Тофу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бобовий сир
Japanese SilkyTofu (Kinugoshi Tofu).JPG
Kinugoshi tōfu
Тип соєвий сир
Походження Китай
Необхідні компоненти соя

То́фу або бобовий сир (яп.  豆腐 то: фу, кит. 豆腐 чи 荳腐, dòufu (доуфу), кор. 두부 тубу, тайськ. เต้าหู้ тау2хуу2, в'єтн. đậu phụ (đậu hũ) дауфу чи дауху) — у азійській кулінарії сироподібний харчовий продукт із соєвих бобів, багатий на білок. Китайською — доуфу, японською — тофу. Винайдений китайцями в епоху династії Хань. У 8 ст. запозичений японцями як «китайський сир» (唐腐, tōfu)[1].

Має нейтральний смак, що є однією з переваг тофу і дозволяє універсальне використання в кулінарії. Він нагадує позбавлений смаку сир, але ця якість робить його ідеальним наповнювачем будь-якої страви, до якої він приносить не лише об'єм, але і незамінні амінокислоти та мікроелементи.

Тофу отримується за допомогою звурджування соєвого молока коагулянтом, наприклад, сульфатом кальцію, хлоридом магнію чи лимонною кислотою. На Окінаві молоко згортають морською водою, зроблений у такий спосіб продукт називається «сима-дофу» або «Острівний тофу».

Сама технологія виготовлення тофу нагадує процес отримання сиру з коров'ячого молока, тому його іноді називають соєвим сиром. Єдина відмінність — це кінцева процедура пресування в щільні брикети і упаковка в герметичну тару з водою (задля уникнення вбирання продуктом сторонніх запахів).

Історія[ред. | ред. код]

За однією з версій походження тофу, він був отриманий у II ст. до н. е. у Китаї і поширився в епоху Нара (VIII століття) в Японії. У цих країнах, а також у Таїланді, В'єтнамі та Кореї, тофу став одним з основних продуктів харчування. Серед сцен, зображених на рельєфах однієї з гробниць в Дахутін (кит. 打虎 亭; провінція Хунань, КНР) є одна, яка інтерпретує процес виготовлення тофу. Цей рельєф династії Хань є найдавнішим відомим зображення такого роду. Пізніша інформація про тофу з'являється тільки в X сторіччі.

У західних країнах тофу став широко відомий в другій половині XX століття завдяки поліпшенню культурних зв'язків із східноазійськими країнами та поширенню вегетаріанства.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Wilkinson (2015), Chinese History: A New Manual (4th ed.). p. 445.

Посилання[ред. | ред. код]