Іван Шишманов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Шишманов
болг. Иван Шишманов
Ім'я при народженніболг. Иван Димитров Шишманов
Народився22 червня (4 липня) 1862
Свіштов, Османська імперія
Помер22 червня 1928(1928-06-22) (65 років) або 23 червня 1928(1928-06-23)[1] (65 років)
Осло, Норвегія
ПохованняЦентральний цвинтар Софіїd
Країна Болгарія
Діяльністьписьменник, політик, психолог, філолог, дипломат, есперантист, літературознавець, етнограф
Alma materЛейпцизький університет
ВчителіВільгельм Вундт
Відомі учніАнастас Іширков
Знання мовболгарська[2][3], есперанто і німецька
ЗакладСофійський університет Святого Климента Охридського
ЧленствоMacedonian Scientific Instituted і Сербська академія наук і мистецтв
Посададепутат Народних зборів Болгарії[d]
ПартіяНародно-ліберальна партія
У шлюбі зЛідія Шишманова
ДітиДмитро Шишманов

Іван Димитров Шишманов (Шишманов, 4 липня 1862, Свіштов, Болгарія — 22 червня 1928, Осло, Норвегія) — болгарський літературознавець, етнограф, історик, філософ, освітньо-політичний діяч, дипломат, професор Софійського університету. Урядовець болгарського міністерства освіти, член Болгарської АН, дійсний член НТШ. Посол Болгарії в Українській Державі та Українській Народній Республіці (1918—1919). Ініціатор і засновник болгарсько-українських товариств.

Чоловік старшої дочки Михайла Драгоманова Лідії. Батько Дімітра Шишманова.

Життєпис

Походив з давнього роду болгарсько-македонського царя Шишмана.

Народився 22 червня 1862 року у Свіштові в сім'ї просвітників Шишманових[bg]. Навчався в Педагогічній школі у Відні (1876—1882). Далі вивчав філософію та літературу в Єні (1884) та Женеві (1885—1886). 1888 року закінчив докторат філософських наук у Ляйпциґу під керівництвом професора Вільгельма Вундта.[4]

28 грудня 1888 (9 січня 1889) року одружився із Лідією[5], донькою Михайла Драгоманова. 1889 року у них народився син Дмитро, в майбутньому літературознавець та драматург.

1888 році Іван Шишманов був одним із засновників Вищої школи (університету) Софії. З 1894 року — професор загальної літературної та культурологічної історії, а також порівняльної літературної історії. Був засновником і редактором «Збірник народних пісень, науки й літератури»[bg] (СбНУНК, 1889—1902), редактором журналу «Болгарський оглядач»[bg] (1893—1900). Член Болгарської академії наук.

Також був одним із засновників Державної рисувальної школи, що згодом стала Національною художнью академією (1896).

Був членом Народно-ліберальної партії і з 1903 року — міністром народної просвіти[bg], але на початку 1907 року залишив свій пост через незгоду з діями уряду під час Університетської кризи[bg].[6] Як міністр освіти він відкрив школу для сліпих 1906 року, був ініціатором заснування Національного театру, музичного училища, Академії мистецтв, Музею етнографії, бібліотек тощо.

Іван Шишманов був повноважним представником Болгарії в Українській Народній Республіці під час правління Павла Скоропадського у 1918—1919 роках. Цар Фердинанд I відправив його до Києва через те, що Шишманов був одружений з українкою, дочкою Драгоманова.[7]

Іван Дмитрович — засновник і перший президент Болгарського відділу Пан'європейського союзу. Пожертвував частину власної бібліотеки Македонському студентському товариству «Вардар»[bg].[8] Член Македонського наукового інституту[en].[9]

Помер в Осло 23 червня 1928 р. у віці 65 років.

1929 р. Лiдiя Шишманова подарувала «Семiнару порiвняльної лiтературної iсторiї» особисту бiблiотеку проф. Івана Шишманова.

Син Івана Шишманова, Димитр Шишманов, письменник і політик, страчений народним судом через свою роботу генерального секретаря Міністерства закордонних справ, а потім міністра закордонних справ.

Творча спадщина

У своїх дослідженнях він використовував позитивістську методологію. Написав роботи у галузі фольклору та літератури національного відродження, а також порівняльні праці про європейську літературу XVIII століття та публіцистичні статті.

Писав праці з етнографії та літературознавства. Знавець української літератури, зокрема творчості Тараса Шевченка. Досліджував вплив Шевченкової поезії на болгарське відродження.

Розвідка «Роль України в болгарському відродженні. Вплив Шевченка на болгарських поетів передвизвольної доби» (1916).

Ініціатор і засновник Болгарсько-українського товариства (1920). Дійсний член НТШ.

Бібліографія

  • Славянски селища в Крит и на другите гръцки острови. — Български преглед, 1897, кн. 3.
  • Наченки на руското влияние в българската книжнина. С., 1899.
  • Критичен преглед на въпроса за произхода на прабългарите от езиково гледище и етимологиите на името «българин». — СбНУНК, XVI—XVII, 1900.
  • Тарас Шевченко — неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождението. С., 1914.
  • Избрани съчинения в три тома. С., 1965—1971
  • Дневник 1879—1927 г. С., 2003.

Примітки

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ Петров, Калин. Иван Шишманов. www.bg-istoria.com (болг.). Архів оригіналу за 11 листопада 2018. Процитовано 10 листопада 2018.
  5. ↑ Мария Младенова. Лидия Шишманова – спътница и интелектуалка със собствен блясък (PDF). Процитовано 6 лютого 2016.[недоступне посилання з травня 2019]
  6. ↑ Марков, Георги (2003). Покушения, насилие и политика в България 1878 – 1947. София: Военно издателство. с. 106. ISBN 954-509-239-4.
  7. ↑ Schischmanoff, Lydia (1896), Légendes religieuses bulgares (вид. 1), Paris: Ernest Leroux, процитовано 21 грудня 2012
  8. ↑ Гребенаров, Александър. Легални и тайни организации на македонските бежанци в България (1918 – 1947), МНИ, София, 2006, стр.74.
  9. ↑ Куманов, Милен. «Македония. Кратък исторически справочник», София, 1993, стр. 276.

Література

  • Головченко В. І. Шишманов Іван Димитров // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Словникова частина. — Т. 10.
  • Матяш І. Роль дипломатичних установ у започаткуванні українсько-болгарських міждержавних відносин (1918—1921 рр.) // Український історичний журнал. — 2018. — № 2 (539) (березень—квітень). — С. 53—73.
  • Павленко В. Іван Шишманов — повноважний посол Болгарії в Україні // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 2010. — Т. 19. — С. 59—70.
  • Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977. — С. 389.
  • Гечева Кр. Иван Д. Шишманов. Биобиблиография. — С., 2003.
  • Иван Д. Шишманов — ученият и гражданинът. Шишманови четения. Кн. 2. С., 2007.
  • Иван Д. Шишманов — наука и политика. Шишманови четения. Кн. 3. С., 2008.
  • Стойчева, Т. Филологът в помощ на министъра: програма на Иван Шишманов за българската култура. — В: Езици и култури в диалог: Традиции, приемственост, новаторство. Конференция, посветена на 120-годишната история на преподаването на класически и нови филологии в Софийския университет «Св. Климент Охридски». С., УИ, 2010,
  • Конева, Р. Европейският и паневропейският културен оптимизъм на Иван Шишманов.- Балканистичен форум, кн./1-2-3, 2009, 288—307,
  • Конева, Р. Иван Шишманов и Обединена Европа. С., 2011, ИК Гутенберг, 236 с

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іван_Шишманов&oldid=30727105