Фоєрберг Шарль Ісакович
| Шарль Фоєрберг | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Шарль Ісакович Фоєрберг |
| Народився |
18 листопада 1944 Чернівці, Українська РСР, СРСР |
| Помер |
13 вересня 2014 (69 років) Київ, Україна |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | актор театру, театральний педагог |
| Заклад |
Донецький обласний театр ляльок Харківський театр ляльок Київський муніципальний театр ляльок |
| Членство | UNIMA |
| Роки активності | 1963 — 2014 |
| Напрямок | театр ляльок |
| Нагороди |
 |
Шарль Ісакович Фоєрберг (18 листопада 1944, м. Чернівці — 13 вересня 2014, м. Київ) — український актор театру ляльок, провідний майстер сцени, Заслужений артист України (1994), педагог, член Міжнародного Союзу лялькових театрів UNIMA-Україна[1], лауреат премії «Київська пектораль».
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився й виріс у Чернівцях. Батько загинув на фронті, мати — Регіна Сумирівна Фоєрберг — виховувала синів одна[2]. Тяга до театру проявилася в юному віці й багаторазово посилилася під час гастролей в місті театру ляльок Сергія Образцова, коли відбулося його знайомство з Зіновієм Гердтом[3]. Шарль в Чернівцях грав у самодіяльному театрі ляльок під керівництвом Берти Іллівни Брандман, навчався у трикотажному ПТУ, читав вірші народному артисту СРСР Дмитру Журавльову в холі готелю…[2]. Про своє «рідкісне» для Чернівців ім'я говорив, що маму звали Регіна, тітку — Сабіна, бабусю — Жанетта, внука — Фред. При цьому, французьке ім'я Шарль його тітонька вимовляла на німецький манер — «Шарлі»[3].
Першим режисером Шарля Фоєрберга став Сергій Єфремов. Їх спільний творчий шлях почався в Чернівцях в самодіяльному театрі, згодом, 1963 року, від нього отримав запрошення на роботу у [Донецький академічний обласний театр ляльок|Донецькому державному театрі ляльок]][4]. Дебют відбувся 18 листопада, в день народження, у виставі «Телевізор доктора Айболита» на сцені Палацу металургів міста Єнакієве[2]. Працюючи на професійній сцені, Шарль Фоєрберг розкрився «як актор дивовижної чарівності, майстер імпровізації, що полонив публіку творчою фантазією та дотепністю. Шарль Фоєрберг — актор школи вистави»[5].
З 1963 по 1972 роки працював в Донецькому обласному театрі ляльок, де входив в основний кістяк акторського складу театру[6], потім у Харківському театрі ляльок під керівництвом Віктора Афанасьєва. Спільно з Елеонорою Смирновою випускав курс лялькарів у Харківському інституті мистецтв ім. І. Котляревського[4].
1982 року Шарль Фоєрберг переїхав з Харкова до Києва, де почав працювати у новоутвореному Київському міському театрі ляльок під керівництвом заслуженого артиста України Сергія Єфремова[3][5]. Спершу працював актором, відтак 19 років поєднував акторство із посадою заступника директора театру[7][3]. Із моновиставою «Все буде добре», яку Шарль грав різними мовами, серед яких українська, німецька, угорська, гастролював у Німеччині, Швейцарії, Австрії, Угорщині, Польщі, Португалії, Мексиці[3].
Помер від серцевого нападу 13 вересня 2014 року в Києві після закінчення Всеукраїнського фестивалю театрів ляльок «Прем'єри сезону»[8]. Був кремований, прах похований в колумбарії Байкового кладовища (50°24′53″ пн. ш. 30°30′05″ сх. д. / 50.4148000° пн. ш. 30.5015361° сх. д.).
Через півроку після смерті Шарля Фоєрберга, 10 квітня 2015 року, його син, економіст Ігор Знаменський, посеред вулиці вбив заступника директора театру ляльок В'ячеслава Старшинова, якого звинувачував у доведенні до смерті свого батька шляхом звільнення з посади. Знаменський був засуджений до 9 років позбавлення волі. Про причини вбивства та його передісторію пізніше він написав у своїй книзі «Моя сповідь»[9][10].
Сім'я[ред. | ред. код]
- Мати — Регіна Сумирівна Фоєрберг
- Перша дружина — Євгенія Железняк, провідна актриса Донецького академічного обласного театру ляльок. Після 2014-го року залишилася в Донецьку, отримувала нагороди від російської окупаційної влади[11].
- Дочка — Ірина Каракаш, заслужена артистка України, провідна актриса Донецького академічного обласного театру ляльок[12]. Після 2014-го року залишилася в Донецьку, співпрацює з російською окупаційною владою[13].
- Друга дружина — Світлана Іванівна Фоєрберг
- Син — Ігор Олександрович Знаменський, економіст, кандидат наук, доцент
Театр[ред. | ред. код]
Донецький обласний театр ляльок[ред. | ред. код]
- 1963, 18 листопада — «Телевізор доктора Айболита» Сергія Єфремова та Олександр Юдовіч; реж. Сергій Єфремов — лікар Айболить (перша роль)\[4]
- «Казка про жадібного Сергійка» Софії Прокоф'євої — Жадібність
Харківський театр ляльок[ред. | ред. код]
- 1972 — «Чарівна Галатея» Б. Гадора, С. Дарваш; реж. Віктор Афанасьєв[14]
- 1973 — «Блакитне щеня» У. Гюла; реж. Віктор Афанасьєв[15]
- 1975 — «Таємничий Гіпопотам» В. Ліфшиця, І. Кічанова; реж. А. Юдовіч — Крокодил[16]
- 1977 — «Військова таємниця» В. Лебедєва і А. Кирилівського; реж. В. Левченко — Буржуїн[17]
- 1977 — «Шерлок Холмс проти Агента 007, або Де собака заритий» В. Житницького, В. Левіна; реж. Віктор Афанасьєв[17]
Київський муніципальний академічний театр ляльок[ред. | ред. код]
- 1983 — «Стрибаюча принцеса» Ладислава Дворського; реж. Сергій Єфремов
- 1984 — «Маленький принц» за мотивами однойменної повісті-казки Антуана де Сент-Екзюпері — Король/Честолюбивець/П'яниця
- 1986 — «Ще раз про Червону Шапочку» С. Когана та Сергія Єфремова; реж. Наталія Бучма — Вовк
- 1987 — «Російська сіль» Юрія Сидорова — господар балагану / Старий Чорт / король / Кухар
- 1992 — «Слоненя» Г. Владічіна за мотивами казки Редьярда Кіплінга; реж Наталія Бучма — Павіан
- 1994 — «Все буде добре» моновистава Сергія Єфремова та Ірини Уварової за щоденниками Януша Корчака; реж. Сергій Єфремов[18]
- 1996 — «Мама для мамонтеня» Діни Непомнящої; реж. Сергій Єфремов — Морж / Лев
- 1998 — «Ворон» Карла Гоцці; реж. Сергій Єфремов]] — Ворон (голос)
- 2000 — «Вінні-Пух» за мотивами казок Алана Мілна; реж. Сергій Єфремов]] — ослик Іа-Іа
- 2002 — «Котячий будинок» Самуїл Маршака; реж. Сергій Єфремов]] — Півень-кавалер
- 2004 — «Кіт у чоботях» М. Шувалова за мотивами казки Шарля Перро; реж. Сергій Єфремов — Кіт у чоботях (голос)
- «Півтори жмені» Наталії Осипової
- «Казка про рибака та рибку» за мотивами однойменної казки Олександра Пушкіна
Інші театри[ред. | ред. код]
- «Чарівна калоша» — Мисливець
Нагороди та визнання[ред. | ред. код]
- 1994 — Заслужений артист України
- 1994 — Моновистава Шарля Фоєрберг у постановці Сергія Єфремова «Все буде добре» — лауреат премії «Київська пектораль» в категорії «Найкращий спектакль для дітей»
- 2003 — лауреат премії «Київська пектораль» в категорії «За вагомий внесок у театральне мистецтво»[19][20]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Персональные члены УНИМА. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 27 вересня 2014.
- ↑ а б в Михаил ЮЖЕЛЕВСКИЙ (2002). Транскрипция для нонета (рос.). «Дикое поле» №1. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ а б в г д Таисия БАХАРЕВА (6 березня 2003). Заслуженный артист украины шарль фоерберг: «однажды сергей образцов схватил зиновия гердта за рукав и прокричал: «поклянитесь, что вы умрете в моем театре tablefix» (рос.). «Факты и комментарии». Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ а б в Сергій Єфремов, Богдана Бойко «Наш театр лялок» (Київському муніципальному академічному театру ляльок — 30 років); — Київ, Видавництво «Веселка», 2013 р.
- ↑ а б Борис Голдовский, Светлана Смолянская «Театр кукол Украины». Страницы истории; — С.-Фрациско, 1998 р.
- ↑ Донецкому академическому областному театру кукол — 80!. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Ян Табачник и Александр Швец подарили праздник онкобольным детям. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Пішов з життя лялкар. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Игорь Знаменский, «Моя исповедь». Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
- ↑ Подробиці вбивства директора театру в Києві: В'ячеслава Старшинова вбили сокирою біля офісу. Архів оригіналу за 12 жовтня 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
- ↑ Работники театров ДНР получили награды от Главы Республики и министерства культуры
- ↑ Указ президента Украины № 655/2013 О награждении государственными наградами Украины по случаю годовщины подтверждения всеукраинским референдумом Акта провозглашения независимости Украины 1 декабря 1991 года. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 2 жовтня 2014.
- ↑ Ирина Каракаш. «Какое красивое слово — мужчина!»
- ↑ Постановки Харьковского театра кукол за 1972. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Постановки Харьковского театра кукол за 1973. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 13 січня 2014.
- ↑ Постановки Харьковского театра кукол за 1975. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ а б Постановки Харьковского театра кукол за 1977. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Моноспектакль Шарля Фоерберга «Все будет хорошо» о выдающемся польском педагоге, писателе, враче и общественном деятеле Януше Корчаке в РЦНК. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ «Пектораль» имени Чехова (рос.). Сегодня №71 (1715). 30 березня 2004. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 11 жовтня 2014.
- ↑ «Дядя Ваня» из Прорезной против «Дяди Вани» из Подола. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
- Шарль Фоєрберг на сайті Київського муніципального академічного театру ляльок (укр.) [Архівовано 31 липня 2013 у Wayback Machine.]
