Пінчук Віктор Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пінчук.
Віктор Михайлович Пінчук
Viktor Pinchuk David Shankbone 2010.jpg
Народився 14 грудня 1960(1960-12-14) (58 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Національність єврей[1]
Діяльність ФПГ «Інтерпайп», (бізнесмен в галузі металургії, банків, мас-медіа)
Відомий завдяки олігарх, народний депутат, меценат
Alma mater Національна металургійна академія України
Науковий ступінь Кандидат технічних наук
Посада Народний депутат України[2] і Народний депутат України[3]
Партія Трудова Україна
Родичі Кучма Леонід Данилович
У шлюбі з Пінчук Олена Леонідівна
Нагороди
Сторінка в Інтернеті pinchukfund.org

Ві́ктор Миха́йлович Пінчу́к (14 грудня 1960, Київ) — український підприємець, політик, мільярдер та меценат, зять другого президента України Леоніда Кучми. Засновник інвестиційно-консалтингової компанії EastOne та благочинної організації Фонд Віктора Пінчука. Один із найбагатших олігархів України. Претендент на входження до рейтингу 100 найвпливовіших особистостей у світі сучасного мистецтва за 2008 рік.[4]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 14 грудня 1960 у Києві, походить з відомого єврейського роду, що належить до гілки ашкеназі.[5]

Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (1983), за фахом — інженер-металург, «Обробка металів тиском».

1981-1983 — лаборант Дніпропетровського металургійного інституту.

1982 — різальник холодних труб, Нижньодніпровський трубопрокатний завод.

1983-1997 — стажист-дослідник, інженер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідного проектного інституту трубної промисловості, Дніпро.

З 1997 — президент інвестиційної групи «Інтерпайп», Дніпро.

До січня 2000 — радник Президента України, до лютого 2000 — член Ради підприємців при КМ України.

Ініціатор програми «Інвестиції в культуру» (з 1992). Ініціатор створення Членської благодійної організації «Фонд соціального порятунку» (Дніпро, 1998). Член політвиконкому партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Знання мов[ред. | ред. код]

Володіє українською, російською, англійською мовами.

Родина[ред. | ред. код]

З 1998 перебував у фактичному шлюбі, а у 2002 офіційно одружився на Олені Франчук, дочці президента України Леоніда Кучми.

Діти: дочки Марія, Катерина, Вероніка та син Роман.

Статки[ред. | ред. код]

У рейтингу мільярдерів журнала «Форбс» у березні 2008 року (Список мільярдерів, 2008)[7] Пінчук фігурував під номером 203 (його статок оцінювався в $5 млрд), а в рейтингу 2009 року як власник статків у $2,6 млрд зайняв 246-е місце. До березня 2011 року Пінчук займав у рейтингу Forbes 336-те місце (№ 2 в Україні, після Ріната Ахметова), зі статком $3,3 млрд.[8]

У березні 2012 року — 255 місце з $4,2 млрд. 2013 року — 353 місце зі статком $3,8 млрд.[9]

У рейтингу журналу "НВ" "топ-100 найбагатших українців", опублікованому у жовтні 2019 року, статки Віктора Пінчука оцінено у $2,310 млрд (зменшення на 14% із 2018 року).[10]

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат[ред. | ред. код]

Нардеп України 3-го скликання з березня 1998, виборчий округ № 26, Дніпропетровської області. З'явилося 59,8 %, за 25,8 %, 17 суперників. На час виборів: президент Науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп» (Дніпропетровськ). Також у березні 1998 — кандидат в народні депутати України від блоку «Трудова Україна», № 8 в списку. Член фракції НДП (травень 1998 — квітень 1999), член групи «Трудова Україна» (з квітня 1999); голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з липня 1998).

Нардеп України 4-го скликання квітень 2002 — квітень 2006, виборчий округ № 26 Дніпропетровської області, самовисування. За 38,25 %, 9 суперників. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції «Трудова Україна» (4 грудня 2004), позафракційний (грудень 2004 — січень 2005), член групи «Демократична Україна» (січень — вересень 2005), член фракції «Вперед, Україно!» (вересень — листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (з листопада 2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з червня 2002).

Євромайдан[ред. | ред. код]

Пінчук сказав про Євромайдан наступне:[11]

Вільні громадяни виробили свою думку і говорять про це. Ніщо не може бути сильніше. Це дає мені величезний оптимізм щодо майбутнього нашої країни.

Війна Росії проти України (з 2014-го)[ред. | ред. код]

Наприкінці грудня 2016 р. в американській газеті «Wall Street Journal» опубліковано статтю Пінчука «Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією»[12] (англ. Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia)[13], яка викликала скандальну реакцію в суспільно-політичних колах[14][15][16][17][12][18][19][20][21][22]: серед іншого, він запропонував відокремити питання Криму від війни на сході України, провести там місцеві вибори і відмовитися від перспективи вступу до ЄС і НАТО.[23]

Згодом Пінчук опублікував нову статтю, в якій спробував пояснити свою позицію: згідно них американське видання скоротило оригінал, що могло змінити його сенс.[24][25]

В оригіналі (за словами автора) говориться наступне:[26]

  • Україна має бути членом ЄС,
  • Санкції проти РФ мають бути продовжені,
  • Жодних компромісів з РФ у України бути не може (хоча це напряму суперечить надрукованій статті),
  • Крим є частиною України і РФ повинна його повернути.

Діяльність[ред. | ред. код]

1999 року Пінчук був у центрі скандалу «з ознаками розкрадання державного майна, ухилення від сплати податків і укривання валютних коштів за межами України»[27][28][29][30]

Політична кар'єра Пінчука представлена депутатськими мандатами в парламентах третього і четвертого скликання, роботою на посаді радника Президента, а також у Раді підприємців у Кабінеті Міністрів. У виборах до ВРК 2006 року Пінчук участі не брав, зробивши остаточний вибір на користь бізнесу та благодійності.

Згодом відійшов від владних структур, займається підприємницькою діяльністю, бере участь в громадському житті України. Як меценат Пінчук фінансує мистецькі проекти, колекціонує дорогий живопис. Так, один з найдорожчих митців світу початку 2000-х — Демієн Герст — назвав Віктора Пінчука «найбільшим з трьох колекціонерів, з якими він працює».[31]

Криворіжсталь[ред. | ред. код]

У той час коли Президентом України був Леонід Кучма, його зять Віктор Пінчук набув великих активів. 14 червня 2004 р. консорціум «Інвестиційно-металургійний союз», співзасновником якого були Віктор Пінчук і Рінат Ахмєтов, отримав у власність 93,02%-ний пакет акцій заводу «Криворіжсталь», експертна оцінка якого становила 3-5  млрд доларів США, сплативши 4 млрд. 260 млн грн. 22 квітня 2005 р.

Господарський суд Києва визнав незаконним продаж 93,02%-ного пакету акцій «Криворіжсталі» і постановив повернути їх Фонду держмайна. Проте 24 жовтня 2005 року компанія Mittal Steel Germany GmbH придбала 93%-й пакет акцій «Криворіжсталі» за 24 млрд. 200 млн грн. (4,8 млрд доларів США), що в 5,7 раза перевищує суму, отриману за підприємство у 2004 році.

Втративши комбінат «Криворіжсталь», Пінчук залишається власником великих активів. До складу інвестиційно-консалтингової групи EastOne[32], створеною Пінчуком у 2007 році у результаті реструктуризації ФПГ «Інтерпайп», входять великі підприємства, сфера діяльності яких охоплює трубну промисловість, банківські послуги, засоби масової інформації, страхову галузь та інше. За версією журналу Forbes, його актив оцінюється у 1,2 мільярди доларів США (станом на жовтень 2006[33]). У його власності також знаходяться 4 телеканали (ICTV, Новий, СТБ, М1), газета «Факты и комментарии», видавництво «Економіка», яке видає газету Дело, журнал «ІнвестГазету», а також центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre у Києві.

Меценатство[ред. | ред. код]

За його сприяння давався найбільший приватний обід на Давоському форумі 2006-го року у підтримку України та фінансувалася українська експозиція на 52-му Венеціанському бієнале.[33] 2008 року компанією, що управляє бізнесом Пінчука EastOne, було придбано 71 % акцій видавництва «Економіка» (видає газету «Дело» та журнал «ІнвестГазета»).

Благодійною діяльністю Віктор Пінчук займається з 1992 року. Наразі Фонд Пінчука реалізує ряд благодійних проектів серед яких програма з відкриття Центрів допомоги новонародженим «Колиски надії»[34], Центр Сучасного мистецтва PinchukArtCentre, Київська школа економіки (KSE) Підтримка місцевих єврейських громад в Україні[35] та інші.

Інвестує гроші у творчість кінорежисера Стівена Спілберґа[36]. За сприяння Віктора Пінчука та Стівена Спілберґа було знято документальний фільм «Назви своє ім'я» про Голокост.

Діяльність PinchukArtCentre та поширюване центром «сучасне мистецтво» викликає неодностайні оцінки в Україні.[37].

Віктор Пінчук ініціював проект «Ялтинської європейської стратегії» (YES), намагаючись залучити до його участі відомих світових політиків — президентів, прем'єрів, депутатів Європарламенту, а також впливових лідерів громадської думки.

У лютому 2013 року Віктор Пінчук, приєднавшись до філантропічної ініціативи Гейтса і Баффета «Клятва дарування», став першим українцем, який прийняв рішення віддати не менше половини свого статку на благодійність.[38].

Суперечка за Нікопольський феросплавний[ред. | ред. код]

Влітку 2005 року суд прийняв рішення про незаконну приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і відтак повернення контрольного пакету в державну власність. Довкола прав власності на завод розгорнулася війна, яка супроводжувалася взаємно виключними постановами судів, альтернативними зібраннями акціонерів, і спробами силового захоплення заводу. Прагнення уряду Юлії Тимошенко активно підтримала група «Приват» Коломойського, якій вже належала решта українського виробництва феросплавів.

У серпні 2005 три загальноукраїнських телеканали Пінчука (ICTV, Новий і СТБ) перервали передачі і кілька днів транслювали мітинг «захисників заводу» в прямому ефірі, назвавши це «Новим Майданом»; серед виступаючих були Юрій Кармазін і Інна Богословська. Менше ніж за місяць по тому Президент Ющенко відправив перший уряд Юлії Тимошенко у відставку.

«Позиційні бої» за Нікопольський феросплавний завод тривали ще два роки і завершилися угодою між групами Пінчука і Коломойського щодо поділу власності над підприємством. Держава залишилася поза рамками угоди і не повернула нічого.

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://dt.ua/ECONOMICS/izrayilskiy-forbes-vklyuchiv-ahmetova-pinchuka-i-poroshenka-do-spisku-165-naybagatshih-yevreyiv-svitu-120733_.html?fb_action_ids=10200538924669637&fb_action_types=og.likes&fb_source=other_multiline&action_object_map={%2210200538924669637%22%3A138036683047426}&action_type_map={%2210200538924669637%22%3A%22og.likes%22}&action_ref_map ДТ: Ізраїльський Forbes включив Ахметова, Пінчука і Порошенка до списку 165 найбагатших євреїв світу
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  4. ↑ Віктора Пінчука названо претендентом до рейтингу 100 найвпливовіших людей у світі мистецтва 2008. Архів оригіналу за 26 жовтень 2007. Процитовано 28 жовтень 2007. 
  5. ↑ Пинчук, Виктор
  6. ↑ http://nvua.net/ukraine/nomeru-chetvertomu-v-spiske-bogateyshih-ukraincev-vruchili-medal-mitropolita-andreya-sheptickogo-21272.html
  7. ↑ Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2008
  8. ↑ Фонд Віктора Пінчука — Інтерв'ю і статті
  9. ↑ Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2013(англ.)
  10. ↑ Золотая сотня. Топ-100 самых богатых украинцев — рейтинг НВ и Dragon Capital. nv.ua. Процитовано 2019-11-30. 
  11. ↑ Миллиардер Виктор Пинчук поддержал Евромайдан 12.12.2013 (рос.)
  12. ↑ а б Єлісєєв, Костянтин (2017-01-05). Відповідь влади Пінчуку щодо відмови від ЄС та Криму. Повний текст. Європейська правда. Процитовано 2017-03-25. 
  13. ↑ Pinchuk, Victor (2016-12-29). Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia. WSJ (en). Процитовано 2017-03-24. 
  14. ↑ Чубаров: Своїми компромісами Пінчук пропонує вбити Україну. Українська правда. 2016-12-30. Процитовано 2017-03-24. 
  15. ↑ Рощенко, Олена (2016-12-31). Найєм вважає ідеї Пінчука не компромісом, а капітуляцією. Українська правда. Процитовано 2017-03-24. 
  16. ↑ В АП відповіли Пінчуку: відмови від ЄС і НАТО не буде, Кримом не торгуємо. Українська правда. 2017-01-05. Процитовано 2017-03-24. 
  17. ↑ Respect for Ukraine Vital for a Lasting Peace. WSJ (en). 2017-01-04. Процитовано 2017-03-25. 
  18. ↑ Муждабаєв, Айдер (2017-01-01). Реакция элиты на идеи Пинчука: молчание – знак согласия?. Українська правда - Блоги (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  19. ↑ Блайх, Яков Дов (2017-01-30). Чи наблизять Україну до Європи спроби задушити нові ідеї?. Українська правда (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  20. ↑ Фонд Сороса засудив позицію Пінчука, але не бойкотуватиме його заходи. Європейська правда. 2017-01-07. Процитовано 2017-03-25. 
  21. ↑ Снігир, Олена (2017-01-05). Рік змін, зрад та "примусу до миру": що має змінити Україна, щоб витримати Трампа та "ідеї Пінчука". Європейська правда. Процитовано 2017-03-25. 
  22. ↑ Опоблок заступився за Пінчука. Українська правда. 2017-01-24. Процитовано 2017-03-25. 
  23. ↑ Пінчук пропонує провести вибори в ОРДЛО, відмовитись від ЄС і НАТО. Українська правда. 2016-12-30. Процитовано 2017-03-24. 
  24. ↑ Яхно, Олеся (2017-01-13). По поводу "расширенной версии" (аргументации) статьи Виктора Пинчука. Українська правда - Блоги (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  25. ↑ Пінчук, Віктор (2017-01-13). Без назви. Українська правда (ru). Процитовано 2017-03-25. 
  26. ↑ "Українська правда" – Пінчуку. Українська правда (ru). 2017-01-13. Процитовано 2017-03-25. 
  27. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 червень 2007. Процитовано 29 червень 2007. 
  28. ↑ Стенограма засідання Верховної Ради
  29. ↑ Колесникова І. Гаманець для Президента?: «Таємний зять» Кучми підозрюється парламентарями у приховуванні десятків мільйонів доларів на закорд. рахунках: [Депут. запит нар. деп. України О. Жира та А. Єрмака до Генпрокуратури про перевірку інформації щодо відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. депутатом, радником Президента України В. Пінчуком] // Укр. слово. — 1999. — 23 верес. — С. 1, 4.
  30. ↑ Коробова Т. Чи стане Віктор Пінчук новим Павлом Лазаренком?: [Депут. запит О. Жира та А. Єрмака про необхідність перевірки інформації "про відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. деп. В. М. Пінчуком] // День. — 1999. — 18 верес. — С. 1, 4.
  31. ↑ ArtSlant — Hirst says Art Prices may still fall, 24.04.2009 (англ.)
  32. ↑ eastonegroup.com. www.eastonegroup.com. Процитовано 2017-03-25. 
  33. ↑ а б The World's Richest People
  34. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березень 2008. Процитовано 13 березень 2008. 
  35. ↑ http://spellyourname.org/ukr/pinchuk_foundation.php
  36. ↑ http://pinchukfund.org/ua/photo_and_video/photogallery/26/?sphrase_id=3004
  37. ↑ Виктор Пинчук и волшебный пенис мысли
  38. ↑ [1]

Посилання[ред. | ред. код]

Віктор Пінчук
у сестринських Вікіпроектах
q: Цитати у Вікіцитатах?
CMNS: Віктор Пінчук у Вікісховищі?
понад $1 млрд.
понад $500 млн.
понад $300 млн.
понад $200 млн.
станом на жовтень 2017 за даними журналу "Новое Время"
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пінчук_Віктор_Михайлович&oldid=26653216