Піфійських ігр нагороджували вінком з лаврового листя. Вже в V столітті до нашої ери вінок став загальноприйнятим символом перемоги.

У Римській імперії вінки вручалися як нагороди, наприклад, corona civica (вінок з дубового листя) за порятунок громадянина Риму з небезпечного життєвого становища або corona muralis у вигляді зубчастого вінця для тих, хто під час облоги або штурму першими ступили на ворожу міську стіну.

Плетіння вінків. Ілюстрація з медичного трактату XIV століття «Tacuina sanitatis»

Пізніше стали замінювати органічний матеріал на метал, і з вінка розвинулася корона. Будучи елементом оздоблення учасників обрядів або домашніх тварин, житлових і господарських будівель, вінок часто служив оберегом від нечистої сили, пристріту. Ритуальне використання його пов'язано з осмисленням вінка як кола, що зближує вінок з іншими мають отвір предметами (кільце, обруч, калач). Відома язичницька традиція - в день Івана Купала дівчата кидали вінки у воду і ворожили: «потопаючий вінок - смерть, що пливе - заміжжя».

Весільний вінок[ред.ред. код]

Звичай вінків існував в Україні ще в часи передісторичні, як атрибут сонячного культу весни, що можна спостерігати з купальських пісень і з весільних обрядів.

У Гуцулів весільний вінок робили з певного виду барвінку, мастили його медом та додавали до нього кілька головок часнику, щоб зберігав від уроків, а також кілька срібних монет, що приносило щастя та оберігало від зурочливого ока. Кожна з присутніх вплітала до барвінку два листки. Поверхню вінка позолочували та тут же клали вінок на калач та несли до батьків, щоб ті благословили доньку на шлюб. Батьки брали вінок і клали його їй на голову.

У бойків був цілий ритуал збирання барвінку на вінок. Весільна сваха та дружка йшли в садок дівчини або до сусідів несучи з собою хліб зі встромленим у нього ножем та повішаним на ньому замком. До сусідів брали з собою горілку та хліб. Сад вітали піснею та запитували, які у ньому ростуть рослини. Сад давав відповідь, що у ньому росте барвінок, часник та волошки. Барвінок, щоб сплести з нього вінок, часник, щоб прикрасити вінок і волошки, щоб прикрасити косу. Дружка рвала барвінок і після цього всі співали садові пісню, дякували та просили, щоб не жалкував за барвінком. Барвінок ставили на стіл, застелений скатертиною. Потім на стіл ставили хліб, прив'язували до ножа нитку і кожний з присутніх причіплював до нитки пучки барвінку. Цей ритуал супроводжувався співом. Закінчивши плести вінки, їх ставили на шапки братам нареченої. Всі дівчата, тримаючи у руці хустку, ставали на лавку, а всі хлопці виконували перед ними танок.

На Чернігівщині був також обряд збирання барвінку для вінка. В весільний день до сходу сонця виходили одночасно з дому молодого та молодої дружини для збирання барвінку в чужий сад, якщо в своєму не було. Похід за барвінком супроводжували дружки та дружби з піснями та музиками. Похід з дому молодого супроводжував староста, який ніс червоно-білі корогви.


Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!
А я тебе плела, та вчера з вечера.
Та повісила я тебе в теремі та на дереві
На шовковім шнурочку, на злотім кілочку
А мати взяла, та миленькому дала.
Якби-м була знала, була б його краще вбрала:
Золотом назолотила, миленького прикрасила


Вийти дівочки, собі і мені
Собі звийте з рути, з м'яти
Мені звийте з барвіночку

Купальський вінок[ред.ред. код]

Купальський вінок був обов'язковим атрибутом купальських ігрищ. Виготовлявся зі свіжої зелені та квітів до початку святкування біля багаття.

Обрядове вживання купальського вінка пов'язано також з магічним осмисленням його форми, зближуючої вінок з іншими круглими і мають отвори предметами (кільцем, обручем, калачем і т. ін.). На цих ознаках вінка засновані звичаї доїти або проціджувати молоко крізь нього, пролазити і протягати що-небудь через вінок, дивитися, переливати, пити, вмиватися крізь нього.

Додаткову семантику повідомляють вінка особливі властивості рослин, які послужили для них матеріалом (напр., Барвінку, базиліка, троянди, герані, ожини, папороті, дубових і березових гілок і т. ін.).

К. Маковський. Дівчата, освітлені сонцем, 1901.

Виготовлення вінка являє собою особливий ритуал, який визначає склад виконавців (зазвичай дівчата, жінки), обрядовий час і місце плетіння (напр., Тік), число, розмір і форму вінка, спосіб плетіння, додаткові прикраси (нитки, стрічки, часник і т. ін.).

На заключному етапі обряду вінок найчастіше знищували: спалювали в багатті, кидали у воду, в колодязь, закидали на дерево, відносили на цвинтар і т. ін. Частина вінків зберігалася, яку використовували потім для лікування, захисту полів від градобою, відносили в городи проти шкідників. У східних і західних слов'ян ворожили по вінкам: їх кидали в річку і по руху у воді намагалися дізнатися долю; залишали вінки на добу у дворі, примічаючи, чий вінок зів'яне (тому загрожує нещастя); підкладали на ніч під подушку, щоб побачити віщий сон; закидали вінки на дерева - зачепився з першого кидка -вінок обіцяв швидке заміжжя. У південній Польщі плели з польових квітів великий вінок і вішали його на верхівку спалюваного дерева: якщо вінок падав на землю не догорівшим, це вважалося поганим знаком.

Жниварський вінок[ред.ред. код]

Жниварський вінок - ритуальний предмет (вінок або корона), що виготовляється з колосків; символізує закінчення жнив, надає силу зерна майбутньому врожаю. Під час обжинок жниварський вінок поруч із останнім снопом забирають з поля в будинок, де зберігають до наступних жнив (або до чергової сівби). Відомий всім слов'янам, крім росіян і болгар, у яких цю функцію виконує останній сніп.

Жниварський вінок

Жниварський вінок має різну форму. Найчастіше це звичайний круглий вінок з розміром голови. У західних слов'ян відомі вінки у вигляді корони (пол., Чеськ., Словац. + Korona), вівтаря, костелу, орла (пол.), Вази (словац.), У вигляді букета, перев'язаного стрічкою з бантом (словац.), у вигляді великої в'язанки класів, прикріплених до трьох сплетеним з соломи ніжкам (східні Мазури, Сувалки, Підляшшя), у формі маленького снопа вівса, прикрашеного квітами та яблуками (Підгір'я Жешовського воєводства). Іноді жниварські вінки робили дуже великими (Буковина) і важкими, вагою до 2 ц (Сандомеж), вони призначалися для господарів багатих садиб; селянські вінки завжди були меншими і скромнішими.

Українці робили кілька вінків, по числу засіяних культур, у тому числі з гороху, гречки та ріпаку.

Різдвяний вінок[ред.ред. код]

У багатьох країнах в передріздвяний час можна побачити різдвяний вінок - прикраса у формі вінка з ялинових гілок з чотирма свічками, які закріплені вертикально або поставлені на стіл.

Різдвяний вінок

Різдвяний вінок був введений в різдвяні традиції гамбурзьким лютеранським теологом Іоганном Хінріхом Віхерном.

Різдвяний вінок з чотирма свічками асоціюється із земною кулею і чотирма сторонами світу. Коло символізує вічне життя, яку дарує Воскресіння, зелень - колір життя, а свічки - світло, який освітить світ в Різдво.

Головний убір[ред.ред. код]

З живих квітів носили маки, чорнобривці, волошки, рожі (мальви), восени — георгини та крокуси.

На правобережній Україні стрічки у великій кількості прив’язували до вінка і спускали по плечах, на Чернігівщині стрічок було менше, їх прив’язували в ряд до поперечної стрічки і вони спадали від шиї по спині.

На Полтавщині та Харківщині дівчата заплітали косу, в яку вплітали стрічки і пускали по спині.

На Лівобережжі стрічки були одноколірні, на Правобережжі - різнобарвні, часто з квітковими чи геометричними орнаментами.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.