Три століття французької афіші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Три століття французької афіші (рос. Три столетия французского плаката) — виставка у музеї Ермітаж, що відбулася у період 15 березня — 13 квітня 1977 року[1].

Музей декоративного мистецтва. Фонд бібліотеки[ред. | ред. код]

Музей декоративного мистецтва в Парижі — давнє визнання важливої ролі декоративно-ужиткового мистецтва в національній історії та культурі Франції. Він розташований у північному корпусі музею Лувр і має фонд у більш ніж 150 000 експонатів і одиниць збереження.

Серед них зразки уславлених у всьому світі старовинних килимів і гобеленів, вишивки і мереживо, меблі від доби середньовіччя до їх зразків у стилях маньєризм, бароко, рококо, уславлені зразки французької порцеляни тощо.

Дещо новим розділом запасників стали зразки друкованої графіки і насамперед французька афіша (або плакат). Зразки французької афіші за три століття її існування і розвитку з фондів бібліотеки Музею декоративного мистецтва і були представлені на виставці в Ермітажі[1].

Загальна кількість експонованих афіш наближалась до 240 зразків. Виставку «Три століття французької афіші» бачили також відвідувачі у Канаді та у Сполучених Штатах.

Експонати виставки[ред. | ред. код]

Музейники Франції подбали розповісти про початковий період французької афіші, тому на виставці були перші її зразки другої половини XVIII століття, утилітарні і прямі за метою. Серед них прикрашений орнаментом у техніці дереворит плакат із закликом вступати у легіон фламандських драгунів. Заклики стати вояками — доволі звична частина французьких афіш і надалі.

Серед афіш кінця XVIII століття певний інтерес мали афіші років французької революції 17891793 років. Вибухова тематика цих афіш для кожного буржуазного суспільства зробила їх практично неможливими для експонування в інших музеях світу.

Контрастом до цих афіш були численні реклами товарів і продуктів Франції XIX століття, серед котрих реклама вин, аперитивів та інших алкогольних напоїв, адже французи вважають вина національною гордістю країни (афіша «Чудовий сидр Дизіньї»[1], початок XIX ст.)

Тематика французьких афіш[ред. | ред. код]

Поль Гаварні. Реклама книги «Граф Монте Крісто», 1846 р.

Дев'ятнадцяте століття було періодом піднесення декількох національних літератур у Європі, серед котрих опинились літератури Франції, Бельгії, Італії, Російської імперії. Імена французьких письменників у XIX столітті були відомі скрізь, де знались на французькій мові, що тривалий час була мовою міжнародної аристократії. Вони непогано знані і досі — романи про кохання і жіночі долі Жорж Санд, історичні романи Віктора Гюго і белетристика Олександра Дюма, драматичні твори Оноре де Бальзака, Проспера Меріме, Еміля Золя, Флобера.

Розвиток друкарської справи у Франції і удосконалення техніки літографії надзвичайно полегшили рекламний процес[1], в авангарді котрого був паризький друкар і художник-аматор Жуль Шере (1836—1932). До реклами нових книжок французьких письменників були також залучені

  • Поль Гаварні (1804—1866)
  • Жоанно ()
  • Ізідор Жерар Гранвіль (1803—1847)
  • Раффе та інші.

До створення афіші звернувся єдиний раз у власній художній кар'єрі навіть Едуар Мане[1] (реклама видання письменника Шанфлері «Коти», обидва приятелювали).

Французи XIX століття не стільки були читачами, скільки споживачами нових товарів і послуг. Вдале зомбування рекламою було прихованим, але постійним завданням для споживачів будь-якої статі, хоч жіночої, хоч чоловічої. Жінкам постійно нав'язували нові сукні, посуд, численні і малопотрібні, але модні дрібнички, чоловікам — задоволення за гроші і доступних жінок, котрих буржуазія зводила до стану живого товару.

Тому в тодішній французькій афіші переважала реклама розмаїття товарів — подвійне пиво, різноманітне вино, сигари, велосипеди, корсети для жінок і для чоловіків, танок канкан і легковажні розваги в окремих кварталах. Французька афіша XIX ст. рясніє жінками в умовному і розхристаному одязі з різними ступенями оголеності різних частин тіла, а подоли їх суконь піднімалися все вище і вище — не тільки у канкані. Чопорних і заклопотаних підтримкою буржуазної добропорядності англійців ці афіші з оголеними красуньками шокували і викликали спротив.

Роки піднесення французької афіші[ред. | ред. код]

Остання третина XIX ст. стала роками піднесення французької афіші, коли до її створення звернулась низка уславлених, високо обдарованих французьких художників[1]. До того ж, афіша та її композиції не були канонічними і припускали будь-які додачі чи обмеження, будь-яку стилістику. Головним завданням було оголосити новину чи рекламу і зацікавити споживачів. Серед майстрів афіші цього періоду

Період між двома світовими війнами[ред. | ред. код]

Доволі новим був розділ вистаки, де експонували зразки французької афіші періоду між двома світовими війнами. Афіша відбила зрушення у буржуазному суспільстві і отримла відверто галасливий, але холодний і динамічний характер. Відомі її автори

  • Карлю
  • Колен
  • Жесмар
  • уславлений Касандр[2].

Серед жінок-художниць, що працювали у Парижі і звертались до створення афіш — емігрантка, росіянка за походженням Наталя Гончарова[2].

Французька афіша повоєнного періоду[ред. | ред. код]

Хронологічно цей період охопив 1945—1875 роки[2]. Афіша відбила і зміни тематики, і зміни технології. Від кольорової літографії почали відмовлятися, а на зміну їй прийшли фото і офсет. Афішу на тогочасних друкарських механізмах можна було зробити будь-якого розміру. Афіші щось втратили, а щось набули, про що свідчили несподівані, незвичні, власне виразні їх зразки. Виділялись нефотографічні, а мальовані афіші, котрі виготовляли Савіньяк, Вільмо, Фолон, Ексоффон, Кастільйоні[2].

Була на виставці і купка анонімних афіш, котрі виготовляли в Парижі у дні «травневої революції 1968 року»[2], абсолютно невідомі радянським на той час глядачам, далеким і від Парижа, і від буржуазного мистецтва французької афіші.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Афиша // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Суворов П. И. Искусство литографии. — М.: Искусство, 1952.
  • Сообщения Государственного Эрмитажа, № 44, Ленинград, «Аврора», 1979

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж Сообщения Государственного Эрмитажа, № 44, Ленинград, «Аврора», 1979, с. 82
  2. а б в г д Сообщения Государственного Эрмитажа, № 44, Ленинград, «Аврора», 1979, с. 83