Янковський Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Янковський Микола Андрійович
Народився 12 серпня 1944(1944-08-12) (77 років)
село Покотилове,
Новоархангельський район,
Кіровоградська область,
Українська РСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність бізнесмен, політик
Alma mater УДХТУ
Науковий ступінь доктор економічних наук[d]
Членство Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3] і Народний депутат України[4]
Партія Партія регіонів
Діти Янковський Ігор Миколайович
Нагороди

Герой України (орден Держави)

Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден «Знак Пошани»
Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСРПочесна грамота Верховної Ради України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Мико́ла Андрі́йович Янко́вський (*12 серпня 1944, Покотилове) — український промисловець, громадський діяч; доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри новітніх технологій в менеджменті Донецької державної академії управління (з 1999);професор, завідувач кафедри новітніх технологій в менеджменті Донецької державної академії управління (з 1999); Безпартійний, у минулому член Партії регіонів. Академік АІНУ (1992), АЕНУ (1995). Дійсний член Академії російських підприємців (1997). Почесний професор Українського державного хіміко-технологічного університету. Герой України (2003).

Біографія[ред. | ред. код]

Родився 12 серпня 1944 (село Покотилове, Новоархангельський район, Кіровоградська область); українець. В минулому промисловець, народився у с. Покотилове в 1944 р. та закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут в 1969 р. [5]

Освіта: Дніпродзержинське ремісниче училище (1961—1963); Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (1963—1969), інженер-хімік-технолог, «Технологія неорганічних речовин та мінеральних добрив»; кандидатська дисертація «Модель зовнішньоекономічної діяльності хімічних підприємств»; докторська дисертація «Управління конкурентоспроможністю підприємства на світових ринках» (Інститут економіки промисловості НАН України, 2005).[6]

  • 1963—1969 — черговий слюсар, старший апаратник виробництва аміаку, Дніпродзержинський хімічний комбінат.[7]
  • 1969—1970 — служба в армії.[7]
  • 1970—1972 — старший апаратник виробництва аміаку, 1972—1974 — начальник дільниці, заступник начальника цеху № 1 виробництва аміаку, 1974—1976 — заступник начальника виробництва аміаку, 1976—1980 — начальник цеху № 1 «Б» виробництва аміаку, 1980—1982 — начальник виробництва мінеральних добрив, 1982—1986 — директор (з 1984 — генеральний директор) Дніпродзержинського ВО «Азот».[7]
  • 1986—1987 — заступник директора Первомайського машинобудівного заводу.[7]
  • 04.1987-11.1988 — головний інженер, 11.1988-09.1995 — генеральний директор ВО «Стирол».[7]
  • 09.1995-1998 — президент, голова правління ВАТ "Концерн «Стирол», м. Горлівка. [8]

Депутат Донецької облради (1994—1998).[7]

Голова Союзу хіміків Донбасу, голова Ради директорів м. Горлівки; член Ради експортерів при КМ України (з 02.1999); член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 03.1997).[7]

Він від самого початку керував будівництвом двох з десяти існуючих українських заводів з виробництва аміаку. Крім того, три з десяти на цей час існуючих підприємств з виробництва аміаку в Україні, були модернізовані під наглядом та за активної участі Миколи Янковського.[9]

Як зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, Микола Андрійович свого часу був прихильником приватизації великих промислових підприємств[10]. Член Головної ради і представник Міжнародної організації виробників і торговельників міндобривами (IFA) в Україні.

Довірена особа кандидата на пост Президента України Віктора Януковича в ТВО № 48 (2004—2005).[11]

Академічні досягнення[ред. | ред. код]

Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри новітніх технологій менеджменту в Донецькому державному університеті управління Академік Академії інженерних наук України з 1992 р. Почесний професор Українського державного хіміко-технологічного університету [12] Почесний доктор Одеської Державної Академії Технічного Регулювання та Якості Академік Міжнародної Академії Стандартизації.

Публікації[ред. | ред. код]

Янковський є автором понад 150 наукових праць та наукових публікацій, у тому числі понад 10 монографій та підручників з управління виробництвом, у тому числі в хімічній промисловості, міжнародної економіки і сучасних хімічних технологій.[13][6]

Автор монографій: «Модель внешнеэкономической деятельности предприятий химической промышленности» (1997), «Прогнозирование развития крупного производственного комплекса: теория и практика» (1999), «Повышение эффективности внешнеэкономической деятельности крупного производственного комплекса» (2000).[11]

Декілька монографій та навчальні посібники Миколи Янковського з хімічних наук отримали високу оцінку від професури й можуть використовуватися для навчання в вищих та середніх спеціальних навчальних закладах України. [12]

Господарська діяльність[ред. | ред. код]

Почавши свою діяльність з вивчення основ хімічного виробництва, Микола Янковський виріс до посади директора підприємства «Азот» у 1982 р. Пізніше він обійняв посаду заступника директора Первомайського машинобудівного заводу. У 1987 р. Микола Янковського було призначено головним інженером, а у 1988 р. генеральним директором ВО «Стирол».[9]

Перед продажем ВАТ «Стирол», компанія готувалася до ІРО, який не було здійснено через нестійку ситуацію на ринку природного газу.[9]

У 2010 р. більша частина акцій ВАТ «Стирол» була продана компанії «Остхем Холдінгз».[9]

Політичні зобов'язання[ред. | ред. код]

Народний депутат України 3-го скликання [6] 03.1998-04.2002, виборчий округ № 47 Донецької області. З'явилось 63.1 %, за 44.9 %, 15 суперників. На час виборів: президент концерну «Стирол». Член фракції НДП (05.1998-04.1999), член групи «Трудова Україна» (04.1999-03.2001), член групи «Регіони України» (03.-11.2001), член фракції «Регіони України» (з 11.2001). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з 07.1998).

Народний депутат України 4-го скликання [6] 04.2002-04.2006, виборчий округ № 48 Донецької області, висунутий блоком «За єдину Україну!». За 34.45 %, 17 суперників. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції «Єдина Україна» (05.-06.2002), член фракції «Регіони України» (06.2002-09.2005), член фракції Партії «Регіони України» (з 09.2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з 06.2002).

Народний депутат України 5-го скликання [6] 04.2006-11.2007 від Партії регіонів, № 17 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з 05.2006). Член Комітету з питань економічної політики (з 07.2006).

Народний депутат України 6-го скликання [6] 11.2007-12.2012 від Партії регіонів, № 15 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з 11.2007). Член Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з 12.2007), заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з 05.2010); член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації (з 07.2010). Будучи депутатом, 10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики». Як стверджували деякі видання, цей Закон суперечив Конституції України, не мав фінансово-економічного обґрунтування і був спрямований на витіснення російською мовою української[14][15]. Однак, такі твердження виявились неправдивими, оскільки закон продовжує діяти і після Революції Гідності[16], а Конституційний суд України так і не ухвалив свого рішення за поданням[17] депутатів ВР щодо відповідності цього закону  Конституції України.[18]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  5. http://mykolayankovsky.com/uk/
  6. а б в г д е ж и к л Український Форум » Рада Форуму. uf.org.ua. Процитовано 2020-03-27. 
  7. а б в г д е ж [http://www.ukrgeroes.com.ua/YankovskyMA.html ���������� ������ ���������]. www.ukrgeroes.com.ua. Процитовано 2020-03-27. 
  8. Янковский Николай Андреевич. bp.ubr.ua. Процитовано 2020-03-27. 
  9. а б в г http://mykolayankovsky.com/uk/business-achievements/
  10. Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Процитовано 2020-03-27. 
  11. а б Довідка: Янковський Микола Андрійович. dovidka.com.ua. Процитовано 2020-03-27. 
  12. а б http://mykolayankovsky.com/uk/scientific-engagements/
  13. Yankovsky, Mykola (2010). Innovative and classical theories of catastrophes and economic crises (English). Donetsk National University. с. 304. 
  14. 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроекту «Про засади державної мовної політики» — Сайт «Майдан»
  15. Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012
  16. Про засади державної мовної політики | від 03.07.2012 № 5029-VI (Сторінка 1 з 2). zakon0.rada.gov.ua. Процитовано 2017-03-28. 
  17. Конституційний Суд України. Архів оригіналу за 26 лютий 2017. 
  18. Конституційні подання за станом на 23 березня 2017 року | Конституційний Суд України. www.ccu.gov.ua (uk). Процитовано 2017-03-28. 
  19. Указ Президента України № 433/2003 від 22 травня 2003 року «Про присвоєння звання Герой України»
  20. Указ Президента України № 670/2012 від 30 листопада 2012 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  21. Указ Президента України № 737/94 від 7 грудня 1994 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  22. Голові Верховної Ради. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2020-03-27. 

Джерела[ред. | ред. код]