Крушельницький Антін Володиславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крушельницький Антін Володиславович
Антін Крушельницький. (Рогатин, 1926)
ПсевдонімАнтін Володиславич, Л. Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.;А.К., С-й, Кр. та ін.
Народився23 липня (4 серпня) 1878(1878-08-04)
Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Польща)
Помер3 листопада 1937(1937-11-03) (59 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР
ПохованняСандармох
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР УНР УСРР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, літературознавець, педагог, видавець
Сфера роботилітература[1], літературна критика[1] і викладання[1]
Мова творівукраїнська
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка
У шлюбі зКрушельницька Марія Степанівна
ДітиКрушельницький Тарас Антонович, Крушельницький Іван Антонович, Крушельницька Володимира Антонівна, Крушельницький Богдан Антонович і Крушельницький Остап Антонович

CMNS: Крушельницький Антін Володиславович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 4 серпня 1878(18780804), Ланьцут — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Чоловік Марії Крушельницької, батько Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Книжка для дітей, видана А.Крушельницьким у Відні
Одна з «Читанок» А. Крушельницького

Народився 4 серпня 1878 року в м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща).

Навчався в гімназії в Бучачі[2]. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету[3].

У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913[3]), з 1901-го газети «Буковина».[3]. Від 1901 року[2] викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926[3]), Станиславова (1905, 1908[3]), Бережан (до листопада 1911[2]), Львова, Відня, Долини (1914[3]) Рогатина (1925—1926[3]), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї[3]. Член Крайової шкільної ради[4].

Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.

У 1915 році був бургомістром Городенки[3].

У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика)[5].

З 27 квітня по 25 липня 1919 р. очолював Міністерство народної освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною місією «для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів» у Празі та Відні[6].

Після повалення влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». У 1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи».

Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії.

У липні 1932 року переїхав з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».

Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

6 листопада 1934 заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі.

Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.

Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.

Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».

Літературний та науковий внесок

Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».

Примітки

  1. а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. а б в Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 245.
  3. а б в г д е ж и к Павлишин А. Крушельницький Антін Володиславович… — С. 583.
  4. Дуда І. Крушельницький Антін Владиславович… — С. 256.
  5. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 197. — ISBN 5-7707-7867-9.
  6. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — К. : Видавець Ешке О. М., 2002. — Т. 1 : 1917—1943 рр. — С. 123—128. — ISBN 966-557-096-Х.

Джерела та література

Посилання