Я — легенда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Назва «Я — легенда»
Я - легенда.jpg
Обкладинка українського видання книги
Автор Річард Метісон
Назва мовою
оригіналу
I Am Legend
Країна США
Мова англійська
Жанр Наукова фантастика, жахи
Укр. видавництво Gold Medal Books
Ориг. видавництво Gold Medal Books[d]
Виданий 1954
Виданий
українською
2016
Тип носія тверда обкладинка
Сторінки 224
ISBN

978-617-12-0836-0

978-0-7653-1874-9

CMNS: Я — легенда на Вікісховищі
Обкладинка першого видання роману в 1954 році.

Я — легенда (англ. I Am Legend) — науково-фантастичний роман жахів американського письменника Річарда Метісона, що мав значний вплив на формування в сучасній літературі та мистецтві образів вампірів, зомбі, популяризації концепції всесвітнього апокаліпсису внаслідок пандемії, а також ідеї опису вампіризму як хвороби. Уперше роман виданий у 1954 році американським видавництвом Gold Medal Books, і за його мотивами знято три фільми «Остання людина на Землі» (1964), «Людина омега» (1971) та Я — легенда (2007); а також фільм «Я — Омега» (2007), який вважається неофіційною екранізацією фільму. Від 1970 року правами на книгу володіє компанія «Warner Brothers».[1]

Історія створення[ред. | ред. код]

Зі слів автора, ідея роману з'явилась Метісону під час перегляду фільму жахів «Дракула»: «Якщо один вампір — це страшно, як-то буде побачити увесь світ вампірів?»[2] Назву роману письменник вигадав сам, і вона не є посиланням на біблійне «Я — легіон» із Євангелія від Марка.[3]

У інтерв'ю в 2004 році Метісон розповів, що вважає роман «Я — легенда» одним з найбільш вдалих своїх творів.[4]

Сюжет роману[ред. | ред. код]

Події роману відбуваються з кінця 1975 до 1978 року, після початку пандемії, внаслідок якої все людство виявляється ураженим невідомою хворобою, яку з високою імовірністю переносять комарі, наслідком якої часто є смерть людини (а також інших теплокровних істот), а більш вірогідним наслідком якої є перетворення людини на вампіра. Головний герой роману — Роберт Невілл, колишній військовий, який проживає у Лос-Анджелесі. Під час епідемії у нього спочатку інфікується дружина, яка пізніше перетворюється на вампіра й помирає, а пізніше, потрапивши до рук вампірів, інфікується і помирає дочка. Сам же головний герой має імунітет до хвороби, на його думку — після укусу кажана-вампіра в Панамі, де він перебував під час війни.[5] Після смерті близьких чоловік тривалий час не може оговтатись, більшу частину витрачаючи на боротьбу із нічними нашестями вампірів, та страждає на депресію, із якою бореться вживанням великої кількості алкоголю. Проте пізніше герой знаходить у собі сили боротися із пошестю. Для цього він ретельно обладнує будинок, ретельно підшуковує техніку в неушкоджених магазинах, проникає у сусідні будинки та вбиває сплячих удень вампірів. Для уникнення проникнення в будинок вампірів Невілл усюди розвішує пучки часнику, запах якого відлякує вампірів. окрім цього головний герой роману проникає до бібліотеки, та спеціально підбирає літературу з медицини та фізіології з метою розробки ліків від цього захворювання.[6] Пізніше він встановлює, що причиною цього захворювання є бактерія[7], яка може спричинити зараження як живих, так і мертвих людей, а також тварин. Попри все, Невілл і далі почуває себе самотнім. Він пробує прихистити у своєму будинку бездомного пса[8], проте пізніше виявляється, що він також інфікований.[9] Невілл спробував вилікувати його, проте пес помирає.[10]

Вид на будинок Невілла у фільмі «Я — легенда».

Пізніше Роберт Невілл на вулиці помічає жінку на ім'я Рут[11], яку спочатку вважає не інфікованою. Вона стверджує, що під час епідемії втратила двох дітей, а пізніше чоловіка.[12] Невілл запрошує її до свого будинку, і пізніше виявляє, що вона також не зносить запаху часнику, а також виступає проти знищення вампірів. Він пропонує їй перевірити, чи вона не інфікована. Вона погоджується, проте неохоче, і після перевірки, в результаті якої Невілл дізнається, що вона також інфікована[13], Рут вдаряє Невілла по голові, після чого він втрачає свідомість. Отямившись, він знаходить записку від Рут, у якій повідомляється, що вона тривалий час стежила за ним по завданню певної групи людей, які зуміли пристосуватися до хвороби, знаходять ліки для полегшення її перебігу, а також займаються боротьбою із справжніми вампірами й організацією нових суспільних відносин. Для цього суспільства Невілл є також небезпечним, оскільки він убивав не тільки вампірів, а й представників цієї групи людей, у тому числі й її чоловіка, тому, найімовірніше, представники цього нового суспільства захочуть його вбити.[14] Уночі до його будинку приходять невідомі, вбивають усіх вампірів, які знаходились неподалік будинку, та після нетривалого опору з боку Невілла беруть будинок штурмом, та відвозять до своєрідної в'язниці.[15] у в'язниці його відвідує Рут, яка зізнається, що є високопоставленим членом нового суспільства[16], та повідомляє, що він залишився останньою людиною на Землі, та, хоча й вона не бажає його смерті, проте дуже багато членів цього нового суспільства вимагають його смерті. Щоб зменшити його страждання, вона залишає йому пакетик з отрутою.[17] Після цього вона виходить із камери Невілла, і він виглядає на вулицю, де побачив натовп, що з ненавистю розглядав його.[18] Зрозумівши, що в новому суспільстві йому немає місця, Невілл ковтає отруту і помирає.[19]

Екранізації[ред. | ред. код]

Річард Метісон написав сценарій для фільму за своїм романом ще у 50-х роках ХХ століття. Планувалось, що фільм буде зніматися на британській студії «Hammer», письменник навіть для цього спеціально відвідував Велику Британію, проте сценарій не був схвалений цензурою.[20][21] Пізніше цей сценарій продали американцю Роберту Ліпперту, який мав намір залучити до роботи над фільмом відомого німецького режисера Фріца Ланга, проте пізніше автора роману повідомили, що над фільмом буде працювати американський режисер Сідні Салков, що не сподобалось Метісону.[20] У результаті вперше роман екранізований у 1964 році Сідні Салковим під назвою «Остання людина на Землі». Головну роль у фільмі зіграв Вінсент Прайс.[22] Фільм знятий за сценарієм Метісона, проте в останній момент до сюжету внесли зміни, тому автор попросив прибрати своє ім'я з титрів фільму, тому в титрах він вказаний під псевдонімом «Логан Свонсон» (англ. Logan Swanson). Окрім цього, Метісон був незадоволений як режисерською роботою, так і вибором актора на головну роль.[23] Щоправда, натепер сюжет цього фільму найбільш близький до сюжету роману.[2]

Фільм «Людина Омега», знятий у 1971 році, Метісон також сприйняв негативно, зазначивши, що зміни в сюжеті зробили його практично невпізнаваним.[2] Місце вампирів у фульмі зайняли фанатичні сектанти, які мутували після бактеріологічної війни. Роберт Невілл (роль якого зіграв Чарлтон Гестон) здоровий завдяки тому, що отримав щеплення експериментальною вакциною.[24]

У кінці 90-х років ХХ століття Рідлі Скотту запроповано зняти нову екранізацію з Арнольдом Шварценеггером в ролі Невілла.[22] Сценарій до фільму написав написан Марк Протосевич. Пізніше Скотт замінив Протосевича на власного сценариста, Джона Логана, плануючи створити суміш науково-фантастичного бойовика і триллера з трагічною кінцовкою. Проте студія Warner Brothers занепокоїлась тим фактом, що фільм може виявитися недостатно успішним комерційно, тому повернула Протосевича як сценариста фільму.[25] У результаті фільм так і не був знятий у зв'язку з труднощами зі сценарієм, бюджетом (сценарій вимагав надто високих фінансових витрат) та дизайном персонажів (за словами Рідлі Скотта, вампіри виходили надто схожими на людей).[26]

Екранізація 2007 року «Я — легенда» з Віллом Смітом у головній ролі знята за сценарієм Марка Протосевича із змінами Аківи Голдсмана. Сценарій знову переписувався, щоб зробити фільм несхожим на попередні екранізації та інші фільми про зомбі.[27] Дія фільму була переміщена з Лос-Анджелеса в Мангеттен (Нью-Йорк).[28] Арнольд Шварценеггер став продюсером фільму.[29] Окрім значних сюжетних відмінностей від оригіналу, в фільмі є також логічні хиби, наприклад, прекрасний стан машин і прапорів на вулицях, хоча за 3 роки згідно сюжету фільму, все повинно було покритися брудом та частково зруйнуватися від часу[30]; також є нелогічним з наукової точки зору наявність двох типів імунітету до одного і того ж збудника (імунітет до збудника в повітрі та імунітет до збудника, що потрапив у здоровий організм при фізичному контакті з хворим).

Комікси[ред. | ред. код]

Серія коміксів «„Я — легенда“ Річарда Метісона»[ред. | ред. код]

Серія коміксів під назвою Richard Matheson's I Am Legend («„Я — легенда“ Річарда Метісона») створена Стівом Найлсом і Елманом Брауном. Вона вперше опублікована в 1991 році видавництвом «Eclipse Comics», а пізніше перевидана «IDW Publishing».[31] Сюжет комікса близький до сюжету оригіналу: в коміксі немає зомбі, але є вампіри, які розмовляють з Невіллом та кличуть його до себе. Головний герой часто згадує минуле, багато курить і часто випиває. Будинок у нього звичайний, а не броньований. У фіналі, згідно сюжету коміксу, Невілл рушає на битву з вампірами, проте його перемагають та ховають. Через деякий час він прокидається та виявляє, що глобальне перетворення людей у вампірів було скачком еволюції, а сам Невілл виявився єдиним, хто не зумів перетворитися. Усі вампіри перетворюються в людей. Ця серія складається з 4-х випусків.[32]

Серія веб-коміксів «Я — легенда: Пробудження»[ред. | ред. код]

Напередодні виходу фільму «Я — легенда» у 2007 році компанією «Vertigo» випущена безкоштовна серія веб-коміксів, дія в яких відбувається перед подіями фільму.[33] Серія складається з чотирьох випусків під спільною назвою «Я — легенда: Пробудження» (англ. I Am Legend: Awakening). У ній розповідається про долю кількох людей, що вижили в той час, коли збудник ще не поширився на всю планету. Багато людей загинуло, проте поки що залишились ті, що вижили — або заражені, або ті, що мають імунітет.[34]

Відзнаки[ред. | ред. код]

У 2008 році роман «Я — легенда» удостоєний Преміі «Геффен» як найкращий перекладений твір наукової фантастики. Також у 2008 році роман удостоєний фінської премії «Зоряна фантазія». У 2011 році роман удостоєний Премії Брема Стокера як вампірський роман століття.[35]

Переклади[ред. | ред. код]

Роман «Я — легенда» перекладений багатьма іноземними мовами, зокрема німецькою, французькою, японською, італійською, нідерландською, російською, фінською. Українською мовою роман «Я — легенда» уперше перекладений у 2016 році, та вийшов друком у видавництві «Клуб сімейного дозвілля».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Beale, Lewis. (14 січня 2007 года). A variation on vampire lore that won't die (en). The New York Times. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2007-11-06. 
  2. а б в Weaver, Tom. Science Fiction Stars And Horror Heroes. — С. 307. (англ.)
  3. McCarty, Michael. More Giants of the Genre. — С. 190. (англ.)
  4. McCarty, Michael. More Giants of the Genre. — С. 193. (англ.)
  5. Метісон, 2016, с. 183
  6. Метісон, 2016, с. 96
  7. Метісон, 2006, с. 116
  8. Метісон, 2016, с. 116-118
  9. Метісон, 2016, с. 134-135
  10. Метісон, 2016, с. 140
  11. Метісон, 2016, с. 154-158
  12. Метісон, 2016, с. 165
  13. Метісон, 2016, с. 196
  14. Метісон, 2016, с. 198-199
  15. Метісон, 2016, с. 202-210
  16. Метісон, 2016, с. 217
  17. Метісон, 2016, с. 218
  18. Метісон, 2016, с. 219
  19. Метісон, 2016, с. 220
  20. а б Weaver, Tom. Science Fiction Stars And Horror Heroes. — С. 306. (англ.)
  21. Hutchings, Peter. Dracula. — I. B. Tauris & Company, 2003. — 128 с. — (Turner Classic Movies British Film Guides) — ISBN 1860647480. (англ.)
  22. а б Hutchings, Peter. Terence Fisher. — Manchester University Press, 2002. — С. 160. — ISBN 0719056373.
  23. Simmons, William P. Reflections of a Storyteller: A Conversation with Richard Matheson. Cemetery Dance Interviews (en). Rod Serling Memorial Foundation. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2010-02-05.  (англ.)
  24. Georgios Pappas, Savvas Seitaridis, Nikolaos Akritidis, Epaminondas Tsianos. Infectious Diseases in Cinema: Virus Hunters and Killer Microbes // Clinical Infectious Diseases : журнал. — Chicago : Infectious Diseases Society of America, 2003. — Т. 37, вып. 3. — С. 155−292. — DOI:10.1086/377740. (англ.)
  25. Hughes, David. Legend of the Fall: Will Ridley Scott's I Am Legend Rise From The Dead // The Greatest Sci-Fi Movies Never Made. — Chicago Review Press, 2002. — ISBN 1556524498.
  26. Laurence F. Knapp, Andrea F. Kulas. Ridley Scott: Interviews. — University Press of Mississippi, 2005. — С. 171. — (Conversations With Filmmakers Series) — ISBN 157806726X. (англ.)
  27. Jensen, Jeff. (16 серпня 2007). Will Smith: Making a «Legend» (en). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2007-11-08. 
  28. Ebert, Roger. Roger Ebert's Movie Yearbook 2009. — С. 305. (англ.)
  29. Fleming, Michael. (17 березня 2002). «Legend» rekindled by Arnold (en). Variety. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2007-05-02. 
  30. Ebert, Roger. Roger Ebert's Movie Yearbook 2009. — С. 304. (англ.)
  31. Series :: I Am Legend (en). Grand Comics Database. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2010-02-01. 
  32. I am Legend (1991) (en). Comic Book DB. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2010-05-16. 
  33. PREVIEW: «I Am Legend: Awakening» Book 1 (en). Comic Book Resources. 19 жовтня 2007. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2010-05-16. 
  34. Comic Review: I Am Legend: Awakening (en). Geeks of Doom. 13 грудня 2007. Архів оригіналу за 2012-04-16. Процитовано 2010-05-16. 
  35. Премия Брэма Стокера (рос.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]