Федора Барб'єрі
| Федора Барб'єрі | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 4 червня 1920[1][2][…] |
| Місце народження | Трієст, Королівство Італія[1][4] |
| Дата смерті | 4 березня 2003[1][2][…] (82 роки) |
| Місце смерті | Флоренція, Італія[1][4] |
| Громадянство | Італія і Королівство Італія |
| Професії | оперна співачка |
| Співацький голос | контральто і мецо-сопрано |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | опера |
| Автограф |
 |
 Файли у Вікісховищі | |
Федора Барб'єрі (італ. Fedora Barbieri; (4 червня 1920, Трієст — 4 березня 2003, Флоренція) — італійська оперна співачка, драматичне меццо-сопрано, одна з найбільших співачок свого часу[5], знаменита виконавиця вердіївського репертуару[6].
Біографія[ред. | ред. код]
Федора Барб'єрі навчалася співу під наставництвом Ф. Бугамеллі та Л. Тоффоло. На конкурсі у Театрі Комуналі у Флоренції виграла стипендію та завершила свою вокальну та сценічну підготовку під керівництвом Джулії Тесс.
4 листопада 1940 року Федора Барб'єрі вперше вийшла на театральну сцену і з великим успіхом у публіки і критики виконала партію Фідальми в "Таємному шлюбі" Доменіко Чімарози в Театрі Комуналі[7] . Наступного вечора вона співала Азучену в «Трубадурі», замінивши Джанну Педерцини[en], яка несподівано захворіла . Для Барб'єрі це був подвійний тріумф, який відкрив для неї двері найпрестижніших театрів Італії та інших країн, що утвердив її як найзначніший голос меццо-сопрано та контральто тих років.
З 1942 року Барб'єрі співала в Ла Скала, де з успіхом дебютувала з партією Мег Пейдж у "Фальстафі". У Метрополітен-опера Барб'єрі вперше виступила в ролі Еболі в опері "Дон Карлос" у 1950 році та за свою кар'єру виходила на цю сцену 95 разів у 11 ролях. Співачка була учасницею першої вистави «Дона Карлоса» у відомій постановці Вісконті в Ковент-Гардені у 1958 році. Виступала остаточно до кінця 1980-х років. У 1982 році Барб'єрі зіграла роль Мами Лючиї у фільмі-опері Ф. Дзефіреллі "Сільська честь". Цю партію актриса заспівала на бенефісі на честь 60-річчя творчої діяльності у 2000 році у Флоренції[7][8].
У 1991 році Федора Барб'єрі дебютувала як режисерка, поставивши з великим успіхом в оперному театрі міста Лодзі, у Польщі, «Сільську честь» П. Масканьї. До кінця життя виступала у концертах, проводила майстер-класи. Барбієрі була незмінним членом журі Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків Олени Образцової.
Федора Барб'єрі була одружена з музичним режисером Луїджі Барцолетті, який брав участь в організації їй кар'єри. Чоловік помер раніше за неї. Подружжя мало двох синів[6][7].
Олена Образцова організувала Міжнародний конкурс мецо-сопрано пам'яті Федори Барб'єрі у Санкт-Петербурзі (2012)[9].
Творчість[ред. | ред. код]
Федора Барб'єрі мала сильний голос теплого забарвлення з багатим нижнім регістром, гідним голосів її партнерів по сцені — Марії Каллас, Юссі Бйорлінга, Чезаре Сьєпі, Джузеппе ді Стефано, Тіто Гоббі, Бориса Христова . Репертуар співачки включав понад сто партій[6][10][8] . У книзі «Вокальні паралелі» Джакомо Лаурі-Вольпі відзначив бездоганну вокальну техніку, пластичність та почуття вокальної форми співачки[11][12] .
За складом обдарування їй були ближче драматичні партії — Азучена, Амнеріс; Еболі, Ульріка («Дон Карлос», «Бал-маскарад»), Кармен, Даліла. Майстерність Барб'єрі як комедійної артистки розкрилася в партіях Квіклі (Фальстаф)[13] .
Крім видатних вокальних даних, Федора Барб'єрі відрізнялася акторською багатогранністю і сценічним артистизмом, що принесли їй визнання та захоплення найбільших диригентів того часу: Артуро Тосканіні, Вільгельма Фуртвенглера, Віктора де Сабата, Дімітріса Мітропулоса , Артура Родзінського, Леонарда Бернстайна, Тулліо Серафіна, Джанандреа Гаваццені, Герберта фон Караяна, Клаудіо Аббадо, найзнаменитіших режисерів: Лукіно Вісконті, Франко Дзеффіреллі, Вільгельма Пабста, Жана-П'єра Поннеля .
Серед численних нагород Федори Барб'єрі — Лицарський Орден Командора (Велика Британія), Кавалер Великого Хреста (Італія, 2000).
Записи[ред. | ред. код]
Студійні записи[ред. | ред. код]
- Un ballo in maschera (Бал-маскарад) Дж. Верді) — Б. Джильї, М. Канілья, Дж. Беки ; диригент Т. Серафін — EMI, 1943
- La Cenerentola (" Попелюшка " Дж. Россіні) — фільм, тільки голос, 1948
- La Gioconda (" Джоконда " А. Понк'єллі) — М. Каллас, Дж. Поджі, П. Сільвері[en] , Дж. Нері[en]; диригент А. Вотто — Cetra, 1952
- Il trovatore (" Трубадур " Дж. Верді) — Ю. Бьорлінг, З. Міланова, Л. Воррен, Н. Москона[en] ; диригент Р. Челліні[en] — RCA, 1952
- La Favorita (" Фаворитка " Г. Доніцетті) — Дж. Раймонді, К. Тальябу[en] , Дж. Нері; диригент А. Куеста — Cetra, 1954
- Aida («Аїда» Дж. Дж. Верді) — З. Міланова, Ю. Б'єрлінг, Л. Воррен, Б. Христов ; диригент І. Перля — RCA, 1955
- Aida — М. Каллас, Р. Такер, Т. Гоббі, Н. Заккарія[en]; диригент Т. Серафін — EMI, 1955
- Il trovatore — Дж. ді Стефано, М. Каллас, Р. Панераї, Н. Закарія; диригент Г. фон Караян — EMI, 1956
- Un ballo in maschera — Дж. ді Стефано, М. Каллас Т. Гоббі; диригент А. Вотто — EMI, 1956
- Falstaff (Фальстаф Дж. Верді) — Т. Гоббі, Р. Панераї, Еге. Шварцкопф, А. Моффо, Л. Л. Альва ; диригент Г. фон Караян — EMI, 1956
- Suor Angelica (" Сестра Анджеліка " Дж. Дж. Пуччіні) — В. де Лос Анхелес ; диригент Т. Серафін — EMI, 1957
- Il barbiere di Siviglia (" Севільський цирульник ") Дж. Россіні) (Берта) — Ш. Мілнз, Б. Сіллз, Н. . Гедда, Ренато Копеккі, Р. Раймонді ; диригент Дж. Лівайн — EMI, 1974
Live[ред. | ред. код]
- Adriana Lecouvreur (" Адріана Лекуврёр " Ф. Чилеа) (фрагм.) — М. Каллас, Б. Джильї; диригент Е. Паніца — Буенос-Айрес, 1948
- Il trovatore (фрагм.) — Б. Джільї, М. Канілья; диригент Е. Паніца — Буенос-Айрес, 1948
- Don Carlo (" Дон Карлос Дж. Верді) — Ю. Бьорлінг, Ч. Сьєпі, Р. Меррілл ; диригент Ф. Штідрі — Метрополітен-опера, 1950
- Messa di requiem (« Реквієм» Дж. Верді) — Н. Ерва[en], Дж. ді Стефано, Ч. Сьєпі; диригент А. Тосканіні — Карнеґі-хол, 1951
- Don Carlo — Р. Такер, Дж. Хайнс, Д. Рігал, П. Сільвері; диригент Ф. Штідрі — Метрополітен-опера, 1952
- Don Carlo — М. Піккі[en] , Н. Россі-Лемені, Е. Маскеріні[en] , М. Педріні; диригент Ф. Капуана[en] — Генуя, 1953
- Medea («Медея (опера Керубіні) | Медея» Л. Керубіні) — М. Каллас, Дж. Пенно[en]; диригент Л. Бернстайн — Ла Скала, 1953
- La forza del destino («Сила долі» Дж. Верді) — М. дель Монако, Р. Тебальді, Альдо Протті[en] , Ч. Сьєпі; диригент Д. Мітропулос — Флоренція, 1953
- Guerra e pace (" Війна і мир " С. Прокоф'єв) — Ф. Кореллі, Е. Бастіаніні, Р. Картері[en] , А. Кольцані[en] ; диригент А. Родзінський — Флоренція, 1953
- Don Sebastiano (" Дон Себастьян Португальський " Г. Доніцетті) — Дж. Поджі, Дж. Нері, Е. Маскеріні; диригент К. М. Джуліні — Флоренція, 1955
- Aida — А. Стелла, Ф. Кореллі, А. Кольцані; диригент Ст. Гуї — Неаполь, 1955
- Il trovatore — М. Филиппески[en] , А. Стелла, А. Протті, П. Клабассі[en] ; диригент Ф. Капуана — Неаполь, 1957
- Don Carlo — Дж. Вікерс, Б. Христов, Т. Гоббі, Con Jon Vickers, Boris Christoff, Tito Gobbi ; диригент К. М. Джуліні dir. Carlo Maria Giulini — Лондон, 1958
- Il trovatore — Ф. Кореллі, М. Парутто[en] , Дж. Гуельфі[en] ; диригент Г. Сантини[en] — Неаполь, 1960
Відео[ред. | ред. код]
- Falstaff — Дж. Тадеї, С. Коломбо, Р. Картері, А. Моффо, Л. Альва; диригент Т. Серафін — RAI, 1956
- Il trovatore — Л. Генджер, М. дель Монако, Е. Бастіаніні; диригент Ф. Превіталі[en] — Hardy Classics/RAI, 1957
- Andrea Chenier ("Андре Шеньє " У. Джордано) — П. Домінго, Г. Бенячкова, П. Каппучіллі ; диригент Н. Санті[en] — Deutsche Grammophon, 1981
- Cavalleria rusticana (Мама Лючія) — О. Образцова, П. Домінго, Р. Брузон ; диригент Ж. Претр, режисер Ф. Дзефіреллі — Deutsche Grammophon, 1982
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #122921186 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Федора Барбьери (Fedora Barbieri). Классическая музыка. 4 грудня 2010. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015.
- ↑ а б в Wolfgang Saxon (7 березня 2003). Fedora Barbieri, 82, a Mezzo Celebrated for Verdi Roles (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка) - ↑ а б в Alan Blyth (19 березня 2003). Fedora Barbieri (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка) - ↑ а б Акопян Л. О. Музыка XX века: энциклопедический словарь / Научный редактор Двоскина Е. М. — М. : «Практика», 2010. — 855 с. — 2500 прим. — ISBN 978-5-89816-092-0.
- ↑ Корябин И. Памяти Федоры Барбьери. Международный конкурс меццо-сопрано в Санкт-Петербурге. OperaNews.ru. Процитовано 26 грудня 2015.
- ↑ Chris Pasles (9 березня 2003). Fedora Barbieri, 82; Mezzo-Soprano Performed 109 Roles (англ.). Los Angeles Times. Процитовано 26 грудня 2015.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка) - ↑ Тамбовская Н. (27 жовтня 1999). День оперы. Независимая газета. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка) - ↑ Лаури-Вольпи Дж. Вокальные параллели / пер. с итал. Ю. Н. Ильина. — Л. : Издательство "Музыка", 1972.
- ↑ Федора Барбьери (Fedora Barbieri) | Belcanto.ru. www.belcanto.ru. Процитовано 29 вересня 2019.
|
