Собор Чефалу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Собор-базиліка Чефалу
Duomo di Cefalù
Cattedrale di Cefalù.JPG
Фасад собору
38°02′23″ пн. ш. 14°01′26″ сх. д. / 38.03972° пн. ш. 14.02389° сх. д. / 38.03972; 14.02389Координати: 38°02′23″ пн. ш. 14°01′26″ сх. д. / 38.03972° пн. ш. 14.02389° сх. д. / 38.03972; 14.02389
Тип споруди собор-базиліка
Сучасний статус діючий
Розташування ІталіяЧефалу, Сицилія
Поч. будівництва 1131
Кін. будівництва 1240
Стиль Нормано-арабо-візантійський
Належність Римо-католицька церква
Стан part of World Heritage Site[d]
Юрисдикція діоцезія Чефалу
Єпархія Roman Catholic Diocese of Cefalù[d]
Flag of UNESCO.svg         Світова спадщина         World Heritage Logo global.svg
Arab-Norman Palermo and the Cathedral Churches of Cefalù and Monreale
Тип Культурний
Критерії ii, iv
Ідентифікатор 1487
Регіон ЮНЕСКО Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 2015 (39 сесія)
Собор Чефалу. Карта розташування: Італія
Собор Чефалу
Собор Чефалу (Італія)
Собор Чефалу у Вікісховищі?

Собор-базиліка Чефалу (італ. Duomo di Cefalù) — римокатолицька церква в Чефалу, Сицилія, Італія.

Будівництво собору, що почалося 1131 року в нормандському стилі, оскільки острів Сицилія був завойований норманнами в 1091 році. За переказами, будівлю було побудовано після клятви, що дав Святому Спасителю король Сицилії Рожер II, після того як він врятувався від шторму і висадився на міський пляж. Схожа на фортецю будівля, яку видно здалеку, височіла над середньовічним містом та була могутнім нагадуванням про норманську присутність.

Історія[ред.ред. код]

Собор Чефалу в місті

Собор був побудований в районі древнього і постійного заселення, про що свідчать знахідки давньоримської дорого і ранньої християнської мозаїки. Будівництво почалося в 1131 року, створення мозаїки в апсиді — у 1145, а саркофаги, які надав Рожер II для поховання себе та дружини, були встановлені того ж року.

Після 1172 року церква пережила період занепаду будівництва і в 1215 році імператор Священної Римської імперії Фрідріх II переніс два згадані саркофаги до кафедрального собору Палермо. Скоро по тому, будівництво собору було відновлено і фасад було завершено у 1240 році. Собор був освячений 1267 року Родольфом де Шевре, єпископом Альбано.

У 1472 році між двома вежами фасаду був доданий портик роботи Амброджо да Комо.

Опис[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Вид збоку

Перед собором розташований великий двір-парвізе[1] (який називається turniali), що колись був цвинтарем. За переказами, цвинтар був створений з землі, привезеної з Єрусалиму і мав здатність викликати швидку муміфікацію трупів.

Знаменитий фасад характеризується двома великими норманськими вежами, кожна з вікнами з середниками та увінчана невеликим шпилем, доданим в 15 столітті. Шпилі різні — один є в плані квадратом, оточений полум'я-образними мерлонами, які символізують Папську владу і митру; другий має восьмикутний план і гібеллінські мерлони, що символізують королівську і світську владу.

Портик 15-го століття має три арки, дві зовнішніх — гостроконечні, підтримується чотирма колонами і ребрами склепіння. Під портиком розташовані Porta Regum (Королівські двері), оточені витончено прикрашеним мармуровим порталом та настінним живописом.

Інтер'єр собору в плані є латинським хрестом, розділений на головний і бокові нефи рядами античних колон: чотирнадцять з рожевого граніту і дві з мармуру. Бази і капітелі колон використані повторно і походять з 2-го століття нашої ери. Два великі капітелі, які підтримують тріумфальну арку головного нефа, ймовірно, були створені в майстерні Апулії в середині 12 століття.

Внутрішній вигляд в бік вівтаря

Дах нави був понижений, що можна побачити зовні будівлі. Трансепт є вищим, ніж головний і бокові нефи. У той час як частини будівлі мають бочкоподібне склепіння, а інші частини — склепіння з відкритими дерев'яними опорами даху, пресбітерій має ребристе склепіння з каменю.

За середхрестям, церква незвичайна тим, що поєднує в собі стиль, який по суті є романським у його масивних простих формах, з загостреною (або стрілчастою) аркою. Ця риса також присутня у соборі Монреале. Це є предтечею готичного стиля, який виник у паризькому регіоні вже через декілька років.

Церква має три апсиди, які також зустрічаються на Сицилії в соборі Монреале. Два нижчих бокових апсиди мають верхні яруси екстер'єру прикрашені глухою аркадою дрібних пересічних арок і скульптурних консолей, які так само широко використовуються у соборі Монреале. Консолі датуються 1215—1223 роками і зображають маски, голови тварин і людей у викривлених положеннях. Консолі центральної апсиди пізніші — вона спочатку мала три великі очні вікна[2], які згодом були замуровані, щоб дати простір для мозаїки всередині, та велике центральне вікно стрільчастої форми. Дві інші пари круглих вікон розташовані на кінцях трансепту.

Клуатр[ред.ред. код]

Собор має клуатр, до якого можна потрапити з церкви. Аркада має стрілчасті арки, кожна з яких спирається на тонкі парні колони. Хоча форма не відрізняється від іспанських і французьких клуатрів, композитні капітелі парних колон є чітко візантійськими за їх мотивами — вони мають зображення істот, таких, як леви і орли, які є дзеркальними, розташованими один проти одного, як у багатьох зразках декоративного різьблення у Равенні.

Твори мистецтва[ред.ред. код]

Мозаїка пресбітерія[ред.ред. код]

Христос Пантократор

Ймовірно планувалось покрити весь інтер'єр церкви мозаїкою, але вона була завершена лише у пресбітерії. До нашого часу вціліла мозаїка апсиди та десь половини бічних стін. Рожер II привіз майстрів техніки мозаїки з Константинополя. Вони адаптували своє традиційне візантійське декоративне мистецтво до архітектурної структурі північно-європейського походження.

Домінуючою фігурою у схемі декору є бюст Христа Пантократора, зображеного з піднятою рукою у благословенні на напівкуполі апсиди. В лівій руці він тримає Євангеліє від Івана, в якому можна прочитати, грецькою та латиною: «Я світло світу, хто йде за мною, не блукатиме у темряві, але матиме світло життя» (Іоанн, 8:12).

У верхньому ярусі стіни апсиди зображена Пресвята Богородиця, з руками піднятими в пророцтві і в оточенні чотирьох архангелів. У другому і третьому ярусах, по обидві сторони центрального вікна, розташовані фігури апостолів і євангелістів, за певним теологічним планом .

Оздоблення мозаїкою прикраси простягається у пресбітерій, де на бокових стінах розташовані фігури пророків і святих. На правій стіні, поруч з королівським троном зображені королівські фігури, а на лівій стороні, поруч єпископським троном — церковні фігури. Кожен малюнок супроводжується написом грецькою або латинською мовою, описуючи хто зображений. На стелі зі хрестовим склепінням зображені чотири херувими і чотири серафими.

Головні фігури (Христа Пантократора і Діви Марії) одягнені в синє, через необхідність контрасту на тлі золотих плиток та через коштовність синього кольору в той час. Зображення має високу майстерність — елегантність драпірування одягу і чутливість у зображенні облич та жестів. Мозаїка собору Чефалу вважається кращою візантійською мозаїкою в Італії і стоїть на рівні з іншими витонченими пізньовізантийськими роботами у Константинополі.

Оздоблення візантійською мозаїкою було завершено (припинилось) до 1170 року. Нижня частина і бічні стіни пресбітерія були завершені лише в 17 столітті, закривши попередні картини, від яких сьогодні майже не лишилось слідів.

Інші твори[ред.ред. код]

Собор вночі

З оригінального розпису собору збереглися лише фреска «Урбан V» кінця 14 століття на колоні лівого нефу, і «Мадонна на троні» 15 століття у лівому рукаві трансепту.

У базиліці знаходиться і кілька поховальних пам'ятників, включаючи пізній античний саркофаг, середньовічний саркофаг, і варту уваги усипальницю єпископа Кастеллі 18 століття.

Купіль 12 століття, вирізану з цілісного шматка каменю, прикрашають чотири малі скульптурні леви. В церкві також зберігається полотно «Мадонна» роботи майстерні Антонелло Гаджині (16 століття) та розписаний дерев'яний хрест Гульєльмо да Пезаро (1468). Орган є великим двомануальним інструментом з окремою консоллю і простими трубами.

Стеля нави розписана бюстами, химерними тваринами і іншим мотивами, ймовірно виконаними арабськими майстрами.

Починаючи з 1985 року, митець з Палермо Мікеле Канцонері встановив у соборі 72 спірних сучасних абстрактних вітражі, заснованих на епізодах зі Старого та Нового заповітів.[3]

Ранньо-християнська мозаїка[ред.ред. код]

Розкопки на території собору виявили частини поліхромної мозаїки 6-го століття. Вони зображують голуба, що п'є, частини двох інших птахів, два невеликі деревця і лілієподібну квітку, оточену рамкою зі стрілчастим і ромбічним орнаментом.

Мозаїка, ймовірно, належала до візантійської базиліки, яка існувала на цьому місці до поточного собору. Цей район Чефалу був населений принаймні з 8-го століття, коли там був єпископський престол.

Див. також[ред.ред. код]

References[ред.ред. код]

  1. походить від закритих дворів «парадізо», які будувались перед церквами; див. відкритий двір перед СОбором Св. Петра в Римі; умовний відповідник у православ'ї — «непокрита паперть»
  2. Див. троянда (архітектура)
  3. Grady, Ellen, Blue Guide Sicily, 7th Edition, Somerset Books, London, 2006

Посилання[ред.ред. код]