Вівцебик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вівцебик
Ovibos moschatus qtl3.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини
Тип: Хордові
Клас: Ссавці
Інфраклас: Плацентарні
Ряд: Парнокопитні
Підряд: Жуйні
Родина: Порожнисторогі
Підродина: Козлові
Рід: Вівцебики
Вид: Вівцебик
Біноміальна назва
Ovibos moschatus
(Zimmermann, 1780)
Muskox distribution combined.png
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ovibos moschatus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ovibos moschatus
EOL logo.svg EOL: 328656
ITIS logo.svg ITIS: 180708
IUCN logo.svg МСОП: 29684
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 37176
Fossilworks: 49513

Вівцеби́к, або му́скусний бик (Ovibos moschatus), — єдиний сучасний представник роду Ovibos з родини бикові (Bovidae).

Дані про вид[ред.ред. код]

Самиці вівцебика помітно менші: довжина тіла становить до 1,95 м, висота — до1,15 м.

Хутро складається з довгого (до 90 см) зовнішнього і короткого, хвилястого внутрішнього, що добре захищає від морозу.

Кожен ріг вівцебика може сягати 61-67 см довжини і є спрямований донизу і вперед. В корів роги розвинені значно слабше. Їх поверхня є гладкою, без жодних борозенок чи щорічних приростів.

Під час шлюбного періоду вівцебики виділяють речовину з сильним запахом, яка, проте, не є мускусом; тому, поширена в народі, назва “мускусний бик” не є правильною.

Поширення і живлення[ред.ред. код]

Ареалом поширення даного виду є арктичні регіони Північної Америки, від Аляски, через усю Канаду аж до Ґренландії. Під час останнього льодовикового періоду заселяли Азію, Північну Америку і Європу; посеред іншого і середню частину Норвегії, де проведено акліматизацію вівцебиків і кількадесят особин проживає в комуні Довре.

Спроби заселення вівцебика проводяться також на Шпіцберґені, на острові Нунівак, на півострові Таймир і на острові Врангеля. На Алясці, в Канаді і Норвегії ведуться спроби одомашнення даного виду.

Вівцебики надають перевагу сухим територіям арктичної тундри, оскільки є дуже чутливими до вологості — в вологих середовищах швидко починають хворіти на пневмонію. Живуть вівцебики стадами по 4–7 особин, взимку по 12–50. Харчуються мохом, лишайниками, травою, різними видами кущів і беріз. Охоче їдять пухівки, осоки, астрагали, куничники, тонконоги, луговики, лисохвости та інше. Влітку тварини чергують випас і відпочинок приблизно 6-9 разів протягом доби. З вересня до травня кочують. Площа зимової теритої одного стада не перевищує 50 км², розмір річної території сягає до 200 км². В пошуках пасовищ стадо рухається за головним биком чи дорослою коровою, але в небезпечних ситуаціях головну роль відіграє тільки самець.

Взимку більшість часу вівцебики спилять на насті, хоча можуть добувати корм і з-під снігу глибиною 40–50 см.

Розмноження[ред.ред. код]

Період гону припадає на кінець літа. Бики змагаються за самиць, наносячи один одному сильні удари головою. Слабший самець програє і змушений віддалитися від стада. Переможець отримує право запліднити всіх корів в стаді. Вагітність в вівцебиків триває до 9 місяців і в квітні-травні народжується одне теля масою 7-8 кг, яке протягом трьох місяців живиться лише материнським молоком. До кінця цього часу його маса досягає 60 кг. Через 2–3 години після народження маля вже може йти за матір'ю. Жирність молока вівцебиків становить 11%. повної зріллості телята досягають в 3–4 роки. Зважаючи на суворий клімат і значну чутливість до вологості поширена висока смертність молодняка. Тривалість їх життя становить 11–14 років, максимальна — до 24.

Вороги і охорона[ред.ред. код]

Ворогами вівцебиків є вовки, білі і бурі ведмеді, росомахи, а також люди. Вівцебики досить сильні тварини і можуть дати відсіч хижакам і захистити своє потомство. При небезпеці вони стараються рятуватися втечею, якщо ж це неможливо, то збиваються в коло і коли хижак наближається, один з самців атакує його і одразу ж повертається в коло або решта стада підходить до нього. Цей спосіб є ефективним проти всіх природних ворогів. Коли ж стадо атакую людина, то вівцебики, що прикривають своїми тілами молодняк залишаються нерухомими навіть коло по них відкривають вогонь. З початку XX століття існує загроза знищення виду в зв’язку з масовим полюванням. З метою охорони вівцебиків було створено заповідні території в Канаді і Ґренландії. Чисельність популяцій, що попали під охорону зростає і зазвичай наводяться цифри 80–130 тисяч особин.


Посилання[ред.ред. код]

Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.