Сидоржевський Михайло Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Олексійович Сидоржевський
Михайло Сидоржевський під час презентації книги «Час фарисеїв і героїв» у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» (19.02.2016)
Народився5 травня 1958(1958-05-05) (66 років)
село Старий Солотвин, Бердичівський район, Житомирської області
ГромадянствоУкраїна Україна
НаціональністьУкраїнець
ДіяльністьПубліцист, редактор
Відомий завдякиГоловний редактор
«Української літературної газети»
Alma materКиївський університет
імені Т. Г. Шевченка
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
ПосадаГолова Національної спілки письменників
ПартіяОУН
НагородиЛауреат премії
Спілки журналістів СРСР;
Лауреат
Літературної премії імені Миколи Гоголя

Михайло Олексійович Сидорже́вський (5 травня 1958(19580505), село Старий Солотвин, Бердичівський район, Житомирської області) — український громадський діяч, публіцист, редактор, поет. Голова Національної спілки письменників. Член Проводу ОУН.

Біографія

[ред. | ред. код]

Закінчив Житомирський автошляховий технікум (1978), Київський університет імені Т. Г. Шевченка, факультет журналістики (19801985).

Журналістську кар'єру розпочав у газеті «Комсомольська зірка», м. Житомир. Працював кореспондентом (серпень 1985 — вересень 1986), завідувач відділу спорту (вересень 1986 — жовтень 1987), завідувач відділу листів і соціальних проблем (жовтень 1987 — жовтень 1990).

Працював також головним редактором газет «Вільне слово», м. Житомир (жовтень 1990 — серпень 1992) та «Самостійна Україна», м. Київ (серпень 1992 — серпень 1993).

З листопада 1993 по березень 1994 — референт директора з питань преси, Житомирського домобудівного комбінату.

З березня 1994 по травень 1998 — директор ТОВ «Прес-Форум», м. Житомир. З жовтня 1994 по грудень 1996 — головний редактор газети «Прес-Форум».

З травня по жовтень 1998 — завідувач відділу підприємництва і маркетинґу фундації імені Олега Ольжича та референт ОУН з питань преси.

З жовтня 1998 працював у редакції газети «Українське слово»: заступник головного редактора (жовтень — грудень 1998), до листопада 2000 — в. о. головного редактора та головний редактор.

Працював головним редактором журналу «Книжковий огляд», газети Нація і держава, заступником головного редактора офіційної газети НСПУ «Літературної України» та її головним редактором. Звільнився з цієї посади через конфлікт з очільником НСПУ Володимиром Яворівським.

9 жовтня 2009 побачив світ перший номер нової «Української літературної газети», очолюваної Михайлом Сидоржевським[1].

Депутат Житомирської міської і обласної рад (1990 — 1994).

Член Національної спілки журналістів (з 1988).

Член Національної спілки письменників (з 2005).

З лютого 2012 року — секретар Національної спілки письменників України, голова Київської міської організації Національної спілки письменників України[2].

29 листопада 2014 обраний головою Національної спілки письменників України[3]

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

Михайло Сидоржевський автор книги поезій «Навпіл між обома світами» (2004), книг публіцистики «Здвиг» (2005), «Туга за свободою» (2007), «Пам'ять нашого роду» (2013), «Час фарисеїв і героїв» (2015), книги прози «Візерунки на пергаменті часу» (2021), книги поезії українською і в перекладі на болгарську «Запрошення до подорожі» (2021), краєзнавчого дослідження «Солотвин. З глибин минулого до наших днів» (2023), книжки публіцистики "На межі світла і пітьми" (2024).

Автор численних публікацій у різноманітних виданнях на теми культури, політики, літератури, історії.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Історія, теософія.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. У вітчизняному інформаційному просторі — «Українська літературна газета». Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2011.
  2. Керівництво НСПУ. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 7 квітня 2014.
  3. З'їзд СПУ обрав нового голову — Михайла Сидоржевського. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 29 листопада 2014.
  4. Кримчан нагороджено медаллю Симона Петлюри
  5. Руслан, Мороз (5 квіт. 2024 р.). Члени комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка у 2024 році визначилися із лауреатами цьогорічної премії.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]