Титу Майореску

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Титу Майореску
рум. Titu Liviu Maiorescu
Титу Майореску
Титу Майореску
Прапор
Прапор
Прем'єр-міністр Румунії
28 березня 1912 — 31 грудня 1913
Попередник: Петре Карп
Спадкоємець: Йонел Братіану
Прапор
Прапор
Міністр закордонних справ Румунії
1910 — 1913
Попередник: Александру Джувара
Спадкоємець: Еманоїл Порумбару
 
Народження: 15 лютого 1840(1840-02-15)[1][2][3]
Крайова
Смерть: 18 червня 1917(1917-06-18)[3] (77 років)
Бухарест
Поховання: цвинтар Беллу і Центральний цвинтар Кишинева
Країна: Румунія
Релігія: православна церква
Освіта: Паризький університет, Терезіанум, Carol I National Colleged і Akademisches Gymnasiumd
Партія: Conservative Partyd
Батько: Йоан Майореску
Мати: Марія Попазу
Діти: Livia Dymsza-Maiorescud

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Титу Майореску (рум Titu Liviu Maiorescu, *15 лютого 1840, Крайова — †18 червня 1917, Бухарест) — румунський академік, адвокат, літературний критик, філософ, педагог, політик і письменник, прем'єр-міністр Румунії 1912-1914, міністр закордонних справ, один із засновників Румунської Академії. Видатна людина кінця XIX — XX початку століття. Проводив консервативну політику, був прихильником монархії. Проголосив гасло «мистецтво для мистецтва» і прагнув підпорядкувати літературу і суспільне мислення інтересам буржуазії.

Біографія[ред. | ред. код]

Титу Майореску народився 15 лютого 1840 місті Крайова. Його мати, Марія Попазу, була сестрою вченого-єпископа міста Карансебеш, Йоана Попазу. Батько, Йоан Майореску, син трансильванського селянина, теолог за освітою, був учителем і інспектором шкіл в різних містах Румунії. У 1846-1848 Тита вчиться в початковій школі Крайова, потім в Брашов. У 1850 сім'я переїжджає до Відня, де Тита вчиться в гімназії, а потім у вищому навчальному закладі Терезіанум, яке закінчив у 1858.

Здобув докторський ступінь в Гессенського університету, продовжував навчання в Сорбонні. Після повернення до Румунії в 1862 став професором Ясського університету, а в 1863-1867 був його ректором. У 1867 заснував журнал «Конворбірі Літераре» з 1877 — редактор консервативної газети «Тімпул» з 1879 — член Румунської академії. Був керівником літературного гуртка «Жунімя». Неодноразово обирався депутатом румунського парламенту, займав пост міністра культури і народної освіти. З 1884 по 1909 — професор Бухарестського університету, в 1892-1897 — ректор. У 1912-1914 — прем'єр-міністр Румунії.

Помер 18 червня 1917 в Бухаресті від серцевої хвороби.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Філософська концепція Майореску була еклектичним синтезом поглядів Канта, Гербарта, Фішера, Шопенгауера. В естетиці відстоював принципи «мистецтва для мистецтва», стверджував, що «сутність мистецтва полягає у вигадці».

Друкувався з 1859

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'я Майореску носить ліцей в Кишиневі

Вибрані твори[ред. | ред. код]

  • O cercetare critică asupra poeziei române (1867)
  • În contra direcției de astăzi în cultura română (1868)
  • Direcția nouă în poezia și proza română (1872)
  • Comediile domnului Caragiale (1885)
  • Eminescu și poeziile sale (1889)
  • Povestirile lui Sadoveanu (1906)
  • Poeziile lui Octavian Goga (1906)
  • Retori, oratori, limbuți
  • Beția de cuvinte

Посмертні публікації[ред. | ред. код]

  • Jurnal, se întinde pe zece volume, e cel mai lung jurnal intim din literatura română
  • Scrieri de logică, restituite de Alexandru Surdu, Editura științifică și enciclopedică, 1988
  • Istoria politică a României sub domnia lui Carol I ediție de Stelian Neagoe, București, Editura Humanitas, 1994
  • Discursuri parlamentare cu priviri asupra dezvoltării politice a României sub domnia lui Carol I, vol.I-V, studiu introductiv, îngrijire de ediție, note și comentarii de Constantin Schifirneț, Editura Albatros, 2001-2003

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Simion Mehedinți, Titu Maiorescu. Bucuresti, 1925.
  • Eugen Lovinescu, Titu Maiorescu, studiu monografic, (I—II, 1940)
  • Eugen Lovinescu, T. Maiorescu și contemporanii lui (I—II, 1943—1944)
  • Eugen Lovinescu, T. Maiorescu și posteritatea lui critică, (1943)
  • Nicolae Manolescu, Contradicția lui Maiorescu, București, 1970

Джерела[ред. | ред. код]

  • Viețile scriitorilor români: «Contradicția lui Maiorescu», 13 martie 2011, Adevărul
  • Titu Maiorescu, destinul omului modern | Constantin Schifirneț, 14 februarie 2013, Adevărul
  • Titu Maiorescu, teoreticianul formelor fără fond, 1 iunie 2009, Ziarul Lumina

«Domnule Eminescu, numirile pe care le fac trebuie să fie ireproșabil de corecte», 18 martie 2008, Ion Mitican, Ziarul Lumina

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]