Фінансовий ринок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні знижки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб'єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — не було.

Призначення фінансового ринку[ред. | ред. код]

За економічною сутністю фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Призначення фінансового ринку — забезпечити підприємствам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.
Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами їх задоволення.
В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.


Об'єктами відносин на фінансовому ринку є:

  1. Цінні папери
  2. Фінансові послуги
  3. Грошово-кредитні ресурси

Структура фінансів включає:

  1. Державні фінанси
  2. Фінанси підприємства різних форм власності
  3. Фінанси громадян і громадських організацій

Суб'єкти фінансів:

  1. Емітенти
  2. Інвестори
  3. Фінансові посередники

Функції фінансового ринку:

  • мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;
  • розподіл акумульованих вільних коштів між чисельними кінцевими споживачами;
  • прискорення обороту капіталу — активізація економічних процесів у державі;
  • забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Принципи на фінансовому ринку:

  1. вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку;
  2. прозорість ринку і реальний захист інвесторів;
  3. конкурентність та ефективність;
  4. відповідність міжнародним стандартам.

Розвинений фінансовий ринок складається з двох груп каналів:

  • канали прямого фінансування, за якими кошти пересуваються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників шляхом продажу акцій, облігацій та інших цінних паперів;
  • канали непрямого фінансування, за якими потоки грошових поштів від власників заощаджень до позичальника спрямовуються через фінансових посередників (банки, страхові компанії та інші фінансові заклади).

Класифікація фінансового ринку[ред. | ред. код]

за видами фінансових активів поділяється на:

за періодом обертання фінансових активів:

за регіональною ознакою:

  • місцевий фінансовий ринок;
  • регіональний фінансовий ринок;
  • національний фінансовий ринок;
  • світовий фінансовий ринок.

за швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

  • ринок з терміновою реалізацією угод (як правило, до 3 днів);
  • ринок з реалізацією угод в майбутньому.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок)[ред. | ред. код]

Фондовий ринок є важливою складовою фінансового ринку, який охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки. інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери. Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують право володіння і довготермінові зобов'язання елементів щодо виплати їхнім власникам доходів у вигляді девідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів іншим особам.

Фондовий ринок — це частина ринку капіталів, де здійснюється емісія, купівля і продаж цінних паперів. На фондовому ринку України діють акції, державні і муніципальні облігації, внутрішні позики, облігації підприємницьких структур, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, державні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, інвестиційні сертифікати.

Види фінансових ринків[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Фінансовий ринок : Навч. посіб. / М. К. Колісник, О. О. Маслак, Є. М. Романів; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - Л. : Вид-во нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2004. - 191 c. - Бібліогр.: 40 назв.

Посилання[ред. | ред. код]