Ретійська залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 46°24′32″ пн. ш. 10°01′11″ сх. д. / 46.40889° пн. ш. 10.01972° сх. д. / 46.40889; 10.01972

RhB
Повна назва: Ретійська залізниця,
нім. Rhätische Bahn
GlacierAlbula.jpg
Роки функціонування: починаючи з 1888
Країна: Італія Італія та Швейцарія Швейцарія
Штаб-квартира: Кур (Граубюнден)
Статус: діюча
Підпорядкування: Акціонерне товариство (розподіл акцій: 51% — кантон Граубюнден, 43% — Федеральний уряд Швейцарії, 6% — у вільному обігу)
Експлуатаційна довжина шляхів: 384 км
Веб-сайт
RhB у ВікіСховищі
Схема ліній Ретійської залізниці
Потяг на віадукі Ландвассер Ретійської залізниці

Ретійська залізниця, скорочено — RhB (нім. Rhätische Bahn, італ. Ferrovia Retica, рет. Viafier retica) — мережа вузькоколійних залізниць у Швейцарії, що є найбільшою акціонерною залізницею в цій країні. Більша частина мережі залізниць компанії пролягає в межах кантону Граубюнден.

Мережа RhB є великим перевізником у межах великого туристичного району Санкт-Моріц — Давос з виходом до італійського кордону. Частина залізниці, лінії RhB Альбула та Берніна (в тому числі, частина залізниці, що проходить по території Італії до Тірано), є об'єктами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

У 2009 через старість склепінь тунелю Альбула в Альбулі, що є складовою частиною історичної лінії, було вирішено повністю реконструювати тунель до 2011 року.

  • Ширина колії - 1000 мм
  • Електрифікація - 11 кВ перемінного струму 16⅔ Гц (322 км), 1000 В постійного струму (62 км, Бернінабан)

Мережа та інфраструктура залізниці[ред.ред. код]

Потяг Ретійської залізниці в 1911 році

Мережа залізниць RhB створена наприкінці XIX - на початку XX століття а (починаючи з ділянки Ландкварт - Давос, 1888). Мережа має колію 1000 мм, і кілька різних систем електрифікації, а також одну ділянку завдовжки 12 км, відокремлену від загальної мережі. Вся мережа повністю електрифікована.

  • 323 км - електрифіковано змінним струмом з напругою 11 кВ частотою 16,7 Гц.
  • Bernina Bahn - ділянка довжиною 61 км, електрифіковано постійним струмом з напругою 1000 В.

Мережа RhB має в своєму розпорядженні 84 тунелі (найдовший з яких тунель Ферайна, завдовжки 19,042 км) і 383 мостами. Максимальний ухил на мережі становить 4%, крім ділянки Bernina Bahn, де він становить 7%.

Ретійська залізниця на мапі

Рух поїздів RhB на 2008 здійснюється за такими маршрутами:

  • Регіональний експрес RE1 - Chur – St. Moritz
  • Регіональний експрес RE2 - Landquart – Davos
  • Регіональний експрес RE3 - Disentis/Muster - Chur – Landquart - Scuol-Tarasp
  • Регіональний поїзд R4 - Chur – Arosa
  • Регіональний поїзд R5 - St. Moritz - Tirano (Італія), проходить через перевал Берніна
  • Регіональний поїзд R6 - Davos Platz - Filisur
  • Регіональний поїзд R7 - Pontresina - Sagliains - Scuol-Tarasp
  • Регіональний поїзд R8 - Schiers - Landquart - Chur - Rhäzüns
  • Регіональний поїзд R9 - Chur - Thusis

Працюючі поза межами годин-пік:

  • Регіональний поїзд R11 - Chur - St. Moritz
  • Регіональний поїзд R21 - Landquart - Davos
  • Регіональний поїзд R31 - Disentis - Landquart

Рух також здійснюється на ділянках:

  • Vereina Tunnel (у тому числі, перевезення автомобілів на платформах)
  • Albula Tunnel

Щорічний обсяг перевезень становить:

  • Пасажирообіг - 300 млн пас / км
  • Вантажообіг - 54 млн т / км
  • 80% доходів надходить від перевезень туристів, хоча 40% усіх пасажирів є місцевими жителями.
  • 51% акцій мережі RhB належить владі кантону Граубюнден, 43% - федеральної влади Швейцарії, ще 6% належать приватним акціонерам.

Лінія Ландскварт-Давос[ред.ред. код]

Ландкварт в Граубюнден є відправною точкою Ретійської залізниці, основним депо компанії, і нульовим кілометром основної мережі компанії. Лінія Ландкварт-Давос - найстаріша в мережі. Після Ландкварту залізниця прямує за річкою Ландкварт вгору, до Клостерс, перетинаючи річку декілька разів. Відразу за Клостерс є два тунелі. Один з них - лінія Ферайна, другий - спіральний тунель Клостерс. Лінія в Давос, піднімається серпантином по схилу гори до Давос-Ларет. Найвища точка на лінії - наступна зупинка, Давос Вольфганг. Потім лінія веде вниз і вздовж озера Давос в Давос-Дорф, і закінчується в Давосі (станція Давос Плац).

Лінія Давос-Фліссур[ред.ред. код]

Сполучна лінія від Давосу до лінії Альбулабан у Філізурі проходить через дикі ущелини, і технічно дуже цікава не тільки через віадук Візен. Лінія Давос-Філізур 19 км завдовжки, проходить через 14 тунелів загальною довжиною 4200 м і перетинає 28 мостів.

Лінія Ландскварт-Кур-Тузіс[ред.ред. код]

Прямує долиною Рейну, більш-менш паралельно з лінією Швейцарських федеральних залізниць Зарганс-Ландкварт-Кур (ширина колії - стандартна) до Кура. Лінія до Тузіса прямує вздовж Рейну до Бонадуцу. Звідти потрапляє в долину Домлешг і прямує уздовж Хінтеррейну від Рецюнса до Тузіса.


Лінія Альбула (Тузіс-Санкт-Моріц)[ред.ред. код]

Докладніше: Альбулабан

Ця лінія починається в Тузісі. Прямує через Тіфенкастель (851 м), перетинає річку Альбула і Віадук Ландвассер до Філізура (1032 м). Незабаром після Філізура лінія проходить свій перший спіральний тунель, і досягає Бергюн (1373 м).

Між Бергюн і Преда (1789 м), на кінці долини, лінія долає різницю у висоті понад 400 метрів при горизонтальній відстані 5 кілометрів, без використання зубчастої передачі, але з багатьма спіралями. Потім лінія входить до тунелю Альбула (1815 м) під перевалом Альбула. Тунель веде у Валь Бевер, де лінія досягає Бевер (1708 м) в долині Енгандін, далі лінія прямує до Самедану (1721 м) і завершується у Санкт-Моріц (1775 м).

Лінія Райхенау-Тамінс-Дізентіс[ред.ред. код]

Лінія пов'язує решту мережі із залізницею Матергорн-Готтард-бан. Вона відгалужується від лінії на Тузіс після спільного комбінованого мосту через Рейн. На відміну від автостради що прямує поруч і піднімається близько 500 метрів в напрямку Флімс і Лакс, залізниця прямує вузькою "ущелиною Руйнаульта".

Лінія була відкрита окремими дистанціями між 1903 і 1912 році, і електрифікована у 1922.

У Іланц, залізниця і автострада знову зустрічаються і прямують разом до Дизентис/Мустéр.

Основний трафік на лінії Райхенау-Дизентис/Мустéр є Льодовиковий Експрес - пасажирські потяги, що курсують з годинним інтервалом.

Проте вантажні потяги також курсують лінією, обслуговуючи промисловість в області Передній Рейн і постачають цемент для будівництва лінії європейської колії - базовий тунель Готтард. Зазвичай три пари поїздів прямують Дизентис/Мустéр (локомотиви - Ge 6/6 II) і кілька додаткових поїздів прямують тільки до Іланцу (локомотиви - Ge 4/4 II).

Енгадінбан (Понтрезіна-Скуоль-Тарасп)[ред.ред. код]

Докладніше: Енгадінбан

Енгадінбан що прямує вгору долиною Енгадін, був побудований в два етапи. Дистанція Самедан-Понтрезіна була відкрита Ретійською залізницею 1 липня 1908 року одночасно з дистанцією Понтрезіна-Мортерач,що була частиною тоді окремого Бернінабану. Фактично Енгадінбан, між Бевер і Шкуоль-Тарасп, було відкрито 1 липня 1913 року, і електрифіковано з самого початку - 11 кВ 16⅔ Гц змінного струму.

станція Понтрезіна, двосистемна. Енгадінбан використовує колії з 1 по 3, тоді як Бернінабан має живлення 1000 V постійного струму - з 3 до 7. На колії 3 відбувається зміна локомотивів для популярного Берніна-Експрес, Heidi Express.

Поєднує лінії Альбулабан і Бернінабан з населеними пунктами Нижнього Енгадіну. На перегоні Самедан-Бевер колія спільна з Альбулабан. На станції Загліайнс з'єднується з лінією Ферайна.

З відкриттям тунелю Ферайна і лінії в листопаді 1999 року, Енгадінбан з'єднано із залізницею Ландкварт-Давос.

Бернінабан (Санкт-Моріц-Тірано)[ред.ред. код]

Докладніше: Бернінабан

Поєднує міста Санкт-Моріц в кантоні Граубюнден, Швейцарія і Тірано, в провінції Сондріо​​, Італія, через перевал Берніна. Долаючи висоту 2253 метрів над рівнем моря, це найвищий залізничний перевал в Європі і третя за висотою залізниця в Швейцарії.

Залізниця Кур-Ароза[ред.ред. код]

Арозабан на Енгадінштрассе (частина Stadtbahn) у Кур.

Залізниця Кур-Ароза завдовжки 25.68 км прямує від Кур до Ароза, відома також як Arosabahn (або Arosa-Bahn), і часто скорочено"ChA" (Chur-Arosa). Роботи були розпочаті у 1912 році на і лінію було відкрито 12 грудня 1914 року. Залізниця прямує чисельними тунелями, мостами, віадуками (в тому числі Лангвізер віадук) - структура національного значення. У 1942 році лінія стала частиною компанії RhB і стала частиною мережі; Проте до 1997 року живлення мережі було 2400 V постійного струму, у 1997 відбулася уніфікація - на середину 2010-х це 11 кВ 16,7 Гц змінного струму. Ширина колії завжди була 1000 мм, що ідентично ширині колії RhB.

Лінія одноколійна, за винятком короткої двоколійної ділянки вздовж Енгадінштрассе (Engadinstrasse) в Кур. Максимальний нахил складає 6%, але зубчаста передача не використовується.

Існував проект будівництва 5 км тунелю, як альтернативний маршрут для уникнення руху через центр міста Кур. Цей проект було остаточно відхилено у 1996 році через нерентабельність.

Лінією використовують як пасажирські, так і вантажні потяги.

Література[ред.ред. код]

  • Achim Walder (Hrsg.): Graubünden entdecken mit Rhätischer Bahn und PostAuto. Walder-Verlag, 2005, ISBN 3-936575-26-6
  • Wolfgang Finke, Hans Schweers: Die Fahrzeuge der Rhätischen Bahn. Band 1 Reisezugwagen 1889-1996. Verlag Schweers+Wall, Aachen (heute Köln) 1996, ISBN 3-89494-103-0 (vergriffen)
  • Wolfgang Finke, Hans Schweers: Die Fahrzeuge der Rhätischen Bahn. Band 2 Güterwagen 1889-1997. Verlag Schweers+Wall, Aachen (heute Köln) 1998 ISBN 3-89494-104-9
  • Wolfgang Finke, Hans Schweers: Die Fahrzeuge der Rhätischen Bahn. Band 3 Lokomotiven, Triebwagen, Traktoren 1889-1998. Verlag Schweers+Wall, Aachen (heute Köln) 1998, ISBN 3-89494-105-7
  • Wolfgang Finke, Hans Schweers: Die Fahrzeuge der Rhätischen Bahn. Band 4 Dienstfahrzeuge, Ergänzungen zu Bänden 1-3 1889-2000. Verlag Schweers+Wall, Aachen (heute Köln), ISBN 3-89494-115-4
  • Eisenbahn Journal, Die RhB, specials Teile 1-4, 1995-2000, Hermann Merker Verlag GmbH Fürstenfeldbruck, ISBN 3-89610-038-6.
  • Hans Domenig: Vom Tingelzüglein zur Hochgebirgsbahn, in: Terra Grischuna, 59. Jahrgang, Heft 1, Terra Grischuna Verlag, Chur 2000, ISSN 1011-5196.
  • Hans Hofmann: Chur-Arosa, vom Bau und Betrieb der Bahn, 2. Auflage, Calanda Verlag H. Hofmann, Chur 1989/93, ISBN 3-905260-11-5
  • Katharina Hess, Paul Emanuel Müller: Über der wilden Plessur, in: Terra Grischuna, 48. Jahrgang, Heft 1, Terra Grischuna Verlag, Chur 1990, ISSN 1011-5196
  • Fritz Maron: Chur-Arosa-Bahn, in: Vom Bergbauerndorf zum Weltkurort Arosa, S. 108-134, Verlag F. Schuler, Chur 1934
  • A. Jenny: Arosa und die Chur-Arosa-Bahn, Orell Füsslis Wanderbilder Nr. 372-374 (o.J.)
  • Hartmann: Die Chur-Arosa-Bahn, in: Heimatschutz, Jahrgang X, 1915
  • H. Hiltbrunner: Graubünden: Die Chur-Arosa-Bahn und der Kurort Arosa (Separatabzug), Verlag Sadag, Genf o.J. (um 1915)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]