Хаджар (гори)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хаджар
23°12′53″ пн. ш. 57°16′30″ сх. д. / 23.21486111002777974° пн. ш. 57.27518889002777769° сх. д. / 23.21486111002777974; 57.27518889002777769Координати: 23°12′53″ пн. ш. 57°16′30″ сх. д. / 23.21486111002777974° пн. ш. 57.27518889002777769° сх. д. / 23.21486111002777974; 57.27518889002777769
Країна  Оман
Тип гірський хребет
Висота 3075 м
Хаджар. Карта розташування: Оман
Хаджар
Хаджар
Хаджар (Оман)
Мапа
CMNS: Хаджар у Вікісховищі

Хаджар (араб. جِبَال ٱلْحَجَر‎, трансліт. Jibāl al-Ḥajar) — гори на північному сході Оману, а також на сході Об'єднаних Арабських Еміратів є найвищим гірським масивом на сході Аравійського півострова. Також відомі як «Оманські гори», [1] [2] вони відокремлюють низовинну прибережну Оманську рівнину від високогірного пустельного плато та лежать за 50–100 км від Оманської затоки.

Геологія[ред. | ред. код]

Топографічна карта гір Хаджар з тектонічними та геологічними локалізаціями

Орографія і тектоніка[ред. | ред. код]

Гори Хаджар простягаються на 700 км через ОАЕ та Оман. [3] Вони розташовані у північно-східному куті Аравійської плити, та прямують від півострова Мусандам до східного узбережжя Оману. Ширина хребта становить близько 100 км, причому Еш-Шамс є найвищою вершиною на 3009 м у центральній частині гір. [4] [5]

Зараз Аравійська плита рухається на північ у бік Євразійської плити 2-3 см на рік. [6][7] Континентальна колізія відбувається в поясі складчастості та насуву Загрос[en] на захід від півострова Мусандам. [8] [9] Межа цієї колізійної зони переходить у зону субдукції на сході. Тут океанічна кора Аравійської плити занурюється на північ під Євразію, що має назву Макранська зона субдукції. [10]

Літологія[ред. | ред. код]

Геологію Хаджара можна згрупувати в чотири основні тектоностратиграфічні[en] групи. Перша група — допермські породи фундаменту, осадова товща уламків, карбонатів і евапоритів. Друга група є товщею карбонатів континентального шельфу від середнього перму до пізньої крейди, що відкладалися неузгоджено над фундаментом. Третя група – серія покровів (алохтонних порід), що транспортувалися з північного сходу на південний захід горизонтально понад 300 км. Це була велика тектонічна подія пізньої крейди. Цей процес називається обдукцією, коли пермсько-середньокрейдовий континентальний схил (від мілководних до глибоководних) осадові породи та океанічна кора пізньої крейди (офіоліти Семаїла[en]) були насунуті (обдуковані) над породами першої та другої груп. Нарешті, четверта група — мілководні морські та наземні осадові породи від пізньої крейди до міоцену, що відкладені поверх усіх трьох попередніх груп. [11][12][13][14][15][16][17]

Структура[ред. | ред. код]

Високогірний рельєф знаходиться навколо двох основних точок: Джабаль-Ахдар і Саїх-Хатат, що є великомасштабними антикліналями. [18] Вершина Саїх-Хатат містить еклогіт на північному сході в Ас-Сіфа. [19] Ці породи були заглиблені приблизно на 80 км у мантію, а потім ексгумовані[en] назад на поверхню. [16] Ця ексгумація створила, можливо, найбільшу складку мегаоболонки на Землі - Ваді-Май. [20] Поширена думка полягає в тому, що ці еклогіти спочатку були основними вулканічними породами в межах переднього краю континентальної кори Аравійської плити. Ця передня кромка потім була субдукована з північно-східним зануренням. [21][22] Проте деякі геологи вважають, що ці еклогіти були субдуковані через південно-західну зону субдукції. [23]

Дві точки розділені перевалом Семаїл. Це помітна лінійна структура, спрямована NNE—SSW. Проте досі точаться суперечки щодо того, що це за структура. Різні геологи стверджують, що це лівобічний (лівосторонній) зсув, [24] звичайний розлом, [18] бічний нахил, [25] монокліналь внаслідок сліпого насуву [12] або розлом із кілька фаз деформації. [26]

Охорона[ред. | ред. код]

Подушечні базальти у Ваді Джиз, які є частиною офіолітової послідовності Семаїл. Вони були названі Geotimes Pillow Lavas після того, як їх фотографія була опублікована на обкладинці журналу Geotimes у 1975 році.

Геологічний літопис Оману надзвичайно цінний для геологів і потребує збереження. [27] Він містить найповніші офіоліти на Землі, з яких він найвідоміший серед геологів. Послідовність офіолітів має вражаючу кульову лаву (Geotimes pillow lava), а також оголення викопної межі кора-мантія (Мохо). Як правило, офіоліти закриваються перед зіткненням континентів, що сильно деформує структуру первісної океанічної кори. Однак через те, що зіткнення континентів не відбулося в Хаджарі, Семаїл-офіоліти все ще неушкоджені. В Омані також є одна з найкраще збережених мега-оболонних складок, будь-коли виявлених, Ваді-Майх. [20] Крім того, важливим є відносно невелике відслонення еклогіту. Еклогіт рідко зустрічається на поверхні Землі, оскільки це порода, яка утворюється під високим тиском глибоко в корі або мантії. З цих порід геологи можуть дізнатися про те, що відбувається в надрах Землі та про тектонічні процеси. В Омані також є різні локації скам’янілостей, що потребують захисту. Геологічна спільнота стурбована тим, що з розвитком інфраструктури ці породи, які містять багато інформації, будуть розкопані та знищені. [27]

Сучасна топографія[ред. | ред. код]

Обдукція пізньої крейди створила прото-Хаджарські гори. Проте гори були зруйновані, і мілководне морське осадження розпочалось у регіоні, починаючи з палеоцену. [15][28] Осадові породи від палеоцену до еоцену знаходяться на висоті 2200 м над рівнем моря в межах Хаджара [25] і є складчастими. Це вказує на те, що сучасний рельєф сформувався після пізнього еоцену. Точний час обговорюється, і різні інтерпретації вказують на те, що рельєф утворився десь між пізнім еоценом та міоценом. [18] [28][25][29] [30]

Рушійні сили, які сформували Хаджар, також обговорюються. Багато геологів вважають зіткнення з Загрос причиною підняття гір, [15] [28][31] [32] , оскільки зараз півострів Мусандам (північно-західний кут гірського хребта) підіймається через це зіткнення. Проте Еш-Шамс, найвища вершина центральних гір, знаходиться на відстані понад 300 км від цієї зони. Крім того, немає значної сейсмічності в центральних горах [33] , що вказує на те, що гори зараз не деформуються, навіть попри зіткнення з Загросом. [25] Це вказує на те, що підйом, який створив сучасний рельєф, відбувся в минулому, можливо, до початку зіткнення Загросу, за механізмом, який повністю не вивчений.

Географія[ред. | ред. код]

Центральний Хаджар[ред. | ред. код]

Еш-Шамс, найвища вершина Оману

Центральна частина Хаджара є найвищою та найдикішою місцевістю в країні. Еш-Шамс - найвищий хребет [34], за ним йде хребет Джебель-Ахдар[en]. Останній [35] і менший хребет Джебель-Нахль обмежено на сході долиною Самаїл (яка веде на північний схід до Маскату). [36]

Східний Хаджар[ред. | ред. код]

На схід від Самаїлу знаходяться Східний Хаджар (араб. ٱلْحَجَر ٱلشَّرْقِي‎, трансліт. Al-Ḥajar Ash-Sharqī), який простягається на схід (набагато ближче до узбережжя) до портового міста Сур [37], майже у найсхіднішій точці Оману.

Західний Хаджар[ред. | ред. код]

За межами Аль-Хута біля Нізви, Оман

Гори на захід від долини Самаїл, зокрема на півострові Мусандам і в ОАЕ, [38] відомі як Західний Хаджар (араб. ٱلْحَجَر ٱلْغَرْبِي‎, трансліт. Al-Ḥajar Al-Gharbī),[39] також відомий як «Справжній Оман». Оскільки Джабаль-Ахдар і гори в його околицях знаходяться на захід від долини, їх можна вважати Західним Хаджаром. [1] [38]

Відгалуження[ред. | ред. код]

У регіоні Тавам[en], [40] що містить прилеглі поселення Ель-Бураймі та Аль-Айн на кордоні Оману та ОАЕ Емірат Абу-Дабі, лежить Джебель-Хафіт (1100–1400 м), [41] [42] [43] [44], що можна вважати відгалуженням Хаджар [42] [45] Ці гори мають хребти, що простягаються на північ до міста Аль-Айн. [46][47][48][49]

Руус аль-Джібал[ред. | ред. код]

Руус аль-Джібаль у провінції Мусандам в Омані, на північ від ОАЕ міста та емірату Рас-ель-Хайма

Найпівнічніші гори хребта Хаджар знаходяться на півострові Мусандам. З цієї причини до них, або до самого півострова, застосовується фраза Руус аль-Джібал ("Вершина гір"). Попри те, що фізично вони є частиною західного Хаджара, вони відрізняються геологією та гідрологією від решти гір. [1] [38] Найвища точка ОАЕ — знаходиться на схилі Джебель-Джаїс[en] поблизу Рас-Аль-Хайма , що має висоту 1934 м від рівня моря, [41] але оскільки вершина знаходиться на території Оману, Джебель-аль-Мебра[en], що має висоту понад 1500 м, є найвищою вершиною в ОАЕ. [50] [51]

Шумайліях[ред. | ред. код]

Гори, що розташовані на узбережжі Шумайлія (араб. شَمَيْلِيَّة‎) Оманської затоки, на півночі еміратів ОАЕ: Шарджа, Рас-Аль-Хайма та Ель-Фуджайра [38], також можуть називатися Шумайлія (араб. شُمَيْلِيَّة‎). [52] [53]

Флора і фауна[ред. | ред. код]

Фінікові пальми та інші дерева серед східного Хаджара, біля східного узбережжя Оману

Порівняно з більшістю території Аравії, гори багаті рослинним світом, та містить низку ендемічних видів. Рослинність змінюється з висотою, гори покриті чагарниками на нижчих висотах, що стають густішими, а потім стають лісами, та містять дикі оливкові та фігові дерева на висоті 1110 — 2510 м, а ще вище ростуть ялівці. Фруктові дерева, такі як гранат і абрикос, вирощують у прохолодніших долинах, а місцями є скелясті оголення з невеликою рослинністю. Флора демонструє схожість з гірськими районами сусіднього Ірану, а також з районами вздовж Червоного моря на Африканському Розі. Наприклад, і тут і в Сомалі зустрічається дерево Ceratonia oreothauma . [54]

У горах серед птахів варто відзначити Neophron percnopterus і Torgos tracheliotos. Серед ссавців — гірська газель (Gazella gazella) і аравійський тахр (Arabitragus jayakari). [55] [56] Серед геконів і ящірок варто відзначити ендеміків: Asaccus montanus, Asaccus platyrhynchus, Pristurus gallagheri, Asaccus caudivolvulus, Asaccus gallagheri, Pristurus celerrimus, Omanosaura jayakari та Omanosaura cyanura.

Леопард аравійський, що перебуває під загрозою зникнення, був зареєстрований тут, [52] зокрема в районі Ель-Хасаб у північній частині Мусандаму. [57] [58]

Подібно до Руус аль-Джібал [59], район Джебель-Хафіт відомий тим, що містить рідкісну флору та фауну. [60] [61] Наприклад, у лютому 2019 року тут був помічений аравійський каракал [62] [63] [64], а в березні — лисиця Бланфорда [65] [66], про яку також повідомлялося в горах Рас-Аль-Хайма. [67]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Allen, Calvin H., Jr. (5 лютого 2016). 1: Land and People. Oman: the Modernization of the Sultanate. Abingdon, New York: Routledge. с. 1–8. ISBN 978-1-3172-9164-0. 
  2. ↑ Geukens, F. (1966). У Bowers, S. D. United States Geological Survey Professional Paper. Washington, D.C.: U.S. Government Printing Office. 
  3. ↑ Searle, M. P.; Cooper, D. J. W. (1986). Structure of the Hawasina Window culmination, central Oman Mountains. Earth and Environmental Science Transactions of the Royal Society of Edinburgh 77 (2): 143–156. ISSN 1473-7116. doi:10.1017/S0263593300010798. 
  4. ↑ Breton, Jean-Paul; Béchennec, François; Métour, Joël Le; Moen-Maurel, Laure; Razin, Philippe (1 квітня 2004). Eoalpine (Cretaceous) evolution of the Oman Tethyan continental margin: insights from a structural field study in Jabal Akhdar (Oman Mountains). GeoArabia 9 (2): 41–58. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia090241. 
  5. ↑ Kusky, Timothy; Robinson, Cordula; El-Baz, Farouk (September 2005). Tertiary–Quaternary faulting and uplift in the northern Oman Hajar Mountains. Journal of the Geological Society 162 (5): 871–888. Bibcode:2005JGSoc.162..871K. ISSN 0016-7649. doi:10.1144/0016-764904-122. 
  6. ↑ ArRajehi, Abdullah; McClusky, Simon; Reilinger, Robert; Daoud, Mohamed; Alchalbi, Abdulmutaleb; Ergintav, Semih; Gomez, Francisco; Sholan, Jamal; Bou‐Rabee, Firyal; Ogubazghi, Ghebrebrhan; Haileab, Biniam (2010). Geodetic constraints on present-day motion of the Arabian Plate: Implications for Red Sea and Gulf of Aden rifting. Tectonics 29 (3): TC3011. Bibcode:2010Tecto..29.3011A. ISSN 1944-9194. doi:10.1029/2009TC002482. 
  7. ↑ DeMets, Charles; Gordon, Richard G.; Argus, Donald F. (1 квітня 2010). Geologically current plate motions. Geophysical Journal International 181 (1): 1–80. Bibcode:2010GeoJI.181....1D. ISSN 0956-540X. doi:10.1111/j.1365-246X.2009.04491.x. 
  8. ↑ McQuarrie, Nadine; Hinsbergen, Douwe J. J. van (1 березня 2013). Retrodeforming the Arabia-Eurasia collision zone: Age of collision versus magnitude of continental subduction. Geology 41 (3): 315–318. Bibcode:2013Geo....41..315M. ISSN 0091-7613. doi:10.1130/G33591.1. 
  9. ↑ Agard, P.; Omrani, J.; Jolivet, L.; Whitechurch, H.; Vrielynck, B.; Spakman, W.; Monié, P.; Meyer, B. та ін. (November 2011). Zagros orogeny: a subduction-dominated process. Geological Magazine 148 (5–6): 692–725. Bibcode:2011GeoM..148..692A. ISSN 1469-5081. doi:10.1017/S001675681100046X.  {{cite journal}}: рекомендується |displayauthors= (довідка)
  10. ↑ White, Robert S. (1982). Deformation of the Makran accretionary sediment prism in the Gulf of Oman (north-west Indian Ocean). Geological Society, London, Special Publications 10 (1): 357–372. Bibcode:1982GSLSP..10..357W. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/gsl.sp.1982.010.01.24. 
  11. ↑ Searle, Mike; Cox, Jon (1 січня 1999). Tectonic setting, origin, and obduction of the Oman ophiolite. GSA Bulletin 111 (1): 104–122. ISSN 0016-7606. doi:10.1130/0016-7606(1999)111<0104:TSOAOO>2.3.CO;2. 
  12. ↑ а б Mount, Van S.; Crawford, Roderick I. S.; Bergman, Steven C. (1 жовтня 1998). Regional Structural Style of the Central and Southern Oman Mountains: Jebel Akhdar, Saih Hatat, and the Northern Ghaba Basin. GeoArabia 3 (4): 475–490. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia0304475. 
  13. ↑ K. W. Glennie; M. G. A. Boeuf (1973). Late Cretaceous Nappes in Oman Mountains and Their Geologic Evolution. AAPG Bulletin 57 (1). ISSN 0149-1423. doi:10.1306/819a4240-16c5-11d7-8645000102c1865d. 
  14. ↑ Robertson, A. H. F.; Searle, M. P. (1990). The northern Oman Tethyan continental margin: stratigraphy, structure, concepts and controversies. Geological Society, London, Special Publications 49 (1): 3–25. Bibcode:1990GSLSP..49....3R. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/GSL.SP.1992.049.01.02. 
  15. ↑ а б в Mann, A.; Hanna, S. S.; Nolan, S. C.; Mann, A.; Hanna, S. S. (1990). The post-Campanian tectonic evolution of the Central Oman Mountains: Tertiary extension of the Eastern Arabian Margin. Geological Society, London, Special Publications 49 (1): 549–563. Bibcode:1990GSLSP..49..549M. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/GSL.SP.1992.049.01.33. 
  16. ↑ а б Warren, Clare J.; Parrish, Randall R.; Waters, David J.; Searle, Michael P. (November 2005). Dating the geologic history of Oman's Semail ophiolite: insights from U-Pb geochronology. Contributions to Mineralogy and Petrology 150 (4): 403–422. Bibcode:2005CoMP..150..403W. ISSN 0010-7999. doi:10.1007/s00410-005-0028-5. 
  17. ↑ Rioux, Matthew; Bowring, Samuel; Kelemen, Peter; Gordon, Stacia; Miller, Robert; Dudás, Frank (May 2013). Tectonic development of the Samail ophiolite: High-precision U-Pb zircon geochronology and Sm-Nd isotopic constraints on crustal growth and emplacement: TECTONIC HISTORY OF THE SAMAIL OPHIOLITE. Journal of Geophysical Research: Solid Earth 118 (5): 2085–2101. doi:10.1002/jgrb.50139.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
  18. ↑ а б в Searle, Michael P. (1 квітня 2007). Structural geometry, style and timing of deformation in the Hawasina Window, Al Jabal al Akhdar and Saih Hatat culminations, Oman Mountains. GeoArabia 12 (2): 99–130. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia120299. 
  19. ↑ Warren, C.J.; Miller, J.McL. (March 2007). Structural and stratigraphic controls on the origin and tectonic history of a subducted continental margin, Oman. Journal of Structural Geology 29 (3): 541–558. Bibcode:2007JSG....29..541W. doi:10.1016/j.jsg.2006.10.006. 
  20. ↑ а б Cornish, Sam; Searle, Mike (1 серпня 2017). 3D geometry and kinematic evolution of the Wadi Mayh sheath fold, Oman, using detailed mapping from high-resolution photography. Journal of Structural Geology 101: 26–42. Bibcode:2017JSG...101...26C. ISSN 0191-8141. doi:10.1016/j.jsg.2017.06.009. 
  21. ↑ Searle, M. P; Warren, C. J; Waters, D. J; Parrish, R. R (1 березня 2004). Structural evolution, metamorphism and restoration of the Arabian continental margin, Saih Hatat region, Oman Mountains. Journal of Structural Geology 26 (3): 451–473. Bibcode:2004JSG....26..451S. ISSN 0191-8141. doi:10.1016/j.jsg.2003.08.005. 
  22. ↑ Searle, Michael P.; Cox, Jon (May 2002). Subduction zone metamorphism during formation and emplacement of the Semail ophiolite in the Oman Mountains. Geological Magazine 139 (3): 241–255. Bibcode:2002GeoM..139..241S. ISSN 1469-5081. doi:10.1017/S0016756802006532. 
  23. ↑ Gray, D. R.; Gregory, R. T. (2003). Ophiolite obduction and the Samail Ophiolite: the behaviour of the underlying margin. Geological Society, London, Special Publications 218 (1): 449–465. Bibcode:2003GSLSP.218..449G. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/gsl.sp.2003.218.01.23. 
  24. ↑ Le Métour, J.; Rabu, D.; Tegyey, M.; Béchennec, F.; Beurrier, M.; Villey, M. (1990). Subduction and obduction: two stages in the Eo-Alpine tectonometamorphic evolution of the Oman Mountains. Geological Society, London, Special Publications 49 (1): 327–339. Bibcode:1990GSLSP..49..327L. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/gsl.sp.1992.049.01.20. 
  25. ↑ а б в г Hansman, Reuben J.; Ring, Uwe; Thomson, Stuart N.; Brok, Bas den; Stübner, Konstanze (2017). Late Eocene Uplift of the Al Hajar Mountains, Oman, Supported by Stratigraphy and Low-Temperature Thermochronology. Tectonics 36 (12): 3081–3109. Bibcode:2017Tecto..36.3081H. ISSN 1944-9194. doi:10.1002/2017TC004672.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
  26. ↑ Scharf, A.; Mattern, F.; Moraetis, D.; Callegari, I.; Weidle, C. (2019). Postobductional Kinematic Evolution and Geomorphology of a Major Regional Structure—The Semail Gap Fault Zone (Oman Mountains). Tectonics 38 (8): 2756–2778. Bibcode:2019Tecto..38.2756S. ISSN 1944-9194. doi:10.1029/2019TC005588. 
  27. ↑ а б Searle, Michael P. (2014). Preserving Oman's geological heritage: proposal for establishment of World Heritage Sites, National GeoParks and Sites of Special Scientific Interest (SSSI). Geological Society, London, Special Publications 392 (1): 9–44. Bibcode:2014GSLSP.392....9S. ISSN 0305-8719. doi:10.1144/sp392.2. 
  28. ↑ а б в Searle, Michael P.; Ali, Mohammed Y. (1 січня 2009). Structural and tectonic evolution of the Jabal Sumeini – Al Ain – Buraimi region, northern Oman and eastern United Arab Emirates. GeoArabia 14 (1): 115–142. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia1401115. 
  29. ↑ Hansman, Reuben J.; Albert, Richard; Gerdes, Axel; Ring, Uwe (1 березня 2018). Absolute ages of multiple generations of brittle structures by U-Pb dating of calcite. Geology 46 (3): 207–210. Bibcode:2018Geo....46..207H. ISSN 0091-7613. doi:10.1130/G39822.1. 
  30. ↑ Poupeau, Gérard; Saddiqi, Omar; Michard, André; Goffé, Bruno; Oberhänsli, Roland (1 грудня 1998). Late thermal evolution of the Oman Mountains subophiolitic windows: Apatite fission-track thermochronology. Geology 26 (12): 1139–1142. Bibcode:1998Geo....26.1139P. ISSN 0091-7613. doi:10.1130/0091-7613(1998)026<1139:LTEOTO>2.3.CO;2. 
  31. ↑ Ali, M. Y.; Sirat, M.; Small, J. (2009). Integrated Gravity and Seismic Investigation Over the Jabal Hafit Structure: Implications for Basement Configuration of the Frontal Fold-and-Thrust Belt of the Northern Oman Mountains. Journal of Petroleum Geology 32 (1): 21–37. ISSN 1747-5457. doi:10.1111/j.1747-5457.2009.00433.x. 
  32. ↑ Fournier, Marc; Lepvrier, Claude; Razin, Philippe; Jolivet, Laurent (1 жовтня 2006). Late Cretaceous to Paleogene post-obduction extension and subsequent Neogene compression in the Oman Mountains. GeoArabia 11 (4): 17–40. ISSN 1025-6059. doi:10.2113/geoarabia110417. 
  33. ↑ El-Hussain, I.; Deif, A.; Al-Jabri, K.; Toksoz, N.; El-Hady, S.; Al-Hashmi, S.; Al-Toubi, K.; Al-Shijbi, Y.; Al-Saifi, M.; Kuleli, S. (1 жовтня 2012). Probabilistic seismic hazard maps for the sultanate of Oman. Natural Hazards 64 (1): 173–210. ISSN 1573-0840. doi:10.1007/s11069-012-0232-3.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
  34. ↑ Cullen, Katherine E.; Kusky, Timothy M. (2010). «Encyclopedia of Earth and Space Science». Encyclopedia of Earth and Space Science. New York City: Infobase Publishing. pp. 26–38. ISBN 978-1-4381-2859-7. https://books.google.com/books?id=vMk4t21fOvoC&q=central+hajar+mountains&pg=PA33. 
  35. ↑ Mountains in Oman. Ministry of Tourism, Sultanate of Oman. Архів оригіналу за 15 липня 2011. Процитовано 25 вересня 2022. 
  36. ↑ Darke, Diane (2010). Oman: The Brad Travel Guide. Bradt Travel Guides. ISBN 9781841623320. Процитовано 15 березня 2015. 
  37. ↑ The Eastern Hajar Mountains. Arabic Felix. Процитовано 17 січня 2019. 
  38. ↑ а б в г Lancaster, Fidelity; Lancaster, William (2011). Honour is in Contentment: Life Before Oil in Ras Al-Khaimah (UAE) and Some Neighbouring Regions. Berlin, New York: Walter de Gruyter. с. 3–598. ISBN 978-3-1102-2339-2. 
  39. ↑ Cavendish, Marshall (2007). Geography and climate. World and Its Peoples 1. Cavendish Square Publishing. с. 8–19. ISBN 978-0-7614-7571-2. 
  40. ↑ Morton, Michael Quentin (15 квітня 2016). Keepers of the Golden Shore: A History of the United Arab Emirates (вид. 1st). London: Reaktion Books. ISBN 978-1-7802-3580-6. Процитовано 8 листопада 2016. 
  41. ↑ а б Jebel Jais. Jebel Jais Ras Al Khaimah. Процитовано 5 грудня 2017. 
  42. ↑ а б Gardner, Andrew Somerville (January 2004). The reptiles of Jebel Hafeet. ADCO and Emirates Natural History Group. с. 149–168. Процитовано 14 січня 2019. 
  43. ↑ Lieth, Helmut; Al Masoom, A. A., ред. (6 грудня 2012). Reclamation potentials of saline degraded lands in Abu Dhabi eastern region using high salinity-tolerant woody plants and some salt marsh species. Towards the rational use of high salinity tolerant plants: Vol 2: Agriculture and forestry under marginal soil water conditions. 2: Agriculture and forestry under marginal soil water conditions. Springer Science+Business Media. с. 271–274. ISBN 978-9-4011-1860-6. 
  44. ↑ Neild, Barry (3 жовтня 2018). Day trip from Abu Dhabi: The cool oasis of Al Ain. CNN. Процитовано 10 березня 2019. 
  45. ↑ The Report Abu Dhabi 2010. Oxford Business Group. 2010. с. 171. ISBN 978-1-9070-6521-7. 
  46. ↑ Salama, Samir (30 грудня 2011). Al Ain bears evidence of a culture's ability to adapt. Gulf News. Процитовано 7 серпня 2018. 
  47. ↑ Yildirim, Ege; El-Masri, Sami (2010). Master Planning for Heritage Conservation in Al Ain Oasis, UAE. UAE: ADACH and ISOCARP. с. 1–11. Процитовано 15 серпня 2019. 
  48. ↑ The Cultural Sites of Al Ain (Hafit, Hili, Bidaa Bint Saud and Oases Areas). UNESCO. Процитовано 15 серпня 2019. 
  49. ↑ The Cultural Sites of Al Ain (Hafit, Hili, Bidaa Bint Saud and Oases Areas) – Serial Property – Executive Summary. UAE Government (UNESCO). March 2010. Процитовано 15 серпня 2019. 
  50. ↑ Geography of United Arab Emirates, Landforms - World Atlas. worldatlas.com. Процитовано 27 березня 2017. 
  51. ↑ Jabal Yibir. Dangerousroads.org. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019. 
  52. ↑ а б Spalton, J. A.; Al-Hikmani, H. M. (2006). The Leopard in the Arabian Peninsula – Distribution and Subspecies Status. Cat News. Special Issue 1: 4–8. 
  53. ↑ Edmonds, J.-A.; Budd, K. J.; Al Midfa, A.; Gross, C. (2006). Status of the Arabian Leopard in United Arab Emirates. Cat News (Special Issue 1): 33–39. 
  54. ↑ Hillcoat, D., G. Lewis, and B. Verdcourt. "A New Species of Ceratonia (Leguminosae-Caesalpinioideae) from Arabia and the Somali Republic." Kew Bulletin 35, no. 2 (1980): 261-71. Accessed December 4, 2020. doi:10.2307/4114570.
  55. ↑ Hanif, N. (4 лютого 2015). Arabian Oryx thriving at Abu Dhabi sanctuary. The National. Процитовано 3 квітня 2018. 
  56. ↑ Endangered Arabian tahr born on Sir Bani Yas Island. Gulf News. 13 січня 2018. Процитовано 2 квітня 2018. 
  57. ↑ Nader, I. A. (1989). Rare and endangered mammals of Saudi Arabia. У Abu-Zinada, A. H.; Goriup, P. D.; Nader, L. A. Wildlife conservation and development in Saudi Arabia. National Commission for Wildlife Conservation and Development Publishing (3) (Riyadh). с. 226–228. 
  58. ↑ Harrison, D. L.; Bates, P. J. J. (1991). The mammals of Arabia 354. Sevenoaks, UK: Harrison Zoological Museum. с. 167–170. 
  59. ↑ Simó-Riudalbas, M.; Metallinou, M.; De Pous, P.; Els, J.; Jayasinghe, S.; Péntek-Zakar, E.; Wilms, Thomas; Al-Saadi, Saleh та ін. (2 серпня 2017). Cryptic diversity in Ptyodactylus (Reptilia: Gekkonidae) from the northern Hajar Mountains of Oman and the United Arab Emirates uncovered by an integrative taxonomic approach. PLOS One 12 (8): e0180397. Bibcode:2017PLoSO..1280397S. PMC 5540286. PMID 28767644. doi:10.1371/journal.pone.0180397. e0180397.  {{citation}}: рекомендується |displayauthors= (довідка)
  60. ↑ WAM (13 вересня 2017). EAD raises awareness on Abu Dhabi's natural heritage at ADIHEX 2017. The Gulf Today. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018. 
  61. ↑ Al-Wasmi, N. (15 лютого 2017). Jebel Hafeet boost for local biodiversity. The National. Процитовано 3 квітня 2018. 
  62. ↑ Arabian Caracal sighted in Abu Dhabi for first time in 35 years. Emirates 24/7. 23 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019. 
  63. ↑ Arabian Caracal spotted in Abu Dhabi for first time in 35 years. WAM (Abu Dhabi: Khaleej Times). 23 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019. 
  64. ↑ Arabian caracal spotted for first time in Abu Dhabi in 35 years. The National. 23 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019. 
  65. ↑ Duncan, Gillian (27 березня 2019). Rare fox spotted in Al Ain for first time in almost 20 years. The National. Процитовано 31 березня 2019. 
  66. ↑ Rare creature caught on camera in UAE after 17 years. Khaleej Times. 30 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019. 
  67. ↑ Llewellyn-Smith, R.E. (2000). A short note on Blanford's fox Vulpes cana in the mountains of Ras Al Khaimah. Tribulus.  10.1:23–24
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хаджар_(гори)&oldid=37768125