Шпак Петро Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Федорович Шпак
Шпак Петро Федорович.jpg
Народився 17 червня 1931(1931-06-17)
Дашківці
Помер 20 квітня 2002(2002-04-20) (70 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater Львівський політехнічний інститут
Галузь наукових інтересів геологія
Посада Міністр геології УРСР
Науковий ступінь Доктор геолого-мінералогічних наук
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора

Петро́ Фе́дорович Шпак (* 17 червня 1931, село Дашківці, тепер Віньковецького району Хмельницької області — † 20 квітня 2002, місто Київ) — український геолог, доктор геолого-мінералогічних наук (з 1981 року), член-кореспондент АН УРСР1990 року), міністр геології УРСР (в 19671982 роках). Депутат Верховної Ради УРСР 8–10 скликань (19711985 роки). Кандидат в члени ЦК КПУ у 1971 — 1976 р. Член ЦК КПУ у 1976 — 1986 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 17 червня 1931 в селі Дашківцях в родині селянина. У 1948 році закінчив Кам'янець-Подільський індустріальний технікум, у 1953 році — Львівський політехнічний інститут (геологорозвідувальний факультет).

Трудова діяльність:

Могила Петра Шпака

Жив у Києві по вулиці Суворова, 13[1]. Помер 20 квітня 2002 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Родина[ред.ред. код]

Дружина - Шпак Марія Михайлівна. Старша донька - Шпак Галина Петрівна проживає у Києві. Молодша донька Шпак Наталія Петрівна проживає у Канаді. Внук Головченко Михайло Михайлович - помер у 2013 році. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Внуки Міхель і Пітер проживають у Канаді. Правнук - Ахтирський Ілля Михайлович, народився 2 листопада 2009 року у Києві. Проживає з мамою Ольгою у Києві.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Науковий доробок — близько 230 праць, серед яких 12 монографій.

Безпосередньо причетний до відкриття на території України низки родовищ корисних копалин (передусім нафти та газу).

Ініціатор і один із авторів розробки та впровадження стратегії пошуків покладів вуглеводнів, пов'язаних з міжкупольними структурами Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), пошуків нафти та газу на великих глибинах у ДДЗ і Передкарпатському прогині, а також в акваторіях Чорного і Азовського морів.

Наукові інтереси охоплювали проблеми вивчення особливостей геологічної будови нафтогазоносних регіонів, формування та просторового розміщення покладів вуглеводнів за величиною запасів і фазовим станом, прогнозування їх ресурсної бази і визначення оптимальних шляхів пошуків родовищ нафти та газу. Вніс значний вклад у теорію нафтогазової геології та практику пошуково-розвідувальних робіт. Розробив принципи районування нафтогазоносних територій, в межах України виділив 4 нафтогазоносні провінції, які містять 9 нафтогазоносних областей. Встановив належність унікальних, великих і середніх скупчень вуглеводнів осадового чохла ДДЗ до депресій та їх схилів у кристалічному фундаменті. З позиції органічного походження вуглеводнів заклав наукову базу під уявлення про площинну диференціацію та вертикальну зональність розташування покладів вуглеводнів за фазовим станом, теоретично обґрунтував значні перспективи нафтогазоносності великих глибин. За його ініціативою було переорієнтовано пошуки покладів вуглеводнів у ДДЗ на глибинах 4000—5000 м, що дозволило істотно підвищити їхню результативність.

Ініціатор і науковий керівник Національної програми «Нафта і газ України до 2010 р.», Державної програми з освоєння газогідратів Чорного моря, Державної програми «Освоєння вуглеводневих ресурсів Українського сектора Чорного і Азовського морів». Розробив стратегію пошуків родовищ вуглеводнів в Україні, оцінив перспективи нарощування власної бази ресурсів і запасів вуглеводнів, умови повного забезпечення України нафтою та газом.

Наукові звання та посади[ред.ред. код]

Член-кореспондент НАН України (1990).

Член Бюро Відділення наук про Землю НАН України, директор Інституту геологічних наук НАН України.

Доктор геолого-мінералогічних наук (1981).

Очолював спеціалізовану раду зі захисту докторських і кандидатських дисертацій при Інституті геологічних наук НАН України.

Президент Спілки геологів України.

Від початку створення Української нафтогазової академії входив до складу її президії.

Почесний професор Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.

Науковий консультант ЗАТ «Концерн „Надра“».

Член Українського міжнародного комітету з питань науки і культури НАН України.

Нагороди й відзнаки[ред.ред. код]

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями та почесними грамотами. Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1977, 1991), лауреат премії Ради Міністрів СРСР, лауреат премії імені В. І. Вернадського. Заслужений геолог УРСР (з 1975 року).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У 2011 році в Києві, на будівлі Інституту геологічних наук НАН України по вулиці Олеся Гончара, 55б, встановлено гранітну меморіальну дошку на честь Петра Шпака[2].

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]