Площа Міцкевича (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Площа Міцкевича
Львів
Площа Міцкевича у жовтні 2007. (Зліва направо) готель «Жорж», магазин «Художник», «Укрексімбанк», «ProCredit» банк, частина «Пасажу»

Площа Міцкевича у жовтні 2007. (Зліва направо) готель «Жорж», магазин «Художник», «Укрексімбанк», «ProCredit» банк, частина «Пасажу»
Район Галицький
Назва на честь Адама Міцкевича
Історичні відомості: колишні назви
австрійського періоду (німецькою) Ferdinandplatz
польського періоду (польською) Plac Mariacki
Координати 49°50′22″ пн. ш. 24°01′48″ сх. д. / 49.8394639° пн. ш. 24.0300083° сх. д. / 49.8394639; 24.0300083
Транспорт
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Пам'ятник Міцкевичу
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Площа Міцкевича у Вікісховищі

Пло́ща Міцке́вича — одна з центральних площ Львова.

Топографія площі[ред.ред. код]

У плані площа Міцкевича — трикутної форми є південно-східним продовженням проспекту Свободи. На неї також виходять: проспект Шевченка (Академічна), вулиці Театральна, Братів Рогатинців, Валова, М. Вороного, Коперника, а зі сходу примикає площа Галицька.

Історія площі[ред.ред. код]

За часів середньовіччя Полтва перед сучасною площею Міцкевича розділялась на два рукави і на невеличкому острові, який вони утворювали, з давніх часів була поставлена каплиця Божої Матері. Острівець той називався Марійний.

Згідно з дослідженнями Я. Вітвіцького, на території сучасної площі Міцкевича у період Речі Посполитої знаходився ряд фортифікаційних споруд: башти різників, бондарів та кушнірів, бастіони Фарський та Зміїний (він же Водяний), відтинок Високої стіни та земляного валу.

Пам'ятник Адаму Міцкевичу (Львів). На задньому плані — місце розібраного будинку № 10, римо-католицька Катедра і вежа ратуші

Ці укріплення були знесені в кінці XVIII сторіччя австрійською владою, а з початку XIX сторіччя площу почали забудовувати. Цю територію осушили, через річку Полтву, що протікала тут, перекинули два мости у 1840 році. Таким чином сформувалась площа ерцгерцога Фердінада, яка була названа так на честь Фердинанда д'Есте (нім. Ferdinad d'Este), австрійського намісника коронного краю Галичини та Володимирії у 18321846 роках. Назву Фердинанд-пляц (площа Фердинанда) територія отримала з 29 червня 1843 року.

У 1848 році, під час революції в Австрійській імперії («Весна Народів»), тут проходили демонстрації львівських студентів. А вже у 1851 році саме тут проходила зустріч городянами австрійського імператора Франца Йосифа I, на честь якого була встановлена арка. У 1856 була здійснена спроба проводити на площі ярмарки.

У 1861 році на площі на кошти графині Северини Бадені встановлено мармурову статую Діви Марії, і площа з 1871 стала називатися Марійською або Мар'яцькою. Згодом, через будівництво у 1904 р. пам'ятника А. Міцкевичу, статую було перенесено на нове місце — туди, де вона стоїть зараз. У зв'язку з цією подією у львівській пам'яті виникла гірка фраза: «Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде!». Статуя Діви Марії простояла тут до 1950 року, коли з фонтану зняли статую, копію якої повернули на місце у 1997 році — див. нижче.

У 1904 році в центрі площі був встановлений пам'ятник Адаму Міцкевичу роботи А. Попеля. Завдяки пам'ятнику Міцкевичу площа і отримала свою сучасну назву.

Будинки площі Міцкевича[ред.ред. код]

Будинок № 1 — готель «Жорж»
Будинок № 4, сучасний вигляд
Будинок на місці колишнього пасажу
Будинок Шпрехера

Архітектурний комплекс площі становлять 11 будинків, кожен з котрих має свою історію.

На місці будинку № 1/2 у 1793 році знаходився заїзджий двір «Під трьома гаками», вже тоді і до початку ХХ століття власниками земельної ділянки та будівель на ній була родина Гоффманів. У 1812 році Жорж Гоффман (1778-1839) побудував на цьому місці готель «De Russie» з двома в'їзними брамами від площі та великим садом від вул. Хоронщизна, пізніші забудови на цьому місці створили вул. Танської. В середині XIX сторіччя готель отримує назву «Жорж» — на честь свого засновника, а ресторан в ньому користується надзвичайною популярністю, особливо великі прибутки надходили від проведення контрактів (ярмарків). Тут двічі зупинявся Оноре де Бальзак під час подорожі до Е. Ганської, Етель Ліліан Войнич, Ференц Ліст, Моріс Равель, перський шах Мозаффар ед-Дін-шах. Тут також розміщувалась штаб-квартира Юзефа Бема та Юзефа Дверницького. У березні 1876 року мандрівна львівська театральна трупа в залі «Фрозін» грала п'єсу Івана Франка «Три князі на один престол», автор був присутнім на прем'єрі, а у 1898 році він відзначав тут 25-ліття своєї творчої діяльності. В готелі знаходилася книгарня Владислава Белзи, К. Лукашевича (1888), редакція «Газети гандльовей і пшемисльовей» (1894), відома в місті друкарня і спілка Войцеха Манецького (1897).

У 1899 році цю будівлю було знесено, і у 1900 році було побудовано нову будівлю готелю «Жорж» (англ. Hotel George): замовлення виконала відома віденська спілка архітекторів Г. Гельмера і Ф. Фельнера (автори проекту Одеського оперного театру).

Перед першою світовою війною готель «Жорж» перейшов у власність Спілки приватних підприємців, концесія на готель та ресторан належала тріумвірату, який складали Леопольд Пір, Станіслав і Мечислав Боровські та Владислав Ожеховський. Станіслав Боровський був управителем готелю до кінця 1930-х років.

За радянських часів готель мав назву «Інтурист». У 1995 році після капітального ремонту та проведення масштабних реставраційних робіт готелю було повернуто історичну назву — «Жорж».

Будинок № 4 — колишній готель «Європейський» (фр. «Hotel d'Europe»), була перебудована у 1930-і роки (у 50-х — 80-х роках XX століття — готель «Україна»). В цьому готелі зупинялися у 1891 році українські поетеси Олена Пчілка та її дочка Леся Українка, у 1902 році — польська письменниця Марія Конопницька. У 2006 році на місці готелю, згідно зі старими фото та гравюрами, було зведено споруду філії державного «Укрексімбанку». Архітектори Олександр Думчев, Тетяна Гнезділова, Лідія Горницька.[1]

  • Також цікава будівля — колишній пасаж «Марійська галерея» (під час гітлерівської окупації — нім. «Lemberger Kaufhof», з 1964 — магазин «Дитячий світ» (перший подібного типу магазин в СРСР), з 1995 магазин «Роксоляна», згодом перейменований у «Пасаж»). Поблизу цього ж місця за дворами будинків, фасади котрих виходять на площу, до Другої світової війни знаходився відомий «Пасаж Міколяша» (тягнувся від нинішньої вул. Коперника до вул. М. Вороного), у якому були представлені магазини всесвітньо відомих компаній, кінотеатри, кав'ярні, ресторації.
  • Перший львівський «хмарочос» - будинок № 8, власником якого був найбагатший львівський бізнесмен Йона Шпрехер. Його прибуткові будинки завжди виділялися серед львівських споруд своєю неординарністю. Улюбленим, так би мовити «придворним» архітектором Й. Шпрехера був Фейвл (Фердінанд) Каслер.

Власне Каслеру було доручено у 1911 спроектувати і збудувати на площі Міцкевича № 8 будинок, який вражав тоді своєю монументальністю і викликав чимало суперечок. Після розібрання навесні 1912 року старого будинку князя К. Понінського з славнозвісною кав'ярнею «Монополь», влітку цього ж року почались будівельні роботи, які Ф. Каслер вів разом з архітектором Юліушем Цибульським. У лютому 1913 року міська рада затвердила плани фасаду. На чотири роки війни будівництво було заморожено, і лише в серпні 1918 року Шпрехер поновив клопотання про дозвіл. У голосуванні міської ради, що проходило досить бурхливо, перемогла позитивна пропозиція львівського архітектора Вінцента Равського. Шпрехеру дозволили завершити будівництво за умови часткової зміни даху будівлі, висота фасаду була обмежена 24 метрами. У 1921 році будинок був нарешті закінчений. Він налічував шість поверхів і завершувався великим мансардним дахом з башточками. У стилістиці споруди переважають академічні варіації: півколони та пілястри різних габаритів, декоративні проміжні карнизи і сандрики. Водночас типовими для модерністських творів Каслера є параболічні обриси долішніх та верхніх вікон і асиметричний вигин верхнього карнизу. Відгомін сецесії відчутний у рельєфах на пілонах порталу — примхливих драконах і ящірках, виконаних вірогідно скульптором Зигмунтом Курчинським у 19131914 рр.
Внутрішнє розпланування будинку досить складне і заплутане через його підковоподібну в плані форму. Будівля має два входи з площі Міцкевича. Це перший львівський будинок, обладнаний двома швидкісними електричними ліфтами. На початку 1922 в будинок здавався в оренду різним установам. Переважну більшість приміщень зайняли контори французького нафтового концерну (пол. «Malopolska»), а на нижньому поверсі знаходились крамниці і аптека Стенцеля, цікавий інтер'єр якої (у стилі бідермаєр) зберігся до нині. У 1930-х роках і до початку війни у будинку розташувалась французька акціонерна нафтова компанія «Піонер» — лідер тогочасної галицької нафтової індустрії. Сьогодні будинок належить підприємству «Західукргеологія». На першому поверсі розміщуються гомеопатична аптека і книжкові магазини. Другий поверх з 2005 року орендує львівська філія ПАТ «МЕГАБАНК».

У 1980-х, під час зародження польського руху «Солідарність», на площі Міцкевича біля пам'ятнику поету пройшла антирадянська демонстрація поляків-студентів львівських вузів.

Українська доба[ред.ред. код]

Площа Міцкевича. Справа — будівля «Укрсоцбанку». На фоні Латинської катедри — огорожа навколо згорілого будинку.
Площа Міцкевича. Ракурс.

У 1991 році пожежа знищила будинок № 10, стався обвал будинку № 9. В 1996 році «Укрсоцбанк», власником якого є зять Л. Кучми Віктор Пінчук, придбав у Львівської міської ради ділянку будинку № 10 за 25 000 доларів США для будівництва львівської філії «Укрсоцбанку». Протягом 19961998 років тривав двоетапний конкурс із кваліфікаційним відбором претендентів. Переможцем обрано проект О. Базюка, О. Огоновського, за участі В. Швеця (на той час головного архітектора Львова), та В. Князика. Будівництво тривало протягом 19982005 років.[2][3] Споруда банку різко змінила зовнішній вигляд архітектурного ансамблю площі (львів'яни охрестили її як «унітаз», облицювальну плитку — «кльозетовою»).

У 1997 році була проведена реконструкція скульптури Божої Матері і вона встановлена в середині фонтану, збудованого у 1904 році. Мармуровий оригінал скульптури роботи І. Гауптмана (1859) зберігається у церкві Святого Андрія, колишньому костьолі монастиря бернардинців. Колодязь з фонтаном знаходився на початку бульвару. Круглий у плані басейн складено з карпатського пісковику, фонтан прикрашено масками дельфінів.

У березні 2007 року через масові звернення громадських організацій та мешканців Львова із проханням відновити історичну назву площі Львівська міська рада ухвалила відповідне рішення. Проте, щоб не створювати проблем зі зміною адрес, нова площа існує без конкретних адрес і будинків. Лише частина проспекту Свободи, де знаходиться фігура Матері Божої, відноситься до Марійської площі. Її обмежили трамвайною колією на вулиці Дорошенка, площею Міцкевича та проїжджими частинами з обох сторін проспекту Свободи.[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Архітектура Львова ст. 668
  2. Черкес Б. С. Сучасна архітектура Львова. Між історизмом і реставраціонізмом // Вісник НУ «Львівська політехніка». — 2009. — № 656. — С. 4.
  3. Архітектура Львова. — С. 666, 667.
  4. http://www.lwr.com.ua/news/show/21957 Від сьогодні у Львові знову є площа Марійська

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]