Собор Чефалу
| Собор-базиліка Чефалу | |
|---|---|
| Duomo di Cefalù | |
 Фасад собору | |
| 38°02′23″ пн. ш. 14°01′26″ сх. д. / 38.03972° пн. ш. 14.02389° сх. д.Координати: 38°02′23″ пн. ш. 14°01′26″ сх. д. / 38.03972° пн. ш. 14.02389° сх. д. | |
| Тип споруди | собор-базиліка |
| Сучасний статус | діючий |
| Розташування | Італія, Чефалу, Сицилія |
| Початок будівництва | 1131 |
| Кінець будівництва | 1240 |
| Стиль | Нормано-арабо-візантійський |
| Належність | Римо-католицька церква |
| Єпархія | Roman Catholic Diocese of Cefalùd |
| Стан | частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО[d] |
| Юрисдикція | діоцезія Чефалу |
| Оригінальна назва | італ. Duomo di Cefalù |
| Епонім | Cefalù[d] |
| Присвячення | Ісус Христос |
| Вебсайт | diocesimessina.it |
 Світова спадщина  | |
| Arab-Norman Palermo and the Cathedral Churches of Cefalù and Monreale | |
| Тип | Культурний |
| Критерії | ii, iv |
| Ідентифікатор | 1487 |
| Регіон ЮНЕСКО | Європа і Північна Америка |
| Зареєстровано: | 2015 (39 сесія) |
  Собор Чефалу (Італія) | |
 | |
 Собор Чефалу у Вікісховищі | |
Собор-базиліка Чефалу (італ. Duomo di Cefalù) — римокатолицька церква в Чефалу, Сицилія, Італія.
Будівництво собору, що почалося 1131 року в нормандському стилі, оскільки острів Сицилія був завойований норманнами в 1091 році. За переказами, будівлю було побудовано після клятви, що дав Святому Спасителю король Сицилії Рожер II, після того як він врятувався від шторму і висадився на міський пляж. Схожа на фортецю будівля, яку видно здалеку, височіла над середньовічним містом та була могутнім нагадуванням про норманську присутність.
Історія[ред. | ред. код]
Собор був побудований в районі древнього і постійного заселення, про що свідчать знахідки давньоримської дорого і ранньої християнської мозаїки. Будівництво почалося в 1131 року, створення мозаїки в апсиді — у 1145, а саркофаги, які надав Рожер II для поховання себе та дружини, були встановлені того ж року.
Після 1172 року церква пережила період занепаду будівництва і в 1215 році імператор Священної Римської імперії Фрідріх II переніс два згадані саркофаги до кафедрального собору Палермо. Скоро по тому, будівництво собору було відновлено і фасад було завершено у 1240 році. Собор був освячений 1267 року Родольфом де Шевре, єпископом Альбано.
У 1472 році між двома вежами фасаду був доданий портик роботи Амброджо да Комо.
Опис[ред. | ред. код]
Архітектура[ред. | ред. код]
Перед собором розташований великий двір-парвізе[1] (який називається turniali), що колись був цвинтарем. За переказами, цвинтар був створений з землі, привезеної з Єрусалиму і мав здатність викликати швидку муміфікацію трупів.
Знаменитий фасад характеризується двома великими норманськими вежами, кожна з вікнами з середниками та увінчана невеликим шпилем, доданим в 15 столітті. Шпилі різні — один є в плані квадратом, оточений полум'я-образними мерлонами, які символізують Папську владу і митру; другий має восьмикутний план і гібеллінські мерлони, що символізують королівську і світську владу.
Портик 15-го століття має три арки, дві зовнішніх — гостроконечні, підтримується чотирма колонами і ребрами склепіння. Під портиком розташовані Porta Regum (Королівські двері), оточені витончено прикрашеним мармуровим порталом та настінним живописом.
Інтер'єр собору в плані є латинським хрестом, розділений на головний і бокові нефи рядами античних колон: чотирнадцять з рожевого граніту і дві з мармуру. Бази і капітелі колон використані повторно і походять з 2-го століття нашої ери. Два великі капітелі, які підтримують тріумфальну арку головного нефа, ймовірно, були створені в майстерні Апулії в середині 12 століття.
Дах нави був понижений, що можна побачити зовні будівлі. Трансепт є вищим, ніж головний і бокові нефи. У той час як частини будівлі мають бочкоподібне склепіння, а інші частини — склепіння з відкритими дерев'яними опорами даху, пресбітерій має ребристе склепіння з каменю.
За середхрестям, церква незвичайна тим, що поєднує в собі стиль, який по суті є романським у його масивних простих формах, з загостреною (або стрілчастою) аркою. Ця риса також присутня у соборі Монреале. Це є предтечею готичного стиля, який виник у паризькому регіоні вже через декілька років.
Церква має три апсиди, які також зустрічаються на Сицилії в соборі Монреале. Два нижчих бокових апсиди мають верхні яруси екстер'єру прикрашені глухою аркадою дрібних пересічних арок і скульптурних консолей, які так само широко використовуються у соборі Монреале. Консолі датуються 1215—1223 роками і зображають маски, голови тварин і людей у викривлених положеннях. Консолі центральної апсиди пізніші — вона спочатку мала три великі очні вікна[2], які згодом були замуровані, щоб дати простір для мозаїки всередині, та велике центральне вікно стрільчастої форми. Дві інші пари круглих вікон розташовані на кінцях трансепту.
Клуатр[ред. | ред. код]
Собор має клуатр, до якого можна потрапити з церкви. Аркада має стрілчасті арки, кожна з яких спирається на тонкі парні колони. Хоча форма не відрізняється від іспанських і французьких клуатрів, композитні капітелі парних колон є чітко візантійськими за їх мотивами — вони мають зображення істот, таких, як леви і орли, які є дзеркальними, розташованими один проти одного, як у багатьох зразках декоративного різьблення у Равенні.
Твори мистецтва[ред. | ред. код]
Мозаїка пресбітерія[ред. | ред. код]
.JPG)
Ймовірно планувалось покрити весь інтер'єр церкви мозаїкою, але вона була завершена лише у пресбітерії. До нашого часу вціліла мозаїка апсиди та десь половини бічних стін. Рожер II привіз майстрів техніки мозаїки з Константинополя. Вони адаптували своє традиційне візантійське декоративне мистецтво до архітектурної структурі північно-європейського походження.
Домінуючою фігурою у схемі декору є бюст Христа Пантократора, зображеного з піднятою рукою у благословенні на напівкуполі апсиди. В лівій руці він тримає Євангеліє від Івана, в якому можна прочитати, грецькою та латиною: «Я світло світу, хто йде за мною, не блукатиме у темряві, але матиме світло життя» (Іоанн, 8:12).
У верхньому ярусі стіни апсиди зображена Пресвята Богородиця, з руками піднятими в пророцтві і в оточенні чотирьох архангелів. У другому і третьому ярусах, по обидві сторони центрального вікна, розташовані фігури апостолів і євангелістів, за певним теологічним планом .
Оздоблення мозаїкою прикраси простягається у пресбітерій, де на бокових стінах розташовані фігури пророків і святих. На правій стіні, поруч з королівським троном зображені королівські фігури, а на лівій стороні, поруч єпископським троном — церковні фігури. Кожен малюнок супроводжується написом грецькою або латинською мовою, описуючи хто зображений. На стелі зі хрестовим склепінням зображені чотири херувими і чотири серафими.
Головні фігури (Христа Пантократора і Діви Марії) одягнені в синє, через необхідність контрасту на тлі золотих плиток та через коштовність синього кольору в той час. Зображення має високу майстерність — елегантність драпірування одягу і чутливість у зображенні облич та жестів. Мозаїка собору Чефалу вважається кращою візантійською мозаїкою в Італії і стоїть на рівні з іншими витонченими пізньовізантийськими роботами у Константинополі.
Оздоблення візантійською мозаїкою було завершено (припинилось) до 1170 року. Нижня частина і бічні стіни пресбітерія були завершені лише в 17 столітті, закривши попередні картини, від яких сьогодні майже не лишилось слідів.
Інші твори[ред. | ред. код]
З оригінального розпису собору збереглися лише фреска «Урбан V» кінця 14 століття на колоні лівого нефу, і «Мадонна на троні» 15 століття у лівому рукаві трансепту.
У базиліці знаходиться і кілька поховальних пам'ятників, включаючи пізній античний саркофаг, середньовічний саркофаг, і варту уваги усипальницю єпископа Кастеллі 18 століття.
Купіль 12 століття, вирізану з цілісного шматка каменю, прикрашають чотири малі скульптурні леви. В церкві також зберігається полотно «Мадонна» роботи майстерні Антонелло Гаджині (16 століття) та розписаний дерев'яний хрест Гульєльмо да Пезаро (1468). Орган є великим двомануальним інструментом з окремою консоллю і простими трубами.
Стеля нави розписана бюстами, химерними тваринами і іншим мотивами, ймовірно виконаними арабськими майстрами.
Починаючи з 1985 року, митець з Палермо Мікеле Канцонері встановив у соборі 72 спірних сучасних абстрактних вітражі, заснованих на епізодах зі Старого та Нового заповітів.[3]
Ранньо-християнська мозаїка[ред. | ред. код]
Розкопки на території собору виявили частини поліхромної мозаїки 6-го століття. Вони зображують голуба, що п'є, частини двох інших птахів, два невеликі деревця і лілієподібну квітку, оточену рамкою зі стрілчастим і ромбічним орнаментом.
Мозаїка, ймовірно, належала до візантійської базиліки, яка існувала на цьому місці до поточного собору. Цей район Чефалу був населений принаймні з 8-го століття, коли там був єпископський престол.
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: собор Чефалу |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ походить від закритих дворів «парадізо», які будувались перед церквами; див. відкритий двір перед СОбором Св. Петра в Римі; умовний відповідник у православ'ї — «непокрита паперть»
- ↑ Див. троянда (архітектура)
- ↑ Grady, Ellen, Blue Guide Sicily, 7th Edition, Somerset Books, London, 2006
Посилання[ред. | ред. код]
- Chronology [Архівовано 27 жовтня 2006 у Wayback Machine.] (Italian)
- CENOBIUM — A Project for the Multimedia Representation of Romanesque Cloister Capitals in the Mediterranean Region [Архівовано 1 вересня 2011 у Wayback Machine.]
|
