Поверхня Мохоровичича

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пове́рхня Мохоровичи́ча — границя розділу (складна перехідна зона) між земною корою та верхньою мантією Землі, що виявляється за стрибкоподібним збільшенням швидкості проходження поздовжніх сейсмічних хвиль від 6,7 — 7,6 до 7,9 — 8,2 км/с, поперечних з 3,6 — 4,2 до 4,4 — 4,7 км/с. Глибина залягання поверхні Мохоровичича — від 25-90 км під континентами та 7-10 км під океанами.

Встановлена в 1909 р. хорватським сейсмологом А. Мохоровичичем (1857 — 1936). Досліджуючи показники сейсмічних хвиль, спричинених землетрусом поблизу Загреба у 1909 році, він помітив, що деякі хвилі поширювалися раніше за інші. Вчений пояснив це зміною густини середовища всередині Землі (на глибині 30 км).

Література[ред.ред. код]