Пінчук Віктор Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Пінчук.
Віктор Михайлович Пінчук
Viktor Pinchuk David Shankbone 2010.jpg
Народився 14 грудня 1960(1960-12-14) (54 роки)
УРСР Київ
Громадянство Україна Україна
Національність єврей[1]
Діяльність ФПГ «Інтерпайп», (бізнесмен в галузі металургії, банків, мас-медіа)
Відомий олігарх, народний депутат, меценат

Ві́ктор Миха́йлович Пінчу́к (14 грудня 1960) — український підприємець, політик, мільярдер та меценат, зять другого президента України Леоніда Кучми. Засновник інвестиційно-консалтингової компанії EastOne та благочинної організації Фонд Віктора Пінчука. Один із найбагатших олігархів України. Претендент на входження до рейтингу 100 найвпливовіших особистостей у світі сучасного мистецтва за 2008 рік.[2]

Біографічна довідка[ред. • ред. код]

Народився 14 грудня 1960 (м.Київ); дружина Пінчук Олена Леонідівна; дочки Марія, Катерина, Вероніка та син Роман. Пінчук походить з відомого єврейського роду, що належить до гілки ашкеназі[3].

Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (1983), за фахом — інженер-металург, «Обробка металів тиском».

1981—1983 — лаборант Дніпропетровського металургійного інституту. 1982 — різальник холодних труб, Нижньодніпровський трубопрокатний завод. 1983—1997 — стажист-дослідник, інженер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідного проектного інституту трубної промисловості, Дніпропетровськ. З 1997 — президент науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп», Дніпропетровськ. До січня 2000 — радник Президента України, до лютого 2000 — член Ради підприємців при КМ України. Ініціатор програми «Інвестиції в культуру» (з 1992). Ініціатор створення Членської благодійної організації «Фонд соціального порятунку» (м. Дніпропетровськ, 1998). Член політвиконкому партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004).

Кандидат технічних наук (1987, проблеми розробки нових технологічних схем виробництва трубної продукції). Автор (співавтор) понад 100 наукових праць. Вільно володіє англійською мовою.

З 1998 року перебував у фактичному шлюбі, а у 2002 році офіційно одружився на Олені Франчук, дочці президента України Леоніда Кучми.

18 листопада 2014 року, український бізнесмен та філантроп Віктор Пінчук був удостоєний медалі митрополита Андрея Шептицького за свій внесок у зміцнення українсько-єврейських відносин і підтримку проєвропейських прагнень України.[4]

Багатство[ред. • ред. код]

У рейтингу мільярдерів журнала «Форбс» у березні 2008 року (Список мільярдерів (2008))[5], Пінчук фігурував під номером 203 (його статок оцінювався в 5 мільярдів доларів), а в рейтингу 2009 року як власник статків у 2,6 мільярда доларів зайняв 246-е місце. До березня 2011 року Пінчук зайняв у рейтингу " Forbes " 336-те місце (№ 2 в Україні, після Ріната Ахметова), зі статком 3,3 мільярда доларів[6]. У березні 2012 року - 255 місце з 4,2 мільярда доларів. В 2013 році у нього 353 місце зі статком 3,8 мільярда доларів.[7]

Політична діяльність[ред. • ред. код]

Народний депутат[ред. • ред. код]

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998, виборчий округ № 26, Дніпропетровської області. З'явилося 59,8%, за 25,8%, 17 суперників. На час виборів: президент Науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп» (м. Дніпропетровськ). Також у березні 1998 — кандидат в народні депутати України від блоку «Трудова Україна», № 8 в списку. Член фракції НДП (травень 1998 — квітень 1999), член групи «Трудова Україна» (з квітня 1999); голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з липня 1998).

Народний депутат України 4-го скликання квітень 2002 — квітень 2006, виборчий округ № 26 Дніпропетровської області, самовисування. За 38,25%, 9 суперників. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції «Трудова Україна» (4 грудня 2004), позафракційний (грудень 2004 — січень 2005), член групи «Демократична Україна» (січень — вересень 2005), член фракції «Вперед, Україно!» (вересень — листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (з листопада 2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з червня 2002).

Віктор Пінчук і Євромайдан[ред. • ред. код]

Мільярдер Віктор Пінчук підтримав Євромайдан.[8]

Діяльність[ред. • ред. код]

У 1999 році Віктор Пінчук був у центрі скандалу «… з ознаками розкрадання державного майна, ухилення від сплати податків і укривання валютних коштів за межами України» [9] [10] [11] [12]

Політична кар'єра Пінчука представлена депутатськими мандатами в парламентах третього і четвертого скликання, роботою на посаді радника Президента, а також у Раді підприємців у Кабінеті Міністрів. У виборах до Верховної Ради 2006 року Пінчук участі не брав, зробивши остаточний вибір на користь бізнесу та благодійності. Сьогодні Пінчук відійшов від офіційних владних структур, займається підприємницькою діяльністю, а також бере активну участь в громадському житті України. Як меценат Пінчук щедро фінансує різні проекти, пов'язані з розвитком мистецтва, також колекціонує дорогий живопис. Так, один з найдорожчих митців світу початку 2000-х — Демієн Герст — назвав Віктора Пінчука «найбільшим з трьох колекціонерів, з якими він працює».[13]

Криворіжсталь[ред. • ред. код]

У той час коли Президентом України був Леонід Кучма, його зять Віктор Пінчук набув великих активів. 14 червня 2004 р. консорціум «Інвестиційно-металургійний союз» співзасновником якого були Віктор Пінчук і Рінат Ахмєтов, отримав у власність 93,02%-ний пакет акцій заводу «Криворіжсталь», експертна оцінка якого становила 3-5  млрд доларів США, сплативши 4 млрд. 260 млн грн. 22 квітня 2005 р. Господарський суд м. Києва визнав незаконним продаж 93,02%-ного пакету акцій «Криворіжсталі» і постановив повернути їх Фонду держмайна. Проте 24 жовтня 2005 року компанія Mittal Steel Germany GmbH придбала 93%-й пакет акцій «Криворіжсталі» за 24 млрд. 200 млн грн. (4,8 млрд доларів США), що в 5,7 раза перевищує суму, отриману за підприємство у 2004 році.

Втративши комбінат «Криворіжсталь», Пінчук залишається власником великих активів. До складу інвестиційно-консалтингової групи EastOne http://www.eastonegroup.com, створеною Пінчуком у 2007 році у результаті реструктуризації ФПГ «Інтерпайп», входять великі підприємства, сфера діяльності яких охоплює трубну промисловість, банківські послуги, засоби масової інформації, страхову галузь та інше. За версією журналу Forbes, його актив оцінюється у 1,2 мільярди доларів США (станом на жовтень 2006[14]). У його власності також знаходяться 4 телеканали (ICTV, Новий, СТБ, М1), газета «Факты и комментарии», видавництво «Економіка», яке видає газету Дело, журнал «ІнвестГазету», а також центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre у Києві.

Меценатство[ред. • ред. код]

За його сприяння давався найбільший приватний обід на Давоському форумі 2006-го року у підтримку України та фінансувалася українська експозиція на 52-му Венеціанському бієнале.[14] 2008 року компанією, що управляє бізнесом Віктора Пінчука EastOne, було придбано 71% акцій видавництва «Економіка» (видає газету «Дело» та журнал «ІнвестГазета»).

Благодійною діяльністю Віктор Пінчук займається з 1992 року. Наразі Фонд Пінчука реалізує ряд благодійних проектів серед яких програма з відкриття Центрів допомоги новонародженим «Колиски надії»[15], Центр Сучасного мистецтва PinchukArtCentre, Київська школа економіки (KSE) Підтримка місцевих єврейських громад в Україні[16] та інші.

Інвестує гроші у творчість кінорежисера Стівена Спілберґа[17]. За сприяння Віктора Пінчука та Стівена Спілберґа було знято документальний фільм «Назви своє ім'я» про Голокост. Також Віктор часто допомагає зіркам російського і українського кіно- та шоу-бізнесу[Джерело?].

Діяльність PinchukArtCentre та поширюване центром «сучасне мистецтво» викликає неодностайні оцінки в Україні.[18].

Віктор Пінчук ініціював проект «Ялтинської європейської стратегії» (YES), намагаючись залучити до його участі відомих світових політиків — президентів, прем'єрів, депутатів Європарламенту, а також впливових лідерів громадської думки.\ У лютому 2013 року Віктор Пінчук, приєднавшись до філантропічної ініціативи Гейтса і Баффета "Клятва дарування", став першим українцем, який прийняв рішення віддати не меньше половини свого статку на благодійність.[19].

Суперечка за Нікопольський феросплавний[ред. • ред. код]

Влітку 2005 року суд прийняв рішення про незаконну приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і відтак повернення контрольного пакету в державну власність. Довкола прав власності на завод розгорнулася війна, яка супроводжувалася взаємно виключними постановами судів, альтернативними зібраннями акціонерів, і спробами силового захоплення заводу. Прагнення уряду Юлії Тимошенко активно підтримала група «Приват» Ігоря Коломойського, якій вже належала решта українського виробництва феросплавів.

У серпні 2005 три загальноукраїнських телеканали Пінчука (ICTV, Новий і СТБ) перервали передачі і кілька днів транслювали мітинг «захисників заводу» в прямому ефірі, назвавши це «Новим Майданом»; серед виступаючих були Юрій Кармазін і Інна Богословська. Менше ніж за місяць по тому Президент Віктор Ющенко відправив перший уряд Юлії Тимошенко у відставку.

«Позиційні бої» за Нікопольський феросплавний завод тривали ще два роки і завершилися угодою між групами Пінчука і Коломойського щодо поділу власності над підприємством. Держава залишилася поза рамками угоди і не повернула нічого.

Див. також[ред. • ред. код]

Виноски[ред. • ред. код]

  1. ↑ http://dt.ua/ECONOMICS/izrayilskiy-forbes-vklyuchiv-ahmetova-pinchuka-i-poroshenka-do-spisku-165-naybagatshih-yevreyiv-svitu-120733_.html?fb_action_ids=10200538924669637&fb_action_types=og.likes&fb_source=other_multiline&action_object_map={%2210200538924669637%22%3A138036683047426}&action_type_map={%2210200538924669637%22%3A%22og.likes%22}&action_ref_map ДТ: Ізраїльський Forbes включив Ахметова, Пінчука і Порошенка до списку 165 найбагатших євреїв світу
  2. ↑ Віктора Пінчука названо претендентом до рейтингу 100 найвпливовіших людей у світі мистецтва 2008
  3. ↑ Пинчук, Виктор
  4. ↑ http://nvua.net/ukraine/nomeru-chetvertomu-v-spiske-bogateyshih-ukraincev-vruchili-medal-mitropolita-andreya-sheptickogo-21272.html
  5. ↑ Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2008
  6. ↑ Фонд Віктора Пінчука - Інтерв'ю і статті
  7. ↑ Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2013(англ.)
  8. ↑ Миллиардер Виктор Пинчук поддержал Евромайдан 12.12.2013 (рос.)
  9. ↑ [1]
  10. ↑ Стенограма засідання Верховної Ради
  11. ↑ Колесникова І. Гаманець для Президента?: “Таємний зять” Кучми підозрюється парламентарями у приховуванні десятків мільйонів доларів на закорд. рахунках: [Депут. запит нар. деп. України О. Жира та А. Єрмака до Генпрокуратури про перевірку інформації щодо відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. депутатом, радником Президента України В. Пінчуком] // Укр. слово. - 1999. - 23 верес. - С. 1, 4.
  12. ↑ Коробова Т. Чи стане Віктор Пінчук новим Павлом Лазаренком?: [Депут. запит О. Жира та А. Єрмака про необхідність перевірки інформації “про відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. деп. В. М. Пінчуком] // День. - 1999. - 18 верес. - С. 1, 4.
  13. ↑ ArtSlant – Hirst says Art Prices may still fall, 24.04.2009 (англ.)
  14. ↑ а б The World's Richest People
  15. ↑ http://pinchukfund.org/kolibeli/uk
  16. ↑ http://spellyourname.org/ukr/pinchuk_foundation.php
  17. ↑ http://pinchukfund.org/ua/photo_and_video/photogallery/26/?sphrase_id=3004
  18. ↑ Виктор Пинчук и волшебный пенис мысли
  19. ↑ [2]

Посилання[ред. • ред. код]

q: Віктор Пінчук у Вікіцитатах?
Commons-logo.svg Віктор Пінчук у Вікісховищі?
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пінчук_Віктор_Михайлович&oldid=15616038