Тропінін Василь Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тропінін Василь Андрійович
Tropinin-self.jpg
Автопортрет
Дата народження 19 (30) березня 1776(1776-03-30)
Місце народження Карпово, Новгородська губернія
Дата смерті 3 (15) травня 1857(1857-05-15) (81 рік)
Місце смерті Москва, Московська губернія, Російська імперія[1]
Місце поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Роки творчості 1798-1857
Твори Lace-maker[d] і Portrait of A.V.Tropinin[d]
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Васи́ль Андрі́йович Тропі́нін (*19 (30) березня 1776(17760330), с.Карпово, Новгородська губернія — †3 (15) травня 1857) — російський художник-портретист, представник класицизму; до 1823 — кріпак.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Карпово Новгородської губернії. Був кріпаком графа Антона Сергійовича Мініха, потім його зятя — Іраклія Івановича Моркова. У 1798 вступив у Петербурзьку академію мистецтв, де навчався у С. Щукіна. У 1804 Морков, побоюючись втратити талановитого кріпака, відкликав його з академії.

«Я мало учився в Академії, але навчився в Малоросії: я там без відпочинку писав з натури, і ці мої роботи, здається, найкращі з усього до цих пір мною написаного», — писав згодом.

В Україні жив до 1823, переважно в с. Кукавка (тепер Могилів-Подільського району Вінницької області). У період творчості, пов'язаний з Україною, Тропінін створив жанрову картину — «Весілля в Кукавці» (1810), портрети українських селян — «Дівчина з Поділля», «Українець», «Українка», «Молодий український селянин», «Хлопчик з топірцем», а також портрети Н. та І. Маркових (бл. 1813), портрет сина (бл. 1818).

1823 — звільнений з кріпацтва (однак єдиний син залишився в кріпацтві), оселився у Москві. У Москві зустрілися двоє талановитих українців із дуже схожими долями: художник Василь Тропінін і актор Михайло Щепкін. Обоє були кріпаками, за обох з кохання віддалися вільні жінки, у обох сини лишалися кріпаками. Розмовляли, співставляли, за цей час Тропінін намалював тонкий, душевний портрет пані Олени Щепкіної (дочки турецького паші, матері шістьох дітей, Ангела з трояндою).[2]

1824 — отримав звання академіка за портрет Карла Леберехта.

Тропінін написав портрети П. Булахова (1823), К.Равича (1825), О. Пушкіна (1827), А. Мазуриної (1829), К. Брюллова (1836), Ю. Самаріна (1846), полотна «Мереживниця» (1823), «Старий жебрак» (1823), «Гаптарка» (1826), «Гітарист» (1823, 1832) та ін.

Твори Тропініна зберігаються у Державній Третьяковській галереї у Москві, Київському музеї українського мистецтва, Львівському музеї українського мистецтва, Музеї Тропініна і московських художників його часу у Москві.

Тропінін і Поділля[ред.ред. код]

Ім'я видатного російського художника-портретиста Василя Андрійовича Тропініна відоме всім, хто цікавиться історією української та російської культури першої половини XIX століття. Але інколи забувається, що Тропінін здійснив справжній подвиг, утверджуючи протягом багатьох років своє право займатись мистецтвом. Йому вдалося подолати нелегкий шлях від кріпака до академіка портретного живопису.

Василь Андрійович Тропінін народився 19 (30) березня 1776 року кріпаком графа Мініха в його маєтку — селі Карпово Новгородської губернії. Розумній і кмітливій дитині була уготована роль домашнього служки. Згодом, помітивши здібності, його віддають навчатися грамоті в народне училище в губернському місті. Там він пробув чотири роки, а коли повернувся, все одно став «хлопчиком на побігеньках». Після одруження графині Наталії Антонівни Мініх, Василь переходить у власність її чоловіка — графа Іраклія Івановича Моркова.

З примхи графа, якому хотілося мати власних умільців, Василя направляють до Петербурга навчатися кондитерському мистецтву в домі графа Завадовського. А те, що хлопчик був талановитий до вірного і швидкого зображення на папері з натури різних предметів і навіть людського обличчя, граф вважав «пустим».

І лише 1799 року граф Морков дозволяє Тропініну стати вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв. Його наставником був видатний портретист професор С. С. Щукін, який високо цінував здібності свого найкращого учня. Рада Академії двічі нагороджувала Василя Андрійовича за відмінне навчання.

Перше визнання автору принесла картина «Хлопчик, що тужить за померлою пташкою», яка була представлена на академічній виставці у 1804 році. За цю роботу молодий художник отримав золоту медаль.

За давньою традицією слухачів, які найбільше відзначилися в Академії, направляли для продовження навчання до Італії. Але Василя Андрійовича чекала інша дорога.

Боячись втратити свого кріпака, роботи якого помітила імператриця, граф поспішно забирає його з Академії і у вересні 1804 року відправляє в свій український маєток — село Кукавку Кам'янець-Подільської губернії Могилівського повіту, що на Дністрі. Він доручив своєму талановитому кріпакові скласти проекти палацу та сільської церкви, будівництво яких надалі велося під наглядом Тропініна.

До 1821 року життя і творчість Тропініна були тісно пов'язані з Україною, з Поділлям (у Кукавці художник жив у 1804—1812, 1818—1821 рр.). Саме тут він вперше зустрівся зі справжнім народним життям, побачив і осягнув усім серцем поетичний скарб душі українського селянства та притаманну українському народові мудрість і великодушність.

Тематичний діапазон раннього (кукавського) періоду творчості Тропініна доволі широкий. Портретний живопис, який з часом став основним жанром в працях художника, тісно переплітався з живописом релігійної тематики.

Після завершення у 1806 році будівництва кукавського храму — єдиного архітектурного твору Василя Андрійовича — всі ікони, хоругви і плащаниця були написані ним. До іконостаса ввійшли його роботи «Зняття з хреста», «Бог Саваоф», «Св. Микола Чудотворець», «Св. Дмитро Солунський», «Віра, Надія, Любов та мати їх Софія».

У щойно освяченій церкві, на одній з перших служб, відбулося вінчання кріпака Василя Тропініна з селянською дівчиною Ганною Іванівною Катіною.

Церква колись височіла над селом своєю ошатною ротондою. Тепер вона загороджена густими кронами дерев. Зруйнована в кінці XIX ст. ротонда замінена просто банею, кам'яні фігури святих зникли, урочистий портал в огорожі зруйнований. У своєму теперішньому вигляді церква видається дуже знайомою: моноліт її трактований як пластичний об'єм з підкресленим значенням стін, виблискуючих своєю білизною, вузький проріз рідко розташованих вікон без наличників, але з характерними косими схилами виявляють товщину кам'яного масиву — всі ці риси наближують Кукавську церкву до візантійських храмових споруд.

В Україні В. А. Тропінін багато працював над створенням портретів. З великої їх кількості виділяється група робіт, де втілені типи українських селян, епізоди їх повсякденного побуту, те, що умовно можна назвати «тропінінською Україною».

Одна з найкращих ранніх робіт Тропініна — «Дівчина з Поділля». Образ відмічений особливою чистотою і святковістю, яку створює любовно переданий національний костюм. Образ подолянки пройде потім через всю творчість художника.

Здається, що в ній втілилося все найкраще, що знайшов Тропінін в Україні.

Серед чоловічих портретів цього періоду привертає увагу «Портрет українця середнього віку», або «Портрет українця». Але є версії, що на портреті зображений Устим Кармалюк. Художник, безперечно, прагнув передати образ мужній і благородний. Саме таким і був цей народний ватажок селянського руху, що на той час охопив все Поділля. До кукавського періоду належить і одна з найкращих робіт художника «Портрет сина». Поетичний, зігрітий внутрішнім теплом щирої любові до сина, портрет є справжнім шедевром. В ньому втілена надія художника на те, що сину випаде інша доля, і він буде вільний.

Тропінін не був пейзажистом. Пейзаж в його творчості служив своєрідним фоном, на якому розгорталось народне життя. Із завершених живописних жанрових полотен українського періоду, на жаль, збереглося лише «Весілля в Кукавці» та поодинокі пейзажі, найцікавішим з яких є «Гроза над селом».

Як би то не було, а життя в українському селі, сама Україна з її м'якою живописною природою, з її самобутніми, щедро наділеними поетичним даром людьми, її чарівними традиціями та звичаями багато дали Тропініну. Пізніше, на схилі літ, він не раз казав, що малярству по-справжньому навчився в Малоросії. «Я там без відпочинку писав з натури, писав зі всього і зі всіх. І ці мої роботи, здається, найкращі зі всіх, до того часу мною написаних», — згадував Тропінін.

Майстерність і талант Тропініна знаходили все більший відгук у суспільстві і все частіше серед передової інтелігенції йшла мова про визволення художника з кріпацтва. У травні 1823 року граф Морков під тиском суспільної думки змушений був дати уже немолодому майстру свідоцтво про звільнення з неволі. Однак поміщик відмовився продавати з рабства єдиного сина художника.

Одержавши довгоочікувану волю, Тропінін вирішує офіційно приписати себе до малярського стану. В Раду Академії мистецтв разом з проханням надати звання академіка Російської Академії мистецтв Василь Андрійович подає роботи «Портрет художника Скотнікова», «Мережевниця», «Старий жебрак», за які 20 вересня 1823 року він був обраний «призначеним академіком».

Посилаючи ці твори до Петербургу, Тропінін розраховував, очевидно, що Академія, враховуючи його майстерність, обійде встановлений порядок і присвоїть йому звання академіка заочно. Та цього не сталося. Його викликали до Петербургу для написання портрету на місці. Василь Андрійович написав для Академії портрет медальєра Леберехта і вже за цю роботу був офіційно визнаний академіком.

Невдовзі родина залишає Петербург і переїздить до Москви. Там, поблизу Кам'яного мосту на Лінивці, проходить подальше життя Тропініна, повністю віддане мистецтву. В Кукавку Василь Андрійович більше не повертався. Але українська тематика, навіяна споминами про Поділля, нерідко з'являлася на його полотнах ще довгий час.

У вересні 1855 року, після смерті дружини, Тропінін залишає помешкання на Лінивці і купує невеличкий будиночок у Замоскворіччі. В ньому 15(3) травня 1857 року на вісімдесят другому році життя і помер Тропінін. Поховано його на Ваганьківському цвинтарі в Москві.

Подоляни[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У 1990 р. в селі Кукавка Вінницької області України встановлено пам'ятник В.Тропініну (автор — М.Крижанівський). Починаючи з 1970-х років, тут проводяться традиційні Тропінінські свята.

В.Тропінін є персонажем історичного роману українського письменника часів СРСР Василя Кучера «Устим Кармалюк».

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. Тропинин Василий Андреевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Художник-кріпак Василь Тропінін - UAHistory. UAHistory (uk-UA). 2016-05-14. Процитовано 2016-05-17.