Річки Люксембургу
Річки Люксембургу (люксемб. Lëtzebuergesche Waasserleef) — річки, що протікають повністю або частково по території Люксембургу.
Географія[ред. | ред. код]
Річкова сітка країни густа, розгалужена.[1] Більшість річок Люксембургу, крім Ш'єру і її невеличких приток, відноситься до басейну річки Мозель, що впадає у Рейн. Ш'єр (Куер) — невелика річка на південному заході, яка бере початок у Люксембурзі і впадає в Маас у Франції. Води всіх річок Люксембургу врешті-решт впадають у Північне море.[2]
Загальна довжина всіх річок, за різними даними, становить від 1330 км[2] до 1800 км.[3] 96 км річок знаходяться у власності уряду, інші протікають по приватних територіях і є приватними (дані 1990 року).[2]
Приблизний річний стік річок країни становить 1000 млн м³. У сусідніх країнах, де розташовані верхоріччя багатьох люксембурзьких річок, до них вноситься 4000 млн м³ води, таким чином сумарна річна витрата води річок на виході з Люксембургу складає 5000 млн м³ (дані 1975 і 1978 років).[2] Річна витрата води люксембурзьких річок, що покидають країну, у перерахунку на душу населення може видатися доволі високою (13850 м³ за даними 1980-х років,[2] приблизно 9000 м³ у 2016 році [джерело?]). Однак 4/5 вод країни являють собою води, отримані з сусідніх країн, де розташовані верхоріччя люксембурзьких річок, і велика частина цієї витрати припадає на периферійні річки або річки, по яких проходить кордон країни. Таким чином, стік, що відбувається тільки на території Люксембургу, на душу населення є майже в 5 разів меншим.[2]
Алювіальні відкладення трапляються у всіх річкових долинах з невеликим ухилом.[2]
Взимку деякі річки можуть частково вкриватися кригою. Зокрема, на Мозелі лід може з'явитися в окремі роки вздовж берегів.[2]
Однією з головних і найбільшою з річок Люксембургу є Мозель. Вона тече по кордону країни у північному напрямку між Люксембургом і Німеччиною вздовж 37 км, до впадіння в неї річки Зауер, після чого Мозель продовжує свій шлях по території Німеччину до впадіння у Рейн. З низьким градієнтом і проведении на ній канальними роботами, це єдина річка в країні, придатна для проходження промислового транспорту.[2]
Найдовшою річкою Люксембургу є Зауер (Сюр), вона також є основним виходом стоків країни. З моменту свого витоку в Арденнах у Бельгії, ця річка тече на схід до бельгійсько-люксембурзького кордону, далі протягом 13 км тече по кордону, перетинає його й звивистим річищем проходить 160 км по території і прикордонні Люксембургу до свого злиття з Мозелєм. По невеликій ділянці річища Зауера перед його впадінням у Мозель проведено кордон між Люксембургом і Німеччиною. Відносна висота і непроникні для води породи Арденн сприяють швидкому стіканню з півночі на південь лівих приток Зауеру. Основними річками, що несуть свої води у Зауер з півночі, є Вільц і його притока Клерф. Іншими лівими притоками Зауеру з півночі є Блес і Ур. Остання бере початок у Бельгії і має довжину 80 км, з яких 51 км відноситься до Люксембургу. По більшій частині річки проведено північно-східну частину кордону між Люксембургом і Німеччиною.[2]
Основною правою притокою Зауеру є Альзет, її водозбір становить половину водозбору Гутланду. Беручи початок у Франції, вона тече у північному напрямку, протікаючи по Люксембургу 60 км перед впадінням у Зауер. У Альзет впадають річки Мес, Петрус, Мамер, Айш, Аттерт і Варк (ліві притоки), а також Кайл (Кіль, люксемб. Keel, фр. Kayl) і Діделенербах (Дюделанжербах, люксемб. Diddelengerbaach) (праві притоки). Через протікання по регіону, що до кінця 21 століття був центром чорної металургії Люксембургу, Альзет довгий час була дуже забрудненою річкою.[2]
Притоками Зауеру з півдня у його нижній течії є Вайс-Іернц і Шварц-Іернц.[2]
Майже всі водотоки є частиною басейну Рейна, який впадає у Північне море. Але на крайньому південному заході Люксембургу є Ш'єр (Корн), річка, яка 15 км проходить по Люксембургу, далі проходить по Бельгії, а потім — по Франції, де впадає у Маас (також басейн Північного моря).[2]
Основні річки[ред. | ред. код]
| Зображення | Назва | Назва люксембурзькою |
Назва французькою |
Довжина у Люксембурзі, км |
|---|---|---|---|---|
 |
Айш | Äisch | Eisch | 28 |
 |
Альзет | Uelzecht | Alzette | 60 |
 |
Аттерт | Atert | Attert | 32 |
 |
Блес | Blees | Blees | 14 |
 |
Вайс-Іернц | Wäiss Iernz | Ernz Blanche | 30 |
 |
Варк | Waark | Wark | 19 |
 |
Вільц | Wolz | Wiltz | 35 |
 |
Гандер (Альбах) | Gander (Albaach) | Gander | 17 |
 |
Діделенербах | Diddelengerbaach | Dudelingerbach | 7 |
 |
Зауер (Сюр) | Sauer | Sûre | 160 |
.jpg) |
Кайл | Keel (Käl) | Kayl | 7 |
 |
Клерф | Klerf | Clerve | 45 |
 |
Мамер | Mamer | Mamer | 25 |
 |
Мес | Mess | Mess | 11 |
 |
Мозель | Musel | Moselle | 37 |
 |
Петрус | Péitruss | Pétrusse | 11 |
 |
Сір | Sir | Syre | 30 |
.JPG) |
Ур | Our | Our | 51 |
 |
Шварц-Іернц | Schwaarz Iernz | Ernz noire | 25 |
 |
Ш'єр | Kuer | Chiers | 15 |
Рибальство[ред. | ред. код]
У Люксембурзі існує невеликий комерційний промисел риби для внутрішнього споживання і добре розвинуто приватне спортивне рибальство.[2][4]
Річкова риба займає помітне місце у люксембурзькій кухні. Риболовля є елементом дозвілля як місцевого населення так і туристів. В 1977 році у Люксембурзі налічувалося близько 10 000 рибалок (2,8 % від загальної чисельності населення).[2]
Риболовля в Люксембурзі дозволяється без ліцензії тільки для тих, хто ще не досяг віку чотирнадцяти років. Люди віком від чотирнадцяти років повинні придбати ліцензію на ловлю риби. Ліцензія для риболовлі в Люксембурзі видається окружними адміністраціями, які розташовані в містах Люксембург, Гревенмахер і Дикірх.[4]
Види риби, які водяться у місцевих річках, це пструг струмковий (Salmo trutta), пструг райдужний (Oncorhynchus mykiss), харіус (Thymallus thymallus), вугор європейський (Anguilla anguilla), щука (Esox lucius), окунь (Perca fluviatilis) і різноманітність коропових: короп (Cyprinus carpio), лящ (Abramis brama), марена звичайна (Barbus barbus), підуст звичайний (Chondrostoma nasus), головань (Leuciscus cephalus), плітка звичайна (Rutilus rutilus) і лин (Tinca tinca).[2]
Рибу ловлять як у великих водотоках і водоймах — річках Мозель, Зауер, Верхньозауерському озері, так і у невеличких річечках, в яких водиться, наприклад, пструг.[2]
| Рік | 1938 | 1948 | 1958 | 1960 | 1965 | 1970 | 1975 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Вилов, т | 500 | 500 | 400 | 300 | 500 | 200 | 150 |
Управління рибальством у внутрішніх водоймах в Люксембурзі здійснює Міністерство сільського господарства, виноградарства та водних і лісових ресурсів.
Фактором, що впливають на розвиток риболовлі є відсутність великої кількості вод з тихою течією (немає великих озер і будь-яких значних можливостей для створення великих водосховищ). Цей фактор виключає створення як значного комерційного рибальства так і великого збільшення аматорського рибальства. Певним фактором, що перешкоджав риболовлі в минулому було забруднення річок. В 1977 році вважалося, що близько однієї третини вод країни були настільки забруднені, що це було несприятливим для вилову риби у них.[2] В подальшому на окремих річках ситуація трохи покращилася. [джерело?]
Водний транспорт[ред. | ред. код]
Річки Люксембургу не судноплавні. Лише річка Мозель, на якій проведено спеціальні гідротехнічні роботи для можливості проходу барж вантажопідємністтю 1500 т, і частина Зауеру, зі штучно поглибленим річищем, є судноплавними. Загалом, Люксембург має близько 37 км судноплавних внутрішніх водних шляхів.[2] Річковий порт у місті Мертерт на річці Мозель з'єднує велике князівство з системою водних шляхів Рейну і забезпечує йому дорогу для міжнародного руху товарів.[5] Порт Мермерт є єдиним місцем в Люксембурзі, де існує взаємозв'язок між трьома видами транспорту — залізничним, автомобільним і внутрішніми водними шляхами. Він використовується для перевезення вугілля, металобрухту, сталі, нафти, сільськогосподарських товарів і будівельних матеріалів.[6]
Основним видом транспорту у Люксембурзі є залізничний і автомобільний.
ГЕС[ред. | ред. код]
У Люксембурзі зведено 2 гідроелектростанції — Еш-сюр-Сур на річці Зауер з загальною встановленою потужністю 11 МВт і Віанденську ГАЕС на річці Ур з проектною загальною встановленою потужністю 1300 МВт. Крім того, на річці Зауер за греблею Еш-сюр-Сур споруджено 4 додаткових водозливи з поворотно-лопатевими турбінами загальною встановленою потужністю 1,8 МВт.[7] Проектну потужність Віанденської ГАЕС було доведено до сучасного рівня після будівництва у 2010—2013 роках нового (одинадцятого) енергетичного блоку встановленою потужністю 200 МВт і нового басейну поряд з річищем Уру.[8] ГЕС Еш-сюр-Сур використовується лише під час пікових навантажень.
Крім того, у 2010 році у Люксембурзі було 33 малих гідроелектростанції з загальною встановленою потужністю 34 МВт і загальним річним виробництвом 0,100 млрд кВт·год. Тоді планувалося довести кількість малих гідроелектростанцій до 42, їхню загальну встановлену потужність — до 44 МВт, а загальне виробництво ними електроенергії — до 0,124 млрд кВт·год.[9]
У 1987 році загальна встановлена потужність всього електрогенеруючого обладнання країни становила 1238 МВт, з яких 1132 МВт, тобто 90 %, припадало на гідроелектростанції.[2] До початку 21 століття роль гідроелектростанцій у виробництві електрики значно скоротилася, хоча залишається відчутною.
У 2005 році на гідроелектроенергію припадало 21,3 % всієї виробленої в країні електроенергії, причому ГЕС було вироблено 2,3 %, а ГАЕС — 19 % всієї електроенергії.[10]
У 2014 році в країні було вироблено 2,909 млрд кВт·год, з яких 1,157 млрд кВт·год (39,8 %) припадало на гідроелектроенергію. У 2014 році було вироблено 2,658 млрд кВт·год, з яких 1,494 млрд кВт·год (56,2 %) припадало на гідроелектроенергію. При споживанні 8,269 млрд кВт·год електроенергії (дані 2015 року), гідроелектростанції спроможні забезпечити країну електроенергією лише на 18 %.[11]
Близько половини гідроелектроенергії, виробленої в Люксембурзі, йде на експорт. Водночас країна імпортує значну кількість електрики. Країна споживає до 60 % імпортної електрики.[11]
Міжнародні угоди[ред. | ред. код]
Люксембург є членом Міжнародної комісії із захисту Рейну від забруднення разом з Францією, Німеччиною, Нідерландами і Швейцарією, а також Євросоюзу.
Річки у живопису[ред. | ред. код]
Річки Люксембургу з їхніми живописними долинами посідають досить помітне місце в творчості багатьох люксембурзьких художників.
-
Домінік Ланг. «Береги Альзет», 1915. -
![Ніко Клопп. «Закрут Мозеля у Грайвельданж з [видом на] Штадтбредімю», 1930.](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/ae/Klopp_Moselle_Greiveldange_Stadtbredimus_1930.jpg/214px-Klopp_Moselle_Greiveldange_Stadtbredimus_1930.jpg)
Ніко Клопп. «Закрут Мозеля у Грайвельданж з [видом на] Штадтбредімю», 1930. -
Йозеф Лінкелс. "Озеро".
![Ніко Клопп. «Закрут Мозеля у Грайвельданж з [видом на] Штадтбредімю», 1930.](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Klopp_Moselle_Greiveldange_Stadtbredimus_1930.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Люксембург. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ William A. Dill . Luxembourg [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.]. // - TOC Inland fisheries of Europe [Архівовано 1 березня 2018 у Wayback Machine.]. EIFAC Technical Paper. No. 52. — Food and Agriculture Organization of the United Nations, Rome, 1990. ISBN 92-5-102999-7 (англ.)
- ↑ Cours d'eau du Grand-Duché de Luxembourg. Сайт http://www.eau.public.lu/index.html. Administration de la gestion de l'eau. 14-05-2014. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано березень 2016. (фр.)
- ↑ а б Fishing in Luxembourg. Сайт “Maps of world” http://www.mapsofworld.com. Compare Infobase Ltd. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано березень 2016. (англ.)
- ↑ Jean Marie Gehring (Last Updated 1-27-2016). Luxembourg. Encyclopaedia Britannica. Encyclopædia Britannica, Inc. Архів оригіналу за 31 березня 2016. Процитовано березень 2016. (фр.)
- ↑ Le Port de Mertert from Ministère des Transports [Архівовано 12 квітня 2009 у Wayback Machine.]. Retrieved 4 March 2009.
- ↑ Esch-Sauer. Сайт http://www.seo.lu. Société Electrique de l'Our. Архів оригіналу за 10 вересня 2016. Процитовано березень 2016. (фр.) (нім.)
- ↑ Vianden pumped storage plant. Сайт www.jaegerbau.com. Jäger Bau GmbH. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано березень 2016. (англ.) (нім.)
- ↑ Liu, H., Masera, D. and Esser, L., eds. (2013). World Small Hydropower Development Report 2013. United Nations Industrial Development Organization; International Center on Small Hydro Power. Available from www.smallhydroworld.org (англ.)
- ↑ Luxembourg Renewable Energy Fact Sheet (PDF). Сайт Europe's Energy Portal https://www.energy.eu. 23 січня 2008. Архів оригіналу (PDF) за 1 квітня 2016. Процитовано березень 2016. (англ.)
- ↑ а б Luxembourg (PDF). Monthly Electricity Statistics. International Energy Agency, Paris. 15 березня 2016. Архів оригіналу (PDF) за 21 червня 2016. Процитовано березень 2016. (англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Sylvia M. Haslam. The macrophytic vegetation of the major rivers of Luxembourg [Архівовано 21 березня 2016 у Wayback Machine.]. // Bulletin de la Société des naturalistes luxembourgeois. — № 88, 1988. P. 3-54. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Річки Люксембургу |
| ||||||||||||||||
