Єфремов Сергій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Єфремов
Єфремов Сергій Іванович.jpg
Ім'я при народженні Сергій Іванович Єфремов
Народився 14 липня 1938(1938-07-14)
Клин, Московська область
Помер 9 вересня 2016(2016-09-09) (78 років)
Нижній Тагіл
Громадянство Україна Україна
Діяльність театральний режисер, театральний педагог
Alma mater Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
Заклад Київський муніципальний академічний театр ляльок
Роки активності 1956—2016
Нагороди Народний артист України — 2000

Сергій Іванович Єфремов (14 липня 1938(19380714), Клин, Московської області — 9 вересня 2016, Нижній Тагіл, Росія) — радянський і український театральний режисер, засновник Київського муніципального академічного театру ляльок, актор, драматург, педагог, почесний президент Українського Центру Міжнародної Спілки діячів театру ляльок UNIMA-Україна,[1] Народний артист України (2000)[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Сергій Єфремов народився в місті Клин Московської області 14 липня 1938 року. У період військової евакуації з сім'єю переїхав до Ташкенту, а після закінчення війни, з матір'ю, — до Чернівців, де і провів дитинство за адресою вул. Ломоносова, 14.[3]

У місті при кінотеатрі було організовано театр ляльок, куди і отримав запрошення на участь в постановці з ляльками-петрушками. Це дитяче захоплення учня 6-го класу переростає в створення свого першого театру на базі чернівецької середньої школи №26. Для вистав Сергій самостійно пише сценарій, виготовляє ляльок. Вистави «Колобок», а згодом «Півень і Лисиця», демонструвалися на міській олімпіаді.[3][4] Своїми першими постановчними планами юний режисер ділився в листі до Сергія Образцова. Відповідь майстра починався такими словами: «Дорогий Сергію! Коли обереш собі п'єсу, напиши, як збираєшся її ставити…»[5]

З відзнакою закінчив Черновецький культурно-професійний технікум і вже з 1956 року працював актором Львівського театру ляльок. У 1962 році закінчив режисерський факультет Харківського театрального інституту. Серед педагогів був колишній актор театру МеєргольдаБорис Глаголін; художник, який працював з Лесем Курбасом, — Дмитро Власюк; учень Таїрова — Олександр Скібневскій та інші.[6] У творчій біографії Сергія Єфремова неодноразово зустрічається поняття «перший». Він став першим українським професійним режисером театру ляльок.[7]

Першим професійним режисерським місцем роботи Сергія Євремова стає Донецький академічний обласний театр ляльок. Цей період роботи характеризується пошуками нової драматургії. Єфремов займається перекладом польських, чеських, словацьких, румунських авторів (бар'єр долає шляхом самостійного вивчення мов). Результатом роботи стає перша поява європейської драматургії на сцені українського театру ляльок. Паралельно створює і авторські п'єси («Ще раз про Червону шапочку», написана в співавторстві з Сергієм Коганом, була поставлена ​​в багатьох театрах Союзу; «Котик і Півник», «Сестричка Оленка та братик Іванко», «Троє поросят» та інші, написані в співавторстві з Григорієм Усачем, не сходять з театральних підмостків і донині).[8][5]

Новий етап припадає на 1970 рік, коли Сергій Єфремов засновує Хмельницький академічний обласний театр ляльок, в якому працює до грудня 1976 року.[9][10] Далі були посада режисера в Одеському обласному ляльковому театрі і керівництво Київським державним академічним театром ляльок.[11] У 1983-у році під керівництвом Сергія Єфремова створюється Київський міський театр ляльок, якому він присвячує себе аж до виходу на пенсію. Прощання зі сценою відбулося 12 червня 2016 року в рамках творчого вечора «Я все життя граю в ляльки».[12][13]

Він <Сергій Єфремов> для українського театру ляльок така ж знакова фігура, як Ян Малик для чеського, Ян Вільковський[pl] для польського, Пол МакФарлін для американського, або Сергій Образцов для російського театру ляльок.

Борис Голдовський[ru], доктор мистецтвознавства, президент Центру Сергія Образцова, художній керівник Московського театру ляльок[ru][5]

Серей Єфремов став першим Народним артистом України серед лялькарів (2000 рік). Його вистави відзначені дипломами на міжнародних фестивалях в Польщі, Югославії, Угорщині, Австрії, Швейцарії, Німеччині, Словаччині, Франції, Португалії та Мексиці.[14] Постановки в різні роки було здійснено в театрах ​​України, Росії, Білорусі (Могильов[15]), Польщі (Валбжих, Білосток, Ломжа), Словаччині, Франції (Бельфор). Сумарно за режисерську кар'єру здійснив постановки більше 180 вистав.[3] Став першим президентом українського центру Міжнародного Союзу лялькових театрів UNIMA-Україна (1992 — 2009), а з 2009 року — його почесним президентом.

Став одним із засновників та викладачем кафедри театру ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Викладав на кафедрі «Ляльки на естраді» в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтв.

Через півтора місяці після виходу на пенсію 9 вересня 2016 року Сергій Єфремов помер в Росії, куди переїхав до родичів. Про смерть легендарного лялькаря стало відомо лише напередодні Нового року, внаслідок чого про смерть знакової для лялькового світу фігури не повідомило практично жодне ЗМІ. Перший посмертний матеріал опублікував журнал «Український театр» (випуск 5-6 за 2016 рік) в якому своїми спогадами про майстра діляться колеги-лялькарі Сергій Брижань[ru], Леонід Попов[ru], Михайло Урицький, Борис Голдовський[ru].[5]

Був у шлюбі з актрисою лялькового театру, Заслуженою артисткою України Елеонорою Смирновою (1940 — 2012).

Театр[ред. | ред. код]

Акторські роботи[ред. | ред. код]

Режиссёрские работы[ред. | ред. код]

Здійснив постановки більше 180 вистав.[3]

Донецький академічний обласний театр ляльок
  • «Чортов млин»
  • 1966 – «Казка про жадібного Сергійка» Софьї Прокофьєвої
Хмельницький академічний обласний театр ляльок
  • 1970, 3 листопада – «Поставші джунглі» С. Єфремова та Сергія Когана
  • 1973, вересень – «Гусеня» Н. Гернет та Т. Гуревича[16]
  • 1974, 2 березня – «Егле – королева вужів» С. Неріс[5] (вистава удостоєний Всесоюзного диплома 2-го ступеня в 1973 році)
  • «Козенята та Сірий Вовк» Є. Гімельфарба[17]
  • «Стійкий олов'яний солдатик» Всеволода Данілєвича за мотивами казки Г. Андерсена[18]
  • «Чумацький шлях»[19]
Кримський академічний театр ляльок (Сімферополь)
  • 1996 – «Український вертеп»[20]
Пермський державний театр ляльок
  • 1996 – «Я, ти і лялкар» Генріка Юрковського[21]
Могильовський театр ляльок
  • 2001, 2 липня – «Дикі лебеді» І. Заграєвської за мотивами казки Г. Андерсена[22]
  • «Казка про добре Чертеня» М. Кулеші[15]
Житомирський академічний обласний театр ляльок
  • 2005 – «Мій хазяїн Дон Жуан» С. Єфремова[23]
Миколаївський обласний театр ляльок
Дніпропетровський міський театр ляльок
Київський муніципальний академічний театр ляльок
  • 1982 – «Бука» М. Супоніна
  • 1982 – «Добрий Хортон» Ю. Чеповецького
  • 1982 – «Казка про рибака і рибку» О. Пушкіна
  • 1983 – «На планеті хмарин» Х. Мянда
  • 1983 – «Принцеса-стрибунка» Л. Дворського (вистава удостоєний Всесоюзного диплома в 1984 році)
  • 1983 – «Новий рік та Білий Кіт» І. та Я. Златопольських
  • 1984 – «Квітка-семицвітка» Г. Усача та С. Єфремова
  • 1984 – «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері
  • 1984 – «Як козак короля провчив» Г. Усача
  • 1985 – «Переможці» П. Висоцького
  • 1985 – «Чудя, Пугач і Шатало» М. Рогожина
  • 1985 – «Снігова королева» Н. Ланге за казкою Г. Андерсена
  • 1985 – «Бегемотик Бантик» І. та Я. Златопольських
  • 1986 – «Північна казка» І. Заграєвської
  • 1986 – «Хатка луб’яна, хатка крижана» Н. Новоселицької
  • 1987 – «Російська сіль» Ю. Сидорова (вистава удостоєна Республіканського диплома 1-го ступеня в 1989 році)
  • 1988, 30 травня – «Хоробре ягня» Н. Осипової за мотивами грузинських народних казок (вистава поновлена 30 липня 2012 року)
  • 1988 – «Морозко» М. Шуринової
  • 1990 – «Ярмаркові побрехеньки» І. та Я. Златопольських
  • 1991 – «Мати Олениха» Л. Улицької за Ч. Айтматовим
  • 1991 – «Я, ти і лялькар» Г. Юрковського
  • 1992 – «Український вертеп»
  • 1993, 18 квітня – «Троє поросят» Г. Усача і С. Єфремова
  • 1994 – «Все буде гаразд» С. Єфремова та І. Уварової за щоденниками Януша Корчака (вистава – лауреат премії «Київська пектораль» за 1994 год)
  • 1996 – «Мама для мамонтенятка» Д. Непомнящої
  • 1997 – «Котик і півник» Г. Усача і С. Єфремова
  • 1998 – «Пригоди Каштанчика» В. Орлова
  • 1998 – «Маленький Мук» М. Чесала
  • 1998 – «Ворон» К. Ґоцці (вистава – лауреат премії «Київська пектораль» за 1998 год)[26]
  • 1988 – «Новорічні пригоди» В. Гайдая
  • 1999 – «Айболить проти Бармалея» В. Коростильова за казкою Корнія Чуковського
  • 2000 – «Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат» В. Нестайка
  • 2000 – «Різдвяна колискова» Б. Бойко
  • 2000 – «Вінні-Пух» А. Мілна
  • 2001 – «Дикі лебеді» І. Заграєвскої за казкою Г. Андерсена
  • 2002 – «Кицин дім» С. Маршака
  • 2003 – «Малюк і Карлсон» Г. Усача за казкою А. Ліндгрен
  • 2003 – «Карлсон та Фрекен Бок» Г. Усача за казкою А. Ліндгрен
  • 2003 – «Снігурчин концерт» С. Єфремова
  • 2004, 10 квітня – «Кіт у чоботях» М. Шувалова за казкою Ш. Перро
  • 2004 – «Принцеса на горошині» Н. Бурої та Е. Смирнової за казкою Г. Андерсена
  • 2005 – «Попелюшка» С. Куралех за казкою Ш. Перро та кіносценарієм Є. Шварца
  • 2006, 9 вересня – «Буратіно» А. Борисової за казкою О. Толстого
  • 2007, 3 травня – «Наталка-Полтавка» І. Котляревського (вистава – лауреат премії «Київська пектораль» за 2007 год)
  • 2008 – «Сестричка Оленка та братик Іванко» Г. Усача і С. Єфремова
  • 2009, 24 жовтня – «Веселі ведмежата» М. Поливанової
  • 2010, 2 жовтня – «Пригоди Тигреня» Софії Прокоф’євої
  • 2012, 8 грудня – «Білосніжка» Г. Усача за казкою братів Грімм
  • 2014, 27 грудня – «Снігова квітка» С. Козлова (вистава – лауреат премії «Київська пектораль» за 2014 год)
  • 2015, 1 липня – «Терем-Теремок» С. Маршака
  • 2015, 19 грудня – «Мама для мамонтенятка» Д. Непомнящої

П'єси[ред. | ред. код]

в співавторстві з Сергієм Коганом
в співавторстві з Григорієм Усачем
  • «Котик і Півник»
  • «Сестричка Оленка та братик Іванко»
  • «Троє поросят»
  • «Квітка-семицвітка»
в співавторстві з І. Уваровою
  • «Все буде добре» (за щоденниками Я. Корчака)

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • 2000 — Григорій Усач, Сергій Єфремов «Дитину в казку поведи: п'єси для театрів ляльок»
  • 2010 — Упоряд. С. Єфремов «Лялькарі України. Вип. 1»
  • 2010 — Єфремов С. І. «Ляльки відкривають світ: про театри ляльок зарубіжних країн, лялькові фестивалі та інше»
  • 2011 — Упоряд. С. Єфремов «Лялькарі України. Вип. 3»
  • 2013 — Сергій Єфремов, Богдана Бойко «Наш театр лялок (Київському муніципальному академічному театру ляльок — 30 років)»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Єфремов Сергій Іванович на сайті театра
  2. Указ Президента України про відзначення нагородами України діячів театрального мистецтва від 25 березня 2000 року № 532/2000
  3. а б в г Надія БУДНА (29 березня 2013). Ляльки, як люди, мають характер (uk). Молодий Буковинець. Процитовано 2017-11-21. 
  4. Режиссёр Сергей Ефремов: Кукольниками немножко рождаются (ru). ForUm. 29 березня 2013. Процитовано 2017-11-21. 
  5. а б в г д Ж-л «Український театр» №5-6, 2016
  6. Оксана ДЕНЯКОВА (17 жовтня 2008). Сергей Ефремов: «Куклы — это очень серьезно!» (ru). Аргументы и факты. Украина. Процитовано 2017-11-21. 
  7. Алла ПІДЛУЖНА (29 жовтня 2008). Президент Лялькандії (ua). День №195. Процитовано 2017-11-21. 
  8. Донецький академічний обласний театр ляльок. Історична довідка[недоступне посилання з лютий 2019]
  9. Історія Хмельницкого театру ляльок
  10. Список творчих працівників за 40 років
  11. Анастасія ПІКА (29 березня 2013). Режиссёр Сергій Єфремов: Лялькарями трішки народжуються (uk). ForUm. Процитовано 2017-11-20. 
  12. Алла ПІДЛУЖНА (21 липня 2016). Ляльковий король (ua). День. Процитовано 2017-11-21. 
  13. Анастасия ПІКА (червня 2016). Режиссёр Сергей Ефремов: «Кукольниками немножко рождаются» (ru). Кукловод. Процитовано 2017-11-21. 
  14. Сергій Єфремов в Енциклопедіs cучасної України
  15. а б История могилёвского театра {ref-ru}}
  16. Хмельницький «Гусеня»
  17. Хмельницький «Козенята та сірий Вовк»
  18. Хмельницький «Стійкий олов'яний солдатик»
  19. Хмельницький «Чумацький шлях»
  20. В Крыму устроили «Украинский вертеп» (рос.)
  21. Пермь. Я, ты и кукольник (рос.)
  22. Могилёв. Дикие лебеди (рос.)
  23. «Мій хазяїн Дон Жуан». Архів оригіналу за 12 листопад 2017. Процитовано 20 листопад 2017. 
  24. Миколаєвський театр ляльок. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 20 листопад 2017. 
  25. Дніпропетровська малеча невдовзі побачить нову лялькову виставу
  26. Алла ПІДЛУЖНА (30 жовтня 1998). Всем куклам — папа он родной (ru). Дзеркало тижня. Україна. Процитовано 2017-11-21. 
  27. Коротка історія довжиною в 40 років. Архів оригіналу за 2011-08-17. Процитовано 2017-11-20. 

Джерело[ред. | ред. код]