Ігнатьєв Олексій Павлович

Олексій Павлович Ігнатьєв рос. Алексей Павлович Игнатьев
Олексій Павлович Ігнатьєв
граф
Губернатор:	Київський, Іркутський
Народження:	22 травня (3 червня) 1842(1842-06-03) Твер, Російська імперія
Смерть:	9 (22) грудня 1906(1906-12-22) (64 роки) Твер
Поховання:	Тихвінське кладовищеd
Країна:	Російська імперія
Освіта:	Пажеський корпус Миколаївська академія
Рід:	Ігнатьєви
Батько:	Павло Миколайович Ігнатьєвd
Мати:	Mariya Ignatyevad
Шлюб:	Мещерська Софія Сергіївна
Діти:	сини Олексій, Павло, Сергій; доньки Софія, Ольга
Нагороди:	Орден Святого Олександра Невського з алмазами Орден Білого Орла (Російська Імперія) Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Орден Святого Станіслава 2 ступеня Лева і Сонця 2 ступеня Кавалер ордена Почесного легіону Кавалер ордена Корони Італії Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга Командор ордена Леопольда (Австрія) Орден Меджида
Медіафайли у Вікісховищі

Ігнатьєв Олексій Павлович (рос. Игна́тьев Алексе́й Па́влович, нар. 1842 — †1906, Твер) — київський та іркутський генерал-губернатор, генерал від кавалерії з роду Ігнатьєвих.

Життєпис

Син Павла Миколайовича Ігнатьєва (голови Комітету Міністрів), брат Миколи Павловича Ігнатьєва, батько Олексія Олексійовича Ігнатьєва. Ігнатьєву належала найбагатша садиба в Ржевському повіті Тверської губернії — Чертоліно.

16 липня 1859 р. почав службу і випущений корнетом із Пажеського корпусу в Лейб-гвардії Гусарський Його Величності полк.

30 серпня 1860 р. отримав звання поручика.

25 грудня 1861 р. отримав звання штабс-ротмістра.

У 1862 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу Російської імперії.

30 серпня 1863 р. отримав звання ротмістра.

У 1864 р. затверджений на командира ескадрону Його Величності; у 1865 р. призначений флігель-ад'ютантом.

27 березня 1866 р. отримав звання полковника.

У 1868 р. командував Лейб-гвардії Гусарським полком; з 1871 р. — Курляндським полком; у 1873 р. призначений на командувача Кавалергардського полку.

У 1875 р. отримав чин генерал-майора з призначенням в Свиту Його Величності, 1 січня 1878 р. — звання генерал-майора. У 1874—1881 рр. був членом головного комітету з облаштування та освіти російської імператорської армії.

У 1877 р. — отримав титул графа.

З 1881 р. — начальник штабу Гвардійського корпусу.

У 1885 р. призначений на командувача Іркутським військовим округом і генерал-губернатором Східного Сибіру (з 1887 р. — Іркутський генерал-губернатор).

Від 1886 р. — отримав звання генерал-лейтенанта. У 1889 р. призначений товаришем Міністра внутрішніх справ Російської імперії, але на дорозі до м. Петербурга отримав нове призначення — генерал-губернатором в Південно-Західний край. Під час його керівництва у Києві було створено Бактеріологічний інститут, міський музей, встановлено пам'ятник Миколі I.

У 1896 р. призначений бути членом Державної ради Російської імперії, 6 грудня 1898 р. отримав звання генерала від кавалерії. У 1904 р. отримав звання генерал-ад'ютанта.

У 1905 р. призначений бути головою Особливої ​​наради для перегляду встановлених для охорони державного порядку виняткових законоположень і Особливої ​​наради у справах віротерпимості, утворених відповідно до Високо затверджених 10 лютого і 17 квітня 1905 р. положень комітету міністрів (у виконання указу від 12 грудня 1904 року).

На цій посаді, а також в Державній раді, Ігнатьєв виступив противником скликання Державної думи Російської імперії, противником пільг друку і прихильником крайньої поліцейської репресії. Під час міністерства графа Вітте С. Ю. у 1905—1906 роках був одним з його найбільш рішучих противників; був членом гуртка високопосадових осіб, назване як «Зоряна палата» (рос. Звёздная палата) і мав у той час великий вплив на політику уряду. Був членом «Російського зібрання» (рос. Русское собрание).

9 грудня 1906 р. у м. Твері на перерві губернського зібрання близько 17 годин Ігнатьєв був застрелений шістьма пострілами з револьвера есером Ільїнським при обставинах, які змусили сім'ю вбитого припускати співучасть царської охранки, доконане за вказівками з Санкт-Петербургу; адже відношення О. П. Ігнатьєва до Миколи II було вельми скептичним, він навіть схилявся до ідеї державного перевороту та обмірковував, чи можна в цьому розраховувати на підтримку Кінногвардійських полків.

Нагороди

• 1865 р. — Орден Святого Станіслава 2 ступеня;
• 1868 р. — Орден Святого Володимира 4 ступеня;
• 1870 р. — Орден Святої Анни 2 ступеня;
• 1872 р. — Імператорська корона до Ордену Святої Анни 2 ступеня;
• 1874 р. — Австрійський Орден Леопольда, командорський хрест;
• 1878 р. — Орден Святого Володимира 3 ступеня;
• 1878 р. — Перський Орден Лева і Сонця 2 ступеня;
• 1878 р. — Французький Орден Почесного легіону, командорський хрест;
• 1878 р. — Турецький Орден Меджида;
• 1880 р. — Орден Святого Станіслава 1 ступеня;
• 1883 р. — Орден Святої Анни 1 ступеня;
• 1889 р. — Орден Святого Володимира 2 ступеня;
• 1891 р. — Орден Білого Орла;
• 1891 р. — Італійський Орден Корони Італії 1 ступеня;
• 1891 р. — Ольденбурзький Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга 1 ступеня;
• 1892 р. — Сербський Орден Таковського хреста 1 ступеня;
• 1893 р. — Бухарський орден Золотої Зірки з алмазами;
• 1895 р. — Орден Святого Олександра Невського;
• 1897 р. — Баварський Орден Заслуг Святого Михаїла 1 ступеня;
• 31.12.1902 — Діамантові знаки до Ордену Святого Олександра Невського.

Джерела та література

• О. Ф. Овсієнко. Ігнатьєв Олексій Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 411. — ISBN 966-00-0610-1.
• О. Л. Скрябін. Ігнатьєв Олексій Павлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Граф Игнатьев Алексей Павлович // Список генералам по старшинству. Составлен по 1 сентября 1904 года. — СПб. : Военная типография, 1904. — С. 85. (рос.)
• Игнатьев, Алексей Павлович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XIIa. — С. 784 (т. Ia, с.810—811). (рос. дореф.)
• Альманах современных русских государственных деятелей. — СПб.: Тип. Исидора Гольдберга, 1897. — С.193—194. (рос.)
• Бондаренко И. И., Климов Д. В., Жертвы политического террора в России (1901—1912) / Терроризм в России в начале XX в. (Исторический вестник. — Т. 2 [149]. — Декабрь 2012). — С.190—215. (рос.)
• Список генералам по старшинству. СПб., 1906г. (рос.)
• Волков С. В., Звегинцов Николай Иванович // Офицеры российской гвардии. Опыт мартиролога. — М.: Русский путь, 2002. — С.197. — 568 с. — 2000 экз. — ISBN 5-85887-122-4. (рос.)
• Ганин А. Любимые женщины братьев Игнатьевых // Родина : журнал. — М., 2007. — № 3. — С. 64-69. (рос.)

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дом Ігнатьєвих
• Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Российское зарубежье во Франции (1919 - 2000). Биографический словарь в трёх томах. Процитовано 6 липня 2013. (рос.)
• Алексей Павлович Игнатьев (1842—1906), сайт «Родовід»(рос.)