Сім сестер (Москва)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сім сестер, або Сталінські висотки — сім висотних будівель, побудованих у Москві наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років. Іноді до сталінських висоток також зараховують будівлю Академії наук Латвії (Рига), Палац культури і науки (Варшава), головний навчальний корпус Південно-Уральського Державного Університету (Челябінськ), урізаний готель «Україна» і житловий будинок по вулиці Хрещатик, 25 (Київ), готель International (Прага) і Будинок вільної преси (Бухарест).

Історія[ред. | ред. код]

Втілення першого проекту радянських хмарочосів, Палацу Рад, було перервано німецьким вторгненням у 1941, його сталеві конструкції були використанні для створення оборонного кільця Москви. У 1947—1956, Борис Іофан запропонував шість нових проектів палацу, але всі вони були відхилені. У 1946 Сталін особисто висунув іншу ідею — побудувати квартали висоток.

За пропозицією Й. Сталіна 13 січня 1947 Рада міністрів СРСР прийняла Постанову «Про будівництво в Москві багатоповерхових будівель»[1] У цій постанові були описані плани з будівництва 8 висотних будівель. Передбачалося, що кількість будівель мало символізувати 800-річчя Москви (святкувала у 1947), проте будівництво однієї з будівель, яке велося на місці знесеного Китайгородського району Заряд'є, було припинено після смерті Сталіна[2] На стилобаті цієї будівлі пізніше зведено готель «Росія». Як стверджує Олександр Васькін, перші вісім висоток були лише початком грандіозного архітектурного проекту, метою якого було забудувати висотними будівлями всю Москву. У кожному великому обласному центрі та в столицях союзних республік також повинні були з'явитися свої висотки[3].

Авторам проектів московських висотних будівель вдалося створити оригінальні архітектурні рішення, що отримали в спеціальній літературі назву сталінський ампір чи радянський монументальний класицизм. Проте все ж не вдалося уникнути часткового запозичення архітектурного образу деяких з американських хмарочосів. Але, не слід вважати архітектурним попередником «сталінських висоток», наприклад, Муніципальна будівля Манхеттену, побудована у 1909—1914 роках архітектором В. Кендаллом в стилі неокласицизму.

Архітектура[ред. | ред. код]

Висотні будівлі є вершиною повоєнного «радянського ар-деко» у міській архітектурі; вони повинні були стати оточенням так і не зведеного Палацу Рад.

Витримані в дусі «висоток» будівлі зведені в той же період в Ризі, Варшаві, Бухаресті і Київі — урізаний варіант готелю «Москва» (зараз — «Україна») — початковий проект постраждав через Постанову про архітектурні надмірності. Через постанову було змінено проект будівлі головного навчального корпусу Челябінського політехнічного інституту — за проектом 1952 корпус повинен бути висотною будівлею зі шпилем, проте у 1957 будівництво було припинено, зведено тільки 7 поверхів; спочатку запланований вид — з вежею і шпилем — було реалізовано при реконструкції до 2004 року[4].

Ще у 1939 році на території ВСГВ за проектом архітектора Д. Чечуліна було побудовано павільйон Московської, Рязанської і Тульської областей (№ 59 за сучасною нумерації), зовнішнім виглядом і пропорціями дуже нагадує майбутні сталінські висотки.

Сім висотних будівель[ред. | ред. код]

Головна будівля МДУ

Головна будівля МДУ на Воробйових горах[ред. | ред. код]

55°42′11″ пн. ш. 37°31′49″ сх. д. / 55.70306° пн. ш. 37.53028° сх. д. / 55.70306; 37.53028

До будівництва «Тріумф-Паласу», «Вежі на Набережній» і «Міста Столиць» (Москва-Сіті) було найвищою будівлею в Москві: висота 240 м, поверховість центрального об'єму — 36. Побудовано у 1949—1953 (архітектори Л. В. Руднєв , С. Є. Чернишов, П. В. Абросимов, О. Ф. Хряков, В. Н. Насонов). Є центром величезного комплексу Московського університету, спочатку що мав вже 27 будівель.

У Головному корпусі розташовані механіко-математичний, геологічний і географічний факультети, адміністрація, наукова бібліотека, музей, актовий зал на 1500 чоловік. У бічних флігелях — житлова зона (гуртожиток для студентів, квартири професорсько-викладацького складу). Як і інші «висотки» адміністративно-житлового характеру, воно було задумано як будинок із замкнутою комунально-побутовою інфраструктурою (кінотеатр, пошта, підприємства побутового обслуговування тощо)

Початковий проект будівлі не мав шпиля, на дах замість нього повинні були поставити пам'ятник Ломоносову.[5][6]Архітектори, показуючи креслення Сталіну, натякнули, що скульптура може отримати портретну схожість з вождем. Але Йосип Віссаріонович розпорядився спорудити замість статуї шпиль, щоб верхня частина будівлі МДУ була схожа на інші сім висоток, що будуються в столиці.

Житловий будинок на Котельницькій набережній[ред. | ред. код]

Житловий будинок на Котельницькій набережній

55°44′50″ пн. ш. 37°38′34″ сх. д. / 55.74722° пн. ш. 37.64278° сх. д. / 55.74722; 37.64278

Будинок (Котельницька набережна, 1/15), замикає перспективу від Кремля до гирла Яузи будувався у 1938—1940 і 1948—1952 (архітектори Д. М. Чечулін, А. К. Ростковський, інженер Л. М. Гохман). Центральний об'єм налічує 26 поверхів. У будівлі знаходяться 700 квартир, магазини, поштове відділення, кінотеатр «Ілюзіон», музей-квартира Г. С. Уланової. Курирував будівництво, в тому числі наполіг на виборі майданчика для будівництва будинку Лаврентій Берія.

Готель «Україна»[ред. | ред. код]

Готель «Україна»

55°45′05″ пн. ш. 37°33′55″ сх. д. / 55.75139° пн. ш. 37.56528° сх. д. / 55.75139; 37.56528

Друга за висотою «висотка» (Кутузовський пр., 2/1) побудована у 1953—1957 (архітектор А. Г. Мордвинов за участю В. К. Олтаржевський, В. Г. Калиша, інженера П. А. Красильникова). Центральний об'єм включає 34 поверхи. Будівля відкриває Кутузовський проспект — нову московську магістраль, створену у повоєнний час. У прибудованих крилах розташовані 254 квартири.

28 квітня 2010 готель «Україна» після завершення масштабної реставрації почав працювати під новою назвою Редіссон Ройал (Редіссон-Московська)

Будівля Міністерства закордонних справ[ред. | ред. код]

Будівля Міністерства закордонних справ

55°44′46″ пн. ш. 37°35′04″ сх. д. / 55.74611° пн. ш. 37.58444° сх. д. / 55.74611; 37.58444

Висотка (Смоленська-Сінна пл., 32/34) побудована у 1948—1953 (архітектори професор В. Г. Гельфрейх, М. А. Мінкус). Центральний об'єм включає 27 поверхів, висота будівлі — 172 м. Будівля завершує панораму з Бердянського мосту, утворюючи площу. У будівлі розташовується Міністерство закордонних справ Російської Федерації (МЗС Росії)

Характерною особливістю висотки є величезний герб СРСР на її фасаді. Герб, змонтований із залізобетону, розташований на висоті 114 м і займає площу в 144 м²[7]

Початковий проект будівлі не мав шпиля, але згодом план було доопрацьовано. Причина змін точно невідома, але, згідно з поширеною легендою, мова йде про особисту вказівку Сталіна[7][8]. Розрахунки показали, що будівля не витримає кам'яну надбудову, тому шпиль було споруджено з листової сталі і пофарбовано охрою (тому помітно було, що колір шпиля відрізняється від кольору обробки будівлі). В даний час шпиль перефарбовано і практично не відрізняється за кольором від основного об'єму будівлі. Поширена також історія, що після смерті Сталіна архітектор Мінкус написав листа Хрущову з проханням демонтувати шпиль, на що нібито Хрущов відповів: «нехай шпиль залишиться пам'ятником дурості Сталіна»[9].

Будівля МЗС є єдиною з семи висоток, чий шпиль не увінчано п'ятикутною зіркою. Ймовірною причиною цього є те, що шпиль будівлі виявився дуже крихким і не міг витримати ваги зірки.

Житловий будинок на Кудринській площі[ред. | ред. код]

Житловий будинок на Кудринській площі

55°45′32″ пн. ш. 37°34′50″ сх. д. / 55.75889° пн. ш. 37.58056° сх. д. / 55.75889; 37.58056

Будинок на Кудринській площі (називався «Висотка на площі Повстання», так як Кудринська пл. у 1925—1992 іменувалася площею Повстання) побудовано у 1948—1954 роках за проектом архітекторів М. В. Посохіна, А. А. Мндоянц і конструктора М. М. Вохомського.

Будівля складається з центрального (24 поверхи, висота з вежею і шпилем — 156 м) і бічних корпусів (по 18 житлових поверхів), що становлять структурно єдиний масив, який спирається на загальний цокольний поверх. Всього в будівлі понад 450 квартир.

Технічні поверхи бічних корпусів було згодом модернізовано і перетворено на житлові (на них можна потрапити по сходах, піднявшись з під'їзду, або за відкритими переходам з центральної вежі).

Основна частина будівлі включає в себе три великих під'їзди (по одному на кожен з корпусів) і велику кількість малих, що відрізняються плануванням. Малі під'їзди оснащені одним ліфтом, мають малу кількістю поверхів (не більше 12), та по 1-4 квартири на поверх.

Великі під'їзди (1-й, 4-й і 14-й), обслуговуються трьома ліфтами кожен. Центральний ліфт 1-го під'їзду (центральний корпус) здатний підніматися до 23 і 24 поверхів. Також всі три ліфти 1-го під'їзду не зупиняються на другому поверсі. На кожному поверсі розташовано від 4 до 8 квартир, вестибюлі багато оброблені (дзеркала, розкішні люстри) і можуть замикатися, ізолюючи поверх від сходів і площадки перед ліфтами (фактично кожен поверх ділиться ліфтовою зоною на два вестибюлі).

Розташований у вежі ліфт, призначений для обслуговування 24-30-го поверхів, тривалий час знаходився в запустінні, в даний час відновлено власником житлового приміщення на 25 поверсі. Приміщення вежі на верхніх поверхах на середину 2010-х використовуються як службові або здаються в оренду комерційним структурам, в основному — для розміщення апаратури зв'язку.

На першому та цокольному поверхах будівлі спочатку перебували крамниці і кінотеатр «Пламя» (на початок ХХІ століття не працюючий), в підвальному приміщенні — підземні гаражі. Частина цоколя була переобладнана під казино, що припинило роботу у 2004. На початок 2010-х на його місці розташовано боулінг — клуб.

Підвали будівлі стикуються з системою підземних споруд, зокрема, з бомбосховищем, які виходять далеко за межі надземної частини будівлі.

Адміністративно-житлова будівля біля «Червоної брами»[ред. | ред. код]

Адміністративно-житлова будівля на площі Червоної Брами

55°46′10″ пн. ш. 37°38′58″ сх. д. / 55.76944° пн. ш. 37.64944° сх. д. / 55.76944; 37.64944

Архітектори: О. М. Душкін, Б. С. Мезенцев

Було побудовано у 1947—1952 роках. Будівля складається з 24-поверхового центрального корпусу, що було зайнято в радянський період Міністерством транспортного будівництва (на початок ХХІ сторіччя — «Корпорація Трансстрой»), і двох житлових корпусів різної поверховості (від 11 до 15 поверхів). У дворі будинку діє ресторан, що пристиковано до центрального корпусу; в лівому крилі будівлі розташовано дитячий садок.

У правому крилі будівлі знаходиться один з двох вестибюлів станції метро «Красні ворота», що виходить на Каланчевську вулицю, а також розміщуються ювелірний і продовольчий крамниці і аптека.

Готель «Ленінградський» у 2006 році

Загальний підвал пов'язує всі три корпуси, що не мають наземних і горищних переходів. Підвал також пов'язаний зі службовими приміщеннями метро і мережею підземних спеціальних споруд.

Готель «Ленінградський»[ред. | ред. код]

55°46′26″ пн. ш. 37°39′05″ сх. д. / 55.77389° пн. ш. 37.65139° сх. д. / 55.77389; 37.65139

Архітектори: Л. М. Поляков, О. Б. Борецький. Інженер Є. В. Мятлюк. 1949—1954 рр.

Готель розташований в одному з семи відомих висотних будівель, побудованих в Москві в 1940-50-х роках. У сімействі сталінських висоток готель «Ленінградський» найменший — всього 17 поверхів і 136 метрів висоти. Значна вежа «Ленінградського» підноситься на Комсомольською площею, поряд з трьома вокзалами — Ленінградським, Ярославським і Казанським.

На початку XXI століття готель було придбано власником мережі готелів Hilton, після чого його будівлю було піддано серйозному капітального ремонту. Так замість готелю Ленінградський з'явився розкішний готель Гілтон Москоу Ленінградський/Hilton Moscow Leningradskaya. Жителі столиці за звичкою називають його Ленінградський готель.

Непобудовані висотки[ред. | ред. код]

Палац Рад[ред. | ред. код]

Проект Палацу Рад
Докладніше: Палац Рад

У 1922 на 1 з'їзді Рад виникла ідея спорудження в Москві Палацу Рад, що не покидала Сталіна до кінця його життя. У 1931 році організували Всесоюзний конкурс на найкращий проект Палацу Рад, в якому взяли участь відомі архітектори і трудящі. Всього було представлено 160 робіт, тим не менш, проекту, який відповідає всім вимогам, представлено не було, і в 1932—1933 роках проектування продовжили. За основу в підсумку був прийнятий проект Б. Іофана, остаточне доопрацювання якого він робив спільно з архітекторами В. Щуко і В. Гельфрейх. Будівля мала стати найвищою у світі на той момент — 420 метрів. Палац вирішено було побудувати на місці колишнього Храму Христа Спасителя. У 1931 році Храм було підірвано, і в 1939 році почалося будівництво. Під час війни будівництво призупинили, а після її закінчення відновити таке гігантське будівництво вже не змогли. Станція московського метро «Палац Рад» була перейменована в «Кропоткинську», а в котловані було влаштовано відкритий басейн «Москва».

Адміністративна будівля в Зарядьє[ред. | ред. код]

55°45′05″ пн. ш. 37°37′44″ сх. д. / 55.75139° пн. ш. 37.62889° сх. д. / 55.75139; 37.62889

Адміністративна будівля в Зарядьє була останнім із сталінських хмарочосів, закладених в день восьмисотріччя Москви. Його не було добудовано — перешкодила смерть Сталіна. Втім, роботи зі спорудження стилобату до весни 1953 встигли практично завершити. Під стилобатом розташовано технічний поверх, а під ним двох'ярусний бетонний бункер, який, ймовірно, планувалося використовувати як бомбосховище. У восьмій висотці хотіли розмістити Наркомат важкого машинобудування СРСР. Але будівництво законсервували, а 1954 рік вже вніс ясність в подальші плани висотного будівництва.

У 1964—1967 роках на наявному стилобаті було побудовано готель «Росія».

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Шаблон:Placemark (файл меток KMZ для Google Earth)