Пінчук Віктор Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віктор Михайлович Пінчук
Віктор Михайлович Пінчук
Viktor Pinchuk David Shankbone 2010.jpg
Народився 14 грудня 1960(1960-12-14) (56 років)
Київ, нині Україна
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність єврей[1]
Діяльність ФПГ «Інтерпайп», (бізнесмен в галузі металургії, банків, мас-медіа)
Відомий олігарх, народний депутат, меценат
Родичі Кучма Леонід Данилович
У шлюбі з Пінчук Олена Леонідівна
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки
Сторінка в Інтернеті http://pinchukfund.org/
q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ві́ктор Миха́йлович Пінчу́к (14 грудня 1960, Київ) — український підприємець, політик, мільярдер та меценат, зять другого президента України Леоніда Кучми. Засновник інвестиційно-консалтингової компанії EastOne та благочинної організації Фонд Віктора Пінчука. Один із найбагатших олігархів України. Претендент на входження до рейтингу 100 найвпливовіших особистостей у світі сучасного мистецтва за 2008 рік.[2]

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 14 грудня 1960 у Києві, походить з відомого єврейського роду, що належить до гілки ашкеназі.[3]

Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (1983), за фахом — інженер-металург, «Обробка металів тиском».

1981-1983 — лаборант Дніпропетровського металургійного інституту.

1982 — різальник холодних труб, Нижньодніпровський трубопрокатний завод.

1983-1997 — стажист-дослідник, інженер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідного проектного інституту трубної промисловості, Дніпро.

З 1997 — президент науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп», Дніпро.

До січня 2000 — радник Президента України, до лютого 2000 — член Ради підприємців при КМ України.

Ініціатор програми «Інвестиції в культуру» (з 1992). Ініціатор створення Членської благодійної організації «Фонд соціального порятунку» (Дніпро, 1998). Член політвиконкому партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004).

Відзнаки[ред.ред. код]

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004).

Кандидат технічних наук (1987, проблеми розробки нових технологічних схем виробництва трубної продукції). Автор (співавтор) понад 100 наукових праць.

18 листопада 2014 удостоєний медалі митрополита Андрея Шептицького за свій внесок у зміцнення українсько-єврейських відносин і підтримку проєвропейських прагнень України.[4]

Знання мов[ред.ред. код]

Вільно володіє українською, російською, англійською мовами.

Родина[ред.ред. код]

З 1998 перебував у фактичному шлюбі, а у 2002 офіційно одружився на Олені Франчук, дочці президента України Леоніда Кучми.

Діти: дочки Марія, Катерина, Вероніка та син Роман.

Багатство[ред.ред. код]

У рейтингу мільярдерів журнала «Форбс» у березні 2008 року (Список мільярдерів (2008))[5], Пінчук фігурував під номером 203 (його статок оцінювався в 5 мільярдів доларів), а в рейтингу 2009 року як власник статків у 2,6 мільярда доларів зайняв 246-е місце. До березня 2011 року Пінчук займав у рейтингу Forbes 336-те місце (№ 2 в Україні, після Ріната Ахметова), зі статком 3,3 мільярда доларів.[6]

У березні 2012 року — 255 місце з 4,2 мільярда доларів. В 2013 році у нього 353 місце зі статком 3,8 мільярда доларів.[7]

Політична діяльність[ред.ред. код]

Народний депутат[ред.ред. код]

Нардеп України 3-го скликання з березня 1998, виборчий округ № 26, Дніпропетровської області. З'явилося 59,8 %, за 25,8 %, 17 суперників. На час виборів: президент Науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп» (Дніпропетровськ). Також у березні 1998 — кандидат в народні депутати України від блоку «Трудова Україна», № 8 в списку. Член фракції НДП (травень 1998 — квітень 1999), член групи «Трудова Україна» (з квітня 1999); голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з липня 1998).

Нардеп України 4-го скликання квітень 2002 — квітень 2006, виборчий округ № 26 Дніпропетровської області, самовисування. За 38,25 %, 9 суперників. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції «Трудова Україна» (4 грудня 2004), позафракційний (грудень 2004 — січень 2005), член групи «Демократична Україна» (січень — вересень 2005), член фракції «Вперед, Україно!» (вересень — листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (з листопада 2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з червня 2002).

Євромайдан[ред.ред. код]

Пінчук сказав про Євромайдан наступне:[8]

Вільні громадяни виробили свою думку і говорять про це. Ніщо не може бути сильніше. Це дає мені величезний оптимізм щодо майбутнього нашої країни.

Російсько-український конфлікт (2014—2017)[ред.ред. код]

Наприкінці грудня 2016 р. в американській газеті «The Wall Street Journal» було опубліковано статтю Пінчука «Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією»[9] (англ. Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia)[10], яка викликала скандальну реакцію в суспільно-політичних колах[11][12][13][14][9][15][16][17][18][19]: серед іншого, він запропонував відокремити питання Криму від війни на сході України, провести там місцеві вибори і відмовитися від перспективи вступу до ЄС і НАТО.[20]

Згодом Пінчук опублікував нову статтю, в якій спробував пояснити свою позицію: за поясненнями Пінчука, американське видання скоротило оригінал, що могло змінити його сенс.[21][22] В оригіналі, за словами автора, говориться наступне:[23]

  • Україна має бути членом ЄС
  • Санкції проти РФ мають бути продовжені
  • Жодних компромісів з РФ у України бути не може (хоча це напряму суперечить надрукованій статті)
  • Крим є частиною України і РФ повинна його повернути

Діяльність[ред.ред. код]

1999 року Віктор Пінчук був у центрі скандалу «… з ознаками розкрадання державного майна, ухилення від сплати податків і укривання валютних коштів за межами України»[24][25][26][27]

Політична кар'єра Пінчука представлена депутатськими мандатами в парламентах третього і четвертого скликання, роботою на посаді радника Президента, а також у Раді підприємців у Кабінеті Міністрів. У виборах до Верховної Ради 2006 року Пінчук участі не брав, зробивши остаточний вибір на користь бізнесу та благодійності. Сьогодні Пінчук відійшов від офіційних владних структур, займається підприємницькою діяльністю, а також бере активну участь в громадському житті України. Як меценат Пінчук щедро фінансує різні проекти, пов'язані з розвитком мистецтва, також колекціонує дорогий живопис. Так, один з найдорожчих митців світу початку 2000-х — Демієн Герст — назвав Віктора Пінчука «найбільшим з трьох колекціонерів, з якими він працює».[28]

Криворіжсталь[ред.ред. код]

У той час коли Президентом України був Леонід Кучма, його зять Віктор Пінчук набув великих активів. 14 червня 2004 р. консорціум «Інвестиційно-металургійний союз», співзасновником якого були Віктор Пінчук і Рінат Ахмєтов, отримав у власність 93,02%-ний пакет акцій заводу «Криворіжсталь», експертна оцінка якого становила 3-5  млрд доларів США, сплативши 4 млрд. 260 млн грн. 22 квітня 2005 р.

Господарський суд Києва визнав незаконним продаж 93,02%-ного пакету акцій «Криворіжсталі» і постановив повернути їх Фонду держмайна. Проте 24 жовтня 2005 року компанія Mittal Steel Germany GmbH придбала 93%-й пакет акцій «Криворіжсталі» за 24 млрд. 200 млн грн. (4,8 млрд доларів США), що в 5,7 раза перевищує суму, отриману за підприємство у 2004 році.

Втративши комбінат «Криворіжсталь», Пінчук залишається власником великих активів. До складу інвестиційно-консалтингової групи EastOne[29], створеною Пінчуком у 2007 році у результаті реструктуризації ФПГ «Інтерпайп», входять великі підприємства, сфера діяльності яких охоплює трубну промисловість, банківські послуги, засоби масової інформації, страхову галузь та інше. За версією журналу Forbes, його актив оцінюється у 1,2 мільярди доларів США (станом на жовтень 2006[30]). У його власності також знаходяться 4 телеканали (ICTV, Новий, СТБ, М1), газета «Факты и комментарии», видавництво «Економіка», яке видає газету Дело, журнал «ІнвестГазету», а також центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre у Києві.

Меценатство[ред.ред. код]

За його сприяння давався найбільший приватний обід на Давоському форумі 2006-го року у підтримку України та фінансувалася українська експозиція на 52-му Венеціанському бієнале.[30] 2008 року компанією, що управляє бізнесом Пінчука EastOne, було придбано 71 % акцій видавництва «Економіка» (видає газету «Дело» та журнал «ІнвестГазета»).

Благодійною діяльністю Віктор Пінчук займається з 1992 року. Наразі Фонд Пінчука реалізує ряд благодійних проектів серед яких програма з відкриття Центрів допомоги новонародженим «Колиски надії»[31], Центр Сучасного мистецтва PinchukArtCentre, Київська школа економіки (KSE) Підтримка місцевих єврейських громад в Україні[32] та інші.

Інвестує гроші у творчість кінорежисера Стівена Спілберґа[33]. За сприяння Віктора Пінчука та Стівена Спілберґа було знято документальний фільм «Назви своє ім'я» про Голокост.

Діяльність PinchukArtCentre та поширюване центром «сучасне мистецтво» викликає неодностайні оцінки в Україні.[34].

Віктор Пінчук ініціював проект «Ялтинської європейської стратегії» (YES), намагаючись залучити до його участі відомих світових політиків — президентів, прем'єрів, депутатів Європарламенту, а також впливових лідерів громадської думки.

У лютому 2013 року Віктор Пінчук, приєднавшись до філантропічної ініціативи Гейтса і Баффета «Клятва дарування», став першим українцем, який прийняв рішення віддати не менше половини свого статку на благодійність.[35].

Суперечка за Нікопольський феросплавний[ред.ред. код]

Влітку 2005 року суд прийняв рішення про незаконну приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і відтак повернення контрольного пакету в державну власність. Довкола прав власності на завод розгорнулася війна, яка супроводжувалася взаємно виключними постановами судів, альтернативними зібраннями акціонерів, і спробами силового захоплення заводу. Прагнення уряду Юлії Тимошенко активно підтримала група «Приват» Коломойського, якій вже належала решта українського виробництва феросплавів.

У серпні 2005 три загальноукраїнських телеканали Пінчука (ICTV, Новий і СТБ) перервали передачі і кілька днів транслювали мітинг «захисників заводу» в прямому ефірі, назвавши це «Новим Майданом»; серед виступаючих були Юрій Кармазін і Інна Богословська. Менше ніж за місяць по тому Президент Ющенко відправив перший уряд Юлії Тимошенко у відставку.

«Позиційні бої» за Нікопольський феросплавний завод тривали ще два роки і завершилися угодою між групами Пінчука і Коломойського щодо поділу власності над підприємством. Держава залишилася поза рамками угоди і не повернула нічого.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. http://dt.ua/ECONOMICS/izrayilskiy-forbes-vklyuchiv-ahmetova-pinchuka-i-poroshenka-do-spisku-165-naybagatshih-yevreyiv-svitu-120733_.html?fb_action_ids=10200538924669637&fb_action_types=og.likes&fb_source=other_multiline&action_object_map={%2210200538924669637%22%3A138036683047426}&action_type_map={%2210200538924669637%22%3A%22og.likes%22}&action_ref_map ДТ: Ізраїльський Forbes включив Ахметова, Пінчука і Порошенка до списку 165 найбагатших євреїв світу
  2. Віктора Пінчука названо претендентом до рейтингу 100 найвпливовіших людей у світі мистецтва 2008
  3. Пинчук, Виктор
  4. http://nvua.net/ukraine/nomeru-chetvertomu-v-spiske-bogateyshih-ukraincev-vruchili-medal-mitropolita-andreya-sheptickogo-21272.html
  5. Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2008
  6. Фонд Віктора Пінчука — Інтерв'ю і статті
  7. Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2013(англ.)
  8. Миллиардер Виктор Пинчук поддержал Евромайдан 12.12.2013 (рос.)
  9. а б Єлісєєв, Костянтин (2017-01-05). Відповідь влади Пінчуку щодо відмови від ЄС та Криму. Повний текст. Європейська правда. Процитовано 2017-03-25. 
  10. Pinchuk, Victor (2016-12-29). Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia. WSJ (en). Процитовано 2017-03-24. 
  11. Чубаров: Своїми компромісами Пінчук пропонує вбити Україну. Українська правда. 2016-12-30. Процитовано 2017-03-24. 
  12. Рощенко, Олена (2016-12-31). Найєм вважає ідеї Пінчука не компромісом, а капітуляцією. Українська правда. Процитовано 2017-03-24. 
  13. В АП відповіли Пінчуку: відмови від ЄС і НАТО не буде, Кримом не торгуємо. Українська правда. 2017-01-05. Процитовано 2017-03-24. 
  14. Respect for Ukraine Vital for a Lasting Peace. WSJ (en). 2017-01-04. Процитовано 2017-03-25. 
  15. Муждабаєв, Айдер (2017-01-01). Реакция элиты на идеи Пинчука: молчание – знак согласия?. Українська правда - Блоги (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  16. Блайх, Яков Дов (2017-01-30). Чи наблизять Україну до Європи спроби задушити нові ідеї?. Українська правда (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  17. Фонд Сороса засудив позицію Пінчука, але не бойкотуватиме його заходи. Європейська правда. 2017-01-07. Процитовано 2017-03-25. 
  18. Снігир, Олена (2017-01-05). Рік змін, зрад та "примусу до миру": що має змінити Україна, щоб витримати Трампа та "ідеї Пінчука". Європейська правда. Процитовано 2017-03-25. 
  19. Опоблок заступився за Пінчука. Українська правда. 2017-01-24. Процитовано 2017-03-25. 
  20. Пінчук пропонує провести вибори в ОРДЛО, відмовитись від ЄС і НАТО. Українська правда. 2016-12-30. Процитовано 2017-03-24. 
  21. Яхно, Олеся (2017-01-13). По поводу "расширенной версии" (аргументации) статьи Виктора Пинчука. Українська правда - Блоги (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  22. Пінчук, Віктор (2017-01-13). Без назви. Українська правда (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  23. "Українська правда" – Пінчуку. Українська правда (ru). 2017-01-13. Процитовано 2017-03-25. 
  24. [1]
  25. Стенограма засідання Верховної Ради
  26. Колесникова І. Гаманець для Президента?: «Таємний зять» Кучми підозрюється парламентарями у приховуванні десятків мільйонів доларів на закорд. рахунках: [Депут. запит нар. деп. України О. Жира та А. Єрмака до Генпрокуратури про перевірку інформації щодо відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. депутатом, радником Президента України В. Пінчуком] // Укр. слово. — 1999. — 23 верес. — С. 1, 4.
  27. Коробова Т. Чи стане Віктор Пінчук новим Павлом Лазаренком?: [Депут. запит О. Жира та А. Єрмака про необхідність перевірки інформації "про відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. деп. В. М. Пінчуком] // День. — 1999. — 18 верес. — С. 1, 4.
  28. ArtSlant — Hirst says Art Prices may still fall, 24.04.2009 (англ.)
  29. eastonegroup.com. www.eastonegroup.com. Процитовано 2017-03-25. 
  30. а б The World's Richest People
  31. http://pinchukfund.org/kolibeli/uk
  32. http://spellyourname.org/ukr/pinchuk_foundation.php
  33. http://pinchukfund.org/ua/photo_and_video/photogallery/26/?sphrase_id=3004
  34. Виктор Пинчук и волшебный пенис мысли
  35. [2]

Посилання[ред.ред. код]