Борис Христов

Борис Кирилов Христов
Борис Кирилов Христов
	Борис Христов. Москва; (1970)
Основна інформація
Дата народження	18 травня 1914
Місце народження	Пловдив, Болгарія
Дата смерті	26 червня 1993 (79 років)
Місце смерті	Рим, Італія
Поховання	Центральний цвинтар Софіїd :
Роки активності	з 1940
Громадянство	Болгарія
Професія	оперний співак
Освіта	Софійський університет Святого Климента Охридського
Вчителі	Riccardo Stracciarid
Співацький голос	бас
Жанри	опера
Нагороди	премія Леоні Соннінг (1969)
	Файли у Вікісховищі

Борис Кирилов Христов (болг. Борис Кирилов Христов; 18 травня 1914 — 28 червня 1993) — болгарський оперний співак (бас), який визнається багатьма музикальними критиками як найвизначніший бас ХХ століття.

Христов мав відмінний голос з характерним темним тоном. Незважаючи на те, що його голос не був таким сильним, як деякі інші басові голоси, він не відчував ніяких труднощів у великих аудиторіях, таких як опера Сан-Франциско. Завдяки своєму почуттю сцени і драматичному характеру він був гідним спадкоємцем великої традиції слов'янських басових голосів, прикладами яких були Федір Стравінський, Лев Сибіряков, Володимир Касторський, Федір Шаляпін, Олександр Кіпніс і Марк Рейзен.

Біографія[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Народився 18 травня 1914 року в Пловдиві. Борис був другою дитиною у сім'ї Райни та Кирила Христових. Мав старшого брата Миколу. На той час його батько, Кирило Христов Совічанов, працював учителем у пловдивській гімназії. У молоді роки він, виходець з македонського міста Бітола, був активним діячем Внутрішньої македонсько-одринської революційної та Ілінденської організацій. Дід Бориса Христова по батьківській лінії, Христо Совічанин-Псалтов, також був революціонером, адже брав участь у боротьбі за незалежність Болгарської церкви. Відомо, що мати Бориса, Райна, була дочкою Тодора Іванова з Софії.

Власною родиною Борис Христов обзавівся тільки у 1949 році, коли він взяв за дружину Франку де Рензіс (1915–2010). Перше знайомство з нею співака відбулося ще у 1946 році, але весілля дуже довго відкладали.

Освіта[ред. | ред. код]

Борис Христов демонстрував гарні можливості свого голосу ще у дитячому віці, коли співав у церковному хорі собору св. Олександра Невського в Софії. У 1930 році він почав співати в хорі «Ґусла», а вже після 1940 року став його солістом. Протягом цього часу, майбутній маестро встиг завершити навчання в середній школі, а в 1942 році й факультет Софійського університету. До цього часу він не ставив перед собою мети, щоб стати оперним співаком. Тим не менш, його вокальні здібності справляли значне враження, тому вже у травні 1942 року Борис Христов отримав стипендію від уряду Болгарського царства (за особистої участі та підтримки царя Бориса III). Завдяки цій стипендії, юний співак відправився в Мілан на навчання до легендарного італійського баритона Рікардо Страчарі (1875–1955).

Професійна кар'єра[ред. | ред. код]

Після декількох відвідувань із сольними концертами Австрії у 1944 та 1945 роках, у грудні 1945 року Христов повертається до Італії. Тут він вперше дебютує 12 травня 1946 року в Реджо-Калабрія як персонаж Коліна в опері «Богема» Джакомо Пуччіні. У подальші роки Христов грав декілька ролей в міланському оперному театрі Ла Скала, у венеціанському Великому театрі Ла Феніче, операх Риму, в лондонському Королівському театрі Ковент-Гарден, а також в оперних театрах у Неаполі, Флоренції, Барселоні, Лісабоні, Ріо-де-Жанейро.

У 1950 році він був запрошений співати в нью-йоркській Метрополітен-опера, однак не був допущений в США через еміграційну заборону на видачу в'їзних віз для громадян країн радянського блоку. І це незважаючи на те, що Христов у той час не жив у Болгарії понад десять років і отримав право на постійне проживання в Італії. Як результат, після зняття цього обмеження Борис Христов дебютував в оперному театрі Сан-Франциско. Незважаючи на численні запрошення від Метрополітен-опера, він більше жодного разу так і не з'явився там.

1951 року в опері «Сицилійська вечерня» Джузеппе Верді, Борис Христов вперше співав з Марією Каллас, з якою в наступному десятилітті вони часто виступали разом. Наприкінці 1953 року він брав участь у записі опери «Борис Годунов», де виконав всі три бас-партії — Бориса Годунова, Варлаама і Пимена^[1].

У період з 1964 по 1965 рік Борис Христов вимушений був перервати свою кар'єру через хворобу.

Протягом усього свого перебування за кордоном, відносини Бориса Христова з комуністичним урядом Болгарії залишалися напруженими, інколи навіть набуваючи відвертої ворожості. Співак навіть не був допущений на похорони свого батька у 1961 році, коли йому було відмовлено у в'їзній візі. Повернутися на батьківщину Борис Христов зміг тільки 1962 року, після двадцяти років перебування на чужині.

Пам'ятник Борису Христову біля Собору Олександра Невського в Софії, Болгарія

У 1967 році помирає мати Бориса, Райна Христова.

З 1970-х років відносини між співаком та болгарським урядом поступово теплішають. У 1976 році він проводить запис церковнослов'янських співів разом з хором собору «Св. Олександра Невського». У 1978 році в цьому ж соборі було зроблено повторно вже нові записи. Незважаючи на те, виступати на болгарський оперній сцені Борису Христову влада так і не дозволила.

Варто зауважити, що з 1970 року Борис Христов все рідше з'являється в оперних виставах. Співак завершив свою кар'єру, давши концерт в Болгарській академії культури і мистецтв в Римі 22 червня 1986 року.

Борис Христов помер 28 червня 1993 року в Римі, але його тіло було перевезено до Болгарії та поховано в софійському соборі «Св. Олександра Невського».

Репертуар[ред. | ред. код]

Борис Христов в першу чергу відомий своїми ролями в операх Верді, а також російських композиторів. Особливе місце в його репертуарі займає роль царя в опері М. П. Мусоргського «Борис Годунов», виконання якої вважають найкращим після Ф. І. Шаляпіна. Видатними ролями Бориса Христова вважаються також:

Сенека в опері Клаудіо Монтеверді «Коронація Поппеї»;
Філіп II в «Дон Карлосі» та Захарія в «Набукко» Дж. Верді;
Мефістофель в операх Ш. Гуно та А. Бойто;
Іван Сусанін в однойменній опері М. І. Глінки;
Івана Грозного в однойменній опері М. А. Римського-Корсакова;
Галицького та Кончака в «Князі Ігорі» О. П. Бородіна;
та інші^[2].

Був чудовим виконавцем вокальної церковної музики. Виконав і записав всі пісні М. П. Мусоргського.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Абаджиев, Александър. Оперните звезди на България. София, «Изток-Запад», 2008. ISBN 9789543214334. с. 95 — 105.
↑ Мурзина Е. Борис Христов. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
↑ Почетни граждани. Библиотека Родина. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 11.05.2018. (болг.)

Література[ред. | ред. код]

Божков А. Борис Христов / А. Божков; ред. В. Прокопиева. — София: Музика, 1985. — 174 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Борис Христов

Boris Christoff (BULGARIAN-BORN SINGER) [Архівовано 28 березня 2018 у Wayback Machine.] // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
Музичне товариство «Борис Христов» [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
Міжнародний конкурс молодих оперних співаків «Борис Христов»
Борис Христов — Живот и творчество [Архівовано 15 лютого 2019 у Wayback Machine.] (фільм)

[1] Абаджиев, Александър. Оперните звезди на България. София, «Изток-Запад», 2008. ISBN 9789543214334. с. 95 — 105.

[2] Мурзина Е. Борис Христов. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.

[3] Почетни граждани. Библиотека Родина. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 11.05.2018. (болг.)

[1]

[2]

[3]