Януш Збаразький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Януш Збаразький
Janusz Zbaraski.png
Псевдо Іван Збаразький
Народився перед 1553
Помер 1608(1608)
Громадянство
(підданство)
Велике князівство Литовське
Діяльність дипломат
Посада воєвода брацлавський
Конфесія православний, римо-католик (після 1579 року), уніат (після 1596 року)[1]
Рід Збаразькі
Батько Микола Збаразький
У шлюбі з княжна Анна Четвертинська
Діти Юрій, Христофор
Герб

Януш Збаразький, також Іван Збаразький[2], гербу Корибут (перед 1553 — 1608) — литовсько-руський князь, військовий діяч та урядник Речі Посполитої. Староста кременецький (1574—1608), пінський (1581—1590)[3], воєвода брацлавський (1576—1608).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині кременецького старости Миколи Збаразького та його першої дружини, Марії Козечанки.

За дарчим документом, виданим його дружиною княгинею Анною Четвертинською 30 березня 1564 pоку, дістав у «вічне» володіння маєтки, розташовані на території Брацлавщини: половину сіл Немирова, Боблова, Хвостівця, Бандурівця, Соколець, половину селища Медвежого і 10 селищ (серед останніх, зокрема, Животів).

1575 р. розбив татарську орду під Збаражем, а 1578 — під Брацлавом. 1577 р. Переконав Івана Підкову поїхати у Немирів на переговори з представниками короля Стефана Баторія, за наказом якого його було заарештовано і страчено у Львові. Разом з гетьманом Станіславом Жолкєвським та командував коронними військами під час придушення повстання Северина Наливайка 1594-96.

Був 1580 року разом із гетьманом Самуелем Зборовським в поході на Московське царство під Великими Луками та Торопцем. Під Торопцем командував відділком приблизно з 2400 вершників (серед них, разом з іншими вибраними ротами кавалерії, був батько Станіслава Конєцпольского — Александр Конєцпольський), на їх чолі розбив 10000-не військо московитів воєводи князя Василія Хілкова.[4] Під час облоги Пскова виконував обов'язки квартирмейстера та командував всіма наємними ротами. По виїзду з обозу Яна Мелецького став правою рукою Яна Замойського. Поряд з Альбрехтом Радзивілом був головним негоціантом мирних переговорів в Ямі Запольскій[5].

По поверненню став одним з головних кандидатів на Інфлятське воєводство, але згодом відмовився і повернувся додому[6]. Ще в 1576 році отримав номінацію на Брацлавське воєводство. В нагороду за війни з Москвою в 1581 році отримав пінське староство (в 1590 році формально передав його старшому сину).

1589 року[7] не зміг оборонити Старий Збараж від нападу татарських військ, котрі взяли фортецю приступом і частково (чи сильно[7]) знищили. 1591 року, перебуваючи у Кракові, виступив на захист протестантів перед утисками католиків. 1596 р. брав учать у переговорах з папським послом Гаєтаном про організацію ліги проти Османської імперії. Під час рокошу Зебжидовського став на сторону короля Сигізмунда ІІІ Вази.

1600 року «на місці старожитнього монастиря» в Залужжі уфундував Спасо-Преображенську церкву.

Виступав в обороні волинської шляхти проти свавілля коронного уряду. В 1607 році при спробі королем затвердити на луцьку кафедру єпископом Євстахія (Єло-Малинського) підписав протестацію зі зверненням грубого порушення церковних канонів, оскільки єпископ-номінант не прийняв чернечого постригу[8]. При спробі маніпулювати люблінськими привілеями щодо дії статутів на території Волині, і вручити йому королівського листа писаного польською мовою відмовляв:

« За приверненьемъ земли Волынское ку Коруне Польскои, данъ есть привилеи, абы земля Волынская своимъ правомъ и статутом справовалася, и листы его кролевскои млсти до всих обывателеи земли Волынское абы не инъшим языком ани писмом, толко руским писаны были[9]. »

Сім'я[ред. | ред. код]

Завдяки шлюбу з княжною Анною Четвертинською († бл.1581) — єдиною донькою королівського придворного князя Матвія Четвертинського та його другої дружини Євдоксії Вагановської, отримав як посаг за нею значні володіння родини князів Четвертинських.[10] Діти:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Г. Літвін "З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини"
  2. «ЛІТОПИСНИЙ» ЗБАРАЖ: НОВИЙ ПОГЛЯД НА ВІДОМІ ДАТИ
  3. Książęta Zbarascy (пол.)
  4. Henryk Kotarski. Кoniecpolski Aleksander h. Pobóg (zm. 1609) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — Tom XIII/4, zeszyt 59. — 481—638 s. — S. 511. (пол.)
  5. Kasztelan krakowski Jerzy ks. Zbaraski (1574-1631). Szkic do portretu antyregalisty
  6. Por. W. Dobrowolsk a, Młodość Jerzego i Krzysztofa Zbaraskich (Z wstępem o rodzie Zbaraskich i życiorysem Janusza Zbaraskiego wojewody bracławskiego), Przemyśl 1927, s. 51-52, 53, 55, 57-63; Z. Anusi k, Zbarascy..., s. 78-79; ide m, Latyfundia..., s. 36.
  7. а б Tomasz Kunzek. Przewodnik po województwie Tarnopolskim (z mapą). — Rzeszów: Libra PL, 2013. — 140 s. — S. 115—116. (пол.)
  8. Пам’ятки Архів української церкви Випуск 1 Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI - першої половини XVII ст. Том третій
  9. СОЦІУМ Альманах соціальної історії Випуск 9
  10. Książęta Czetwertyńscy (01) (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Андрій Вишневецький
Bratslav voyev COA.jpg Воєвода брацлавський
1576-1608
Bratslav voyev COA.jpg Наступник
Ян Потоцький