Генрик Заремба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 29 вересня 2021, заснована на цій версії.

Генрик Заремба
Народження1883(1883)
Смерть1954
Варшава
ПохованняВійськові Повонзки
Країна
(підданство)		 Республіка Польща
НавчанняНаціональний університет «Львівська політехніка»
Діяльністьархітектор
Праця в містахЛьвів
Архітектурний стильмодерн, функціоналізм
ЧленствоПольське політехнічне товариство у Львові
Діти·Люся Зарембянкаd
CMNS: Генрик Заремба у Вікісховищі

Генрик Заремба (пол. Henryk Zaremba, 1883, Новий Сонч — 1954, Варшава) — архітектор.

Біографія

1909 року закінчив Львівську політехніку. 1911 року заснував власну фірму. Споруджував житлові будинки у стилі модерн протягом 1911—1914 років. Від 1908 року член Краківського технічного товариства[1], а від 1919 — член надзвичайний Політехнічного товариства у Львові.[2] Член Спілки митців-декораторів у Перемишлі.[3] Продовжив діяльність після війни. У 1930-х роках перейшов до стилістики функціоналізму. 1931 року в заміській віллі Заремби в Брюховичах під Львовом було вбито його доньку. Судова справа, на якій він виступав як свідок і потерпілий, набула значного розголосу в польській пресі, відома як «процес Ґорґонової». Згодом, самогубство вчинила дружина Заремби, а 1939 року внаслідок сходження лавини у Татрах загинув його 22-річний син, Станіслав.[4] 1977 року вийшов фільм «Справа Ґорґонової», сюжет якої базувався на цих подіях.

Роботи:

  • Ковзанка «Skating-ring» на вулиці Зеленій, 59 (1910). Співавтор Юліан Пінкерфельд. Зала споруджена із залізобетону з прозорим металево-скляним перекриттям, оздобленим вітражами Жегоцінського. Стіни прикрашено живописними панно Леонарда Вінтеровського, рельєфами і скульптурами на спортивну тематику Зигмунта Курчинського. Макет експонувався на архітектурній виставці 1910 року у Львові. Оздоблення приміщень втрачене.[5]
  • Будинок Зиґмунта Ґутвальда на нинішній вулиці Руставелі, 36 (1911).[6]
  • Кам'яниця на нинішній вулиці Коциловського, 15 (1911). Співавтор Юліан Пінкерфельд, скульптор Тадеуш Блотницький. Первинний задум передбачав складний програмний цикл рельєфів Зиґмунта Курчинського, нереалізований. Проєкт експонувався на архітектурній виставці 1910 року у Львові.[7]
  • «Робітничий дім» у Перемишлі (1912). Театральну залу оздоблено скульптурами Зигмунта Курчинського.[7]
  • Конкурсний проєкт торгових залів у Ярославі (проєкт 1912 року). Співавтор Рудольф Мацура.[8]
  • Дім на нинішній вулиці Стецька, 4 (1912). Скульптор Зиґмунт Курчинський.
  • Школа ім Т. Ленартовича, нині школа № 53 на вулиці Ветеранів, 11 (1913).
  • Житлові будинки на нинішній вулиці Мушака, 48, 50, 52 у стилі раціонального модерну (1913). Співавтор Мартин Хшановський, скульптор Владислав Яроцький.[9]
  • Інтер'єри аптеки Стефана Стенцля у стилі модернізованого неоампіру та необідермаєру, що в будинку на площі Міцкевича, 8 (1922). Скульптор Петро Війтович)[10]
  • Фабрика сільськогосподарської техніки на вулиці Городоцькій, 64 (1919—1922).
  • Бічні вівтарі і лави костелу реколекційного дому єзуїтів у Львові (1923)[11].
  • Дерев'яний костел Матері Божої Неустанної Помочі на Левандівці. Проєкт виконано 1921 року безоплатно, реалізовано протягом 1922–1923 років. Храм не збережений.[12]
  • Керівництво відбудовою залізничного вокзалу у Львові у 1920—1923. Фасад та інтер'єри було додатково оздоблено скульптурними групами та рельєфами Петра Війтовича[10].
  • Павільйони Промислового банку на Східних торгах (авторство припускає Юрій Бірюльов). Скульптурне оздоблення ймовірно Зиґмунта Курчинського.[13]
  • Жіноча і чоловіча 6-класна школа у Львові в місцевості Левандівка, збудована 1924. Керував спорудженням Максиміліан Кочур.[14]
  • Вівтар костелу в місті Єдліче Підкарпатського воєводства (1924–1925). Скульптор Петро Війтович.[10]
  • Гуртожиток «Дім емігранта» у Львові. Розташований на кутовій ділянці на вулиці Коновальця, 12 та Русових, 4 (1930). Початковий проєкт передбачав будинок у стилі модерну з елементами неокласицизму, однак при реалізації фасади позбавлено оздоб, додано ще один поверх. Тепер у будинку гінекологічне відділення П'ятої лікарні.[15]
  • Керівництво спорудженням «Дому залізничників» у Львові на нинішній вулиці Федьковича, 54/56. Проєкт Ромуальда Міллера (1929—1937).[16]
  • Каплиця у Крехові (1930—1939). Незавершена. Авторство приписується.[17]
  • Вежа костелу в Риманові.[17]
  • Вілла в Криниці-Здруй. Від 1920-х років належала медикові і письменнику Єжи Масьору і мала назву «Nemo».[18]

Нереалізовані проєкти:

Галерея

  • Дім на вул. Коциловського 15 у Львові
    Дім на вул. Коциловського 15 у Львові
  • «Робітничий дім» у Перемишлі
    «Робітничий дім» у Перемишлі
  • Нереалізований проєкт готелю «Краківського» у Львові
    Нереалізований проєкт готелю «Краківського» у Львові
  • «Дім емігранта» у Львові
    «Дім емігранта» у Львові

Примітки

  1. ↑ Przystąpili do tow. panowie // Architekt (dodatek). — 1908. — № 4. — S. II.
  2. ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 97.
  3. ↑ Betlej A. Kościół parafialny p. w. Wszystkich Świętych w Strzałkowicach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, 1997. — Т. 5. — S. 282. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 83-85739-47-5.
  4. ↑ Новинки // Діло. — 1939. — 12 січня. — № 7 (15098). — С. 8—9.
  5. ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 449, 497. — ISBN 978-966-7022-77-8..
  6. ↑ Архітектура Львова… — С. 478.
  7. ↑ а б Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 204. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  8. ↑ Rozstrzygnięcie konkursu na projekt hal targowych Jarosławiu // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 59.
  9. ↑ Архітектура Львова… — С. 489, 490.
  10. ↑ а б в Biriulow J. Rzeźba… — S. 128.
  11. ↑ Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — S. 209, 211—212. — ISBN 83-89273-17-9.
  12. ↑ Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — S. 14, 218, 223. — ISBN 83-89273-17-9.
  13. ↑ Biriulow J. Rzeźba… — S. 258.
  14. ↑ Ze Lwowa // Kurjer Lwowski. — 21 sierpnia 1924. — № 191. — S. 4.
  15. ↑ Архітектура Львова… — С. 534, 560, 561.
  16. ↑ Палац залізничників
  17. ↑ а б Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2000. — Т. 8. — S. 166, 167. — ISBN 83-85739-77-7.
  18. ↑ Masior J. Mój nieustający sąsiad Henryk Zbierzchowski // Przekrój (wydanie specjalne). — 1991.
  19. ↑ Архітектура Львова… — С. 501; Architekt. — 1911. — № 10. — S. 148—154; Nowy hotel «krakowski» we Lwowie // Gazeta Lwowska. — 18 października 1911. — № 237. — S. 3.
  20. ↑ Działalność budowlana Funduszu Kwaterunku Wojskowego // Architektura i budownictwo. — 1929. — № 2-3. — S. 91.
  21. ↑ Архітектура Львова… — С. 501, 502.

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генрик_Заремба&oldid=33516019