Су-Нураксі-ді-Баруміні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Су-Нураксі-ді-Баруміні
Su Nuraxi
Nuraghe Su Nuraxi - Barumini - Sardinia - Italy - 30.jpg
39°42′21″ пн. ш. 8°59′26″ сх. д. / 39.70583° пн. ш. 8.99056° сх. д. / 39.70583; 8.99056Координати: 39°42′21″ пн. ш. 8°59′26″ сх. д. / 39.70583° пн. ш. 8.99056° сх. д. / 39.70583; 8.99056
Тип: Поселення
Доба: Бронзова доба
Датування: 17-6 ст. до н.е.
Країна: Італія
Регіон: Сардинія
Населений пункт: Баруміні
Археологічна культура: Нурагічна цивілізація
Дата дослідження: 1950-1957
Дослідники: Джованні Лілл'ю
Су-Нураксі-ді-Баруміні is located in Італія
Су-Нураксі-ді-Баруміні
Су-Нураксі-ді-Баруміні

CMNS: Су-Нураксі-ді-Баруміні на Вікісховищі

Прапор ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №833
(англ.)рос.

Су-Нураксі — це нурагічна археологічна пам'ятка у Баруміні, Сардинія, Італія. Вона була включена ЮНЕСКО до Світової спадщини 1997 року як «Su Nuraxi di Barumini»[1].

Су-Нураксі означає «Нураг» кампіданською, південним діалектом сардинської мови.

Су-Нураксі — це поселення, яке складається з нурага (бастіону з чотирма кутовими вежам та однією центральною), будівництво якого було розпочато 17 ст. до н. е., та селища, яке існувало довкола нурага у 13-6 ст. до н. е. Науковці вважають їх найбільш вражаючим виразом Нурагічної цивілізації.

Розташування[ред.ред. код]

Су-Нураксі розташовано бл.1 км на захід від центра селища Баруміні на дорозі до Туілі, на висоті бл.230 м.н.м.[2] Поблизу також розташовані інші нураги Іс Парас та Су Муліну, пізньоготично-каталанська приходська церква Гестура та археологічний парк з протонурагом Брунку Мадагуй, одним з найстаріших відомих нурагів.

Селище Баруміні розташовано на північній межі гористого ландшафту, який за свої конусні пагорби отримав назву Мармілья („Груди“). За 1,6 км від центра селища тече річка Флуміні Манну („Великий потік“), яка за 50 км на південь впадає у Середземне море поблизу міста Кальярі. Відстань Су-Нураксі від західного берега острова становить 40 км.

Історія та опиф[ред.ред. код]

Su Nuraxi
Blick vom Hauptturm auf das „Dorf“

Центральний нураг розташований на невеликому пагорбі гряди Мармільї, навпроти конусного пагорбу у формі жіночих грудей, який дав назву всій гряді. Комплекс складається з першим зведеного центрального нурагу, оточеного стіною з чотирма зовнішніми баштами. У другому кільці зовнішніх стін є залишки інших башт, яких колись було дев'ять. Вся зовнішня територія оточена близько 150 залишками фундаментів, в основному, круглих будівель, - "селищем", яке лежить за межами стін п'ятибаштової структури центру, а тому було незахищеним.

Нураг та селище були пов'язані з системою інших нурагів по острову, наприклад з багатодольним нурагом, який був знайдений під Палаццо Запата (15 ст.н.е.) у селищі.

Нураг[ред.ред. код]

Су-Нураксі взимку

Споруда[ред.ред. код]

Нураг та його двір влітку

Найстаріша частина нурага - центральна вежа, так звана Мастіо (бергфрід) з трьома розташованими одне над одним приміщеннями (бл.20 метрів у висоту, зараз лишилось 14,1 м). Вона була збудована циклопічною кладкою з базальтових блоків між 17 та 13 ст. до н.е. Аналіз ізотопів C14 маслинової балки, знайденої при розкопках у нижній кімнаті башти датував її 1470 р. до н.е. (± 200 років).[3] Мастіо мала внизу діаметр 10 метрів та звужувалась до третього поверху до 5 метрів. У пізню бронзову добу довкола неї були збудовані чотири вежі бастіону, розташовані по сторонах світу висотою 17-18 метрів[3], поєднані мурами з балконом згори (не зберігся). До всіх веж вхід був з внутрішнього двору, розташованого на південь від центрального нурага. У внутрішньому двору був розташований колодязь з питною водою глибиною 20 метрів.[4].

Вежа H форверка

During the Iron Age, the complex was surrounded by a curtain wall with seven lobes (heptalobate). Ebenfalls aus der ersten Bauphase von Su Nuraxi stammen drei erhaltene der sieben Türme des Vorwerks, die durch eine Wehrmauer miteinander verbunden waren und zur äußeren Verteidigung der viertürmigen Bastion dienten. Wie die inneren Türme, mit Ausnahme des zentralen Mastio, besaßen auch die äußeren Schießscharten im ohne Mörtel aufeinandergeschichteten Basaltquadermauerwerk. Die Türme des Vorwerks waren ursprünglich 10 Meter hoch, von denen Turm H im Nordosten als besterhaltener heute noch 4,5 Meter aufweist. Im Zeitraum von 1250 bis 1000 v. Chr. erfolgten Umbaumaßnahmen. Die innere Bastion wurde mit einer drei Meter dicken Ringmauer verstärkt und das Vorwerk baulich verändert. Fünf Türme wurden neu errichtet, wobei man zwei der älteren äußeren Türme in den polygonalen Verteidigungsring mit einbezog. Die Errichtung eines neuen Turmes direkt neben dem älteren im Südosten führte zur Einfassung des letzteren in den inneren Ring.[5]

Призначення[ред.ред. код]

The real function of the nuraghe is still debated. The discoverer of Su Nuraxi, the archaeologist Giovanni Lilliu, confirmed the traditional interpretation of fortress-site. Other archaeologists believe that the oldest part of the dolmen was destined for a religious purpose, refuge, civil or even parliament or registered the village chief, while the towers were added perhaps intended for military purposes and stock.

Селище[ред.ред. код]

A village, intended to accommodate the surrounding population, was built around the Nuraghe in the Late Bronze Age. The village consisted of about fifty huts, and was built on a circular plan with large boulders covered with dry stone walls and conical roofs made of wood and branches. Though the huts were structured in a single unit in more remote periods, there was a later, more prevalent tendency to subdivide housing into individual units. Of the huts found, the most significant appear to have been reserved for meetings of the local leaders. These huts were larger and more complex in structure, and the hut reserved for the inhabitants' meetings contained symbols of the deities worshiped by locals. Other rooms have been identified as workshops, kitchens, and agricultural processing centres.

Hütte 80 im Nordosten

Найстаріші частини селища датовані 1250р. до н.е., їх мінімальні залишки знайдені на північний захід від форверка.[6] Після зниження терас нурага бл. 1000 року до н.е., на півночі та сході від бастіону виникли круглі будівлі селища. Головна будівля, хатина 80, ймовірно слугувала місцем зборів; в ній розташовані кам'яні лавки та ніші у стінах. В одній з ніш був знайдений бетель, вапнякова модель вежі нурага, яка була предметом культу каменю. Близько 70 будівель розташовувались по колу; у Die kreisförmigen etwa 70 Hütten hatten nur einen Raum und waren ohne Mörtel aus mittelgroßen Basaltblöcken mit Steinkeilen errichtet. Die Dächer bestanden aus mit Zweigen abgedeckten Holzstämmen.[7]

Kammern der neuen Siedlung an den Südosttürmen des Vorwerks

Ab der zweiten Hälfte des 8. Jahrhunderts v. Chr. erfuhr die Siedlung von Su Nuraxi tiefgreifende Veränderungen. Sie sind geprägt von der ‚Orientalisierung‘ Sardiniens von 730 bis 600 v. Chr. Nach der Zerstörung des Hauptgebäudes (Hütte 80), wahrscheinlich infolge kriegerischer Ereignisse, wurde ein neuer Wohnkomplex angelegt. Dieser bedeckte die gesamte Fläche des ehemaligen Vorwerks um die Bastion und dehnte sich nur teilweise nach Osten aus. Erkennbar sind 109 Kammern, die wahrscheinlich 14 unterteilte Wohneinheiten aus je acht bis zwölf Kammern bildeten. Durch das „Dorf“ führten enge Gassen, die auf eine von Nord nach Süd verlaufende Hauptstraße mündeten. Neben an die alten Mauern des Vorwerks gebauten rechteckigen Räumen gab es kurvenartige Kammern mit zentralen Innenhöfen, in denen oft in Schächten Wasser gesammelt wurde.[8]

У шостому ст. до н.е. будівлі були зруйновані пунами, а пізніше - відбудовані карфагенянами, а потім і захоплені римлянами. Врешті0тешт вони були повністю покинуті. Teilweise wurden die Bauten in spätpunischer und römischer Zeit sowie im Mittelalter genutzt. Heute ist der Platz touristisch erschlossen und kann in geführten Gruppen besichtigt werden.

Archaeological excavations[ред.ред. код]

Su Nuraxi wurde bereits in den Aufzeichnungen von Vittorio Angius, Giovanni Spano und Antonio Taramelli erwähnt. Die Anlage war bis in die Mitte des 20. Jahrhunderts komplett mit Erdablagerungen bedeckt. In den 1940er Jahren folgerte der in Barumini geborene Archäologe Giovanni Lilliu aus großen Gesteinsbrocken und Keramikfunden, dass sich hier eine größere archäologische Fundstätte befinden könnte. Die Ausgrabungen des Komplexes erfolgten von 1951 bis 1956. Danach wurde Su Nuraxi von Lilliu der Öffentlichkeit zugänglich gemacht.[9]

The archaeological site was fully excavated between 1950 and 1957 under the direction of Giovanni Lilliu, a local expert. The excavations allowed archaeologists to retrace the different stages of the construction of the towers and surrounding village, confirming that the entire complex was a vibrant, vital centre up to the first century BCE, during the Roman period.

Excavations brought to light important remains in the form of tools, weapons, pottery, and ornaments.

This site is essential to an understanding of the timeline of Sardinian civilization: «The relative chronology of Sardinian prehistory is largely based on the first modern excavation of a 'nuraghe' at Su Nuraxi, Barumini. Giovanni Lilliu […] used a combination of structural phases and pottery typology to construct a general Nuragic sequence.»[10]

There is another important nuragic site at nearby Casa Zapata, the important finds of which are on display at the site's museum.

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Dyson Stephen L., Rowland Robert J. (2007). Shepherds, sailors, & conquerors - Archeology and History in Sardinia from the Stone Age to the Middle Ages. Philadelphia: University of Pennsylvania, Museum of Archeology and Anthropology. ISBN 978-1-934536-02-5. 
  • Sardegna Cultura — Barumini, Complesso di Su Nuraxi
  • Giovanni Lilliu and Raimondo Zucca, Su Nuraxi di Barumini. Sassari, Carlo Delfino, 2001.

Примітки[ред.ред. код]

  1. 833
  2. Su Nuraxi. CharmingSardinia. 2017. Процитовано 2017-10-24. 
  3. а б Caterina Lilliu, Tiziana Serra: Su Nuraxi di Barumini. Fondazione Barumini, Sistema Cultura, Barumini, S. 13–14.
  4. Caterina Lilliu, Tiziana Serra: Su Nuraxi di Barumini. Fondazione Barumini, Sistema Cultura, Barumini, S. 15.
  5. Caterina Lilliu, Tiziana Serra: Su Nuraxi di Barumini. Fondazione Barumini, Sistema Cultura, Barumini, S. 17–18.
  6. Caterina Lilliu, Tiziana Serra: Su Nuraxi di Barumini. Fondazione Barumini, Sistema Cultura, Barumini, S. 8 und 17.
  7. Caterina Lilliu, Tiziana Serra: Su Nuraxi di Barumini. Fondazione Barumini, Sistema Cultura, Barumini, S. 18–20.
  8. Caterina Lilliu, Tiziana Serra: Su Nuraxi di Barumini. Fondazione Barumini, Sistema Cultura, Barumini, S. 20–22.
  9. Caterina Lilliu, Tiziana Serra: Su Nuraxi di Barumini. Fondazione Barumini, Sistema Cultura, Barumini, S. 3.
  10. James, Peter; et al (1991). Centuries of Darkness. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press. 42.

Посилання[ред.ред. код]