Москва (протичовновий крейсер): відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Pavlo1 (обговорення | внесок) поїхали |
Pavlo1 (обговорення | внесок) |
||
Рядок 128: | Рядок 128: | ||
| postscript = |
| postscript = |
||
}}</ref>. |
}}</ref>. |
||
== Особливості конструкції і озброєння == |
|||
Корабель мав [[Борт (морський термін)|високобортний]] [[Сталь|сталевий]] корпус, виготовлений по поздовжній системі набору зі [[Шпація|шпацією]] 500 [[мм]]. Злітно-посадковий майданчик із чотирма стартовими позиціями розміщувався в [[Корма|кормовій]] частині, найбільш захищеній від заливання [[Хвилі на поверхні води|хвилями]] ([[площа]] польотної палуби — 2400 [[Квадратний метр|м²]], [[ангар]]у — 2000 м²<ref name="militaryrussia"/>). Усі [[Корабельна зброя|комплекси озброєння]] розміщувалися в носовій частині. У середній частині розташовувалася багатоярусна надбудова з [[Вежа|баштоподібною]] [[Щогла|щоглою]]. Надбудова виконувалася з [[Алюмінієві сплави|алюмінієво-магнієвих сплавів]]<ref name="moskva"/>. |
|||
[[Авіакрило]] складалося з 14 [[Вертоліт|вертольотів]] [[Ка-25]]: 12 Ка-25ПЛ, 1 Ка-25ПС, 1 Ка-25Ц/РЦ (або [[Мі-8]]). З них дванадцять знаходились в підпалубному ангарі і два (чергові) в малому ангарі на верхній палубі. На польотну палубу вертольоти піднімалися за допомогою двох 10-тонних [[Ліфт|підйомників]]. Корабельне базування вертольотів забезпечувала напівавтоматизована система транспортування вертольотів в ангарі [[Ланцюг (техніка)|ланцюговими]] транспортерами. На льотної палубі транспортування вертольотів здійснювалося спеціальними [[тягач]]ами<ref name="militaryrussia"/>. |
|||
Озброєння корабля складали дві спарені [[Пускова установка|пускові установки]] ЗРК «Шторм» (48 [[Зенітна ракета|ракет]]), одна установка протичовнового ракетного комплексу «Віхрь» (8 [[ракета|ракето]]-[[торпеда|торпед]]), дві двоствольні 57-мм [[Артилерійська система|артилерійські установки]] АК-725, два [[Реактивний бомбомет|реактивні бомбомети]] РБУ-6000 (144 реактивні глибинні бомби РГБ-60). За проектом на кораблях були встановлені також два пя'титрубних 533-мм [[Торпедний апарат|торпедних апарати]] ПТА-53-1123, але у ході модернізації в [[1976]] році вони були демонтовані. Радіотехнічне озброєння складалось з [[Сонар|ГАС]] «Оріон», «Вега» і «Хоста», [[РЛС]] «Схід», «Ангара-А» тощо. Вперше у радянському флоті вся інформація від радіолокаційних, гідроакустичних та оптичних засобів спостереження надходила в бойову інформаційно-керуючу систему «Корінь-1123»<ref name="militaryrussia"/>. |
|||
== Будівництво == |
== Будівництво == |
Версія за 09:38, 21 грудня 2013
Ця стаття в процесі редагування користувачем [[Користувач:Pavlo1|Pavlo1]] певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Pavlo1 (внесок, журнали) о 09:38 UTC (5442383 хвилини тому). |
Москва | ||
---|---|---|
Москва | ||
Служба | ||
Тип/клас | протичовновий крейсер | |
Держава прапора | СРСР | |
Належність | ВМФ СРСР | |
Корабельня | Суднобудівний завод ім. І. І. Носенко, Миколаїв | |
Закладено | 5 грудня 1962 | |
Спущено на воду | 14 січня 1965 | |
Введено в експлуатацію | 25 грудня 1967 | |
Виведений зі складу флоту | 7 листопада 1996 | |
Статус | порізаний на метал | |
Ідентифікація | ||
Параметри | ||
Тоннаж | нормальний — 13 740 т, повний — 15 280 т | |
Довжина | 189,1 м | |
Ширина | по ватерлінії 25,9 м по злітній палубі — 34 м | |
Осадка | 7,7 м | |
Технічні дані | ||
Рухова установка | ГЕУ Паротурбінна: 2 парові турбіни по 45000 к.с. (4 котли КВН 98/64) та ЕЕУ 2 турбогенератори по 1500 кВт і 2 дизель-генератори по 500 кВт | |
Гвинти | 2 гвинти | |
Швидкість | повного ходу — 24 вузли економічного ходу — 18 вузлів | |
Автономність плавання | 6 000 миль при 18 вузлах автономність по запасам провіанту — 15 діб | |
Екіпаж | 700 чол. (у тому числі 130 офіцерів) | |
Озброєння | ||
Артилерія | 2×2 57-мм АУ АК-725 | |
Торпедно-мінне озброєння | 2×5 533-мм торпедних апарати ПТА-53-1123, 2×12 РБУ-6000 (144 РГБ-60) | |
Ракетне озброєння | 1×2 ПУ ПЧРК «Віхрь» (8 ракето-торпед) | |
Зенітне озброєння | 2×2 ПУ ЗРК М-11 «Шторм» (96 ракет) | |
Авіація | 14 вертольотів Ка-25 різних модифікацій |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Москва (протичовновий крейсер) |
Москва — радянський протичовновий крейсер проекту 1123 (шифр «Кондор», англ. Moskva class за класифікацією НАТО), відомих також як крейсери-вертольотоносці. Головний корабель серії. Входив до складу Чорноморського флоту.
Історія проектування
З початком «холодної війни» і появою на озброєнні військово-морських сил країн НАТО атомних підводних човнів з балістичними ракетами, які представляли серйозну небезпеку для СРСР, змінилася тактика застосування і радянського військово-морського флоту: в якості основної ударної сили були обрані стратегічні й ударні підводні човни — носії ракет, а надводний флот зорієнтований переважно на протичовнові дії. Наприкінці 1950-х років в рамках реалізації цієї концепції почалося проектування великого корабля ПЧО дальньої зони з груповим базуванням корабельних вертольотів, на які в той час вже покладалися великі великі надії[1].
Розробка проекту протичовнового крейсера-вертольотоносця стала продовженням ряду НДДКР проведених при створенні великого протичовнового корабля проекту 61 і розвитком ідеї застосування для протичовнової оборони вертольотів групового корабельного базування. Згідно з тактико-технічним завданням, визначеним Головним штабом ВМФ, основним призначенням корабля визначалися пошук і знищення швидкохідних атомних підводних човнів з балістичними ракетами в дальніх зонах ПЧО у складі групи кораблів у взаємодії з протичовновою авіацією. Центральний науково-дослідний інститут ВМФ виконав обґрунтування концепції корабля дальньої зони ПЧО, яке передбачало забезпечення безперервного цілодобового пошуку підводних човнів не менше, ніж двома вертольотами, що було неможливо при базуванні на кораблі малого їх числа[1].
Проектування корабля проекту 1123, що отримали шифр «Кондор», почалося в ЦКБ-17 в Ленінграді під керівництвом Олександра Савічева, а всього в конкурсі зі створення першого радянського вертольотоносця брали участь 24 різних проекти[2]. У пояснювальній записці до попереднього опрацювання корабля ПЧО дальньої зони проекту 1123 головний конструктор проекту О. С. Савічев у вересні 1959 року виклав тактику дій корабельної протичовнової пошуково-ударної групи (КПУГ) і навів розрахунки потрібного наряду вертольотів. Сценарій дій корабля передбачав, що вертольотоносець мав підійти до місця передбачуваного пошуку ПЧ на відстань близько 50 км, і, залишаючись поза зоною виявлення підводним човном противника, двома вертольотами, діючи один раз на добу, встановити по контуру обстежуваної акваторії радіогідроакустичні буї 24-годинного дії; далі для забезпечення зв'язку з найбільш віддаленими буями мав вилітати один вертоліт, потім в зону направлялася пара пошукових вертольотів, у завдання яких входить знищення виявленої цілі. Тактична модель визначала оптимальну кількість вертольотів корабельної групи в 14 одиниць[1].
Технічний проект корабля затверджений 25 січня 1962 року. Головний конструктор О. С. Савічев (з 1967 року — А. В. Маринич, який до призначення головним конструктором проекту був головним конструктором по корпусу корабля). В ході проектування здійснювалася тісна кооперація з ОКБ-938 М. І. Камова — розробника вертольотів палубної авіації. У розробці засобів вертолітного-протичовнового комплексу брав участь НДІ-15 ВПС СРСР. Опрацьовувалося вісім варіантів ескізного проекту, у тому числі корабель з бічним розташуванням льотної палуби, вертольотоносець-катамаран тощо. Ескізний проект був затверджений у грудні 1960 року. Після затвердження ескізного проекту опрацьовано 16 конфігурацій компонування корабля[1]. Колективу конструкторів на чолі з Савічевим довелося відпрацьовувати «з нуля» форму корпусу з клиновидним носом і широкою кормою, що нагадувала подвійний клин; вирішувати питання розміщення потужного гідроакустичного комплексу, аеродинамічні проблеми, розміщувати злітно-посадкову смугу і ангари. Підпалубний ангар корабля вміщував в себе 14 вертольотів, які доставлялися на палубу двома підйомниками, а у надбудові розміщувався ангар для чергових вертольотів і тягачів[3].
Особливості конструкції і озброєння
Корабель мав високобортний сталевий корпус, виготовлений по поздовжній системі набору зі шпацією 500 мм. Злітно-посадковий майданчик із чотирма стартовими позиціями розміщувався в кормовій частині, найбільш захищеній від заливання хвилями (площа польотної палуби — 2400 м², ангару — 2000 м²[1]). Усі комплекси озброєння розміщувалися в носовій частині. У середній частині розташовувалася багатоярусна надбудова з баштоподібною щоглою. Надбудова виконувалася з алюмінієво-магнієвих сплавів[4].
Авіакрило складалося з 14 вертольотів Ка-25: 12 Ка-25ПЛ, 1 Ка-25ПС, 1 Ка-25Ц/РЦ (або Мі-8). З них дванадцять знаходились в підпалубному ангарі і два (чергові) в малому ангарі на верхній палубі. На польотну палубу вертольоти піднімалися за допомогою двох 10-тонних підйомників. Корабельне базування вертольотів забезпечувала напівавтоматизована система транспортування вертольотів в ангарі ланцюговими транспортерами. На льотної палубі транспортування вертольотів здійснювалося спеціальними тягачами[1].
Озброєння корабля складали дві спарені пускові установки ЗРК «Шторм» (48 ракет), одна установка протичовнового ракетного комплексу «Віхрь» (8 ракето-торпед), дві двоствольні 57-мм артилерійські установки АК-725, два реактивні бомбомети РБУ-6000 (144 реактивні глибинні бомби РГБ-60). За проектом на кораблях були встановлені також два пя'титрубних 533-мм торпедних апарати ПТА-53-1123, але у ході модернізації в 1976 році вони були демонтовані. Радіотехнічне озброєння складалось з ГАС «Оріон», «Вега» і «Хоста», РЛС «Схід», «Ангара-А» тощо. Вперше у радянському флоті вся інформація від радіолокаційних, гідроакустичних та оптичних засобів спостереження надходила в бойову інформаційно-керуючу систему «Корінь-1123»[1].
Будівництво
Будівництво було розпочато в Миколаєві 15 грудня 1962 року на Миколаївському суднобудівному заводі. Корабель отримав заводський номер 701. 14 січня 1965 року «Москву» було спущено на воду.
Експлуатація
За роки служби Москва здійснила 11 походів у Середземне море на бойову службу, двічі виходила в Атлантичний океан.
- 26 травня 1993 року крейсер останній раз вийшов в море.
- 27 квітня 1994 року крейсер виведено в резерв.
- 22 червня 1995 року перейменований на «ПКР бортовий № 108».
У рік 300-річчя Російського флоту перший радянський крейсер-вертольотоносець було списано, а 7 листопада 1996 року з флагштока урочисто спущено Військово-морський прапор СРСР, так і не замінений Андріївським. Проданий на металобрухт в Індію, корабель 27 травня наступного року на буксирі залишив Севастополь. В бухті містечка Аланг (Індія) він був розібраний на метал.
Ім'я «Москва» успадкував ракетний крейсер «Слава» проекту 1164, що нині є флагманом Чорноморського флоту Росії.
Примітки
- ↑ а б в г д е ж Проект 1123 «Кондор» (Moskva). на сайті «Militaryrussia. Отечественная военная техника» (рос.) . Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 2 квітня 2013.
- ↑ Проект 1123 «Кондор» (Moskva class). на сайті «АТРИНА» (рос.) . Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 2 квітня 2013.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=404
(довідка) - ↑ Проект 1123 «Кондор». на сайті «Энциклопедия кораблей» (рос.) . Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 2 квітня 2013.
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>
: для виносок під назвоюmoskva
не вказано текст
Література
- Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев : Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0.
- Бабич В. В. Наши авианосцы на стапелях и в дальних походах. — Николаев : Атолл, 2003. — 544 с. — ISBN 966-7726-69-X.
- Балакин С. А., Заблоцкий В. П. Советские авианосцы. Авианесущие крейсера адмирала Горшкова. — М. : ЭКСМО, 2007. — С. 240. — ISBN 978-5-699-20954-5.
- Шунков В. Н. Авианесущие корабли и морская авиация. — М. : Попурри, 2003. — 576 с. — ISBN 985-438-979-0.
|