Чака (цар Болгарії)
| Чака | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1299 — 1300 | ||
| Попередник: | Смілець | |
| Спадкоємець: | Феодор Святослав Тертер | |
| Народження: |
невідомо Золота Орда | |
| Смерть: |
1301 Велико-Тирново, Болгарія | |
| Рід: | Чингізиди | |
| Батько: | Ногай | |
| Мати: | Алака | |
| Шлюб: | Elena Terterd | |
| Діти: | Кара-Кісек | |
Чака (Джека, Джукі[1], болг. Чака; ?—1301) — болгарський цар у 1299–1300 роках. Син беклярбека Золотої Орди Ногая та його дружини Алаки.
Після 1285 року Чака одружився з Єленою, дочкою болгарського царя Георгія I Тертера.
1299 року під час тривалої боротьби за владу в Золотій Орді війська хана Токти здобули перемогу над силами беклярбека Ногая. Сам Ногай був убитий, однак його синам удалось втекти. Найбільшу небезпеку для ханської влади в Орді являв старший син Ногая Чака. Передусім, повернувшись до володінь батька, той навів у них лад, розправившись із повсталими тисячниками, які відкололись від Ногая, звільнив свого полоненого брата Теке. Однак, невдовзі сам же убив свого брата разом з однією з дружин Ногая Яйлак-хатун, матір'ю Теке, які умовляли Чаку визнати владу Токти. Убивство брата налаштувало проти нього багатьох воєначальників, двоє з яких — Таз, зять Ногая, і Тунгуз — підбурили війська та відкрито виступили проти Чаки.
Чака був змушений з невеликим військовим загоном тікати на Північний Кавказ, де розміщувались віддані йому війська. Окрім того, війська Чаки значно доповнили й загони найманців-ясів (осетин). Відновивши сили, він виступив проти заколотників та розбив їх. Повстанці нойони з рештками військ утекли до хана Токти.[1]
Усунувши у володіннях батька заколотників, Чака не став на цьому зупинятись й наприкінці 1299 з невеликим військом вторгся до Болгарії. У цьому поході брав участь і Феодор Святослав Тертер, брат його дружини. У цей час у Болгарії помер (імовірно, що був убитий у бою чи за наказом Чаки) цар Смілець, та номінально влада перейшла до сина останнього Івана Смільця. Феодор Святослав зумів підкупити бояр, зрештою вдова Смільця та її син Іван Смілець утекли з Тирново до Крина, а потім до Візантії. Чака став правителем Болгарії, але невдовзі, до початку 1301 року, був скинутий Федором Святославом та ув'язнений.[1]
Хан Токта, переслідуючи нащадків беклярбека Ногая, прийшов із військом до Болгарії. Феодор Святослав, виявивши покірність, замовив стратити Чаку й видав Токті його голову, після чого війська Токти залишили Болгарію.[1][2]
Достовірно не відомо, чи були у Чаки діти від його дружини Єлени. Однак, відомий принаймні один син Чаки:
- ↑ а б в г Почекаєв Р. Ю. Царі ординські. Біографії ханів та правителів Золотої Орди. — СПб. : Евразия, 2010. — 408 с. — ISBN 978-5-91852-010-9.
- ↑ Селезньов Ю. В. Еліта Золотої Орди. — Казань : «Фэн» АН РТ, 2009. — 232 с. — ISBN 978-5-9690-0068-1. (рос.)
- Пламен Павлов Татаринът Чака не е бил български цар [Архівовано 20 липня 2012 у Wayback Machine.] (болг.)
.svg)