Нафтуся

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Нафту́ся» — найвідоміша мінеральна вода Трускавця. Аналогів «Нафтусі» немає за межами України[1]

Бювет мінеральних вод № 1 у місті Трускавці

Історія[ред. | ред. код]

Перші хімічні аналізи води «Нафтуся» зробив у 1835-1836 роках львівський фармацевт Теодор Торосевич, який науково обґрунтував її використання з лікувальною метою. Опис її він дав, зокрема, у своїй брошурі «Мінеральні джерела в Галичині та Буковині» (1849).

1880-1881 — Б.Родзишевський зробив новий хімічний аналіз мінерального джерела «Нафтуся».

Починаючи з 1972 року були організовані комплексні гідрогеологічні, хіміко-фізіологічні та мікробіологічні дослідження, започатковані лікарями Трускавця, експедиціями геологічної служби, Трускавецькою гідрорежимною станцією, інститутами НАН України — геологічних наук, фізіології ім. О. О. Богомольця, експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького, Центральним інститутом курортології та фізіотерапії (Москва), Одеським НДІ курортології. Відтоді вивчення мінеральної води типу «Нафтуся» на основі сучасної аналітичної бази набуло прискореного розвитку.

Історія наукових досліджень складу і властивостей біоактивної води Нафтуся[ред. | ред. код]

Офіційною датою народження курорту Трускавець вважається 1827 рік, коли була організована водолікарня на 8 кабін для мінеральних купелів. Проте всесвітній славі курорт Трускавець завдячує не хлоридним натрієвим водам, а, без сумніву, цілющій воді Нафтуся, вперше згаданій в документах ще в 1469 р., а детальніше описаній у 1578 р. королівським лікарем Войцехом Очко. В підручнику "Натуральна історія", виданому в 1721 р. в Сандомирі на латинській мові, міститься дуже, як виявилось лише зараз, цінне положення про те, що "… селяни Трускавця та інших сіл Галіції п’ють воду з домішкою нафти для лікування багатьох захворювань".

Початок науковому дослідженню Нафтусі заклали львівський аптекар Т. Торосєвич, котрий вперше зробив її хімічний аналіз в 1835 р., і лікар А. Машек, котрий описав у 1836 р. її лікувальну дію. В наступні роки свій внесок у вивчення королеви лікувальних вод Нафтусі внесли багато австрійських, польських і радянських учених. З-поміж останніх необхідно згадати фізіолога проф. Б.Є. Єсипенка, мікробіолога к.б.н. Г.І. Конотопа і хіміка-органіка к.х.н. А.П. Ясевич. Однак, поскільки це не було їх головним заняттям, таємниця цілющої дії Нафтусі залишалась непізнаною. Воістину, королева вимагала від учених повної самовіддачі. Тому у 1981 р. із створенням Постановою Ради Міністрів УРСР в Трускавці відділу по вивченню механізмів фізіологічної дії мінеральних вод Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР розпочались професійні дослідження Нафтусі на академічному рівні. Підсумки першого етапу шляху до пізнання таємниць Нафтусі, очолюваного київським професором М.С. Яременком, підведені в книзі "Физиологические основы лечебного действия воды Нафтуся" (1989). В ній відображені матеріали кандидатських дисертацій І.Л. Поповича, І.А. Бутусової і В.Р. Білас та докторської – С.В. Івасівки.

"Другий похід" до таємниць Нафтусі учених в складі реорганізованого відділу експериментальної бальнеології очолив абориген професор С.В. Івасівка. Підсумки підведені в його монографії-докторській дисертації "Біологічно активні речовини води Нафтуся, їх генез і механізми фізіологічної дії" (1997), а також в колективних монографіях: "Адаптогени і радіація" (1996), "Жовчегінна дія води Нафтуся" (1997), "Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін" (1997), удостоєних за сукупністю Премії ім. О.О. Богомольця НАН України. В першій книзі відображені матеріали виконаних за ініціативи і консультативно-методичної допомоги І.Л. Поповича кандидатських дисертацій Л.Г. Бариляк (Левкут) і О.І. Алєксєєва, в другій - С.В. Ружило (Карпинець) і А.Я. Бульби, в третій – І.С. Флюнта і В.П. Балановського. В цей же період під керівництвом С.В. Івасівки були захищені кандидатські дисертації С.М. Ломейко “Вплив мінеральної води Нафтуся на гемопоез при радіаційному ураженні організму” (1996) і М.М. Ковбаснюк “Вплив залізистих мінеральних вод курорту Східниця на гемопоез” (1997).

Проте справжній прорив до таємниць Нафтусі розпочався в 1998 р. після Наказу директора Інституту академіка П.Г. Костюка про створення на базі санаторно-готельного комплексу "Дніпро-Бескид" госпрозрахункової науково-виробничої групи клінічної бальнеології і фітотерапії. Керівником групи став О.І. Чебаненко, а науковим консультантом – І.Л. Попович. В складі групи в різні роки займались дослідженнями лікарі санаторіїв курорту та викладачі розміщених на його території кафедри нетрадиційної медицини і реабілітації Львівського державного медичного університету і кафедри анатомії, фізіології і валеології Дрогобицького державного педагогічного університету. Широкомасштабні клінічні і експериментальні дослідження дали багатющий матеріал для написания колективних монографій: "Курортна реабілітація потерпілих від Чорнобильської катастрофи" (1999), "Природа бальнеочинників води Нафтуся і суть її лікувально-профілактичної дії" (1999) – за редакції С.В. Івасівки, "Біоактивна вода Нафтуся і шлунок" (2000), "Загальні адаптаційні реакції і резистентність організму ліквідаторів аварії на ЧАЕС" (2000), "Чорнобиль, імунітет, нирки" (2001), "Бальнеофіторадіодефензологія" (2002), "Саногенетичні основи реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту" (2003), "Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець" (2004), "Фізіологічна активність сечової кислоти і її роль в механізмі дії води Нафтуся" (2004), “Актотропні ефекти бальнео-терапевтичного комплексу курорту Трускавець” (2003), "Бальнеокардіоангіологія" (2005), "Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація" (2006), "Бальзами на чорнобильські рани" (2007), "Експериментальна бальнеофітотерапія" (2008), “Дисфункция нейро-эндокринной и иммунной систем, метаболизма и гемостаза, обусловленная неблагоприятными экологическими влияниями, и ее восстановление на курорте Трускавец” (2009), “Адаптогенна бальнеофітотерапія на курорті Трускавець” (2010), ”Вступ до інформаційної бальнеології” (2011) – за редакції І.Л. Поповича. В перелічених монографіях містяться матеріали кандидатських дисертацій Б.І. Аксентійчука (1996), П.П. Бейди (1997), О.Л. Ходак (2007), виконаних під керівництвом С.В. Івасівки, та В.П. Перченка (1993), О.Б. Тимочка (1997), Л.М. Величко (1998), І.В. Ніщети (2003), А.В. Церковнюк (2004), Л.О. Чебаненко (2005), Г.Я. Ковальчук (2006), Л.Н. Прокоповича (2007), О.Р. Зав’ялової (2007), Р.Г. Церковнюка (2008), М.М. Чаплі (2008), В.М. Філя (2008), Б.В. Грінченка (2010), а також докторських дисертацій І.С. Флюнта (2003), Б.І. Аксентійчука (2004), С.В. Ружило (2005), Л.О. Чебаненко (2009) і А.Я. Бульби (2009), які виконані за консультативно-методичної підтримки І.Л. Поповича. У 2010 р. наукова група офіційно була закрита, проте наукове життя продовжувалось. У підсумку у 2011 р вийшли з друку ще дві монографії: “Бальнеогастроентерологія”, написана на основі кандидатських дисертацій М.Д. Гумеги і А.Б. Левицького, та ”Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтуся”, яка є докторською дисертацією І.Л. Поповича. Далі були монографії „Поліваріантність бальнеоефектів чинників курорту Трускавець та їх прогнозування” (2012), ”Адаптогенна суть бальнеофітотерапії” (2013). “Вегетотропні ефекти біоактивної води Нафтуся та їх ендокринно-імунний, метаболічний і гемодинамічний супроводи” (2014); “Вплив біоактивної води Нафтуся на щитовидну залозу та супутні зміни нейроендокринно-імунного комплексу” (2015); “Біоактивна вода Нафтуся і нейроендокринно-імунний комплекс” (2015). Найсвіжішим здобутком є монографія “Порівняльне дослідження фізіологічної активності води Нафтуся Трускавецького і Помірецького родовищ”, яка побачила світ у січні 2018 р.

Перелічені монографії є візитною карткою трускавецької наукової школи бальнеології і фітотерапії, яка здобула визнання як в Україні, так і за її межами, зокрема Всесвітньою Федерацією Водолікування і Кліматолікування (FEMTEC). Підсумком 35-річних досліджень школи є теперішні уявлення про діючі начала води Нафтуся, їх походження та механізми профілактичної і лікувальної дії на організм.

Видобуток[ред. | ред. код]

Бювет № 2 у місті Трускавці

Родовище «Нафтусі» залягає на площі 0,6 га у центрі міста Трускавець. Станом на 2007 року було 9 свердловин на невеликій території південно-східного схилу «Курортної Балки».[2].

інтер'єр бювету № 2

Мінеральна вода «Нафтуся» видобувається на однойменному родовищі «Нафтуся» в центрі міста. Експлуатаційні запаси затверджені у ДКЗ 1973 року в кількості 47,2 м3/добу. Постійно експлуатуються 4 свердловини: № 1-НО, № 8-НО, № 17-Н, № 21, інші — резервні (періодично працюють) і використовуються, як спостережні. Еталоном мінеральної води «Нафтуся», для різноманітних досліджень, є свердловина № 21-Н, яка пройдена в 1963 році південніше джерела «Нафтуся» № 1 на глибину 17,8 м[3].

Сучасний середньодобовий видобуток «Нафтусі» складає 11,1 м3/добу, максимальний — до 15-18 м3/добу буває у липні—серпні.

Води джерел № 1,2,3, — води високої (6-49 г/дм3) мінералізація хлоридного, сульфатно-хлоридного натрієвого складу. Затверджені запаси їх становлять 14,8 м3/добу. Технологічною схемою розробки родовища передбачено змішування видобутих солоних вод з прісною водою (мінералізація до 0,8 г/дм3) у співвідношеннях, які забезпечують мінералізацію підготовлених вод у 5 (вода джерела № 1), 10 (вода джерела № 2) і 15 (вода джерела № 3) г/дм3.


З чого і як утворюється Нафтуся?[ред. | ред. код]

Бювет мінеральних вод № 1, вигляд з середини

Місцем утворення Нафтусі є курортний парк, точніше його частина площею всього 0,6 га. Це дійство відбувається наступним чином. Атмосферні опади, просочуючись крізь грунт, захоплюють з нього органічні гумусові сполуки, атмосферні гази, бактерії і в такому вигляді досягають водоносного горизонту, де починають взаємодіяти з унікальною породою. Унікальність останньої полягає в тім, що вона містить органічні речовини (подібні до таких нафти і озокериту, що залягають в Трускавці, а також в сусідніх Бориславі і Східниці), які розчиняються у воді і стають поживою для так званих автохтонних (тубільних, місцевих) мікробів. Найчисленнішу колонію серед них утворюють вуглеводніокислюючі мікроорганізми -від 500 до 60 клітин в 1 мл води, проміжну – тіоновокислі – 40-10 кл/мл, найменшу – сульфатредукуючі – 7-3 кл/мл. Першими до “трапези” приступають саме вуглеводніокислюючі мікроорганізми, переводячи малоактивні нафтопродукти у біоактивні речовини типу пробіотиків (найвідомішим джерелом яких є кисломолочні продукти, зокрема “Наріне”). Дещо з “панського столу” перепадає і сульфатредукуючим та тіоновокислим мікробам. При цьому сульфатредукуючі мікроби в якості джерела кисню, необхідного для біохімічних окиснювальних процесів, використовують сульфат, перетворюючи його у сірководень, який, своєю чергою, засвоюється тіоновокислими мікробами, знову переходячи у сульфат. До слова, досі побутує хибна думка, що саме наявність у складі Нафтусі сірководню зумовлює її цілющі властивості, а ослаблення специфічного запаху (тухлих яєць) недоброзичливці курорту трактують як їх зменшення (“... не та тепер Нафтуся, що колись. А ось у Східниці вона сильніша...”). Дійсно, саме сірководень зумовлює цілющі властивості мінеральних вод типу мацестинських, проте лікувальними офіційно вважаються лише ті води, у складі яких вміст сірководню не нижчий, ніж 10 мг/л. За найсвіжішими даними мого колеги, старшого наукового співробітника, канд. хім. наук О.Р. Дацька, вміст сірководню у трускавецькій Нафтусі впродовж року коливається в межах 0,5-6 мг/л, а у східницькій - в межах1-8 мг/л. Так що і остання в цьому плані не „дотягує” до кондицій.

Повертаючись же до наших баранів, себто сульфатредукуючих та тіоновокислих мікробів, відзначимо, що основною їх поживою є продукти життєдіяльності вуглеводніокислюючих мікробів, які підлягають вторинній переробці (біотрансформації). У підсумку утворюється унікальний бульйон, який, за даними хіміків О.Р. Дацька і А.Б. Бубняка, на 2/3 складається із нафтопродуктів (парафіни, моноолефіни, дієни і моноциклоолефіни, алкілбензоли, алкеніл-бензоли, поліароматичні вуглеводні, алкілнафталіни, сірковмісні сполуки), а на 1/3 – із продуктів їх переробки мікробами (карбонові кислоти, сірковмісні сполуки, складні ефіри ароматичних кислот, алкілфеноли). Слід зауважити, що вміст перелічених органічних речовин в Нафтусі становить від 0,1 до 1,7 мг/л, а парафінів – 4 мг/л, тобто їх добове поступленя в організм цілком співрозмірне з низкою фармакологічних препаратів.

Супутніми складниками води стають вилужені з породи мінеральні солі (іони бікарбонату, кальцію, магнію і сульфату в концентрації біля 0,7 г/л, тобто як в прісній питній воді), атмосферні і біогенні гази (сірководневий – біля 1 мг/л, вуглекислий – біля 100 мг/л, метан - сліди), кремнієва кислота (10-15 мг/л) та мікроелементи (нікель, ванадій, срібло, цинк, молібден, хром, мідь, титан, марганець, барій) в концентраціях від 1 до 700 мкг/л. Так що Нафтусі аж ніяк не личить банальна назва “мінеральна вода”, яка прийнятна для питних лікувальних вод з мінералізацією понад 2 г/л. Тому ще у 2000 р. І.Л. Поповичем введено у науковий обіг термін “біоактивна вода Нафтуся”, який адекватно відображує її суть.

Cаме тут доречно акцентувати, що запаси Нафтусі, на відміну від запасів нафти, невичерпні, адже вона відтворюється безперервно завдяки дощам, рясніші від яких по Україні ідуть хіба що в самих Карпатах. Правда, як і кожен земний плід, Нафтуся потребує певного часу для дозрівання. Тому відбір води із свердловин (яких на родовищі 8) повинен мати розумні обмеження. У 80-ті роки минулого століття, на піку завантаженості курорту, коли появились було ознаки погіршення якості води (зниження вмісту в ній органічних речовин і автохтонних мікроорганізмів), добові відбори води сягали 23-25 м3, але і тоді вони навіть не наближувалися до затверджених запасів – 47 м3/добу. Так що плітки недоброзичливців, нібито Нафтусі бракує і її розводять прісною водою, не мали підстав навіть тоді, а зараз і поготів. Різкий спад споживання, а отже і відбору Нафтусі в 90-х роках пішов їй тільки на користь, так що напочатку нашого століття якість води цілком відновилась (воістину, не було би щастя, якби нещастя не допомогло), про що гордо заявляли в засобах масової інформації тодішні Директор гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції (ГГРЕС) проф. С.В. Івасівка і Генеральний директор ЗАТ “Трускавецькурорт” д.м.н. Б.І. Аксентійчук:”Нафтуся зараз така ж, як і півтора століття тому!”. За період 2000-2013 рр добовий відбір води коливався в межах 11-9 м3, так що з якістю Нафтусі все гаразд! Про неї щоденно пильно дбають працівники ГГРЕС, яку з 2006 р. очолив колишній головний інженер А.М. Тарнавський. Саме час перейти до розповіді про цю якість. Але спочатку – трішки теорії.

Сучасні уявлення про регуляцію запалення[ред. | ред. код]

Ефективність Нафтусі щодо хронічних запальних захворювань органів сечо-статевої і травної систем зумовлена, очевидно, її протизапальною дією. Традиційно останню пов’язують зі славнозвісними сечогінним і жовчегінним ефектами Нафтусі. Мовляв, внаслідок прискореного потоку сечі і жовчі із сечовивідних і жовчевивідних шляхів вимиваються пісок, слиз, гній тощо. Що ж, просто, але … не геніально. Забігаючи поперед воза, відзначу, що як сечогінний, так і жовчегінний ефекти виявляються лише у 2/3 хворих, тоді як протизапальний – у 9/10. Не витримує критики і пояснення протизапальної дії Нафтусі її здатністю помірно пригнічувати внесені до неї патогенні мікроби, адже випитих 200 мл Нафтусі впродовж лічених хвилин змішуються з 14-15 л води крові, лімфи і міжклітинного простору, тобто гіпотетичні бактеріостатичні речовини, і первинно то малоактивні, розбавляються ще у 70-75 разів! Щоб продовжити розгадку таємниці протизапальної дії Нафтусі, звернемось до сучасних відомостей про регуляцію запалення як одного із типових патологічних процесів. Ключовим чинником регуляції запалення вважають розміщені в селезінці, лімфатичних вузлах, лімфоїдній тканині слизових оболонок уро-генітального, дихального і травного трактів, печінці, шкірі і навіть у мозку макрофаги, які синтезують і виділяють прозапальні цитокіни (інтерлейкіни 1 і 6, фактор некрозу пухлин та інші). Сигналом для початку біосинтезу цитокінів служать чинники (ліганди) як зовнішнього, так і внутрішнього походження (детальніше про них згодом). Як видно на схемі (верхній рисунок), ці ліганди, зв’язавшись з відповідними рецепторами макрофага (екзогенні – з TL, ендогенні - з NL), запускають в цитоплазмі ферментативний каскад утворення або реактивації специфічних протеїнів (відповідно p38 і JNK та p50-p65), котрі, своєю чергою, поступають у ядро і активують гени, відповідальні за біосинтез прозапальних цитокінів. Описані процеси підлягають регуляторному гальмівному впливу низки протизапальних чинників. Таким є, зокрема ацетилхолін – медіатор парасимпатичної нервової системи. Зв’язуючись з мембранними N-холінорецепторами (точніше, з їх α7-субодиницею), ацетилхолін за посередництва специфічних протеїнів в кінцевому підсумку гальмує біосинтез прозапальних цитокінів, тобто чинить протизапальну дію.

Схема регуляції продукції прозапальних цитокінів макрофагом (за E.M. Sternberg, 2006)

Іншим протизапальним чинником виступає норадреналін – медіатор симпатичної нервової системи (див. рисунок). Три протизапальні механізми (за E.M. Sternberg, 2006; K.J. Tracey, 2010)

Активуючи мембранні β2-адренорецептори макрофага, норадреналін теж гальмує активатор синтезу прозапальних цитокінів, але іншим шляхом, через ц-АМФ і протеїнкіназу А. Ще одним фактором гальмування запалення виступають глюкокортикоїдні гормони. Вони, зв’язуючись з цитозольними рецепторами, спричиняють їх димеризацію з наступним переміщенням у ядро, де ці трансформовані рецептори гальмують активатор цитокіногенезу (NF-κB) та активують біосинтез інгібітора (I-κB) цього активатора. Я не втомлююсь захоплюватися мудрістю Творця, який створив для організму зразу три протизапальні механізми, та талантом учених, які ці механізми розкрили! З’ясувавши, що відбувається всередині макрофага після активації його рецепторів, перейдемо від клітинного рівня до системного, тобто до з’ясування шляхів впливу на макрофаг вегетативної нервової і гіпоталамо-пітуїтарно-адреналової (НРА) систем. Як видно на наступній схемі, цитокіни, виділені макрофагами, стимульованими екзогенними і ендогенними лігандами, активують гломусні клітини парагангліїв, розміщених вздовж чутливих (афферентних) волокон блукаючого нерва, які іннервують селезінку та інші органи локалізації макрофагів. Гломусні клітини, своєю чергою, збуджують афферентні вагальні волокна, по яких імпульси поступають у ствол мозку до чутливих нейронів ядра солітарного тракту (NTS), а від них – до не цілком з’ясованого інтегративного розподільчого нервового центру. Останній посилає імпульси у двох напрямках – до стволових ядер парасимпатичної (nucleus ambiguus, NA) і симпатичної (RVLM) вегетативних систем.

Шляхи впливу на макрофаг нейро-гормональних регуляторних чинників (за E.M. Sternberg, 2006)

Від обидвох вегетативних ядер імпульси передаються до холінергічних нейронів черевного (coeliac) ганглію (від першого – через ефферентні вагальні волокна, від другого – через спинний мозок і симпатичний прегангліонарний нерв), а від нього, через постгангліонарні волокна блукаючого нерва, до селезінки (та інших скупчень макрофагів), активуючи N-холінорецептори макрофагів. Разом з тим, стволове симпатичне ядро посилає імпульси і через постсинаптичні волокна симпатичних нервів селезінки, закінчення яких активують β2-адренорецептори макрофагів. Крім того, стволове симпатичне ядро активує через аденогіпофіз кору наднирників. У підсумку, прозапальні цитокіни за посередництва N-холіно-, β2-адрено- і глюкокортикоїдних рецепторів гальмують власне утворення, тобто в даній ситуації має місце класичний механізм негативного зворотного зв’язку. Тепер наступила черга анонсованої деталізації екзогенних і ендогенних лігандів макрофагів. Екзогенними лігандами, які зв’язуються з поверхневими (мембранними) TL-рецепторами макрофага, є віруси, бактерії та їх токсини (див. схему). За іншими даними, з TL-рецепторами зв’язуються не лише живі мікроорганізми, а й їх “уламки” (ліпополісахариди і ліпотейхоєва кислота клітинної мембрани, деякі протеїни, РНК, ДНК), а також крупномолекулярні органічні речовини, зокрема нафтоподібні. Ендогенними лігандами, які зв’язуються з цитоплазматичними NL-рецепторами, є, зокрема, інтерлейкін-1α і сечова кислота. Як видно на схемі, перелічені ліганди здатні через посередництво прозапальних цитокінів впливати на ЦНС з розвитком так званого синдрому слабості (sickness) з лихоманкою, відсутністю апетиту, втомою тощо. Але це за умови їх масованого впливу на макрофаги (інфекція, ішемія і некроз тканин, їх травма). Знову звертаю увагу на негативний зворотний зв’язок, тобто гальмування цитокінами утворення самих себе.

Чинники, що активують продукцію макрофагом прозапальних цитокінів (за K.J. Tracey, 2010)

Це положення продубльоване на наступній схемі. Разом з тим, на ній показано, що нервові імпульси, викликані цитокінами, поступають по розгалуженнях блукаючого нерва одночасно до макрофагів, серця та інших іннервованих ним органів (шлунка, жовчевивідних шляхів, підшлункової залози тощо), а також у ЦНС.Сукупність процесів дістала назву холінергічний протизапальний рефлекс.

Холінергічний протизапальний рефлекс (за K.J. Tracey, 2007)

Отже, оцінивши вагальний тонус за функціональним станом одного із перелічених органів, ми з впевненістю можемо судити про інтенсивність впливу блукаючого нерва на інші іннервовані ним органи! Важливо відзначити, що нейро-гормональній регуляції підлягають, крім макрофагів, й інші імуноцити: нейтрофіли-мікрофаги, NK-, Т- і В-лімфоцити. З іншого боку, активність регуляторних систем контролюється як з периферії, так і корою головного мозку.

Схема нейро-гормональної регуляції імунітету (за E.M. Sternberg, 2007)

В 2007 р. була висунена гіпотеза імунологічного гомункулюса. Імунологічний гомункулюс (за K.J. Tracey, 2007)

Термін введено за аналогією з добре відомим соматотопічним гомункулюсом. Припускають, що певні зони кори регулюють або координують окремі ланки імунітету, зокрема, верхні лобні – вивільнення цитокінів, нижні лобні – активацію В-лімфоцитів пам’яті, передні скроневі- дозрівання дендритних клітин (різновиду макрофагів), задні скроневі – активність Т-лімфоцитів, а тім’яні – пізнє вивільнення цитокінів і клональну експансію. Користуючись нагодою, висловлюю здогадку, що саме імунологічний гомункулюс допоможе розкрити таємницю цілющого впливу на імунітет ароматерапії (через взаємодію нюхової зони кори з зоною активації В-лімфоцитів), фототерапії (зорова кора межує з центрами регуляції Т-лімфоцитів і вивільнення цитокінів) і, особливо, музико(ритмо)терапії (слухова кора оточена зразу чотирма центрами регуляції імунітету!).

Як же Нафтуся чинить протизапальну дію?[ред. | ред. код]

Після детального ознайомлення з холінергічним, адренергічним і глюкокортикоїдним протизапальними механізмами саме час з’ясувати, чи задіяні вони при вживанні Нафтусі. Це стало можливим завдяки застосуванню для досліджень сучасної апаратури, придбаної для нашої лабораторії за вказівкою П.П. Якубенка, за що ще раз висловлюю йому щире спасибі. При обстеженні 47 хворих урологічного і гастроентерологічного профілю методом варіаційної кардіоінтервалографії апаратно-програмним комплексом “КардіоЛаб” мною і Т.А. Королишин було виявлено, що так званий стрес-індекс Баєвського, який відображує симпато-вагальний баланс, після вживання Нафтусі у однієї групи пацієнтів суттєво знижується вже через 20 хв, що свідчить про підвищення вагального тонусу; надалі рання ваготонічна реакція (V I), послаблюється, проте залишається вираженою і через 60 хв після вживання Нафтусі. У іншої групи пацієнтів ваготонічний зсув вегетативної регуляції розвивається поступово, сягаючи максимуму на 60-й хв після вживання Нафтусі, тобто має місце пізня ваготонічна реакція (V III). В цілому частість ваготонічних реакцій на вживання Нафтусі становить 43%.

Варіанти динаміки стрес-індексу Баєвського у відповідь на воду Нафтуся

Натомість у іншої половини пацієнтів реєструється симпатотонічна реакція на Нафтусю, при цьому у більшості – вже на 20-й хв після її вживання (тобто рання реакція S I), а у решти – аж на 60-й хв ( пізня реакція S III). Чому ж має місце таке розмаїття (поліваріантність) вегетотропних реакцій на Нафтусю? Та тому, що люди, особливо хворі, дуже різні, тобто їм притаманна індивідуальна (персональна) реактивність. Застосувавши метод дискримінантного (розпізнавального) аналізу, ми виявили, що всі чотири групи (кластери) осіб з різними вегетотропними реакціями на Нафтусю досить чітко відрізняються одна від одної за сукупністю низки початкових параметрів: рівнем в крові гастрину, глюкагону, інсуліну, діастолічним (але не систолічним) тиском та вегетативною реактивністю, але не стрес-індексом, віком, статтю, нозологічною формою захворювання. З допомогою комп’ютерної програми інформація про ці параметри була згущена у три так звані дискримінантні радикали, при цьому левову частку інформації містять перші два радикали. Це дало можливість відобразити на площині цих радикалів (у двомірному інформаційному просторі) початковий стан всіх 47 осіб, а точніше, інформацію лише про ці їх параметри, які зумовлюють той чи інший варіант вегетотропної реакції на Нафтусю.

Локалізація у інформаційному просторі початкових індивідуальних величин радикалів осіб з різними типами вегетотропної реакції на вживання Нафтуся

Як бачимо, найменш числений кластер із 4 осіб, котрі проявили пізню симпатотонічну реакцію на Нафтусю (S III, ромби), розташований у центральній нижній зоні площини і чітко відмежований від інших кластерів. Натомість найбільш числений кластер осіб з ранньою симпатотонічною реакцію на Нафтусю (S I, трикутники) зміщений відносно попереднього вправо і вверх і теж досить чітко (за кількома винятками) відмежований від інших кластерів. Члени кластера пізньої ваготонічної реакції на Нафтусю (V III, овали) займають, як правило, ліву центральну зону. Найменш чітко відмежовані від інших 5 осіб з ранньою ваготонічною реакцією на Нафтусю (V I, квадрати). З врахуванням третього радикалу, шляхом обчислення так званих класифікаційних функцій стає можливим передбачити той чи інший варіант ваготонічної реакції на Нафтусю з точністю 80-100%, а в цілому точність прогнозу становить 90%. До слова, дане дослідження (як і всі наші наступні) відповідає вимогам медицини XXI століття (чотири “П”) – персоніфікація і прогнозованість лікування (два інші “П” – профілактика і партнерство теж мають місце). Отже, залежно від особливостей початкового стану організму, у різних хворих впродовж години після вживання Нафтусі розвивається прогнозована ваготонічна або симпатотонічна (рання чи пізня) вегетотропна реакція. А як ми вже добре знаємо, за любого варіанту вегетотропної реакції гальмується утворення прозапальних цитокінів, тобто пригнічується хронічний запальний процес. Образно кажучи, Нафтуся гасить вогнище (запалення) в кімнаті, проникаючи до неї рано чи пізно через ті чи інші двері (холіно- чи адренорецептори).

У 44 пацієнтів іншого контингенту ми разом з Т.А Королишин реєстрували одночасно електрокардіограму (вже згаданим комплексом “КардіоЛаб”) і електроенцефалограму (комплексом ”НейроКом”, теж придбаним за вказівкою П.П. Якубенка) до і через 1,5 год після вживання Нафтусі. У 25 (57%) осіб зареєстровано симпатотонічну реакцію, у 11 (25%) – ваготонічну реакцію, а ще у 8 (18%) осіб величина стрес-індексу Баєвського суттєво не відрізнялась від початкової (слід гадати, ця реакція є продовженням ранньої ваготонічної реакції, яка через 1,5 год вже сходить нанівець). Проаналізувавши супутні зміни так званої спектральної потужності (яка відображує амплітуду і частоту) основних ритмів ЕЕГ у 16 відведеннях (локусах), ми виявили, що симпатотонічна реакція на Нафтусю поєднується з суттєвим зниженням спектральної потужності альфа-ритму у лівому центральному і лівому лобному локусах та бета-ритму - у правому скроневому локусі і підвищенням спектральної потужності дельта-ритму у лівому лобному локусі. Натомість ваготонічна реакція на Нафтусю супроводжується протилежними змінами даних параметрів ЕЕГ, а нейтральна – проміжними. В цілому між змінами під впливом Нафтусі активності вегетативної нервової системи і окремих ділянок головного мозку існує тісний зв’язок. Це документовано так званим канонічним кореляційним аналізом (див. графік).


Хімічний склад Нафтусі[ред. | ред. код]

Неорганічні компоненти (мг/л): гідрокарбонати (440—450); сульфати (57-58); кальцій (104—110); магній (35-45); натрій (3-5); хлор (15-20); калій (2-6); сірководень (0,5-1); органічні сполуки (мг/л): вуглець органічний (6-12); азот органічний (0,07-0,1); летючі органічні речовини (0,16-0,3); нелетючі органічні речовини (0,47-2,3); бітуми: а).масла (0,16-4,1); б).смоли (0,09-1,2); в).асфальтени (0,07-0,7). Таким чином, загальна мінералізація не перевищує, 0,8 г/л; pH=7,0-7,2;Eh=від -70 до +446 мВ [джерело?].

Короткий опис[ред. | ред. код]

Гідрокарбонатна магнієво-кальцієва слабомінералізована мінеральна вода з високим вмістом органічних речовин нафтового походження. Має специфічний присмак і легкий запах нафти, особливо відчутний для тих, хто вживає воду вперше (саме звідси пішла назва лікувальної води)[4].

Процентний вміст органічних речовин у водах відомих європейських курортів набагато менший, ніж у лікувальній «Нафтусі» Трускавецького родовища. Середня густина органічних речовин нафтового походження «Нафтусі» — 23,1 г/л. Для порівняння — середня густина органічних речовин у мінеральних водах Баден-Бадена — 0,6 г/л, Вісбадена — 1,2 г/л, Бад-Кіссінґена — 3,1 г/л, Ціхоцінека — 5,7 г/л.

«Нафтуся» є продуктом унікального підземного біотехнологічного процесу трансформації пластових бітумів за участю автохтонних мікроорганізмів у водорозчинні органічні сполуки, якими насичується інфільтрована атмосферна вода.[4]

Властивості[ред. | ред. код]

Біологічно активні речовини «Нафтусі» належать до адаптогенів, здатні суттєво підвищувати імунний статус організму. Ненасичені жирні кислоти, присутні в «Нафтусі», забезпечують антиоксидантний, антисклеротичний ефект. «Нафтуся» сприяє ліквідації запальних процесів в органах та тканинах, стимулює виведення дрібних камінців, піску з нирок, жовчного міхура, сечо- та жовчовивідних шляхів, нормалізує обмін речовин, діяльність шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози, захищає і відновлює печінкові клітини, а також виводить з організму радіонукліди та шлаки. Мінеральна вода також має сечогінну, жовчогінну, знеболюючу дію, знімає запальний процес в нирках, сечових і жовчних шляхах, печінці, кишечнику.

Особливість «Нафтусі» — її лікувальні властивості втрачаються при контакті з повітрям, тому пити її потрібно тільки біля бювету.

Лікування[ред. | ред. код]

Лікування «Нафтусею» призначає лікар за наявності захворювань нирок і сечовивідних шляхів (сечокам'яна хвороба, пієлонефрит, цистит, природжені аномалії, простатит), захворювань органів травлення (хронічний гепатит, коліт, дискінезія кишечника, жовчнокам'яна хвороба, панкреатит, холецистит), захворювання обміну речовин (цукровий діабет, ожиріння і зайва вага).

Також «Нафтусею» лікуються хворі з проблемами опорно-рухового апарату, серцево-судинною і периферичною нервовою систем.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національний Атлас України
  2. «Нафтусі» вистачить на 15 тисяч курортників // Газета по-українськи, № 393, 22.06.2007
  3. Бубняк А. Б. Моніторинг підземних мінеральних вод Трускавецького родовища. Історія, сучасність та перспективи / А. Б. Бубняк, О. Р. Дацько // Медична гідрологія та реабілітація. 2008. Т. 6. № 1. С. 163—167.
  4. а б Мінеральні води Трускавця // газета «Джерела Трускавця», спецвипуск

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]